Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства, в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважаються основними.

Територіальний принцип. Сутність цього принципу закріплена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держа­ви, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв’язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння і на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав.

Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з’я­сування, що таке“територія України”. Поняття території визначаєть­ся на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. “Про державний кордон України”. Стаття 1 цього Закону зазначає: “Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору”.

Поняттям “територія України” охоплюються:

а) суша, море, ріки, озера і решта водойм, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. До територіаль­ного моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, що відлічуються від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, належних Україні, або від прямих по­чаткових ліній, що з’єднують відповідні точки. Географічні коорди­нати цих точок затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіаль­ного моря України може встановлюватися міжнародними договора­ми України, а при відсутності договорів — у відповідності із зага­льновизнаними принципами і нормами міжнародного права;

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в терито­ріальному морі або портах інших держав;

в) невійськові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіально­му морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону України “Про державний кордон України” прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством Укра­їни, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

ґ) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Виділяють також об’єкти, які не є територією України, але на які поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

а) континентальний шельф – поверхня і надра морського дна, підводних районів, що примикають до узбережжя чи до острова України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів;

б) виключна (морська) економічна зона, тобто морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Її ширина становить 200 морських миль.

в) підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря;

г) наукова станція, розташована в Антарктиді. Таку станцію Україна має на острові Галіндес цього материка;

д) запущені в космос об’єкти, що належать Україні та включені відповідно до Конвенції “Про реєстрацію об’єктів, що запускають­ся в космічний простір» 1975 р. у реєстр космічних об’єктів Украї­ни. Такі об’єкти підпадають під юрисдикцію і сферу дії криміналь­ного законодавства України.

Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на те­риторії України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. За­кон має на увазі громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства які, перебуваючи на території України, вчинили злочини, передбачені КК.

Відповідно до міжнародних угод і законів Україниіноземні гро­мадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виклю­чені з-під юрисдикції судових властей України.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипло­матичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, війсь­кові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових пред­ставників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються кон­сульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністра­тивно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних пред­ставництв, а також представники і службові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, вчи­нених ними при виконанні своїх службових обов’язків.

Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дип­ломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирі­шується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). На цих осіб кримі­нальна юрисдикція України відповідно до ст. 13 Положення від 10 червня 1993 р. поширюється лише у випадках ясно вираженої зго­ди на це акредитуючої держави, що виражається в позбавленні пев­ної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.

Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу гро­мадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримі­нальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадя­нами України, а також особами без громадянства, що постійно про­живають в Україні, визначаються за українськими законами незалеж­но від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство – України та іншої держа­ви. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадя­нами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони під­лягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постій­но в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернен­ня в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин.

Разом з тим засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчи­нення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, не відбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або пока­рання.

Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов’язань України у сфері бороть­би із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадян­ства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені КК особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цьо­го принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне запо­діяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.

Реальний принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці ді­яння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять .під загрозу безпеку держави. Застосування реального принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають, не були засуджені в іноземній державі і при­тягаються до кримінальної відповідальності на території України. Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Загальної частини інститут видачі осіб, що вчинили злочин (екстрадицію), хоча міжнародному праву він відомий давно. Ос­новні його положення закріплені у ст. 10 КК. Підвидачею осіб, які вчинили злочин (екстрадицією), розуміють ^передачу таких осіб однією державою (то запитується), на тери­торії якої вони знаходяться, іншій державі (що запитує), на тери­торії якої був вчинений злочин або громадянами якої вони є.

Інститут видачі осіб, які вчинили злочини, має і певні винятки. Так, згідно з ч. 1 ст. 10 КК громадяни України та особи без грома­дянства, що постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Стаття 10 КК передбачає два види видачі осіб, що вчинили злочини: видача для виконання покарання і видача для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжна­родними договорами України. При цьому видача для виконання вироку може бути здійснена лише відносно осіб, які вчинили діяння, що відповідно до законодавства України та законодавства запитуючої держави є кримінальне караними.

Згідно з ч. з ст. 10 КК іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межа­ми України і перебувають на її території, можуть бути: видані інозем­ній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і від­дання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами Украї­ни. Так, видачу з метою проведення кримінального переслідування встановлено п. 2 ст. 60 Договору між Україною і республікою Поль­ща про правову допомогу та правові відносини У цивільних і кримі­нальних справах від 27 травня 1993 р.


Читайте також:

  1. IV. Відповідальність сторін
  2. Адміністративна відповідальність
  3. Адміністративна відповідальність
  4. Адміністративна відповідальність
  5. Адміністративна відповідальність
  6. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
  7. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
  8. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
  9. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
  10. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
  11. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності
  12. Адміністративна відповідальність. Види адміністративних стягнень.




Переглядів: 1624

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі | Сировина харчових виробництв та шляхи розширення сировинної бази

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.028 сек.