Дифференциация регионов по уровню развития производительных сил

Для реалізації регіональної соціально-економічної політики держави надзвичайно важливе значення має знання територіальної диференціації розвитку продуктивних сил. Виявлення та оцінка територіальних пропорцій продуктивних сил і динаміки їх зміни дозволяє обґрунтовано вирішити питання цілеспрямованого формування територіальної структури виробництва згідно з наявними природними, соціальними та економічними можливостями територій з урахуванням територіального поділу праці. Найбільш загальною особливістю розвитку економіки в останні роки є зниження темпів спаду виробництва. Вперше в 1999 р. з'явились ознаки стабілізації економічного розвитку, які у наступні роки зміцнилися. Свідченням цього є зростання промислового виробництва, зокрема товарів народного споживання, особливо непродовольчих товарів. Зростання обсягів випуску промислової продукції відмічено в усіх регіонах, областях. Стабілізаційні тенденції мали місце і в інших сферах економічної діяльності: збільшення капіталовкладень, зростання обсягів житлового будівництва, скорочення дефіциту державного бюджету тощо.

У 2000 р. тривала тенденція до скорочення частки галузей, які є базовими в економіці України. Високою залишалась частка найбільш енергомістких та екологічно шкідливих галузей промисловості — паливно-енергетичного, металургійного та хімічного комплексів. Ці базові галузі економіки визначають виробничу спеціалізацію великих індустріальних регіонів України — Донбасу і Придніпров'я та відіграють важливу роль у міжнародному поділі праці. Сприятливі природні та соціально-економічні передумови, які склалися у цих регіонах, та можливості технологічного оновлення виробництва в них і в майбутньому відіграватимуть вирішальну роль у формуванні матеріальних і соціальних продуктивних сил цих регіонів.

Продукція промисловості таких базових галузей, як електроенергетика, чорна металургія, паливна, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування і металообробка в 2000 р. становила понад 70 % від усієї виробленої промислової продукції. Таким чином, регіони, в яких розміщені ці галузі, зберігають лідируючі позиції в економіці України. Це зумовлюється ще й тим, що ці галузі в останні роки мають найбільшу сприйнятливість для інновацій, впровадження прогресивних технологічних процесів, сучасного технологічного устаткування та засобів механізації. Значна частина території України знаходилася в зоні дії депресивних процесів. Це стосується Карпатського, Подільського, Поліського та Причорноморського економічних районів. Саме частка цих районів у промисловому виробництві України знизилась. Наприклад, якщо у 1996 р. обсяги промислової продукції у Карпатському районі становили 6,2 % загальнонаціонального виробництва, то у 2000 р. — лише 5,6 %. У Подільському районі ці показники становили відповідно 5,2 та 4,7 %, а у Поліському районі за цей самий період — 6,0 % та 5,2 %. Разом з тим зросла частка Східного, Придніпровського та Центрального районів в загальнонаціональних обсягах промислової продукції.

Зміна територіальних пропорцій у випуску продукції сільського господарства мала інший характер. Найбільш високі показники приросту продукції сільського господарства характерні для Придніпровського (1,2%) та Причорноморського (1,1 %) економінних районів. Частка Придніпровського району в Україні зросла з 11,7 % до 12,9 %, а Причорноморського — з 13,9 % до 15,0 % Для інших економічних районів характерним було зменшення їх частки у загальнонаціональному виробництві сільськогосподарської продукції. Особливо знизилась частка Поліського району.

Найбільш загальним показником економічної діяльності є валова додаткова вартість, яка включає оплату праці найманих працівників, податки за виключенням субсидій, пов'язаних з виробництвом, та валовий прибуток. У цілому по Україні вона становить понад третину загального випуску продукції в ринкових цінах. Загальною тенденцією в останній період було зростання виробництва валової додаткової вартості в абсолютних показниках як по загальному обсягу, так і в розрахунку на душу населення. До того ж найвищі показники виробництва доданої вартості були характерні, головним чином, для високоіндустріальних регіонів (Придніпров'я, Донбас) і найнижчі — для агроіндустріальних (Закарпаття, Буковина).

Розвиток продуктивних сил значною мірою залежить від інвестиційної діяльності. Витрати на розширення і оновлення виробництва, впровадження нових технологій, матеріалів, знарядь праці забезпечують не лише відтворення речових продуктивних сил, а й сприяють їх нарощуванню та розвитку.

Основним напрямом інвестицій є інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення). Вони являють собою витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переозброєння діючих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торгових та інших підприємств, витрати на будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення.

Розподіл капіталовкладень між регіонами характеризує їх територіальну структуру. У зв'язку із децентралізацією економічних відносин, розширенням прав регіонів, збільшенням їх економічних можливостей зростає і роль регіональної інвестиційної політики. Нові ринкові умови господарювання визначають і нові можливості інвестиційної діяльності на всіх регіональних рівнях. Насамперед, це стосується інвестиційних можливостей — комерційних банків, виробничих підприємств, приватних місцевих інвесторів тощо.

У зростанні матеріальних продуктивних сил важлива роль належить відтворювальній структурі інвестицій в основний капітал. В Україні зберігається тенденція зменшення інвестицій у будівництво нових підприємств (включаючи розширення діючих). Якщо в 1996 р. вони становили близько 35 % усіх інвестицій в основний капітал, то в 2000 р. — трохи більше 31 %. Найбільшою у структурі інвестицій була частка інвестицій, яка спрямовувалась на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств. Частина інвестицій (6—10 %) спрямовувалась на окремі, найбільш перспективні об'єкти діючих підприємств.

Територіальні зрушення у відтворенні матеріальних продуктивних сил характеризуються зміною їх структури. Показниками територіального зосередження були коефіцієнти інвестицій в основний капітал у співвідношенні до підсумку по Україні в порівнянних цінах. У 1996 р. у Донецькому і Придніпровському районах було сконцентровано 36,3 % усіх інвестицій України в основний капітал. У Центральному (15,6 %) і Східному (14,0 %) районах зосереджувалось майже ЗО % інвестицій. Таким чином, у чотирьох економічних районах (з восьми по Україні) було зосереджено дві третини всіх інвестицій.

У сучасний період територіальні зрушення характеризуються значним збільшенням інвестицій у Центральному і деяким зростанням їх у Причорноморському районах. У решті районів зафіксовано спад інвестицій в основний капітал. Індекси динаміки інвестицій по окремих районах за досліджуваний період свідчать, що в Центральному районі вони становили 135,1 %. При цьому ця частка приросту припадає на Київський регіон, головним чином на Київ. У Причорноморському районі індекси динаміки становили 110 %, і припадає цей приріст на АР Крим (143,9 %) та Одеський (121,6 %) регіон.

Найбільший спад інвестицій зафіксовано у Подільському (майже на 20 %) і Поліському (майже на 22 %) економічних районах. Разом з тим в умовах загального по економічному району зниження інвестицій в окремих регіонах (областях) мало місце певне зростання індексів динаміки. Так, в умовах загального зниження інвестицій по Карпатському економічному району на 7,1 % у Закарпатському регіоні (області) мав місце приріст на 28,0 %. При спаді інвестицій у Поліському районі в цілому мало місце зростання коефіцієнтів по Волинському (на 22,5 %) і Рівненському (на 4,2 %) регіонах. При спаді інвестицій в цілому по Східному економічному району на 3,1 % у Полтавському регіоні їх приріст становив понад 15 %.

Спрямування інвестицій в основний капітал дало змогу ввести в дію додаткові основні фонди. Найбільше (66,6 %) введених основних фондів припадало на чотири економічні райони — Донецький, Придніпровський, Східний і Центральний. У 2000р. їх частка в Україні зросла до 69 %. При цьому приріст коефіцієнтів територіального зосередження основних фондів був обумовлений за рахунок їх приросту у Донецькому (на 2,2 %) та Центральному (на 4,9 %) економічних районах. У Придніпровському і Східному районах зафіксовано зниження показників введення в дію основних фондів. Додатне значення мав і коефіцієнт територіального зосередження введених основних фондів у Карпатському районі. Частка інших районів у загальнодержавному введенні основних фондів у 2000р. знизилась. Найсуттєвіше зниження характерне для Придніпровського (4,5 %), Поліського (1,9 %) та Подільського (1,5 %) економічних районів.

Необхідно зазначити, що індекси динаміки введення основних фондів, тобто відношення обсягів основних фондів у 2000 р. до обсягів у 1996 р., характеризуються зростанням показників у всіх економічних районах і регіонах (областях). Однак приріст цей мав значні територіальні відмінності. Так, якщо в Центральному районі індекс динаміки становив 219,7 %, то в Поліському — 127,3 %, а Придніпровському — 128,0 %. Територіальні відмінності у введенні основних фондів зумовили і територіальні зрушення у відтворенні матеріальних продуктивних сил — подальше їх значне зростання у Центральному і Донецькому районах, незначне зростання у Карпатському і Причорноморському і спад різної величини — у решті економічних районів України.

Населення разом з матеріальними і природними ресурсами є основою функціонування господарства. Роль населення у розвитку і територіальній організації господарства багатогранна, оскільки людина є головною продуктивною силою. Вона власною працею створює матеріальні і духовні блага, споживає їх, забезпечуючи відтворювальний процес суспільства і природи.

Серед чинників розвитку і розміщення продуктивних сил вирізняється група соціальних, в складі яких важливе місце належить соціально-демографічним. Останні охоплюють чисельність населення і його динаміку, розміщення, структуру (вікову, освітню) тощо.

Динаміка територіальних зрушень у відтворенні населення визначається зміною його чисельності. В останні роки продовжувалось зменшення загальної чисельності населення України. Зміна чисельності населення позначилась і на коефіцієнтах його територіального зосередження. Населення по території України розміщено нерівномірно. Найбільше його зосереджено в Донецькому і Придніпровському районах (майже ЗО % загальної його чисельності в Україні). Найнижчі коефіцієнти територіального зосередження населення припадають на Подільський і Поліський райони.

За останній період територіальне зосередження населення зазнало певних змін. Так, у Центральному і Карпатському районах воно зросло. За той же час у Придніпровському і Донецькому районах коефіцієнти зменшились. У решті районів територіальні зрушення чисельності населення в бік зростання чи зменшення не були суттєвими.

Показник густоти населення, який показує ступінь заселеності території як по Україні в цілому, так і по всіх регіонах (областях), зменшується. При цьому найбільш суттєвим зменшення густоти населення (на 3—6 чоловік) було у Луганській, Донецькій і Дніпропетровській областях. Не змінилась густота населення лише в Івано-Франківській та Рівненській областях. На території інших економічних районів та областей густота населення зменшилась на 1—2 чоловіки.

Демографічною базою соціальної продуктивної сили виступає насамперед, працездатне населення працездатного віку. Коефіцієнти територіального зосередження цієї категорії населення свідчать про те, що найбільша його частка від загальної чисельності жителів України зосереджена у Донецькому і Причорноморському районах — понад 15 %, найменша — у Подільському (понад 8 %) та Поліському (понад 9 %) районах.

За останні роки відбулися певні зрушення в територіальній концентрації цієї категорії населення. Так, у Карпатському, Поліському і Центральному економічних районах коефіцієнти територіального зосередження населення зросли. У Придніпровському і Причорноморському районах вони залишились без зміни, а в решті районів зменшились.

Найбільшими є масштаби підготовки кваліфікованих робітників у Донецькому і Придніпровському районах. Коефіцієнти територіального зосередження становлять: у Донецькому районі — понад 17 % загальної чисельності підготовлених кваліфікованих робітників України, а в Придніпровському — майже 15 %. Найменша частка підготовлених кваліфікованих робітників припадає на Подільський і Поліський район.

Відбулися певні зрушення у територіальних пропорціях відтворення кваліфікованих робітників. Так, територіальне зосередження цієї категорії населення зросло лише у трьох районах — Поліському (на 0,7 відсоткового пункту), Східному (на 0,5 відсоткового пункту пункти) та Центральному (на 0,6 відсоткового пункту). Найбільш суттєве зменшення відбулося у Причорноморському економічному районі.

Показники випуску студентів навчальних закладів усіх рівнів акредитації також характеризують інтелектуальне відтворення продуктивних сил людей. Найбільша кількість студентів, які закінчили вузи, була у Центральному і Східному районах, де вони становили відповідно понад 19 та 16 % загальної кількості випуску студентів України. Ці райони є головними у підготовці висококваліфікованих спеціалістів на Україні. Найменші показники припадали на Подільський і Поліський райони. Тут щорічно випускалось 7,0—7,5 % загальної чисельності студентів України.

Важливим показником інтелектуального відтворення соціальних продуктивних сил є обсяги навчання учнів у загальноосвітніх школах. Найбільша кількість учнів, які навчались у загальноосвітніх школах, була у Причорноморському та Донецькому районах. Так, у Донецькому районі навчалося у 1999/2000 н. р. близько 14 % усіх учнів України, а в Причорноморському — майже 16 %. Найнижча частка учнів припадала на Подільський (близько 9 %) і Поліський (близько 11%) райони.

Таким чином, на території України відбуваються певні зміни у територіальній організації матеріальних та соціальних продуктивних сил, їх територіальних пропорціях. Це необхідно враховувати у перспективних планах економічного та соціального розвитку регіонів у перспективі.

У цілому слід відзначити, що найбільш результативним було функціонування господарських комплексів у Донецькому і Придніпровському економічних районах, в яких виробляється понад третину валової доданої вартості України (33,6 %), тут зосереджено понад третина виробничих фондів. Вирізняються ці райони і найбільшими інвестиціями в основний капітал, які становили понад третину загальнодержавних. Тут зосереджено близько третини населення України.

Це свідчить про те, що в цих економічних районах склався фондо- і капіталомісткий комплекс індустріального виробництва, який дає понад половину промислової продукції країни. Ці два економічні райони беруть активну участь у зовнішньоекономічній діяльності. Так, експорт товарів з цих районів становив понад половину загальнодержавного експорту, що забезпечує основні валютні надходження в Україну.

Виробництво валової додаткової вартості на одну особу в 2000 р. в них було у 2,3 більшим, ніж у регіонах з найменшими показниками (Закарпатська, Тернопільська і Чернівецька області).

На другому місці за результативністю економічної діяльності були Причорноморський, Східний та Центральний економічні райони. У них вироблялась майже третина промислової, 40 % сільськогосподарської продукції та 43 % додаткової вартості. Ці райони дають майже 35 % експорту товарів України. На Карпатський, Подільський і Поліський райони припадає 23 % виробництва валової додаткової вартості, 15,5 % промислової і менше 40 % сільськогосподарської продукції країни. Незначна їх частина і в експорті товарів.

Наведені дані свідчать про відчутну диференціацію регіонів України за рівнем розвитку та їх продуктивною господарською діяльністю.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Экономика региона – звено единого хозяйственного комплекса Украины.	\|	Социально-экономические и экологические проблемы регионов и пути их решения

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.048 сек.