Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Соціально-економічні особливості профорієнтації в розвинутих країнах.

У розвинутих капіталістичних країнах під професійною орієнтацією розуміють сукупність заходів: професійна інформація, визначення нахилів і придатності молоді до тої чи іншої трудової діяльності чи професії (профдіагностика і профвідбір), надання допомоги у виборі професії (професійна консультація). Професійна орієнтація здійснюється в школах, біржами праці та спеціальними психологічними лабораторіями. Робота проводиться, як правило, в рекомендаційному плані. Закінчується профорієнтація профвідбором, який здійснюється безпосередньо підприємцями на підприємствах і в установах.

В європейському освітньому інтеграційному процесі, який відбувається в умовах розвитку інформаційного суспільства, глобалізації економіки, науково-технічної цивілізації, надається вагоме значення інформації, допомозі в орієнтуванні та консультуванню. Сьогодні професійна кар’єра в країнах Європейського союзу розглядається усіма національними та інтернаціональними комісіями як процес навчання та розвитку протягом усього життя, що повинен супроводжуватись відповідною профконсультацією. Передумова для успішного вирішення цієї проблеми вбачається у незалежному функціонуванні консультаційних служб.

Житель об’єднаної Європи має отримувати освітні та мобільні можливості для навчання, професійного розвитку протягом усього життя. На позачерговій зустрічі European Council on Emploiment (Люксембург, 1997 р.), в документах Комісії Ради Європи − „На шляху до когнітивного суспільства” (1995 р.), „Мобільність” (1997 р.) зазначається, що профорієнтація та профконсультація отримують ключову позицію при переході до суспільства знань та стають інструментом політики зайнятості.

Міжнародна організація освітньої та професійної консультації (IVSBB/AISOP), Організація економічної співпраці та розвитку (OECD), Європейський центр розвитку професійної освіти (CEDEFOP), міжнародна організація праці (ILO), світовий банк (WB) також приймають постанови та розпорядження, що стосуються ролі та значення профконсультації в сучасних умовах, якості надання послуг та підготовки відповідного персоналу.

У Лісабонському стратегічному плані 2010, в якому була поставлена мета перетворити Європу до 2010 року у найбільш конкурентноспроможний та динамічний економічний простір, здатний досягти стійкого економічного зростання, створення великої кількості якісних робочих місць, більшої соціальної єдності, було визнано, що загальна, професійна освіта та зайнятість можуть суттєво вплинути на досягнення цієї мети. Створення консультативних служб, котрі супроводжують впродовж всього життя, розглядається як інтегративна складова трьох частин програми „Загальна та професійна освіта 2010”. Тому на європейському рівні активно проводяться зустрічі, обміни, порівняння з метою покращення якості надання профконсультативних послуг.

В Резолюції Європейської Ради міністрів освіти „Про консультування протягом усього життя” зазначається, що суспільство знань та необхідність навчатися протягом усього життя вимагають зміни парадигми в консультаційній політиці. Служби професійної консультації повинні бути доступними для громадян, спонукати їх постійно розвивати впродовж життя свої вміння та компетенції відповідно до вимог на ринку праці. У всіх країнах (крім Німеччини) консультативні служби для школярів і студентів підпорядковуються міністерствам освіти, а для дорослих − міністерствам праці.

Європейською Комісією й Організацією економічної співпраці та розвитку був виданий, в свою чергу, довідник для політиків з питань професійного консультування, в якому піднімаються питання покращення професійного консультування для молоді, дорослого населення, покращення доступу до профконсультаційних служб, та їх систем підтримки. Ефективність організації й здійснення професійного консультування багато в чому визначається підготовкою спеціалістів-профконсультантів і ступенем її відповідності сучасним вимогам. Тому підготовці відповідного персоналу для ефективного функціонування цих служб в цьому довіднику відводиться вагоме місце.

Підготовка профконсультантів у Франції, Швейцарії, Польщі має психологічну спрямованість. У США, Канаді професійне консультування є частиною загального діяльнісного спектру консультування, тому надається загальна консультативна підготовка, що має дуже сильну психологічну орієнтацію. У Нідерландах і Німеччині поряд з соціальними науками − педагогікою, соціологією, психологією − велику частину навчального плану підготовки профконсультантів складають економічні та управлінські науки.

Діяльнісний простір профконсультантів в Європі складають інформаційний менеджмент (27%), індивідуальна консультація (21%), робота з групами (12%), посередництво, тренування, контакти з роботодавцями, завершальне керівництво (30%), консультаційний менеджмент (10%). Поряд з профілями діяльності основні вихідні дані з кваліфікації профконсультантів дають Етичні стандарти або Основні напрями великих національних та міжнародних професійних організацій. Так, наприклад, Канадський Етичний Кодекс, який побудований на досвіді США, визначає стандарти кваліфікації наступним способом (стаття 10): „Консультант повинен мати загальновизнану формальну кваліфікацію із своєї професії та досягати своєї професійної компетентності шляхом постійного підвищення кваліфікації”.

В Етичних стандартах Міжнародної організації освітньої та професійної консультації, прийнятих у 1996 році, зазначається, що її члени проходять відповідну профпідготовку та забезпечують постійний навчальний процес щодо набуття необхідних теоретичних знань та практичних навичок, щоб стати компетентним профконсультантом або консультантом навчальних закладів.

Надзвичайно важливим заходом для підготовки консультантів є документ „Міжнародні компетентності практиків освітньої та професійної консультації”, прийнятий Загальними зборами Міжнародної організації освітньої та професійної консультації у вересні 2003 р. на світовій конференції в Берні. Цей документ включає 11 ключових та фахові компетентності в 10 специфічних сферах практики. До ключових компетентностей відносяться: належна етична й професійна поведінка та відповідальність; завчасне розпізнання бажань клієнтів та ініціативна діяльність у розгляді питань освіти та професії; свідоме сприйняття та визнання культурних відмінностей клієнтів; використання теоретичних досліджень в практиці професійного консультування та орієнтації; вміння планувати, здійснювати та оцінювати орієнтаційні та консультативні заходи; свідоме сприйняття власної здатності і меж надання допомоги; здатність до ефективної комунікації з колегами та клієнтами; знання актуальної інформації в галузі освіти, професійної підготовки, зайнятості, ринку праці, соціальних питань; соціальна та інтеркультурна чутливість; здатність до ефективної співпраці у професійній команді та знання процесу професійного розвитку, що триває все життя. Фахові компетентності розглядаються в таких специфічних галузях, як діагностика, шкільне консультування, професійний розвиток, надання поради, інформаційний менеджмент, консультація та координація, дослідження та оцінка, програмний та сервісний менеджмент, створення ефективної суспільної кооперації, посередництво у працевлаштуванні.

Міжнародна організація освітньої та професійної консультації намагається добитися перенесення зазначених компетентностей в національні контексти за допомогою різноманітних інтенсивних тренінгів, зустрічей з відповідальними особами системи освіти та зайнятості, роботи з громадськістю, визнання консультативними об’єднаннями. Отже, найвищою метою є покращення та підвищення консультативних послуг для клієнтів, а тому, відповідно, висуваються високі вимоги до підготовки персоналу.

Існує 5 моделей підготовки профконсультантів, що були визнані фаховою конференцією ОЕСР „Професійне консультування і державна політика − подолання розриву” (Канада, 2003 р.): 1-а модель − спеціалізоване навчання у вищому навчальному закладі; 2-а − загальна підготовка консультантів, частиною якої є професійне консультування; 3-я − основна, але недостатня підготовка у ВНЗ, в рамках якої вивчаються діагностичні та терапевтичні моделі, що не відповідають меті профконсультації; 4-а – обмежені, короткі та здебільшого неспецифічні курси, які пропонують заклади вищої освіти; 5-а − „навчання на виробництві”, відносно короткі заходи підготовки у власній організації.

Отже, в Європейській та світовій співдружності надається велике значення професійному консультуванню, яке має супроводжувати професійний розвиток людини протягом усього життя. В зв’язку з цим відбувається розширення та урізноманітнення профконсультаційних послуг, які надаються як молоді, дорослому населенню, так і людям похилого віку. Слід відмітити, що суттєво підтримується та розвивається процес професіоналізації відповідних кадрів. У зв’язку з цим розглянемо особливості профорієнтаційної роботи в деяких розвинутих країнах.

2.1.Велика Британія. Основи профорієнтаційної роботи з молоддю були закладені на початку ХХ сторіччя. Системна ж робота з профорієнтації в школах, в основному класними керівниками, здійснюється з 1945року. В 1960 році було створений приватний центр з дослідження професійних нахилів і проведення профконсультації учнів. Зараз є державні і приватні організації, які займаються питаннями професійної орієнтації. Велика робота з професійної орієнтації проводиться в сім’ї.

Ще в 70-х роках ХХ століття профорієнтація, в основному, обмежувалася порадами клієнтам щодо того, яка кваліфікація і який досвід роботи необхідні для отримання певної професії, як одержати цей досвід, потім подавалася основна інформація щодо окремих робочих місць. На зміну цьому прийшов підхід, коли основна увага приділялась психологічним методам: використанню тестів для визначення здібностей особистості, спробам співставлення виявлених здібностей і можливостей та вимог різноманітних професій. А віднедавна на питання профорієнтації у Великій Британії все більше впливає концепція "професійного зростання". Звісно, що ідеї про те, що людина має здобувати професію відповідно до власних здібностей, не були відкинуті. Це – їх подальший розвиток. "Професійне зростання" розглядає не тільки окремого клієнта, а й потреби, інтереси та цінності клієнтів в цілому і те, яку роботу можна їм запропонувати відповідно до їхньої індивідуальності та способу життя. Професійна підготовка нині поєднується з саморозвитком і зростанням, а також допомогою у прийнятті власних рішень, тобто розвитком активної життєвої позиції.

У програмах навчання англійських школярів передбачені практичні заняття з більшості елементарних видів діяльності, які становлять основу багатьох професій. Тому юні британці можуть самостійно визначити, що саме їм більше подобається робити, і на основі цього знання вибирати свою майбутню професію. У цьому їм допомагає і те, що у низці регіонів Великої Британії тривалі навчальні курси розбиваються на окремі модулі, які гнучко поєднуються один з одним. Реально це означає, що профорієнтація постійно присутня в житті англійських школярів, допомагаючи їм вибудовувати і переглядати під час навчання свої індивідуальні програми. Значну роль у здобутті навичок, які допоможуть у подальшому виборі професії, відіграє імітаційне моделювання (ділові ігри, виробниче моделювання) і спостереження за робочими процесами (відвідування підприємств, спостереження за роботою тощо). Більше того, подекуди у школах створюються міні-підприємства, в яких учні самі утворюють компанію або кооператив, що виробляє товари або надає послуги і де здійснюються всі види маркетингової діяльності, продажу продукції та послуг. Такі проекти дають можливість молодим людям навчитися брати на себе відповідальність і керівництво своїми діловими задумами; виявити свої можливості в отриманні реальної роботи для себе або навчитися підприємницьким навичкам в малому бізнесі; допомогти молоді займати активнішу позицію у вирішенні життєвих проблем. У зв’язку з цим у країні діє служба зайнятості молоді для учнів середньої школи: більше 1 тис. бюро, які розташовані по всій країні, в яких працюють консультанти з найму молоді і стільки ж їх помічників..

Нині Велика Британія має одну із найкращих у світі теоретичних баз у галузі профорієнтації, яка втілюється у життя як багаторівневим державним механізмом, так і місцевою ініціативою. А британські коледжі подальшої освіти (Further Education), яких близько 600 по країні, славляться у всьому світі якістю професійної освіти. Для більшості випускників мають здебільшого значення набуті знання та навички, а не диплом. Місцеві підприємці уважно слідкують за програмами навчання у коледжах та їх студентами – таким чином, вони вибирають собі майбутніх працівників. Профорієнтація у сфері вищої освіти більш розвинена в університетах. Кожний університет, політехнічний й інші ВНЗ, мають свою власну службу, доступну студентам, яка, як і будь-який інший підрозділ усередині закладу, має свій власний штат і надає набір певних послуг. Ці послуги надавалися навіть в умовах скорочення бюджету під час економічної кризи.

В основу організації британської професійної освіти був покладений "Закон про виробниче навчання (Industrial Training Act)", прийнятий 1964 року. Він став початковим етапом "прямої" участі держави в питаннях професійної підготовки, значно зміцнив позиції державних центрів професійної підготовки, необхідність існування яких на початку 60-х років ставилася під сумнів, сприяв розвитку коледжів подальшої освіти (Further education). Прийнятий у травні 1988 року "Закон про зайнятість" надав офіційного статусу "Комісії з професійної підготовки", яка стала національним органом управління професійною освітою і підготовкою кадрів. Нині Комісія забезпечує економіку країни кваліфікованою робочою силою, здатною адаптуватися до умов, що постійно змінюються. Вона відіграє провідну роль у переорієнтації урядової політики щодо підготовки робітничої сили, що відповідає кваліфікаційним вимогам сьогоднішнього і майбутнього виробництва. Основним завданням Комісії є розробка заходів (на національному і місцевому рівнях) щодо поліпшення британської системи професійної освіти, з метою підвищення відповідності підготовки кадрів умовам зайнятості на ринку праці.

У системі управління програмами і проектами професійного навчання у Великій Британії можна виділити такі рівні: Департамент освіти та науки і Міністерство зайнятості (Вищий рівень); Комісія із професійної підготовки, Служба професійної кар'єри (Другий рівень); Коледжі, професійні школи, центри професійної підготовки тощо (Третій рівень). Основним підрозділом у складі Міністерства зайнятості є Служба професійної кар'єри. Вона має широко розгалужену мережу по всій країні на регіональному і місцевому рівнях. Місцеві органи цієї служби несуть відповідальність за профорієнтаційну роботу, послуги і працевлаштування учнів та молоді, що тільки розпочинає своє трудове життя. Вони беруть активну участь у наборі молоді для навчання, 97% випускників шкіл проходять цей канал набору на роботу. Відділи Департаменту освіти і науки розробляють рекомендації для навчальних планів і програм з усіх форм навчання, активізують роботу навчальних закладів щодо реалізації державних програм у сфері "професійне навчання-зайнятість", виділяють державні асигнування, аналізують розвиток освіти і професійної підготовки у регіонах країни. На національному рівні створена Центральна рада з професійної підготовки, що надає рекомендації для покращення роботи міністерству зайнятості. На місцевому рівні діють галузеві ради (TECs), які складаються з підприємців, фахівців, що їх призначає міністр освіти (для Шотландії – держсекретар з питань Шотландії) і профспілок. Галузеві ради готують рекомендації щодо змісту і тривалості навчальних програм для різних професій, кваліфікації студентів та інструкторів, методів та стандартів кваліфікаційних іспитів. Попри такий серйозний підхід, знаходяться і його критики. Для Великої Британії, як відзначають фахівці, характерна розвинена мережа різноманітних установ професійної освіти і досить громіздкий апарат управління. На думку британських фахівців, основна причина невисокої ефективності управління професійною підготовкою полягає в недостатній координації діяльності самих міністерств (немає чіткого розмежування відповідальності за працевлаштування).

Для коледжів характерні тісні зв'язки з місцевою промисловістю і ринком. В кожному коледжі створюються правління і консультативні комітети із підготовки кадрів для різних галузей економіки, в яких представники промисловості і торгівлі зазвичай становлять не менше однієї третини членів. Так, в консультативному комітеті із будівництва (Кінгзуейський коледж) з 28 членів 15 - представники компаній, об'єднань підприємців; в комітеті із електро- та електронного машинобудування з 22 членів таких представників 12. Через членство у правліннях і консультативних комітетах підприємці одержують можливість безпосередньо брати участь в організації професійних курсів, визначати зміст навчання. Свідоцтва про закінчення навчальних закладів системи подальшої освіти (GNVQ/NVQ) визнаються по всій країні і роботодавцями, і вищими навчальними закладами, так що згодом можна продовжити навчання в університеті. Крім того, тут же можна здобути середню освіту просунутого рівня, здати іспити – "А-levels" і навіть одержати вчений ступінь, підтверджений місцевим університетом. Британський коледж подальшої освіти відіграє все більшу роль у профорієнтації та підготовці професійних кадрів. В соціальному плані коледжі і організовані при них курси забезпечують зайнятість великої маси молоді, залучають до сфери свого впливу безробітних, дорослих, незайняте населення, інвалідів, засуджених, тих, що відстають у навчанні, жінок, що раніше не працювали, іммігрантів. Коледжі надають хороші можливості одержати додаткові спеціальності, підвищити кваліфікацію при вільному виборі термінів та темпів навчання.

2.2.Данія. Початково в Данії професійна орієнтація була функцією служби зайнятості. Пізніше, після другої світової війни, коли безробіття набуло широкого розмаху, за основу була прийнята німецька модель, основний принцип якої полягав у тому, щоб забезпечити високу якість професійної підготовки молоді. З того часу державна система профорієнтації країни − це органічний компонент освітнього процесу.

У Данії профорієнтація починається з першого класу. Спочатку це екскурсії на підприємства. Поряд з ознайомлювальною метою, вони сприяють усвідомленню дітьми того, що вони − громадяни держави з розвиненим виробництвом, де випускається певна продукція. Починаючи з молодшого шкільного віку, закладаються основи трудового становлення особистості, формується уявлення про творчий характер праці та її значення для суспільства.

Протягом всього періоду навчання учень знаходиться в зоні уваги профорієнтатора. З цього часу всі етапи професійного становлення та розвитку супроводжуються спеціалізованою кваліфікованою підтримкою. Для того щоб робота із супроводу кар’єри мала характер послідовності і наступності, на кожного громадянина, починаючи зі школи, формується досьє. У ньому відображені всі основні етапи професійного самовизначення, вказані способи професійної підготовки, особливості трудового шляху. Розпочинаючи роботу з клієнтом, кожний спеціаліст-профконсультант має можливість звернутися до електронного досьє. У випадку необхідності, наприклад, зміна місця проживання (адреси) клієнтом, практикується взаємодія з колегами з різних регіонів та відомств (для цього щорічно видається адресна книга).

На сьогодні вцілому в країні нараховується близько 12000 спеціалістів-профконсультантів. За незначним виключенням, всі вони − викладачі, які є представниками різноманітних установ та відомств і поєднують свою основну освітню діяльність з профорієнтаційними функціями.

Національна система професійної орієнтації Данії подана 25-ма напрямами: професійна орієнтація у школі, коледжі, в’язниці і т. ін. Всі напрями розвиваються відносно самостійно, маючи спільну нормативно-правову базу. В її якості виступає Закон про професійну орієнтацію. У відповідності до його нової редакції у 1981 році була створена Рада з освіти та професійної орієнтації (RUE), завданням якої є координація усіх напрямів профорієнтаційної роботи та підготовки спеціалістів для цього виду діяльності. До складу Ради, як консультативного органу, входить 18 осіб, котрі є представниками різноманітних організацій та відомств Данії. Склад ради визначений законодавством, закон позбавляє права голосу чотирьох (2+2) його членів, котрі є представниками Міністерства праці та Міністерства освіти. Засідання Ради відбуваються з періодичністю 5-6 разів на рік, і всі рішення, які вона приймає, передаються у виконавчий комітет для розробки заходів з їх впровадження. Переважна більшість проблем, які вона розглядає, стосуються інформаційної політики та розробки переліку навчальних курсів з професійної підготовки населення, виходячи з потреб економіки. Спеціально розробляються курси з підвищення кваліфікації самих спеціалістів-профконсультантів незалежно від того, в якому відомстві вони працюють. Щорічно розробляються та впроваджуються в навчальну практику близько 15 спеціальних курсів. Для проведення ряду тематичних семінарів запрошуються спеціалісти з-за кордону, найчастіше з Канади. Значна увага приділяється підготовці спеціалістів, котрі працюватимуть з біженцями та емігрантами.

Окремо слід зазначити, що на сьогодні у вищій школі Данії широко обговорюється питання про впровадження базової підготовки профорієнтаторів за аналогією зі Швецією.

Для оснащення профорієнтаційної роботи в Раді є редакційно-видавничий відділ, котрий щорічно випускає інформаційно-довідкові та методичні посібники. Більша частина видань призначена для самостійної роботи учнів; інші − для профконсультантів − стосуються різних організаційно-методичних аспектів їх діяльності. Значний інтерес викликає спеціальна серія із професійного самовизначення учнів різного віку з описом професій, яка розповсюджується в школах Данії безкоштовно. Книга „Освіта і вибір професії”, яку видає RUE разом з Копенгагенським університетом для учнів коледжів другого року навчання, спрямована на розширення їх уявлень про вищу освіту, способи її отримання як у самій Данії, так і за кордоном.

Одним з основних завдань RUE є забезпечення ефективної взаємодії 14 регіонів країни на основі аналізу інформації про специфіку регіонального ринку праці, а також тиражування позитивного досвіду практичної роботи. Тому в структурі Ради працює Комісія професійних орієнтаторів, однією з функцій якої є організація і проведення щоквартальних та річних конференцій. Розвинуті принципи демократії, соціальне партнерство, де основними діючими силами є асоціації працедавців і профспілки, дозволили побудувати ефективну модель державної і громадської системи профорієнтації Данії.

2.3.Сполучені штати Америки. Профорієнтація, яка називається “професійне керівництво”, є необхідним компонентом загальної освіти і контролюється державою. У середніх школах працюють профорієнтатори (1 на 400 учнів). Це спеціалісти в галузі психології, психодіагностики і профорієнтації. Вони вивчають інтереси, нахили і здібності учнів. Дають поради щодо вибору професії на основі професіограм (їх розроблено для 35 тис. спеціальностей). Крім того в школах працює 1 психолог на 4 тис. учнів. Широко використовують ЕОМ в профорієнтаційній роботі. Починається робота з професійної орієнтації в дошкільному віці (з 5 років). Вчать спілкуватися з людьми (курс “Товаришувати з людьми”), так як 77% звільнень з роботи, як запевняють спеціалісти з інженерної психології, відбувається через невміння “товаришувати з людьми”. В школах вивчають курси “Нервовість і шляхи її подолання”, “Як стримати свої емоції”, “Правильна поведінка в громадських місцях” та ін. Проводяться рольові ігри і соціодрами “Орієнтація”, “Планування життя” та ін. Знайомство з професіями відбувається на уроках трудового навчання (1/10 часу виділяється на ознайомлення зі спеціальностями з обробки дерева і металів) і в процесі трудової діяльності школярів. В американських школах є два шляхи безпосередньої участі учнів у такій діяльності: 1) “кооперативний план”, коли учні поєднують роботу з навчання в школі; 2) викликаний необхідністю заробітку, коли учні самостійно шукають роботу в магазинах, ресторанах, тощо, на цю роботу не направляє школа і знайомство зі “світом праці” відбувається стихійно.

Випускається багато літератури з професійної орієнтації для учнів. Є приватні установи і спеціальні державні центри профорієнтації при коледжах і університетах. При Комітеті освіти США є спеціальний відділ з керівництва вибором професії і консультування. Крім того, профорієнтацією взагалі і профконсультацією зокрема, а також плануванням професійного просування займаються спеціальні бюро, державні служби зайнятості, служби особового складу підприємств, ряд громадських організацій, оскільки профорієнтація є складовою частиною наукової організації та раціоналізації праці. При Міністерстві праці створено 1200 державних центрів профконсультацій і профвідбору – через них за рік проходить більше 1 млн. учнів (підлітків).

Існують цілі програми підготовки учнів до вибору професії. Так на початку 1970-х років введена програма “career education” (підготовка до кар’єри). Її створив Сідней Морланд. Основним завданням цієї прогарами є підготовка до життя, а потім вже підготовка до професії та її вибору. Є окремі програми в школах, на виробництві, в сім’ї, в громадськості, сільській місцевості тощо. У 1977 році було прийнято «Закон про підготовку до професії». Ця програма в 70-х роках ХХ століття використовувалася в 10 тис. з 16 тис. шкільних округів США. Охоплювала всі ступені освіти – дошкільну, шкільну і післяшкільну. Зараз цей курс має назву Career Development (тобто розвиток кар'єри) і він став частиною освітньої системи. Він покликаний ознайомити з професіями дітей у віці від 5 до 14 років і в школі здійснюється в ІІІ етапи:

1. І - IV кл. – розвиток самосвідомості учнів, розуміння свого місця в общині, вивчення класифікації професій (15 сімей); основними формами і методами є рольові ігри, ігри-шаради, екскурсії, інтерв’ю, відео-кінофільми.

2. V - ІХ кл. – учні досліджують професії, вивчають свої індивідуальні особливості, працюють в закладах і на підприємствах свого мікрорайону.

3. Х - ХІІ кл. – навчання диференціювано за профілями: академічному, загальному і практичному. Учні повинні навчитися визначати свої життєві і професійні плани. Вони складають власну характеристику з детальним описом своїх індивідуальних рис і якостей. До ХІІ класу вони вже вміють орієнтуватися в світі праці, шукати роботу, вести переговори з підприємцями і заповнювати різні варіанти заяв, анкет. Особова справа учні ведеться на протязі всього навчання в школі.

До програми Career Development входять: перерахування необхідних знань для досягнення кар’єри за всіма академічними предметами, зустрічі з представниками різних професій, відвідування підприємств та робочих місць, отримання досвіду роботи, використання спеціальних центрів кар’єри, підтримка випускників після закінчення навчального закладу. В якості базової у Career Development використовується популярна на Заході теорія і методика американського психолога Джона Голланда, яка ґрунтується на виокремленні шести професійних типів особистості: реалістичного, інтелектуального, артистичного, соціального, підприємницького та конвенційного. Провідним напрямом психологічного профконсультування є конструктивізм.

Починаючи з так званих нульових класів, учні вивчають власні схильності і, з їх урахуванням, вже в такому юному віці можуть планувати кар'єру. Подальше навчання розподілене на середню та старшу школи. Старшокласники навіть займаються в окремих корпусах. У старшій школі, яка за віком відповідає нашим 9-11 класам, проводиться спеціалізована освіта. Окрім мінімуму обов'язкових предметів, учні старшої школи мають змогу обирати собі додаткові заняття самостійно. Такий попередній вибір підліткам допомагає зробити система тестування. Наприклад, тест Девіда Кейрсі, який має вигляд стандартизованого опитувальника, використовується і при відборі кандидатів на ту чи іншу вакансію, складається з 70 тверджень, до кожного з яких наведено два варіанти продовження незакінченого речення. Оптанту необхідно прочитати речення, вибрати один із варіантів, занести ці результати у реєстраційний бланк. Після заповнення цього бланка проводиться підрахунок чотирьох показників за відповідними шкалами, а також визначається сумарний показник типологічної особливості особистості. За цими показниками визначається відповідний соціонічний тип. У підсумку ви отримуєте детальний опис ваших індивідуальних рис характеру, сильних та слабких професійних властивостей. Коли учень визначив свої здібності, рівень фізичної та розумової підготовки, він має отримати якомога більше інформації про професії, з яких потім обиратиме власну. Тут і стають у нагоді вищезгадані додаткові предмети. У більшості шкіл їх типовий набір складається з іноземних мов, образотворчого чи ігрового мистецтв, комп'ютерної техніки, видавничої справи та уроків трудового навчання. Професійні заняття розподіляються за двома фокусами інтересів: міжособистісні стосунки та роботи, не пов'язані з "людським фактором": як-то наука чи праця на відкритому повітрі.

Та головне, що в майбутніх фахівців є реальна можливість спробувати себе у ділі, пройти професійну пробу – наприклад, пройти практику у дитсадку, лікарні або майстерні. Підлітки регулярно відвідують навчально-виробничі комбінати, де мають можливість обрати заняття за своїми нахилами. Якщо обрана спеціальність не сподобалася – не проблема, запропонують другу, а потім і третю. Головне, щоб нахилами школяра та його уявлення про професію врешті-решт збіглися з вимогами обраного фаху. Це, за теорією Ф.Парсонса, і має гарантувати успіх. Більше того, в кожній школі щомісяця проходить день відкритих дверей для зустрічі з потенційними роботодавцями. Не дивно, що американські учні набагато серйозніше та реальніше сприймають свої кар'єрні перспективи, аніж їхні українські ровесники. Їх від початку налаштовують на те, щоб витримувати жорстку конкуренцію на ринку вакансій.

Також в останні роки у США намітилася тенденція до тіснішої співпраці шкіл та ВНЗ. Кожний коледж та університет має в своїй структурі цілий відділ або центр Career Development. У вищій школі з'явився новий тип класів, які готують школярів до вступних іспитів. Більшість університетів зараховують гарну оцінку з цього курсу як початковий курс із відповідного предмету. Майже як в Україні - де у ВНЗ існує система підготовчих відділень чи кількамісячні курси. Однак, у нас підготовчі відділення і курси не заміняють шкільних занять – навпаки, посилюють навантаження на старшокласників. Цікаво, що навіть при вступі до ВНЗ абітурієнту можна не визначатися з певним факультетом. Студент може обрати свою спеціалізацію лише наприкінці першого, а часом навіть другого курсу (нагадаємо, що для отримання бакалаврського диплому в США навчаються чотири роки). Конкретики при вступі вимагають лише найбільші університети країни, але й там, зазвичай, знаходяться шляхи переходу з факультету на факультет.

У 1994 році Конгрес США прийняв Акт під назвою „School-to-Work” („Школа − роботі”). У відповідності до нього головним національним багатством країни проголошується не сировина, а висококваліфіковані, бажаючі вчитися і гнучкі кадри і орієнтує спеціалістів системи освіти на:

· підготовку школярів і студентів до майбутньої роботи і кар’єри;

· навчання навичкам ефективної поведінки в умовах ринку праці;

· об’єднання академічних і професійно-технічних знань;

· формування у школярів особистісних цілей і планів власної кар’єри;

· зв’язок між освітніми закладами та підприємствами;

· забезпечення наступності освіти і зайнятості;

· скорочення безробіття, особливо серед молоді;

· завчасний вибір майбутнього місця роботи.

Профорієнтація не втрачає своєї важливості і при працевлаштуванні. Економісти США ще у 80-ті роки зазначали: якщо при наймі співробітників профвідбір не проводився, то плинність кадрів лише за рік сягне 50% від набраного штату. Американці залишають робочі місця через те, що розуміють свою непридатність до виконання службових обов'язків, або банальну незадоволеність роботою. Разом з тим профорієнтація, на яку витрачається лише кілька відсотків від вартості перепідготовки працівника, дозволяє вдвічі зменшити кількість звільнених через ці причини. Разом з тим, американська система освіти відома своєю тенденцією переоцінювати спеціальні знання та навички. Через це американські спеціалісти можуть вільно переходити з компанії в компанію, але посісти іншу посаду в одній і тій же фірмі для них набагато складніше. Дослідники також відзначають, що вузька спеціалізація гальмує процес створення нових товарів – адже для цього потрібно бути обізнаним і з досягненнями у суміжних галузях. Поряд з цим американські принципи найму персоналу практично не враховують тих, хто не має поглиблених знань у певній сфері, але готовий вчитися та опановувати нове. Такий підхід спричинив появу жартів про те, що навіть для налаштування каналів на новому телевізорі американці викликають спеціального майстра. Орієнтація на вузькі галузі знань насправді робить навіть професіоналів безпорадними у питаннях, які для нас є цілком буденними. Саме тому в США і сьогодні цінують спеціалістів, які отримали вищу освіту "радянського" зразка.

2.4.Федеративна республіка Німеччини. Ринок праці в Німеччині обслуговується системою інститутів, починаючи з центрів професійної інформації (ЦПІ) і закінчуючи біржами праці. Якщо в окремих країнах (Великобританія, Фінляндія) профорієнтаційну роботу з учнями проводить переважно служба органів освіти, а роботу з молоддю, яка працює, і дорослим населенням – служба органів з праці, то в Німеччині вся повнота відповідальності з вказаних галузей покладена на Федеральне відомство з праці. Закон про сприяння в працевлаштуванні вимагає від Федерального відомства з праці організації системи широкої професійної інформації, яка повинна давати якомога повне уявлення про зміст професії в дійсності і на перспективу, а значить відповідати професійному самовизначенню особистості.

Для вирішення цього завдання в Німеччині створена широка мережа ЦПІ, які допомагають долати безробіття, підвищують шанси людей на отримання місця роботи, яке відповідає їх кваліфікації, особистим планам і здібностям. ЦПІ не лише дають інформацію про професії, відомості про можливості професійної освіти, підвищення і зміни кваліфікації, але і фінансують відповідні заходи. Діапазон послуг з професійної і трудової інформації, які здійснюють ЦПІ, значно розширюється завдяки тісному співробітництву зі школами, підприємствами, профспілками. Розглянемо детальніше зміст роботи ЦПІ Німеччини.

1. Спрямованість і основні етапи роботи ЦПІ з відвідувачами.

І етап. Попередня співбесіда, в ході якої стає відомою вихідна позиція (стан) оптанта, визначається вид послуг, які йому потрібні і послідовність їх надання. Особливості вихідного стану:

- первинний вибір професії або зміна наявної (переорієнтація);

- труднощі в прийнятті рішень;

- невизначеність стосовно власних інтересів, нахилів, здібностей;

- бажання отримати додаткову інформацію з конкретного питання;

ІІ етап.Етап орієнтування, в ході якого дається інформація за наступними напрямами:

- огляд можливостей навчання;

- можливі сфери професійної діяльності;

- детальна інформація про зміст професій і вимоги, які вона висуває до людини;

- заходи з навчання і підвищення кваліфікації;

- загальні питання вибору професій чи її зміни;

- фактори, які впливають на прийняття рішення.

ІІІ етап.Фаза індивідуального прийняття рішення. Цей етап включає:

- вибір і оцінку інформації, яка сприяє прийняттю рішення;

- виявлення і врахування індивідуальних особливостей людини;

- визначення професійної придатності в сфері обраної спеціальності;

- підбір і порівняння альтернативних варіантів вибору;

- прийняття кінцевого рішення.

IV етап.Етап реалізації прийнятого рішення. Він містить:

- перевірку наявних можливостей з урахуванням потреб суспільного виробництва;

- визначення конкретної форми навчання і навчального закладу;

- уточнення джерел фінансування;

- вирішення питання про визначення випробного терміну;

- особисте уявлення людини на новому робочому місці роботи (навчання).

2. Забезпечення профінформаційної роботи.

Профінформаційна робота ЦПІ здійснюється на основі принципу самообслуговування і доступності матеріалу для широкого кола відвідувачів. Такий підхід стимулює особисту ініціативу тих, хто обирає професію або хоче її змінити, забезпечує повну анонімність відвідувача.

В інформаційному залі зосереджені всі дані про стан шкільного і професійного навчання в регіоні, про наявність вільних навчальних і робочих місць. Тут же знаходяться й інструкції з користування довідковою інформацією. Штатні співробітники центру дають відповіді на питання відвідувачів.

Папки з інформацією містять короткий опис професій (професіограми), їх завдань, діяльності і вимог, можливостей заробітку і перспективи зайнятості. Книги, журнали і конспекти містять описи професій, проблеми трудової і професійної сфери, тобто вони доповнюють асортимент засобів масової інформації.

І все ж, основним в ЦПІ є лабораторія технічних засобів, в якій зосереджена найважливіша інформація, яка необхідна людині, що шукає професію чи місце роботи: в першу чергу – наявність вакантних робочих місць в регіоні і опис професій. Крім того, ЦПІ мають спеціальні приміщення для перегляду діафільмів, відеофільмів і прослуховування аудіоінформації. Фільми і слайди ілюструють щоденне професійне життя з його типовими вимогами і умовами. Аудіопрограми допомагають отримати уявлення про окремі професії. Інтерв’ю, які присвячені вибору професії, створюють виразну робочу атмосферу. Комп’ютерні робочі місця дають змогу “провести” різні програми пошуку потрібної спеціальності, провести самооцінку професійних інтересів і нахилів, на основі якої здійснити обґрунтований вибір.

Безпосередній контакт з консультантом доповнює інформацію, яка отримана самостійно. Спеціалісти з консультацій дають більш широку і поглиблену інформацію, здійснюють індивідуальну допомогу у вирішенні всіх питань, які пов’язані з вибором професії.

Пошук і оцінка інформації відвідувачами починається, як правило, з запропонованої в лабораторії технічних засобів папки інформації, яка містить перелік всіх видів можливого навчання. Наприклад, виробниче навчання, навчання в профтехучилищах, в громадських службах, на навчальних курсах при ВНЗ і т.д. Спеціально розроблена інформація містить короткий і детальний опис професії, інформацію про умови прийому, про підготовку чи навчання у ВНЗ, про наявність робочих місць, про можливості росту і підвищення кваліфікації, а також про регіональні особливості.

На інформаційних матеріалах є спеціальні символи що вказують, на базі яких технічних засобів можна отримати додаткову інформацію з даного питання. Попередню інформацію відвідувач отримує біля інформаційного стенда (обслуговування), а далі, за необхідності і потреби, вивчає матеріал за столами (друкована інформація), в залах аудіо- та відеоінформації і т.д. Матеріал, який зацікавив відвідувача, друкується на копіювальній техніці і вручається йому.

3. Користувачі послугами ЦПІ.

ЦПІ розраховані на наступні групи населення:

- молодь всіх видів шкіл і студентів ВНЗ, перед якими постає питання вибору професії:

- спеціалісти-початківці;

- дорослі, яким необхідна професійна переорієнтація чи підвищення кваліфікації.

ЦПІ підтримує контакти з усіма закладами, які займаються питаннями вибору чи зміни професії. Він може в повному обсязі виконувати своє завдання як регіональний центр комунікації з професійних і освітніх тем, а також з питань ринку робочої сили. Найміцніші контакти у ЦПІ з біржею праці.

3.1. Дані статистики і опитувань.

Середнє число відвідувачів ЦПІ (на рік):

- у великих містах – від 35 тис. до 60 тис.

- у територіальних округах – від 10 тис. до 25 тис.

- пересувних пунктах – від 13 тис. до 15 тис.

У ЦПІ люди отримують близько 90 тис. спеціальних довідок:

- проводиться більше 9 тис. профорієнтаційних заходів для школярів;

- оформляється близько 200 профорієнтаційних стендів;

- 60% всіх відвідувачів приходять індивідуально;

- 40% - групами.

Контингент: домінує молодь, яка вчиться; дорослі – 15-25%. 89% знаходять потрібну інформацію. 90% відвідувачів задоволені результатами свого відвідування ЦПІ і рекомендують користуватися його послугами іншим.

Перелік оснащення ЦПІ Німеччини різними засобами, апаратурою, комп’ютерами тощо наведено в додатку І.5.1.

Німецька служба профконсультації найвагомішого значення надає індивідуальній та груповій консультації, профорієнтації. Крім індивідуального підходу, більшого значення в Німеччині надається таким чинникам, як консультація по телефону, посередництво в отриманні навчального місця, залучення місць професійної підготовки на виробництві, допомога в отриманні професійної освіти, планування і підтримка заходів первинної професійної освіти. У зв’язку з цим наводимо німецький досвід підготовки професійних консультантів в рамках вищої освіти. Передусім, слід зазначити, що професійних консультантів у Німеччині почали готувати на курсах у 20-х роках ХХ ст., коли організаційно та законодавчо була визначена діяльність бірж праці, які потребували кваліфікованих працівників. З цього часу професійне консультування в Німеччині почало визнаватися як професія. Особливості історичного розвитку зумовили координацію профорієнтаційної роботи з молоддю та дорослими саме з боку бірж праці, а не закладів освіти, оскільки першочергове значення професійної консультації німецькі спеціалісти вбачали в її функції інструменту випереджувальної, підтримуючої, цілеспрямованої політики зайнятості, що було врегульовано державними нормативними документами.

У 50-х роках навчання профконсультантів вже здійснювалося в створених німецькою службою зайнятості управлінських школах. У 1974 році в Західній Німеччині була створена Вища школа союзу державного управління і, зокрема, факультет служби зайнятості. Такі Вищі спеціальні школи існують нині у м. Маннгейм та м. Шверин. В цих навчальних закладах здійснюється підготовка професійних консультантів, які будуть працювати в службі зайнятості за спеціальністю профконсультація: консультування щодо робочих місць. Навчання у Вищій спеціалізованій школі (ВСШ) триває 3 роки (36 місяців). Після закінчення навчання випускники одержують диплом зі спеціальності професійний консультант на базі бакалавра. Працевлаштування випускників ВСШ з цього фаху має свої особливості: згідно до умов вступу на одержання цієї кваліфікації вони повинні працювати в закладі служби зайнятості, яка на конкурсних умовах відсилає їх на навчання у ВСШ. Згідно положень дуальності, під час навчання у ВСШ паралельно з теоретичною підготовкою студенти проходять професійну практику в закладі, який делегував їх на здобуття вищої освіти. Служба зайнятості набирає бажаючих стати профконсультантами серед тих, хто отримав професійну освіту з будь-якої спеціальності і має посвідчення, що дозволяє вступати до вищих навчальних закладів. Необхідним є також професійний досвід з отриманої спеціальності, який повинен складати не менше 2-ох років. Отже, віковий ценз претендентів на навчання починається з 28 років.

Щодо організації навчання у ВСШ, то на вивчення теоретичних курсів відводиться 2000 годин та 2000 годин − на практику. Отже, теоретична та практична підготовка поєднується у рівному співвідношенні. Теоретичні предмети зі спеціальності професійна консультація розподіляються так: право/управління – 21%, економічні науки – 21%, спеціальність (консультування, працевлаштування) – 13%, психологія – 9%, педагогіка – 8%, соціологія – 6%, професіознавство – 6%, предмети за вибором – 16%.

Понад 70 років німецька служба зайнятості мала монопольне право на проведення профконсультації, але оновленим у 1997 році Законом про підтримку в працевлаштуванні, який увійшов до Соціального Кодексу ІІІ (Sozialgetzbuch III), воно скасовувалося. В законі зазначається, що професійну консультацію мають право проводити як служби зайнятості, так і інші організації.

В умовах активного реформування ринку праці в Німеччині (реформи Гартца, Агента 2010) зазнала значних змін і служба зайнятості, яка була перейменована у Державну Агенцію праці, і, відповідно, підготовка професійних консультантів. На початку 2006 року почався процес реорганізації Вищої спеціалізованої школи служби зайнятості у Вищу спеціалізовану школу менеджменту ринку праці. Підготовку консультантів планується проводити на відділенні „Консультування з питань зайнятості та ситуаційний менеджмент”. Таким чином підготовка професійних консультантів служби зайнятості в Німеччині має велику економічну та правову наповненість і реалізується за принципом дуальності.

2.5.Франція. У теоретичному плані професійній орієнтації Франції властива зміна трьох історичних моделей: ідеалістично механістичної, технократичної та виховної. Кожна з них відображала відповідні соціально-економічні процеси у суспільстві.

Ідеалістично механістична модель (module idealistique mecanistique) відносилась до періоду з 20-х по 50-ті р.р. ХХ ст.. Її виникнення було пов’язане з поширеною в ті часи фордистською економічною теорією організації виробництва. Теоретичну основу цієї моделі складала діагностична концепція, згідно якої професійна орієнтація сприймалась як встановлення найкращої відповідності між вимогами професії та особистісними характеристиками учня, які визначалися з допомогою тестової діагностики. Професійна орієнтація, згідно цієї моделі, здійснювалась лише у момент, коли випускник залишав школу та розпочинав пошук роботи.

Технократична (module technocratique), яка склалася у Франції в 60-ті р.р. ХХ ст., згідно якої професійна орієнтація учнів спрямована не на вибір конкретної професії, а в першу чергу на підготовку до цього вибору і здійснювалась протягом усього періоду навчання в школі, а не в той момент, коли підліток її залишав. При цьому відбувалось поступове зближення професійної та навчальної орієнтації, які раніше в освіті Франції розглядались як дві ізольовані одна від одної системи, призначені для підлітків з різних соціальних прошарків. Освітні реформи 60-х р.р. ХХ ст. зробили їх взаємодію центром освітньої системи Франції, а професійна орієнтація учнів стала тривалою та систематичною. Рішення про розподіл учнів за напрямами професійної освіти приймав навчальний заклад, і вплинути на нього самим учнем чи його батьками було практично неможливо. Основними засобами орієнтації залишались діагностичні, які виявляли нахили учнів до тієї чи іншої професії. Таким чином, для технократичної моделі характерним є жорстке управління в організації та здійсненні професійної орієнтації, при якому школа проводила диференціацію учнів, виходячи, в першу чергу, з потреб держави в кадрах.

З кінця 80-х років ХХ ст. виникла третя − виховна модель (modele educative) професійної орієнтації. Її основною ідеєю є неперервний супровід учня в його самостійному особистому становленні, у визначенні свого майбутнього, в тому числі професійного. Ця модель гуманістично зорієнтована, характер професійного самовизначення персоналізований із врахуванням особистісних особливостей та можливостей учнів. Вони самі стають суб’єктами своєї професійної орієнтації. На практиці надається перевага „м’яким” технологіям педагогічного і психологічного супроводу, допомоги учням у виборі професії. При цьому супровід не завершується по закінченню ними школи, а продовжується до інтеграції у світ праці. Приділяється увага високій загальнокультурній підготовці учнів і розвитку в них здатності до адаптації, мобільності, креативності.

З 1996 р. у Франції взято курс на запровадження концепції „виховання орієнтації” (education a l’orientation), згідно якої у молоді формується культура професійного самовизначення на основі реалізації наступних цілей:

· познайомити учнів з економічним і професійним оточенням;

· збагатити їх уяву про професійний світ на основі рефлексії способів професійної підготовки та потреб ринку праці;

· сприяти самостійній ідентифікації учнями перешкод у реалізації свого професійного проекту, їх аналізу та знаходженню способів подолання труднощів за активної участі педагогів-вихователів;

· надати сенс навчанню через професійний проект (project professionnel).

Зміст „виховання орієнтації” включає дві галузі педагогічної діяльності: знайомство з професіями та шляхами їх отримання і пізнання учнями себе (своїх потреб, нахилів, інтересів, можливостей). Французькі дослідники в галузі інформаційних технологій зазначають, що презентація учням профорієнтаційної інформації повинна бути „педагогізована”, тобто мати педагогічний супровід при плануванні мети, постановці завдань, підготовці учнів до роботи з інформацією, безпосередньо в процесі її обробки, при підбитті підсумків. Профорієнтаційна інформація повинна обов’язково бути достовірною, тобто задовольняти наступним критеріям: відповідність потребам користувачів; правдивість; доступність для розуміння; ситуативна доречність; корисність в сенсі задоволення запитів учнів. Організація пізнання учнями самих себе передбачає допомогу з побудови ними позитивного образу себе, ознайомленні зі способами дій та прийнятті рішення. Це дозволить учням пізнати свої справжні інтереси, сильні та слабкі сторони, нахили.

Нова концепція „виховання орієнтації” будується на базі наступних принципів: неперервності, відповідності, колективності, узгодженості. Перший означає, що протягом всього періоду навчання у колежі, ліцеї, ВНЗ зусиллями педагогічного колективу створюються необхідні умови для розробки учнями професійного проекту, розвитку в них вміння самостійно орієнтуватися в розмаїтті професійного світу та можливих шляхах підготовки до обраної професії. Принцип відповідності вимагає, щоб педагогічна діяльність із надання учням допомоги з побудови професійного проекту відповідала кадровим потребам конкретного регіону в кваліфікованих спеціалістах. Принцип колективності полягає в інтеграції виховних дій з профорієнтації всіх членів педагогічного колективу, їх взаємодії. Принцип узгодженості вказує на необхідність скоординованої спільної праці різних партнерів школи та позашкільних спеціалістів з профорієнтаційних питань, а також асоціації батьків учнів. Так у новій концепції забезпечується єдність, несуперечливість та скоординованість дій всіх суб’єктів професійної орієнтації. Крім того, учень визначається в ній „автором” своєї навчальної та професійної орієнтації, підкреслюється його суб’єктивна позиція, самостійність у виборі свого майбутнього.

Отже, на перший план у профорієнтації виходить виховна діяльність педагогічного колективу школи, яку він здійснює разом з позашкільними спеціалізованими службами відповідно до нахилів, здібностей, бажань учнів, а також потреб суспільства в кадрах відповідного профілю. При цьому взаємодія суб’єктів орієнтації (педагогічного колективу навчального закладу, самих учнів та їх батьків, громадських організацій, профорієнтаційних служб) будується з позиції діалогічного підходу (його ще називають інтерактивним), який передбачає рівноправність співрозмовників та їх оптимальну участь у цьому процесі. При такому підході повною мірою забезпечується свобода та самостійність вибору учнями свого професійного шляху при безперервній, добре скоординованій, колективній, злагодженій, узгодженій, когерентній підтримці закладів різного рівня, тому можна очікувати підвищення ступеню відповідальності та безпомилковості рішень, які приймаються.

У виховній концепції практика професійної орієнтації організується комплексно, в поєднанні різноманітних форм, методів і засобів, які об’єднуються у 3 групи: 1) інформування: знайомство з професіями (на уроках, виставках, форумах, перегляд кіно-, відеофільмів, слайдів тощо), екскурсії, обмін досвідом, складання документації (письмові та аудіовізуальні звіти, прес-досьє про спеціальність, експозиційного панно про професії), аналіз інформації (у формі інформаційно-пошукової системи − банків даних про професії на сайтах в Інтернеті або у формі презентаційних компакт-дисків); 2) діагностування: чергування, тестування, анкетування, ігровий метод. Перший є чергою професійних проб, котрі здійснюються у формі послідовних виробничих стажувань різної тривалості (від 3 до 16 тижнів) на підприємстві, у професійному ліцеї або у центрі професійного навчання, які послідовно змінюють одна одну; 3) консультування: інформування, діагностування (вказані вище), а також бесіда, рекомендація, біографічний метод (дозволяє індивіду зрозуміти свої потреби, мотивацію, можливості, компетенції та здійснюється у формі розповіді в групі, яка виступає в ролі слухача, під час якої консультант залишається стороннім спостерігачем і включається в роботу лише у випадку необхідності корекції ситуації, а також в момент підбиття підсумків).

На практиці професійна орієнтація реалізується у взаємодії так званих позашкільної та внутрішкільної її складових.

Позашкільна профорієнтація − це діяльність мережі спеціальних служб різних рівнів (державного, академічного, рівня департаменту, місцевого), яка координується трьома міністерствами: праці, охорони здоров’я та освіти. Державний рівень представлений Національним бюро з освіти та професій (ONISEP), яке підпорядковане Міністерству національної освіти і його завданнями є управління діяльністю своїх представництв, розробка і розповсюдження документації та інформації в національному масштабі. Ним видаються серії брошур. Так для учнів, які досягли 16-тирічного віку та займаються пошуком своєї першої роботи, видається серія „Від школи до першого робочого місця”, де наводиться інформація про вакансії у різних компаніях, на підприємствах, які, як правило, не вимагають досвіду роботи у кандидатів на вакансію. Для учнів ліцеїв видаються такі серії, як „Після бакалавріату”, „Студент”, у яких є інформація про перспективи подальшого навчання, характеристика напрямів вищої освіти, відомості про тривалість навчання та умови вступу.

На академічному (регіональному) рівні професійну орієнтацію учнів забезпечують регіональні представництва Національного бюро ONISEP, які збирають і розповсюджують документацію та інформацію про професії і напрями освіти в регіональних навчальних закладах, і Академічна служба інформації та орієнтації, де зосереджені відомості про стан регіонального ринку праці і зайнятості, про регіональні професійні навчальні заклади та правила вступу до них.

Рівень департаменту представлений Центрами з інформації та орієнтації, які безпосередньо пов’язані зі школами, в штаті яких працюють головні дипломовані спеціалісти в галузі професійної орієнтації та радники з орієнтації − психологи. Вони виконують велику позашкільну роботу: взаємодіють з різними громадськими організаціями (асоціацією батьків, біржею праці, центрами професійної підготовки), службами інформації (Національний інститут педагогічних досліджень, Регіональний центр педагогічної документації та ін.), збирають та обробляють інформацію про стан як регіонального, так і національного ринку праці.

Місцевий рівень − це діяльність радників з орієнтації−психологів у стінах навчальних закладів, де вони залишаються незалежними фахівцями. Керівництво ними здійснює директор Центру інформації та орієнтації на рівні департаменту. Радник-психолог здійснює інформування учнів про професії, навчальні заклади професійної освіти, умови вступу і навчання в них, можливості працевлаштування після їх закінчення; набір учнів до деяких професійних навчальних закладів (професійні ліцеї, морська школа, Інститут прикладних мистецтв); присутній на екзаменах, а також на засіданнях шкільної ради з орієнтації. Саме він є ланкою, яка зв’язує позашкільну та внутрішкільну професійну орієнтацію, що показує високу значимість його професійної діяльності для системи освіти.

Внутрішкільна профорієнтаційна робота. Середня освіта у Франції поділена на п’ять педагогічних циклів: 1) спостереження і адаптації; 2) центральний; 3) орієнтації; 4) визначення; 5) випускний. Перші три належать до навчання у колежі, два останні – в ліцеї. Кожний цикл пов’язаний з вирішенням конкретних педагогічних завдань в галузі професійної орієнтації учнів. В циклі спостереження і адаптації у колежі (VI клас) практична робота полягає у вивченні особистості учня, визначенні його здібностей, нахилів, рівня знань, психофізичних якостей, індивідуальних рис характеру. Важлива роль при цьому належить тестам, результати яких фіксуються в особовій справі учня. У центральному циклі колежу (V-IV класи) профорієнтаційна робота доповнюється знайомством учнів з розмаїттям світу професій. З V класу учням пропонується вибрати для вивчення додаткові предмети за своїми інтересами і можливостями. Для вибору пропонуються: стародавні мови, поглиблене вивчення іноземної мови, природничі або технологічні науки. З IV класу учні, за бажанням, можуть пройти стажування на підприємстві у формі „ознайомлюючого візиту” або „сеансу спостереження”. Цикл орієнтації колежу (ІІІ клас) є важливим, „розгалужуючим”, закінчивши який учень повинен визначити свій подальший освітній шлях: загальноосвітній і технологічний ліцей; професійний ліцей; центр професійного навчання. Тому профорієнтаційна робота цього циклу концентрується на інформуванні учнів про різні навчальні напрями, профілі, професії, до яких вони готують. З цією метою з 2005 року в навчальному розкладі французьких колежів з’явився новий обов’язковий предмет „Знайомство з професіями” (Decouverte professionnelle) (3 год на тиждень). Зміст цього предмету розподілений за трьома блоками: знайомство з професіями та професійною діяльністю (А); знайомство з організаціями (В); знайомство з місцями і способами освітньої підготовки (С). Кожний блок включає певні компетенції, які мають опанувати учні. Так, блок А містить чотири головні компетенції: уявляти професію, ідентифікуючи її головні завдання, діяльність спеціаліста та засоби, які використовуються; розрізняти способи оволодіння професією в залежності від її виду: робітник великого підприємства, ремісник, незалежний робітник, службовець; класифікувати професії за основним принципом діяльності: виробництво продукції та послуги; знаходити приклади зв’язку між технічним прогресом та еволюцією професійної діяльності. У програмі зазначається, що педагогічний колектив повинен приділяти особливу увагу розробці так званого річного просування учнів, що дозволить оцінити рівень опанованих знань і компетенцій. Отримані результати повинні враховуватися при видачі диплому про закінчення колежу і стати відправною точкою для орієнтації подальшого навчання.

Наступні два цикли (визначення та випускний) відносяться до ліцею. У Франції існує два типи ліцеїв: 1) загальноосвітній і технологічний; 2) професійний. Навчання в них має профільний характер, який передбачає диференціацію учнів за навчальним напрямом, секціями і профілями. Це сприяє зближенню навчальної і професійної орієнтації, де остання постає як стратегія професійного майбутнього учня, а навчальна − як його тактика. Під навчальною орієнтацією французьких учнів розуміють комплекс заходів з надання допомоги учням у виборі напряму навчання, а також у подоланні труднощів, які виникли під час навчання; професійна − як комплекс заходів з надання допомоги учням допомоги у виборі професії. Розглянемо зміст профорієнтаційної роботи кожного з циклів. Цикл визначення у загальноосвітньому та технологічному ліцеї (11 клас) − період передпрофільної підготовки учня, після закінчення якого він повинен обрати навчальний профіль випускного класу відповідно досягнутих навчальних результатів, можливостей. Для прикладу, учні загальноосвітнього напряму філологічної секції (L) обирають з чотирьох профілів: „філологія-мистецтво”, „філологія-математика”, „філологія-іноземні мови”, „класична філологія”; соціально-економічної секції (ES) − з трьох профілів: „економіка та соціальні науки”, „економіка і математика”, „економіка та іноземні мови”. У цілому профорієнтаційна робота цього навчального циклу зосереджена, головним чином, на уточненні професійних переваг учнів. Для цього їм пропонують стажування на підприємствах, організують зустрічі з бувшими учнями, котрі вже стали студентами, а також із спеціалістами різних професійних сфер.

Випускний цикл загальноосвітнього і технологічного ліцею (з 1 класу по випускний) − завершальний етап шкільного навчання, протягом якого учні готуються до здачі випускних іспитів. Профорієнтаційна робота в цей період зосереджується на інформуванні про різні навчальні заклади професійної освіти, правила вступу до них, умови навчання, перспективи подальшого працевлаштування. Протягом І класу учень ще може змінити як навчальний профіль, так і навчальний напрям. Для цього в ліцеях передбачена можливість переорієнтації, тобто переходу з одного напряму навчання на інший у відповідності до інтересів, потреб та можливостей учня, які змінилися, рішення про яку залишається за радою класу.

Що ж до професійних ліцеїв, то в них навчання спрямоване на практичне оволодіння конкретною професією. Тут загальноосвітня підготовка учнів поєднується з постійною виробничою практикою. Метою професійної орієнтації в цьому типі ліцеїв є практичне знайомство учнів з особливостями обраної професії, організацією праці та робочого місця, компетенціями, які передбачає професія, можливостями працевлаштування.

Отже, якщо у колежі перевага надається знайомству учнів з усім розмаїттям світу професій, то у ліцеї профорієнтація концентрується, перш за все, на різноманітних шляхах підготовки в системі професійної освіти. Така розстановка акцентів відповідає логіці організації навчання у французькій школі, для якої характерною є поступова диференціація учнів спочатку за навчальними напрямами (після закінчення колежу), потім за навчальними секціями та профілями (І і випускний класи ліцею).

У профорієнтаційній роботі використовуються оригінальні засоби, серед яких відомий на всю країну та надзвичайно популярний Артископ; автобус „Планета-Метал”; мультимедійні засоби. Артископ (Artiscope) − велика хромована американська вантажівка, борти якої вщерть заповнені рекламою ремісництва. В його кузові знаходяться стенди з інформацією про різні професії та навчальні заклади, де їх можна опанувати; супроводжують його відповідні спеціалісти. Для організації виставок про професії у французькі колежі та ліцеї запрошується відомий автобус „Планета-Метал” (Planete-Metal), який з’явився завдяки зусиллям Об’єднання металургійної і гірської промисловості. Великою популярністю користуються також мультимедійні засоби, такі як навчальні фільми, слайди про професії. Наприклад, серія навчальних фільмів „Метьєрама” для учнів колежів візуально знайомить з особливостями тієї чи іншої професії, організацією робочого місця; програма „Телеінформація” дає інформацію про напрями професійної освіти, умови вступу до професійного навчального закладу, перспективи кар’єри.

Реформа французької системи освіти, розпочата в 2005 р., передбачає наступні напрями вдосконалення професійної орієнтації учнів: диверсифікація методів і засобів профорієнтаційної роботи із врахуванням потреб і досягнень учнів; ліквідація статевої дискримінації, проголошення рівності шансів юнаків та дівчат при виборі професій і навчального напряму; розвиток промислово-технічного навчання; зближення культури і економіки, котре реалізується через знайомство учнів зі світом праці і професій як у своїй країні, так і за рубежем; ліквідація стереотипів у визначенні ролей чоловіка і жінки, які відображаються у шкільній навчальній літературі.

Підготовкою фахівців з профорієнтації радників з орієнтації−психологів у Франції займаються чотири навчальні заклади: Паризький національний інститут вивчення праці та професійної орієнтації (INETOP); Університет біометрії людини та професійної орієнтації Екс-Марселю І; Університет профорієнтації Лілля ІІІ; Університет Рейну. Цю спеціальність може отримати особа, яка має ступінь ліценціата з психології, пройшовши додатково дворічну професійну підготовку. Майбутні с

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Система профорієнтаційної роботи в постсоціалістичних країнах.	\|	МОДУЛЬ ІІ. ЗМІСТ І МЕТОДИКА РЕАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.