Система профорієнтаційної роботи в постсоціалістичних країнах.

План

Тема І. 5. ПРОФОРІЄНТАЦІЯ МОЛОДІ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1. Система профорієнтаційної роботи в постсоціалістичних країнах.

2. Соціально-економічні особливості профорієнтації в розвинутих країнах.

Література: 4, 18, 74, 92, 96, 171, 172, 176, 191, 192, 200, 206, 215, 216, 247, 253, 254, 255, 256, 257, 258, 259.

У більшості постсоціалістичних та пострадянських країнах (Білорусія, Болгарія, Польща, Росія, Румунія, Угорщина тощо) професійна орієнтація молоді розбудовується на засадах, які склалися ще в 80-х роках ХХ століття. Але в деяких країнах вона набула нового змісту і методики проведення. Розглянемо це на прикладі деяких країн.

1.1.Білорусія. Країна з десятимільйонним населенням стрімко розвивається завдяки трьом основним складникам – зваженій державній політиці, вчасній та цілеспрямованій професійній орієнтації, ефективності спрямування робочої сили. Насамперед, білоруси роблять ставку на майбутнє - їм зараз нагально потрібні фахівці з сільського господарства, інженери, хіміки та фізики, доктори наук у різних галузях. Це легко пояснити прагненням збільшити конкурентоспроможність продукції, підвищити її якість – тут можна спостерігати європейський напрям розвитку економіки, продиктований сучасним ринком. Тому наука в пошані, а держава надає всі пільги, аби сповна розкрити майбутній талант, дати йому освіту та забезпечити достойні умови праці – для того, аби фахівець працював на користь всієї країни.

На відміну від багатьох інших країн колишнього Радянського Союзу, робітничий клас у Білорусії цінують та поважають. Звичайний робітник заводу, фабрики, підприємства мотивується значним розміром середньої зарплати, гідними умовами праці, заохоченнями з боку держави (підйомні кошти, надання житла тощо). Воно й зрозуміло – при такій кількості великих промислових підприємств у власності держави, робітничий клас становить головну масу працездатного населення країни. А з цим не можна не рахуватися. За хорошого робітника підприємства ведуть справжню війну, пропонуючи вищий заробіток та кращі умови праці.

Поруч з глобальними галузями, на які робить ставку держава, розвиваються ще й торгівля, туризм, розважальна індустрія тощо. Тому є потреба й у обслуговуючому персоналі, менеджерах, консультантах, аналітиках, управлінцях – більш сучасних професіях. Отож простір для професійної орієнтації є – ринок потребує. Втім, опікуватися майбутніми фахівцями держава починає ще зі школи. Головну роботу з профорієнтації виконують шкільні психологи. Кожна дитина має певні здібності і нахили до окремих видів діяльності і, визначити це, тривалий час спостерігаючи за дитиною та вивчаючи її, – досить нескладно для психолога. Але, потрапляючи за стіни школи, майбутній фахівець розуміє, що отримав лише загальноосвітню базу і свої знання чи початкові вміння рідко коли може застосувати на практиці. Приміром, далеко не кожна дитина, котра брала участь у шкільних олімпіадах з літератури, писала вірші, відвідувала літоб'єднання, зможе обрати саме цей напрям, як ключовий у житті. На практиці, шкільні захоплення такими й лишаються. Тому у певний період часу потрібно з дієвого погляду оцінити свої ресурси. Саме на це в профорієнтаційному плані робить сьогодні ставку Білорусія. Профорієнтація Білорусії націлена виключно на підростаюче покоління, причому, якнаймолодше. Середньостатистичний громадянин має обрати собі одну професію на все життя. Цей принцип бере свій початок з радянських часів – ще з тих пір, коли громадяни не могли отримати другу вищу освіту, а в карному кодексі навіть існувала система штрафів для людей, котрі не бажали офіційно працювати на благо країни. І хоча часи змінилися, як і законодавство, традиції в Білорусії лишилися. Нині все робиться з метою підвищення виробничого потенціалу та доходу на користь держави. До речі, всі найбільші, економічно активні підприємства належать державі – їх не продають, не приватизують, не здають в оренду. Схожа ситуація й з робочою силою – трудові ресурси належать державі. І вона зацікавлена в тому, аби на початку кар'єри кожного індивіда провести всі необхідні процедури з метою найточнішого виявлення здібностей, нахилів, навичок, рис характеру конкретної людини, вивчити її та спонукати працювати на державу. Цим, власне, й визначається профорієнтація Білорусії.

Втім, не варто думати, що в цій країні зберігся радянський устрій у профорієнтаційному плані. Нині в Білорусії працюють численні психологи, психологічні служби, консультанти, служби центрів зайнятості, котрі дозволяють кожній дитині отримати дієву психологічну допомогу при виборі професії, консультацію, пройти безпосередню психодіагностику за допомогою спеціальних методик та комплексних опитувальників. Це право також зберегла за собою держава, що є дуже важливим. Адже приватні консультації доступні будуть далеко не кожному, а держава лише втрачатиме на постійному навчанні та перенавчанні працівників, котрі спочатку зробили один професійний вибір, а згодом зрозуміли, що це є не їхнє, і прагнуть кардинально змінити життєві орієнтири.

Сьогодні вивчати дитину в Білорусії розпочинають ще з початкових класів за допомогою різноманітних психодіагностичних методик – це звичайні тести на темперамент, здібності, стандартизовані опитувальники на нахили, інтереси. Причому, застосовується не одна методика, а ціла низка - так ймовірність похибки зменшується. З одного боку, це допомагає навчальному процесу, адже педагогу легше працювати з дитиною, знаючи її, з іншого, – допомагає вчасно скерувати дитячий інтерес та нахил у потрібне русло. Широко популяризуються в Білорусії різноманітні гуртки, секції, додаткові заняття за інтересами. За цей час учні мають отримати інформацію про професії, сформувати власні професійні плани, визначити мотиви, якими вони керуються при виборі професії, визначити власні переваги та недоліки. Основний рубіж – у випускників: до цього часу педагоги зобов'язані скласти певні рекомендації для дитини з урахуванням її здібностей, інтересів та нахилів. Причому, на цьому базується система освіти – дати певні рекомендації та базу шкільних знань.

Справжній перехід від радянської системи до європейської відчувається вже у білоруських вищих та середніх навчальних закладах. І самі майбутні фахівці, і їхні наставники мусять пам'ятати про те, що час нині динамічний – сьогодні є актуальною одна професія, завтра – вже зовсім інша, післязавтра взагалі з'явиться нова професія. Це нормально. А тому професія, яку опановують студенти, може стати лише фундаментом. А на ньому вибудовуватиметься різноманіття робочих місць у рамках однієї й тієї ж професії. Приміром, бухгалтер сільського господарства мусить отримати не лише знання з бухгалтерії, але й зі специфіки галузі, вміти працювати на комп'ютері, а також розумітися на податковому законодавстві, а при потребі – бути управлінцем тощо. І це правильно, адже знання та вміння такого фахівця можна застосувати в різних сферах. Основна особливість білоруської профорієнтації полягає в тому, що вибір професії в Білорусії, на відміну від інших пострадянських країн, лишається державним, а не особистим питанням. І від цього виграють усі.

1.2.Польща– вже в 1907-1908 рр. виникають перші приватні служби з професійної орієнтації, які займалися вивченням кандидатів на займані посади шляхом опитування за спеціальною анкетою. У 80-х роках минулого століття центрами профорієнтації в Польщі були районні і воєводські виховно-професійні консультації, в яких працювали спеціалісти різних профілів: психологи, соціологи, лікарі. Їх функція полягала у вдосконаленні форм і методів професійної орієнтації в школах, забезпеченні спеціальною інформацією, методичному забезпеченні кабінетів профорієнтації та ін. У школах працювали профорієнтатори, які через координаторів співпрацювали з відповідними центрами. Профпросвіта проводилася з 1-го класу, носила плановий характер і передбачала ознайомлення учнів за період навчання в школі з 70-100 професіями. На кожного учня з 11 років заповнювалася особова справа, яка призначалася для цілей профвідбору. У ній за п’ятибальною системою оцінювалися такі риси особистості: увага, загальні здібності, вміння висловлювати думки, сила волі, вміння встановлювати контакти, самостійність мислення та діяльності, темперамент та ін. (всього 15 рис). Крім того, в особовій справі фіксувався короткий зміст проведених профконсультацій з учнем та його батьками, а також рекомендації стосовно подальшої роботи з учнями. У ній давалася заключна характеристика школи. На основі особової справи класна комісія робила висновок про правильність вибору професії і профілю навчального закладу для продовження освіти. Таким чином, молоді люди практично не мали голосу як в процесі вибору професії, так і методів діагностики своїх професійних якостей. Проводилися спеціальні тренінги з вибору професії, виходили журнал “Календар професій” і серія брошур “Знайомство з професією” з періодичністю в 10 днів.

Зміни, які відбулися в Польщі, як результат демократичних реформ після 1989 р., дали професійному консультуванню новий поштовх. Однією із ключових проблем для молодого покоління стало усвідомлення факту, що в ринковій економіці потрібно самому приймати відповідальність за власне професійне майбутнє. Означало це на практиці необхідність планування професійної кар'єри і управління своєю долею. Держава не несе вже відповідальності за індивідуальну долю особистості, а її роль зводиться до формування для особистості умов, що роблять можливим користування іншими формами професійного консультування і актуальною професійною інформацією.

Особливий упор був зроблений на підготовку шкільної молоді до активного формоутворення свого життя. Нова ідея професійного консультування у Польщі полягає в наступних завданнях: особистість відповідальна за свою долю, повинна зважати на об'єктивні умови, в яких живе, може одночасно використовувати всі задатки і можливості для розвитку власної індивідуальності; важливою властивістю людини є її активність, особливо інтелектуальна, що полягає в самовизначенні, і робить можливим пристосування до частих змін, які відбуваються в економіці та суспільстві; рішення особистості повинні бути раціональні і правильні, спиратися на знання самого себе, своїх сильних і слабких сторін; погляд особистості на тему власних переваг і вад суб'єктивний, не остаточний і потрібно його варіювати; під час ухвалення рішення належить більше, ніж донині, враховувати суспільні умови на ринку освіти і праці, зокрема, конкуренцію на ринку праці в претензіях на робоче місце або в професійній школі й тому подібне.

У сучасній системі професійного консультування в Польщі є два компоненти: професійне консультування для молоді, що знаходиться в компетенції Міністерства національної освіти і професійне консультування для дорослих, безробітних і шукаючих роботу осіб, що знаходиться в компетенції Загальнодержавної установи праці, яка підпорядковується Міністерству праці і соціальної політики. Професійне консультування у Польщі керується наступними принципами: доступності послуг, добровільності, рівності в користуванні цими послугами, свободи вибору професії і місця надання роботи, безкоштовності цих послуг, конфіденційності й охорони особистих даних про особу.

У Польщі функціонує трирівнева організаційна структура установ з працевлаштування, що утворює Систему установ праці (СУП): перший рівень складає Загальнодержавна установа праці (ЗУП); другий рівень складає 49 воєводських установ праці (ВУП); до третього рівня входить 371 районних установ праці (РУП). У 1995 році була введена нова професія - "консультант професії". З метою підвищення якості послуг консультантів, у Польщі ввели в дію: Післядипломні студії професійного консультування в Університеті в Лодзі, Післядипломні студії заводознавства в Католицькому Люблінському Університеті, а також багатоетапні, з участю закордонних фахівців, курси для професійних консультантів, які організовані Загальнодержавною установою праці. Значним досягненням польських науковців було створення і впровадження (1997-2000 рр.) в Системі установ праці комп'ютерної програми "Консультант 2000" ("Doradca 2000"), версія 2,0 якої вийшла в 2000 році, що складається з чотирьох модулів: Навігатор, Клієнт, Професії, Освіта. Вона покликана допомагати праці консультантам професій у системі установ праці.

1.3. Російська Федерація. Розвал Радянського Союзу та зміна політики Російської держави на початку 90-х років призвели до того, що проблема професійної орієнтації стала ігноруватися більшістю державних чиновників від освіти. У зв’язку з переходом на ринкову економіку держава відмовилась від планування та гарантій в галузі освіти та працевлаштування своїх громадян, з’явилось безробіття, була створена державна служба зайнятості. Увага уряду сконцентрувалась на сприянні працевлаштуванню. Виникла гостра потреба у професійному перенавчанні, профорієнтації та психологічній підтримці дорослого населення, котре втратило роботу та не мало можливості знайти собі нові робочі місця за своєю спеціальністю. Бюджетне фінансування центрів профорієнтації було зведене до мінімуму. Керівники профорієнтаційних центрів почали вкладати угоди з регіональними службами зайнятості для надання профорієнтаційних послуг безробітним громадянам. Безробітних почали тестувати з метою оцінки профпридатності при направленні на перенавчання за рахунок служби зайнятості, вчити методам ефективного пошуку роботи та працевлаштування за допомогою спеціальних тренінгових програм. Переважна більшість найкваліфікованіших психологів з центрів професійної орієнтації почали обслуговувати безробітних за направленнями служби зайнятості, добирати персонал на замовлення роботодавців, йти на роботу в інші організації, у тому числі і в службу зайнятості, у комерційні фірми − тобто заробляти гроші. В цих умовах розвиток профорієнтаційних ресурсів в Росії розподілився між декількома організаціями.

Зараз в Росії існує декілька науково-методичних центрів профорієнтації, серед яких найвідоміші є в Москві, Санкт-Петербурзі, Ярославлі. Так, наприклад, Ярославський обласний центр профорієнтації „Ресурс” став новою моделлю організаційно-методичного забезпечення профорієнтації та психологічної підтримки населення, зайнявши особливе місце в системі освіти регіону, ставши, по суті, на чолі соціально-психологічної служби області. Центр відомий своїми публікаціями, методичним розробками, навчально-методичними семінарами та Інтернет-сайтом „Психологія освіті”.

У Санкт-Петербурзькій міській службі зайнятості сформувалась сильна команда психологів під керівництвом Михайла Бендюкова та Ігоря Соломіна, котрі створили сучасну систему профорієнтації молоді та дорослого населення, яка включає нормативні, організаційні, кадрові та методичні основи психологічного профконсультування; розробили нові ефективні методики професійної психодіагностики, індивідуального та групового консультування; написали книги „Азбука профорієнтації”, „Шукаю роботу”, „Як стати професіоналом”, „Ти і твоя професія”, „Твій компас на ринку праці” та інші; зняли відеофільми для професійної орієнтації молоді. Отримали широке розповсюдження активні ігрові профорієнтаційні методики, розроблені учнем Є.О.Клімова, відомим московським психологом М.С.Пряжніковим, співробітником факультету психології МДУ і науковим консультантом Московської обласної служби зайнятості. Книжка М.С.Пряжнікова „Професійне та особистісне самовизначення”, яка має в собі оригінальні теоретичні та методичні розробки в галузі профконсультування, стала бестселером серед профконсультантів та профорієнтологів.

Потрібно зазначити перший у російськомовному Інтернеті сайт „Профорієнтація. Освіта. Зайнятість”, створений директором департаменту профорієнтації Балтійського Академічного Центру управління, бізнесу та права О.Ю.Кобзовим. Цей сайт містить опис сотень професій, відомості про професійні освітні заклади Росії, можливість автоматизованого психологічного профорієнтаційного тестування, велику кількість цікавої та корисної інформації.

При Комітеті праці та зайнятості Уряду Москви заснований Державний центр професійної орієнтації і психологічної підтримки безробітних громадян та незайнятого населення. Він добре оснащений та укомплектований висококваліфікованими кадрами. Центр обслуговує безробітних та профконсультантів Московської служби зайнятості, проводить конференції з профорієнтації, видає якісний науково-методичний журнал „Професійний потенціал”.

Отже, ми бачимо безсумнівний теоретичний і методичний прогрес у російській профорієнтації. Але на практиці для мільйонів молодих і дорослих людей якісні профорієнтаційні послуги залишаються недоступними. Парадокс: зачасти потрібно стати безробітним, щоб отримати профорієнтаційну допомогу. Де сьогоднішній російський школяр може отримати грамотну професійну консультацію або пройти курс занять, які допомогли б йому обрати свій професійний шлях.? Так, у Москві, Петербурзі, Ярославлі, Омську та деяких інших містах центри профорієнтації працюють, і, звернувшись туди, можна отримати кваліфіковану допомогу. Так, у деяких районних центрах зайнятості працюють профконсультанти, котрі також можуть допомогти, але їм зробити це складніше, тому що безробітних набагато більше. Так, зустрічаються психологи, які працюють у комерційних фірмах, котрі не відмовляться провести тестування, консультацію або тренінг за певну суму.

У школах же профорієнтація практично відсутня і пов’язано це з рядом причин. По-перше, у педагогів-психологів освітніх закладів і без профорієнтації достатньо турбот та обов’язків, пов’язаних з поточними шкільними справами. До того ж не завжди шкільні психологи можуть приділяти час профконсультаціям та заняттям з вибору професії. По-друге, педагоги-психологи у переважній більшості мають лише формальні обов’язки займатися профорієнтацією. Практично жоден з них цього не вимагає, а в освіті за профорієнтацію взагалі ніхто не відповідає. Звичайно, деякі шкільні психологи все ж проводять профорієнтаційні консультації та заняття, але все це робиться або з їх власної ініціативи, або з ініціативи адміністрації окремих освітніх закладів. Тобто профорієнтація у школах тримається виключно на ентузіазмі деяких психологів, завучів та директорів. По-третє, у переважній більшості випадків педагоги-психологи не забезпечені необхідними засобами, методиками та інформаційними матеріалами, які потрібні для повноцінної профорієнтації. Адже для повноцінного профорієнтаційного курсу, яких в Росії розроблено декілька, потрібні комп’ютери, спеціальні комп’ютерні програми, Інтернет, психологічні тести, професіограми, довідники навчальних закладів, інформація про робочі місця, профорієнтаційна література, відеофільми.

Як результат, практично ніхто не готує молодь до ефективної поведінки в умовах сучасного ринку праці та жорсткої конкуренції. В умовах, коли для досягнення професійного успіху людині потрібно повною мірою реалізувати здібності, які вона має. У когось може виникнути думка, що профорієнтацією, підготовкою до праці, вирішенням проблем пошуку роботи та працевлаштування повинні займатися професійні навчальні заклади. Однак майже жоден директор професійного ліцею чи коледжу, жоден ректор університету чи академії безпосередньо не зацікавлений в ефективному працевлаштуванні та успішній кар’єрі своїх випускників. У такому випадку чого ж вони прагнуть? Кожен керівник закладу професійної освіти перш за все зацікавлений у тому, щоб залучити якомога більше абітурієнтів. Адже добробут закладу, фінансування, кількість викладацьких ставок залежить не від того, скільки випускників знайдуть роботу за спеціальністю, а від того, скільки студентів прийнято на навчання. Тому кількість і склад спеціальностей, за якими готує людей система професійної освіти Росії, так як і України, відповідає не попиту на ці спеціальності на ринку праці, а популярності цих спеціальностей серед населення. Або, можливо, ви дійсно вірите, що нам потрібно стільки менеджерів, економістів, бухгалтерів, секретарів, банківських службовців, журналістів, модельєрів, акторів, косметологів, перукарів, музикантів?

Отже, можна зробити висновок − професійна орієнтація в Росії знаходяться в критичному стані. З одного боку, необхідність проведення якісної та великомасштабної профорієнтаційної роботи з молоддю чудово усвідомлюється тими чиновниками та спеціалістами, які змушені займатися трудовими ресурсами. Не випадково при створенні в Росії нового Міністерства праці і соціального розвитку, до якого ввійшла Федеральна державна служба зайнятості населення, Постановою №1, затвердженою цим міністерством 27 вересня 1996 року, було „Положення про професійну орієнтацію та психологічну підтримку населення у Російській Федерації”. З іншого боку, міжвідомча відокремленість призвела до того, що керівники російської системи освіти зняли з себе відповідальність за професійне самовизначення випускників і підготовку їх до вибору професії, професійного навчання та дійсного працевлаштування. Саме молоді люди, особливо ті, які потребують кваліфікованої допомоги при виборі професії, найчастіше не можуть її отримати.

Тому з метою допомогти молодій людині розпочати свій професійний шлях було створено в 1998 році секції профорієнтації і профконсультування в рамках Санкт-Петербурзької асоціації тренінгу і психотерапії, основними цілями якої є: популяризація та розповсюдження знань у галузі професій, професійної придатності, професійно важливих якостей людини і професійної кар’єри; професійне спілкування та розвиток спеціалістів, обмін досвідом, взаємодопомога, реалізація професійних можливостей спеціалістів-профконсультантів; знайомство з класичними та сучасними теоріями і методами профконсультування; розробка нових, розвиток та адаптація наявних методик консультування; розробка стандартів і критеріїв якості діяльності профконсультантів; обговорення професійних та етичних проблем у роботі профконсультантів; налагодження ділових зв’язків з особами та організаціями, які зацікавлені у розвитку та використанні профорієнтаційно-психологічних знань.

Секція працює за наступними напрямами:

· інформаційний − пошук, збирання та зберігання інформації про професії, професійні навчальні заклади, робочі місця, осіб та організацій, які надають профконсультаційні послуги, отриманої із засобів масової інформації, літератури, мультимедіа та Інтернету;

· професіографічний − створення описів професій, методик аналізу та з’ясування вимог різноманітних професій і посад, які висуваються до людини, вивчення загальних закономірностей та специфіки різних видів професійної діяльності;

· діагностичний − розробка, апробація та впровадження методик психологічної діагностики професійно важливих якостей людини: загальних і спеціальних професійних здібностей, нахилів та інтересів, аналіз і порівняння наявних психологічних тестів, комп’ютерних програм та автоматизованих діагностичних експертних систем оцінки професійної придатності;

· консультаційний − пошук, створення і систематизація методик індивідуального та групового консультування з питань вибору професій, професійного навчання, пошуку роботи і працевлаштування, адаптація на робочому місці, вирішення проблем та подолання криз різних етапів кар’єри, розробка, апробація та впровадження профорієнтаційних програм для роботи з учнями і випускниками шкіл, абітурієнтами, студентами і випускниками професійних навчальних закладів, безробітними, інвалідами та іншими категоріями населення;

· освітній − вивчення психологічних факторів ефективності професійного навчання, розвиток професійних інтересів і здібностей в процесі реалізації різних освітніх програм, професіоналізація людини;

· кадровий − вивчення психологічних аспектів кадрової роботи: опис посадових вимог, які висуваються до психологічних якостей людини, оцінка ступеню відповідності психологічних особливостей робітника посаді, яку він обіймає, підбір співробітників у відповідності до посадових обов’язків, облік змісту та умов діяльності, особистих якостей і взаємостосунків робітників при проектуванні робочого місця і штатної структури, управлінні мотивацією, плануванні кар’єри і т.п.;

· гігієнічний − перспективний напрям вивчення взаємозв’язку між здоров’ям людини та професійною діяльністю.

Сьогодні в Росії розробляється концептуальний проект “Профорієнтація”, який спирається на ряд державних документів. Зокрема на ”Концепцію дій на ринку праці на 2008-2009 роки„ (Розпорядження Уряду Російської Федерації від 15. 08. 2008 р.), в якій безпосередньо вказується, що одним з пріоритетних напрямів державної політики в галузі регулювання ринку праці є „забезпечення збалансованості професійної освіти та попиту на робочу силу”. В свою чергу, в якості одного з головних заходів вирішення цього завдання є „розробка цільових програм професійної орієнтації молоді, які сприяють формуванню структури попиту населення на послуги професійної освіти у відповідності до потреб ринку праці”, а також „організація у 2008-2010 роках інформаційно-пропогандистських компаній з підвищення престижу робітничих професій з використанням засобів масової інформації та сучасних інформаційних технологій з метою інформування суспільства про ситуації на ринку праці та перспективні потреби економіки в кадрах, а також підвищення професійної орієнтованості молоді”.

Метою проекту є розробка сучасної міжвідомчої моделі професійної орієнтації молоді 9-11 класів, яка б задовольнила перспективні напрями соціально-економічного розвитку Росії, перспективну потребу економіки у трудових ресурсах та яка б сприяла формуванню структури попиту населення на послуги професійної освіти у відповідності з потребами ринку праці.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) проаналізувати наявну нормативно-правову базу професійної орієнтації в країні, охоплюючи міжнародні правові акти, підписані Росією;

2) провести аналіз вітчизняних та зарубіжних теорій професійного розвитку і практики профорієнтаційної роботи з населенням в історичному та методичному аспектах;

3) визначити концептуальні і методологічні основи, а також систему основних понять професійної орієнтації школярів на сучасному етапі;

4) проаналізувати досвід роботи територіальних органів виконавчої влади щодо організації міжвідомчої взаємодії при організації профорієнтаційної роботи із школярами на території, а також методичного забезпечення цієї роботи, яке використовується;

5) визначити пілотні регіони та провести експертну оцінку методичного забезпечення профорієнтаційної роботи зі школярами, яке використовується на цих територіях;

6) розробити методичні рекомендації з організації і методичного забезпечення профорієнтаційної роботи зі школярами на території регіонів.

Таким чином ми бачимо, що проблема профорієнтації молоді в Росії стоїть дуже гостро і її вирішення потребує спільних зусиль вчених і практиків при дієвій підтримці держави.

1.4.Чехія. Ще у 80-х роках ХХ століття в Чехії була створена система професійної орієнтації: галузеві міністерства з урахуванням потреб підприємств і сільськогосподарських кооперативів в робочих кадрах направляли заявку до Держплану республіки, який розробляв баланс трудових ресурсів з урахуванням чисельності молоді, яка закінчувала 9-й клас. На основі цього балансу, затвердженого урядом держави, Держплан визначав загальну чисельність робітників для кожної області. Відділ трудових ресурсів області разом з керівниками визначали чисельність учнів для того чи іншого підприємства. Цей відділ співпрацював з загальноосвітніми школами. У кожній 9-тирічній школі працював 1 вчитель-консультант з профорієнтації зі спеціальною підготовкою, яку він отримав в університеті заочно протягом 2-х років після 5-ти років роботи в школі за направленням. У кінці здавали комплексний іспит, який включав теорію й організацію психолого-педагогічної консультації, психологію і педагогіку та захищали випускну роботу не пізніше як через півроку після складання комплексного усного іспиту. Учитель-профконсультант інформував педагогів, батьків учнів про сфери праці і професії народного господарства, допомагав класному керівникові, вчителям-предметникам у проведенні профорієнтаційної роботи з учнями, надавав їм методики вивчення особистості, консультував їх, також проводив психолого-педагогічні консультації з окремими учнями.

Розпочиналася робота з професійної орієнтації в дошкільних закладах. У школах вона включала: профінформацію, вивчення особистості учнів з метою підготовки їх до професійного самовизначення, формування професійно важливих якостей, професійну консультацію. З 5 класу в особовій справі учнів щороку відмічався розвиток таких якостей: пам’ять, мислення, уява, увага, усне і письмове мовлення, темп роботи, комунікабельність, поведінка в колективі, воля, почуття, ставлення до режиму школи, домінуючі риси характеру особистості. Учнів регулярно спостерігали і консультували лікар і психолог. В 7 – 8 класах проводили анкетування учнів з обробкою результатів на ЄОМ в центрах психолого-педагогічних консультацій і давалися рекомендації стосовно вибору професії. Видавався журнал під назвою “Педагогічний консультант”.

Сьогодні система професійної орієнтації молоді Чехії, зберігши і примноживши попередній досвід, набула подальшого розвитку. Її основними ознаками є: використання професійних консультантів за цільовим призначенням ще в гімназії; розширення контактів, як навчальних закладів, так і служб зайнятості зі службою психологічної підтримки, спеціальними службами, організаціями, установами, котрі можуть надати професійну консультацію в тому чи іншому напряму; широка пропаганда профконсультаційних послуг в ЗМІ; роз'яснювальна робота серед керівників підприємств щодо необхідності професійного консультування й підтримки кадрів, та залучення молодих спеціалістів і робітників до інших видів праці. Відповідальність за профорієнтацію в державі несе Міністерство праці та його відомства, які зосереджують увага на підвищенні якості професійної орієнтації насамперед на стадії регіональних органів зайнятості. При формуванні положень та пропозицій щодо підвищення якості профорієнтаційних послуг Міністерство праці передбачає розробку критеріїв ефективності профорієнтаційної роботи.

Що стосується недержавних закладів та центрів з професійної орієнтації, на них покладено завдання з розробки спеціалізованих психодіагностичних технологій та обладнання для точнішої роботи, програм психокорекції, проведення семінарів серед педагогів з методик індивідуальної та групової роботи професійного консультанта тощо. Недержавні установи в сфері профорієнтації, діагностики та профконсультації мають такі ж права, як і державні. Так, зокрема, ці відомства мають право розробляти та подавати рекомендації для служб і центрів зайнятості з профорієнтаційної роботи.

Ефективність профорієнтаційної роботи в Чехії завдячується перш за все державній політиці в освіті, яка є безкоштовною і домінуючою в суспільстві. Розпочинається вона з дитячого садочка, як і в кожній державі. Далі вона продовжується в базових школах, де навчаються з 1 по 9 клас. В середній школі існує розгалужена система гімназій: восьмирічні, шестирічні та чотирирічні. До них відповідно можна вступити після 5-ого, 7-ого та 9-ого класів. Саме з гімназій система освіти розпочинає формувати майбутнього працівника чи спеціаліста. Це досить виправдано. Чехи вважають, що початкова школа має навчити дитину читати, писати, рахувати – тобто елементарному досвіду. Далі, окрім загальних знань, маленький громадянин повинен отримати ще й додаткові знання та по закінченню гімназії визначитися зі спеціальністю. Предмети в гімназії розподілені на обов'язкові та факультативні. Таким чином, дитина має не лише право вибору, але й деякий час аби визначитися з майбутньою освітою чи напрямом діяльності. Після гімназії щаблем вище стоять середні професійні навчальні заклади та ВНЗ. Система вищих навчальних закладів побудована таким чином, що майже всі великі ВНЗ (а їх 27) є державними. Вони славляться традиціями та високою якістю освіти не лише в Чехії, але й в Європі. Система недержавних ВНЗ суворо контролюється державою. Аби мати переваги перед державними закладами освіти, приватні ВНЗ роблять ставку на більш тісний взаємозв'язок теорії з практикою. До освіти в недержавних ВНЗ зазвичай залучають маститих фахівців в галузі економіки, права, історії, фінансів, банківської справи тощо. Дуже часто з-за кордону. Така поведінка виправдала себе. Сьогодні на ринку праці такі фахівці більш затребувані, ніж спеціалісти – випускники державних навчальних закладів. Чеські освітяни вважають це нормальним: абітурієнт платить комерційному ВНЗ за свою майбутню затребуваність на ринку праці. І він її отримує. Чеську освіту можна охарактеризувати великою інфраструктурою, ліберальною процедурою вступу, державною підтримкою, дешевизною та перспективами. Не дивлячись на таку підтримку освіти з боку держави, самі чехи не поспішають отримувати вищу освіту. Цьому сприяє рівень життя. Адже навіть без неї в Чехії можна нормально жити, отримувати пристойну зарплатню та реалізовувати себе в будь-якій сфері. Для чехів диплом не настільки важливий, як реальні знання чи навички. Тому Чехія зацікавлена в залученні фахівців з інших країн.

Зараз Чехія посідає 27 місце в світі за рівнем життя. Як стверджують експерти міжнародної комісії при Євросоюзі, основну роль тут відіграє саме взаємозв'язані ланки освіти, профорієнтації та праці. Завдяки співпраці та злагодженим діям цих трьох домінуючих ланок, колишня соціалістична країна за короткий термін змогла побудувати сильну і стабільну економіку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічний профіль професії психолога-профконсультанта	\|	Соціально-економічні особливості профорієнтації в розвинутих країнах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.