Фінансовий операційний та загальний леверидж.

Діяльність будь-якої компанії пов’язана з ризиком, зокрема, виробничим і фінансовим, які приймають в увагу в залежності від того, з якої позиції характеризується компанія. Як легко бачити з балансу, ця характеристика може бути виконана або з позиції активів, якими володіє і розпоряджається підприємство, або з позиції джерел кощтів. У першому випадку виникає поняття виробничого ризику, у другому - фінансового ризику.

Виробничий (чи бізнес) ризик - це ризик, у більшому ступені обумовлений галузевими особливостями бізнесу, тобто структурою активів, у які фірма вирішила вкласти свій капітал. Один і той же самий капітал можна використовувати для виробництва як ультрамодного одягу, так і продуктів харчування. Очевидно, що ступінь ризику виробничої діяльності в цих випадках принципово різна. Ризик, обумовлений структурою джерел, називається фінансовим. У даному випадку мова йде вже не про ризикованість вибору вкладення капіталу в ті чи інші активи, а про ризикованість політики у відношенні доцільності залучення тих чи інших джерел фінансування діяльності компанії. В обох випадках логіка міркувань досить очевидна, а мова, природно, йде про оцінки стратегічного характеру.

Кількісна оцінка ризику і факторів, що його обумовили, може бути виконана різними способами; зокрема, один з досить розповсюджених способів базується на оцінці й аналізі варіабельності прибутку. Показники прибутку компанії залежать від багатьох факторів. У фінансовому менеджменті прийнято виділяти залежність прибутку від величини постійних витрат, обумовлених наявною матеріально-технічною базою (оцінка виробничого ризику), і залежність прибутку від витрат, пов'язаних зі структурою джерел (оцінка фінансового ризику). Відзначимо, що для оцінки використовують різні показники прибутку.

У термінах фінансів взаємозв'язок між прибутком і вартісною оцінкою витрат чи активів фондів, понесених для одержання даного прибутку, характеризується за допомогою показника «ліверидж» (leverage).

Виробничий ризик пов'язаний з поняттям операційного, чи виробничого левериджу, а фінансовий - з поняттям фінансового левериджу.

Відомі три основні міри операційного левериджу:

а) частка постійних виробничих витрат у загальній сумі витрат, чи, що рівноцінною, співвідношення постійних і змінних витрат;

б) відношення темпу зміни прибутку до відрахування відсотків і податків до темпу зміни обсягу реалізації в натуральних одиницях;

в) відношення чистого прибутку до постійних виробничих витратат.

За ступенем впливу обсяг виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.

До змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні – витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.

До постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Перші два з перерахованих показників у зв’язку їх дуже наочною інтерпретацію одержали особливо широке поширення в аналізі. Якщо частка постійних витрат велика, кажуть, що компанія має високий рівень операційного левериджу і відповідно високий рівень виробничого ризику. Іншими словами, підвищення в динаміці рівня операційного левериджу свідчить про збільшення виробничого ризику компанії.

Що стосується другого показника, то його інтерпретація така: рівень операційного левериджу можна розуміти як коефіцієнт пропорційності в прямо пропорційній залежності між прибутком до відрахування відсотків і податків та обсягом виробництва. Тому для підприємства з високим рівнем операційного левериджу навіть незначна зміна обсягу виробництва може призвести до істотної зміни прибутку до відрахувань відсотків і податків.

Таким чином, будь-яке серйозне поліпшення матеріально-технічної бази убік збільшення частки необоротних активів супроводжується підвищенням рівня операційного левериджу і виробничого ризику. Логіка тут очевидна - нові вкладення в довгострокові активи треба окупати, але якщо інвестиційна політика була помилкова, то понесені витрати не будуть відшкодовані.

Відзначена важливість показника постійних витрат призвела до розробки методів контролю за їхнім рівнем. Один з найбільш відомих - метод розрахунку критичного обсягу продажу, або точки беззбитковості. Зміст його полягає в тому, щоб розрахувати, при яких обсягах виробництва в натуральних одиницях маржинальний прибуток (тобто різниця між виручкою від реалізації і змінними витрати нефінансового характеру або прямими змінними витратами) буде дорівнювати сум постійних витрат. Цей метод дозволяє знайти мінімальний обсяг виробництва, що необхідний для покриття постійних витрат, тобто витрат, що не залежать від обсягів випуску продукції.

Ø Розрахунок критичного обсягу продажу (точки беззбитковості)

(10.6)

де –критичний обсяг продажу в натуральному виразі,

–постійні витрати, грн.,

–ціна одиниці продажу, грн.,

–змінні витрати, грн.

Серед показників оцінки рівня фінансового левериджу найбільшу популярність одержали два:

а) співвідношення позикового і власного капіталу,

б) відношення темпу зміни чистого прибутку до темпу зміни прибутку до відрахування відсотків і податків.

Логіка формування першого показника така. Практично будь-яке джерело коштів є платним, причому джерела позикових коштів (позиковий капітал) мають одну неприємну особливість: хоча їхня вартість звичайно нижче в порівнянні з вартістю джерел власних коштів, однак плата за користування ними є обов'язковою не залежно від того, працює компанія з прибутком чи збитково. Додаткове залучення позикового капіталу, як правило, характеризується підвищенням рівня фінансового, левериджу, тобто збільшенням фінансового ризику діяльності даної компанії і підвищенням необхідної акціонерам норми прибутку.

Логіка використання другого показника оцінки рівня фінансового левериджу така. Якщо згадати структуру звіту про прибутки і збитки, легко помітити, що відсотки до сплати, які саме і є платою за можливість залучення позикового капіталу, займають проміжне положення між прибутком до відрахування відсотків і податків і чистим прибутком. Тому чим вище рівень фінансового левериджу, тобто більше і величина відсотків до сплати, тим менше сума чистого прибутку. Іншими словами, підвищення рівня фінансового левериджу приводить до більшої фінансової нестабільності, що виражається у визначеної непередбачуваності величини чистого прибутку.

Компанія, що має значну частку позикового капіталу в загальній сумі джерел, називається компанією з високим рівнем фінансового левериджу, чи фінансово залежною компанією (highly levered company); компанія, що фінансує свою діяльність тільки за рахунок власних коштів, називається фінансово незалежною (unlevered company).

Виробничий і фінансовий леверидж можна узагальнити категорією виробничо-фінансового левериджу. Міра виробничо-фінансового левериджу визначається як добуток міри операційного та міри фінансового левериджу.

Æ Тема № 11. МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТИЦІЙ

¥План семінарського заняття:

1.Макроекономічне регулювання інвестиційного процесу.

2.Методи індикативного планування інвестиційної діяльності.

3.Особливості управління інвестиційними проектами.

4.Інвестиційне проектування.

5.Особливості ціноутворення в інвестиційній сфері.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
На Україні існує ще одна форма залучення інвестицій – створення колективних підприємств, що по суті мають статус ЗАТ.	\|	Огляд ключових питань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.