• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Податки

ТЕМА 7

Тема 5

Кон’юнктурні коливання економіки

1. Природа і специфіка циклічності економічної динаміки. Цикли і кризи.

2. Класифікація основних макроекономічних змінних відповідно до їхніх циклічних властивостей.

3. Антикризова політика держави.

1. Природа і специфіка циклічності економічної динаміки. Цикли і кризи

Загальне уявлення про макроекономічну динаміку дає дослідження економічних (ділових) циклів.

Економічний циклхарактеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, яке проявляється у формі невідповідності попиту і пропозиції.

У загальному виді економічний цикл представляє собою результат коливання різних показників економічної активності (темпів зростання ВНП, загального обсягу продажу, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей тощо).

Напрямок та ступінь зміни сукупності показників (або показника), які характеризують розвиток народного господарства, називається економічною кон’юнктурою.

Теорію економічних циклів називають також теорією кон’юнктури.

Загальну тривалість циклу вимірюють часом (місяць, рік тощо) між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками економічної активності.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі(малі) - коливання ділової активності 3–4 роки; середні - коливання ділової активності 7–11 років та великі (довгі хвилі) - з періодичністю 40–60 років.

Короткі цикли

Короткі (малі) цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку.

Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин.

Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту.

Середні цикли

Середні цикли (промислові цикли) пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва.

Матеріальною основою періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу.

Основною властивістю промислового циклу є коливання темпів зростання ВНП за період часу, коли економічна система проходить чотири послідовні фази: кризи, депресії, пожвавлення, підйом (графік 5.1).

Графік 5.1. Циклічність економічної діяльності

Тривалість падіння вимірюється часом між вищою і наступною нижчою точками ділової активності, а підйом – між нижчою і наступною вищою точками ділової активності.

Основними фазами економічного циклує підйом та падіння, під час яких відбувається відхилення від середніх показників економічної динаміки.

Коливання фактичного обсягу виробництва (Y) по відношенню до потенційного обсягу виробництва (Y_F) характеризується показником:

gap GNP (кон’юнктурний розрив ВВН) = (5.1)

де Y – фактичний обсяг виробництва;

Y_F – потенційний обсяг виробництва.

Потенційний ВВП – обсяг виробництва за умов повної зайнятості.

Повна зайнятість ресурсів передбачає не завантаженість виробничих потужностей на рівні 10-20% від їх загальної кількості та зайнятість на рівні природного безробіття (5-6% від загальної чисельності робочої сили).

Повна зайнятість ресурсів виключає їх стопроцентне використання.

З прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства відбувається модифікація економічного циклу.

Американські вчені Артур Бернс та Уеслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску та зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворює економічні цикли (графік 5.2).

Графік 5.2. Циклічні коливання на фоні довгострокового тренду

Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічний прогрес тощо), а цикл – як тимчасове відхилення від цієї тенденції.

Основними індикаторами фази циклу виступають:

· рівень зайнятості;

· рівень безробіття;

· обсяг виробництва.

Найсильніше за зміну фаз циклу реагують обсяги виробництва та зайнятості в галузях, які виробляють засоби виробництва та споживчі товари довгострокового використання. В галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання (поточне споживання), коливання зайнятості і обсягів виробництва є значно меншими.

Причини цього:

· по-перше, поновлення обладнання та придбання товарів довгострокового використання можна відкласти на певний строк. Фірми і домашні господарства намагаються обійтися нагромадженими запасами виробничих потужностей і споживчих благ довгострокового використання, тому зайнятість у цих галузях швидко знижується і випуск продукції падає;

· по-друге, саме ці галузі, як правило, висококонцентровані і на ринку панує незначна кількість фірм. Олігополістична структура ринку засобів виробництва та товарів довгострокового використання дозволяє швидко знизити рівень зайнятості і обсягів виробництва в період кризи з метою стабілізації рівня цін. У галузях, які виготовляють товари короткострокового використання, ринки більш конкурентні і фірми не можуть протидіяти тенденції до пониження цін шляхом скорочення зайнятості і обсягів виробництва.

Серед найважливіших причин циклічності в економіці більшість економістів називають коливання співвідношення між споживанням і інвестиціями.

Рецесія – падіння обсягу національного виробництва протягом 6 місяців і до року.

Депресія – падіння обсягу національного виробництва, яке супроводжується високим рівнем безробіття і триває декілька років.

Економічна криза характеризується:

· перевиробництвом товарів порівняно з платоспроможним попитом;

· падінням рівня цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над платоспроможним попитом;

· скороченням обсягів виробництва;

· масовим банкрутством промислових, банківських, торгових фірм;

· зростанням безробіття і скороченням номінальної заробітної плати;

· потрясінням кредитної системи тощо.

На відміну від цієї класичної схеми кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, має місце не криза перевиробництва, а криза недовиробництва. Тривалість фази падіння у західних країнах становить від 0,5 до 1,5 року, в Україні вона тривала 10 років. Глибина падіння ВНП і промислового виробництва у країнах Заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, в Україні вона становила понад 50%.

Характерні риси депресії:

· скорочення виробничих інвестицій;

· збільшення запасів;

· скорочення попиту на робочу силу;

· різке падіння норми чистого прибутку;

· падіння обсягу продажу;

· скорочення кількості нових замовлень;

· скорочення попиту на кредитні ресурси.

Характерні риси пожвавлення:

· перехід до стійкого розширення виробництва;

· зростання попиту на активні елементи засобів виробництва (устаткування, машини, механізми тощо);

· зростання попиту на сировину (метал, паливо, енергія тощо);

· зростання попиту на робочу силу;

· зростання заробітної плати і відповідно попиту на товари особистого споживання.

Характерні риси економічного буму:

· значний приріст виробничих інвестицій;

· скорочення запасів;

· різке зростання попиту на робочу силу;

· значний приріст загального рівня цін.

Великі хвилі

Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об’єктів інфраструктури.

Великі цикли (хвилі) мають дві фази:

І фаза — висхідна (25 – З0 рр.).

Це довготривале піднесення, що виникає на базі революційних стрибків технології і масового її розповсюдження.

II фаза — низхідна (20 - 25 рр.) (її ще називають “великою кризою”).

Криза виникає тоді, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін. У цей період гостро проявляють себе кризи середніх та малих циклів.

2. Антикризова політика

Антикризова (кон’юнктурна) політика держави спрямована на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану і запобігання розвитку економічних криз.

Двома основними періодами, які повинні знаходитися під особливим контролем у цьому зв’язку, є періоди депресії і буму.

У макроекономіці відсутня інтегральна теорія економічного циклу, але більшість вчених вважає, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і обсяг виробництва. Сукупні витрати, у свою чергу, визначаються граничною схильність до споживання, заощадження та інвестування. Як наслідок, економічний розвиток завжди пов’язаний з порушенням рівноваги, з відхиленням від середніх витрат.

Графічно зобразити вплив зміни сукупних витрат на економічну кон’юнктуру можна за допомогою короткострокової моделі AD-AS (графік 5.3).

Графік 5.3. Вплив зміни сукупних витрат на рівень випуску

Нехай економіка знаходиться в стані короткострокової рівноваги у точці Е. У результаті скорочення сукупних витрат (C+I+G+NE) крива AD₀ переміщується вліво, в положення AD₁. в економіці встановлюється нова короткострокова рівновага в точці F. При цьому випуск скорочується на (Y₀ – Y₁), а рівень цін з Р₀ до Р₁ (знижуються темпи інфляції). Скорочення випуску супроводжується зростанням безробіття і недозавантаженістю виробничих потужностей. (Ця ситуація зображується відрізком АВ циклоїди кон’юнктурних коливань на графіку 5.2).

У випадку зростання сукупних витрат (C+I+G+NE) крива AD₀ зміщується вправо в положення AD₂, обсяг випуску збільшується (Y₂ > Y₀), але це може призвести до зростання рівня цін (Р₂ > Р₀). (на графіку 5.2 ця ситуація відповідає відрізку ВС циклоїди кон’юнктурних коливань).

Уряд може активно впливати на величину сукупних витрат і, відповідно, на амплітуду циклічних коливань, згладжуючи глибину криз і стимулюючи темпи зростання під час буму за допомогою таких основних важелів:

1. зміна державних витрат (G) – збільшуючи державні витрати під час економічної кризи (на відрізку АВ графіка 5.2) уряд стримує швидке скорочення сукупних витрат і, таким чином, зменшує глибину падіння економіки, і, навпаки, під час буму, уряд свідомо може йти на скорочення державних витрат з метою стримання темпів зростання сукупного попиту (AD).

2. зміна податкових ставок (T(Y)) – зменшення їх під час кризи впливає на дохід кінцевого використання домашніх господарств та величину нерозподіленого прибутку підприємницького сектору, які скорочуються, за цих умов, повільніше і, навпаки, збільшення ставок оподаткування під час буму стримує темпи економічного зростання і, відповідно, обмежує або і унеможливлює „перегрів” економіки;

3. зміна пропозиції грошей (M^S) – під час кризи уряд за допомогою важелів грошово-кредитної політики збільшує пропозиції грошей, а під час буму його дії протилежні.

Класифікація основних заходів антикризової політики уряду відповідно до їхніх циклічних властивостей подана у таблиці 5.1.

Найважливіші заходи антикризової політики

3. Класифікація основних макроекономічних змінних відповідно до їхніх циклічних властивостей

Для характеристики стану і динаміки економічної кон’юнктури використовують різні показники. Найважливішими з них є: обсяг ВВП, рівень зайнятості, рівень завантаженості виробничих потужностей, обсяг прибутку підприємницького сектору тощо.

При цьому, в залежності від того, як макроекономічні показники змінюються протягом економічного циклу, їх можна розділити на про циклічні, ациклічні і антициклічні (схема 5.1).

Темпи динаміки різних макроекономічних параметрів, як правило не збігаються: в той час як одні з них набувають найбільшого свого значення, інші в цей час мають тенденцію до зниження, що пояснює досить плавний перехід від фази підйому до фази депресії тощо.

Схема 5.1. Деякі макроекономічні показники та їх властивості відносно циклу

Тема 6 Економічне зростання та його динаміка

1. Економічна динаміка: економічне зростання та його типи.

2. Фактори економічного зростання. Темпи зростання ВНП.

3. Моделі економічного зростання (неокласична модель, неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора, Р. Солоу).

1. Економічна динаміка: економічне зростання та його типи.

Мета стабілізаційної політики(в короткостроковому періоді) - збільшити випуск до потенційного рівня, залучивши у виробництво усі недовикористані ресурси суспільства. Відповідно визначення короткострокового зростання можна дати наступне:

- короткострокове зростаннянаціонального доходу - це динаміка ВВП в межах заданих ресурсів і технології до досягнення економічною системою умов повної зайнятості.

Найбільш розповсюдженими визначеннями короткострокового економічного зростання є:

1) реальний приріст обсягу національного продукту в результаті збільшення кількості факторів виробництва або удосконалення техніки та технології;

2) збільшення реального обсягу ВНП або реального на душу населення.

Але завдання економіки не вичерпується досягненням повної зайнятості, тому що така зайнятість не гарантує поступального зростання економіки. Якщо проблема повної зайнятості розв'язана, виникає питання про збільшення обсягів виробництва за межі умов повної зайнятості. Це основне питання теорії економічного зростання. Таким чином ми вийшли на проблему довгострокового економічного зростання.

Економічне зростання - це довгострокова тенденція збільшення потенційного рівня виробництва за умов повної зайнятості.

Стан повної зайнятості означає, що економіка країни знаходиться на кривій виробничих можливостей (КВМ).

Крива виробничих можливостей відображає поєднання варіантів випуску різноманітної продукції, яка може бути виготовлена при даній кількості і якості природних, ресурсів і основного капіталу за даного рівня технологічного потенціалу.

Економічне зростання визначається переміщенням кривої виробничих можливостей праворуч, тобто від AB до CD (графік 1).

В D

Графік 1. Крива виробничих можливостей

де К- основний капітал;

L - трудові ресурси.

Приріст кількості і якості ресурсів і вдосконалення технології забезпечує можливість такого переміщення. Повна зайнятість і оптимальний розподіл ресурсів мають суттєве значення для його реалізації.

Моделювання економічного зростання на основі кривої виробничих можливостей не означає, що економіка в реальному житті рахується від одного стану повної зайнятості (АВ графіка 9.1) до іншого (СД графіка 9.1). В розділі VI було досліджено, що процесу руху економіки притаманні кон’юнктурні коливання обсягів виробництва, зайнятості та інших макроекономічних змінних навколо лінії тренду (графік 6.2). Але сама лінія тренду не аналізувалася.

Досвід розвитку більшості країн показує, що в довгостроковому період тренд має тенденцію до зростання. Це означає, що протягом тривалих проміжків часу в цих країнах спостерігається економічне зростання. Довгострокова тенденція зростання обсягу виробництва є наслідком того, що циклічні підйоми перевищують циклічні кризи, як результат, позитивна різниця піднімає лінію тренда вище и вище (графік 2).

Графік 2. Циклічні коливання на фоні довгострокового тренду

ТИПИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Теоретично розрізняють такі типи економічного зростання:

Інтенсивний –збільшення виробничого потенціалу шляхом вдосконалення техніки і технології.

Екстенсивний –збільшення виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних факторів виробництва.

Змішаний (реальний) –збільшення виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних факторів виробництва і вдосконалення техніки і технології.

2. Фактори економічного зростання. Темпи зростання ВНП.

Серед найважливіших факторів економічного зростання необхідно відмітити такі:

Фактори попиту забезпечують зростання сукупних витрат з метою повного використання виробничого потенціалу.

Фактори розподілу забезпечують оптимальний розподіл ресурсів.

Загальне уявлення про взаємодію всіх цих факторів може дати крива виробничих можливостей (графік 1).

Рис.1. Фактори економічного зростання

Джерела економічного зростання

Приріст обсягу виробництва (Q)може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел:

· приросту праці (L);

· приросту капіталу (K);

· технічних нововведень (T. H.).

Відповідно приріст обсягу виробництва за рік визначається таким фундаментальним рівнянням:

Q = αL + (1-α)K + Т. П. (1)

де Т. П. - технічний прогрес (або сукупна продуктивність факторів виробництва);

α, (1-α) - відносні внески кожного фактора виробництва в економічне зростання відповідно до їхніх відносних часток у НД, які можуть змінюватися з часом.

В економічно розвинутих країнах зростання продуктивності праці забезпечується на 70-80% за рахунок Т. П.

Темпи економічного зростання

Інформацію про темпи економічного зростання дає такий показник:

Темп зростання ВНП = (2)

де ВНП -валовий національний продукт звітного року;

ВНП -валовий національний продукт базисного року.

Оптимальність економічного зростання зводиться д знаходження такого співвідношення між динамікою темпі економічного зростання та джерел зростання, яке максимально відповідає інтересам суспільного розвитку.

Рис. 2. Економічний розвиток

3. Моделі економічного зростання (неокласична модель, неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора, Р.Солоу)

Найважливішими проблемами теорій економічного зростан­ня є:

Þ тенденції і джерела зростання;

Þ забезпечення довготривалої стійкості;

Þ наслідки обраної технологічної політики;

Þ темпи оновлення та структура національного господарства;

Þ вимір факторів та результатів.

Неокласична модель економічного зростання

Основною початковою умовою неокласичної концепції економічного зростання є припущення, що кожний фактор виробництва «забезпечує» відповідну частку виробленого національного продукту. Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є виробнича функція:

(3)

(4)

де Y – обсяг продукту;

а_і -виробничі фактори (робоча сила, капітал, земля, підприємницькі здібності);

-граничний продукт і-го фактора.

Таким чином, відповідно до наведених формул обсяг продукту визначається сумою добутків кожного фактора на його граничний продукт.

Раціональний зміст виробничої функції відповідає спробі визначити найбільш доцільні комбінації різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. При взаємозамінності факторів виробництва виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростання та інших важливих макроекономічних пропорцій.

Модель економічного зростання Роберта Солоу

За розробку цієї моделі Р. Солоу була присуджена Нобелівська премія (1987).

Основні ознаки моделі

1. За основу зростання в моделі Р. Солоу береться зростання продуктивності праці (y = Y/L), а не зростання продукту (Y).

2. Модель враховує вплив трьох чинників:

· капіталоозброєності (k = K/L);

· зростання населення (L);

· технологічного прогресу (Т. П.).

3. За моделлю Р. Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності (k*), який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозброєності (k*) можна визначити за формулою (5):

(9.5)

де s- норма заощаджень;

- норма амортизації;

k* - стійкий рівень капіталоозброєності;

f(k*) - продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.

4. Джерелами економічного зростання за Солоу є:

а) Зростання капіталоозброєності(к), яке залежить зростання норми заощаджень (s).

Але зростання норми заощаджень не може бути постій оскільки заощадження (S) обмежують споживання (C).

Солоу використовує «золоте правило» Е. Фелиса, виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації ()):

МРК = (6)

«Золоте правило нагромадження»: При визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С) умов сталої рівноваги економічної системи.

б) Зростання населення (t - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

(7)

де I/L –інвестиції на одного працюючого;

- норма амортизації;

t_L-темп зростання населення;

k - капіталоозброєність.

в) Технологічний прогрес, який, за цією моделлю, на відміну від попередніх чинників є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (у), так і загального продукту (Y).

Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим же темпом, а загальний обсяг виробни­цтва зростає з темпом t_L+g:

(8)

де - базова продуктивність праці.

Модель економічного зростання Р. Солоу зображена на графіку 3.

I, , t_L, g

( + t_L + g)k

I/L = sf(k)

0 k* k

Графік 3. Модель економічного зростання Р.Солоу

k - капіталоозброєність одиниці праці з постійною ефективністю;

k* - стійкий стан капіталоозброєності, за якого = І, тобто величина капіталу, що вибуває (),дорівнює капіталу, що інвестується (I = sf(k));

- норма амортизації;

t_L-темп зростання населення;

g - темп зростання ефективності виробництва під впливом технологічного прогресу.

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора

Модель взаємодії акселератора і мультиплікатора може бути представлена формулою Хікса:

де - національний дохід в n-му році;

s - частка заощаджень у національному доході;

(1-s) - частка споживання в НД;

b - коефіцієнт акселерації;

- національний дохід в (n-1)-му році;

- національний дохід в (n-2)-му році;

- автономні інвестиції в n-му році.

У даній формулі відображаються обидві сторони залежності між національним доходом і інвестиціями.

Неокейнсіанські макроекономічні моделі за необхідну умову економічного зростання вважають рівність інвестицій заощадженням, тобто повну реалізацію коштів, котрі йдуть на накопичення. Нерівність цих величин розглядається як ознака порушення економічної рівноваги.

Перевищення (I) над (S) повинно означати нестачу коштів щодо інвестиційного попиту, а перевищення (S) над (I) - неповну задіяність ресурсів.

Завдання економічного регулюванняполягає в досягненні повного використання національного доходу як джерела ефективного попиту, за умови, що сума дорівнює одиниці.

ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

1. Поняття фіскальної політики.

2. Мультиплікатори фіскальної політики.

3. Автоматичні стабілізатори та дискреційна стабілізаційна політика.

4. Державний бюджет та бюджетне обмеження.

5. Державний борг.

1. Фіскальна політика

Фіскальна політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основні функції фіскальної політики:

· вплив на стан господарської кон’юнктури;

· перерозподіл національного доходу;

· нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Основні джерела доходів:

· податки;

· власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності;

· платежі за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі;

· позики у формі державних облігацій.

До фіскальної політики відносяться тільки такі маніпуляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей в обігу.

Основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки.

Податки за економічним змістом це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Функції податків:

· Розподільча: перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами.

· Фіскальна: централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.

· Регулююча: вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників.

Принципи побудови податкової системи:

· Загальність: охоплення податками всіх економічних суб’єктів, які отримують доходи незалежно від організаційно-правової форми.

· Стабільність: високий рівень гарантії того, що передбачені Законом про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі.

· Обов’язковість: примусовість податку, неминучість його сплати, самостійність суб’єкта в його обчисленні та сплаті.

· Соціальна справедливість: встановлення податкових ставок і податкових пільг, які і ставлять всіх суб’єктів у приблизно рівні умови і які пом’якшують податковий тягар на низькодоходні підприємства та групи населення.

Необхідно розрізняти джерело і об’єкт оподаткування.

Джерело незалежно від об’єкта оподаткування — чистий доход суспільства.

Об’єкт— це кількісно визначений економічний феномен, який служить базою для нарахування податків.

Об’єктами оподаткування є:

• доход (з підприємства або населення);

• майно (нерухоме і рухоме).

За механізмами формування податки поділяють на дві основні групи: прямі і непрямі.

· прямі податки - вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів

· непрямі податки - вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача продукції.

Прямі податки через зростання цін можуть перекладатися на споживача.

Класифікація податків відповідно до об’єктів оподаткування

Чим більше розвинена країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки. Чим бідніша країни, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньої торгівлі.

Поряд з об’єктами в системі оподаткування не меншу роль грають податкові ставки і податкові пільги.

Читайте також:

1. Доходи, податки та видатки держав Стародавнього світу
2. Загальнодержавні й місцеві податки та збори. Форма справляння податків.
3. Земельні та місцеві податки
4. Змішані податки та збори в податковій системі України
5. Лекція 6. Загальнодержавні прямі податки
6. Майнові податки та платежі за ресурси.
7. Місцеві податки і збори
8. Місцеві податки і збори.
9. Місцеві податки та збори, які сплачують підприємства
10. Місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
11. Непрямі податки
12. Непрямі податки.

Переглядів: 2744