Соціальне партнерство

Ідеї соціального співробітництва у сфері праці і трудових відносин, поперед всього, у вигляді дво чи три сторонній основі, (біпартизм або трипартизм), є основою діяльності міжнародної організації праці (МОП), її ідеологічної бази.

Соціальне партнерство – це система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства, у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів.

Соціальне партнерство здійснюється на дво- чи тристоронній основі через представницькі органи сторін соціального партнерства відповідних рівнів.

Метою соціального партнерства є досягнення громадянської злагоди в суспільстві шляхом узгодження соціально-економічних інтересів сторін соціального партнерства як необхідні умови стійкого економічного розвитку, підвищення життєвого рівня народу.

Ступінь розвиненості соціального партнерства залежить від ряду факторів:

· рівень демократизації управління виробництвом;-рівня життя більшості населення і рівень диференціації їх доходів;-психологічні передумови і культурні традиції в суспільстві, які сприяють орієнтації населення розвинених країн на пошук соціальних компромісів, на розв’язання суспільних проблем раціоналістично, без крайніх заходів, на основі правил, визначених законами.

Основу цивілізованих відносин, що складаються між партнерами, повинні складати принципи, вироблені Міжнародною організацією праці. Серед них найважливішими є:

· паритет представництва сторін соціального партнерства;

· пріоритет примирних процедур як способу розв’язання соціально-трудових конфліктів, пошуку компромісних рішень;

· взаємоповага сторін соціального партнерства;

· обґрунтованість і реальність вимог і взаємних зобов’язань сторін соціального партнерства;

· відповідальність сторін соціального партнерства за виконання домовленостей і прийнятих зобов’язань;

· обов’язковість розгляду центральними і місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад рекомендацій органів соціального партнерства відповідного рівня;

· обов’язковість розгляду кожною стороною соціального партнерства звернень інших сторін;

· взаємне інформування сторін соціального партнерства щодо її намірів.

На практиці соціальне партнерство здійснюється на засадах трипартизму як системи тристороннього представництва з боку підприємців, профспілок і держави, які, будучи зацікавленими учасниками регулювання соціально-трудових відносин на ринку праці, однаковою мірою відповідальні за розробку взаємо-прийнятних рішень і, зрештою, за збереження соціального миру.

Соціальне партнерство в Україні здійснюється сторонами у формі:

· спільних консультацій, переговорів;

· колективних договорів і угод;

· спільного розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організації примирюючих та арбітражних процедур;

· розгляду і вирішення претензій та розбіжностей, що можуть виникати між сторонами соціального партнерства відповідного рівня;

· обміну необхідною інформацією між сторонами соціального партнерства;

· контролю за виконанням спільних домовленостей.

Соціальне партнерство є специфічною формою соціальних відносин у суспільстві між трьома суб’єктами (тріада) ринкової економіки: власником (роботодавцем) та найманими працівниками (профспілкою) за участю держави, як арбітра, третейського судді.

Органи соціального партнерства.Механізмом організації взаємодії учасників соціального процесу є насамперед органи соціального партнерства відповідних рівнів. На національному рівні таким органом є Національна рада соціального партнерства.

На галузевому рівні можуть утворюватись самостійно діючі органи – галузеві ради соціального партнерства, до складу яких входять на паритетних засадах представники кожної із сторін соціального партнерства, які об’єдналися на галузевому рівні.

На виробничому рівніпорядок та умови здійснення соціального партнерства та створення відповідних органів визначається сторонами згідно з чинним законодавством.

Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національний, галузевий, регіональний рівні та рівень підприємств.

№	Автор (и)	Назва підручника/ посібника
1.	Гриньова, В.М.	Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч. посіб. рек. МОНУ К. : Знання. 2010р.
2.	За ред. Череп А.В.	Актуальні питання економіки праці та сучасні проблеми управління персоналом : монографія. Запоріжжя : ЗНУ, 2011
3.	Гриньова, В.М.	Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч. посіб. рек. МОНУК. : Знання
4.	Грішнова, О.А.	Економіка праці та соціально-трудові відносини : Підручник. К. : Знання. 2006р.
5.	Грішнова, О.А.	Економіка праці та соціально - трудові відносини : практикум: навч. посіб. рек. МОНМСУ.- К. : Знання.2012р.
6.	Буряк, П.Ю.	Економіка праці й соціально-трудові відносини : навч. посіб. для студ. ВУЗів рек. МОНУ К. : Центр навчальної літератури.2004
7.	Лукашевич, В.М.	Економіка праці та соціально-трудові відносини : Навч. посіб.Львів : Новий Світ-2000. 2004р.
8.	за заг. ред. О.М.Овсянникової	Збірник праць науковців у галузі економіки [Текст] : до 75-річчя М.А.Швайки К. : КМУ. 2007

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Механізм функціонування системи соціально-трудових відносин	\|	ПРОДОВЖЕННЯ 9.04

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.