Президентські вибори 2004 р. «Помаранчева революція» та її наслідки для подальшого розвитку України. Україна за часів президентства В. Ф. Януковича.

Висновки

Остаточна руйнація СРСР — це, з одного боку, цілком логічний результат вичерпання сил та можливостей адаптації радянської системи до кардинальних змін у світі, невдачі серії спроб суспільних модернізацій, втрати діючою напівтрансформованою моделлю унітарної держави реальних перспектив розвитку, з іншого — наслідок дії республіканських політичних еліт, передусім Росії та України, які виступили своєрідними каталізаторами процесів «розпаду — розвалу — переділу». Поява на політичній карті світу нової незалежної держави — України — була зумовлена сукупністю чинників. Зовнішні чинники:

1) поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового балансу сил у зв’язку з розпадом соціалістичної системи;

2) помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;

3) втрата центром контролю за подіями на місцях;

4) синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;

5) поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил;

6) намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період.

Отже, на початковому етапі державотворення в Україні перебіг цього процесу значною мірою визначали такі чинники: непідготовленість українського суспільства до державотворчих дій; успадкована від колишнього СРСР деформована структура народногосподарського комплексу; значний, але незбалансований природно-ресурсний потенціал; недосконала організація державної влади в республіці, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; певне дистанціювання Заходу після формального визнання незалежності України.

Старт Майдану має чітку дату — 22 листопада 2004 року, коли на наступний день після другого туру президентських виборів масово вийшли на центральну площу країни прихильники опозиційного кандидата Віктора Ющенка, які були не згодні з наміром влади присудити перемогу своєму кандидату — прем’єру Віктору Януковичу (офіційне рішення про визначення його переможцем виборів Центрвиборчком прийняв вже 24 листопада). Але успіх «помаранчевої революції» згодом був розмитий, її наслідки ввиявилися неспівмірними із покладенними на неї сподіваннями, а фігура Ющенка стала поки основним політичним розчаруванням українців 21-го століття. Втім, головний здобуток Майдану — відчуття громадянами своєї свободи та воістину революційне бажання за неї боротися — заклало основу самовідчуття народу на роки та навряд чи може кудись швидко зникнути. З цим доводиться рахуватися навіть тим українським політикам, чий світоглядний ідеал — авторитарний режим і повна відсутність демократії. Як і з народним європейським вибором — цивілізаційним надбанням «помаранчевої революції».

Коли в липні 2004-го стартувала президентська виборча кампанія, ніхто не припускав, чим вона закінчиться, але більшість аналітиків відпочатку прогнозували жорстку боротьбу між двома таборами по лінії влада-опозиція. Дійсно, з 24 кандидатів, що висунулися в президенти (майже всі вони грали технічну роль або на користь влади, або опозиції), шанси перемогти мали тільки Ющенко і Янукович, які до дня голосування йшли ніс в ніс і значно відірвалися від переслідувачів. Що, в принципі, підтвердив перший тур виборів 31 жовтня: за даними ЦВК, першим до фінішу прийшов лідер опозиції Ющенко з результатом в 39,9% голосів, на другому місці майже з таким же показником (39,26%) розмістився прем’єр Янукович, ну а «бронзовим призером» з дуже скромними 5,8% виявився ще один опозиціонер Олександр Мороз (у другому турі глава СПУ підтримав Ющенка).

На боці керівника уряду були всі провладні сили на чолі з чинним президентом Леонідом Кучмою, який тільки на початку 2004-го відмовився від ідеї власного третього терміну, хоча таку можливість йому забезпечив своїм рішенням Конституційний суд. А офіційний штаб Януковича очолив колишній його конкурент в прем’єріаді-2002 «трудовик» Сергій Тігіпко. На підтримку ж лідера «Нашої України» була створена коаліція «Сила народу», куди крім «нашоукраїнців», перш за все, увійшов БЮТ, лідер якого Юлія Тимошенко відмовилася від президентських амбіцій на користь єдиного опозиційного кандидата Ющенка. Цією сенсацією події в таборі опозиції не обмежилися — головою центрального штабу став віце-спікер Олександр Зінченко, котрий голосно порвав з СДПУ(о).

Аж до вересня передвиборні перегони протікали рівно. Втім, кандидат від влади мав значну перевагу в мас-медіа — Ющенко міг розраховувати тільки на підтримку 5-го каналу, ТРК «Ера» та інших нечисленних ЗМІ, представлених, в основному, в Інтернеті. Значний вплив на хід кампанії зробила як одноразова доплата до пенсій, встановлена з 20 вересня (надбавки виплачувалися тільки два місяці, подальшу їх виплату держбюджет не передбачав), так і «яєчний інцидент», який стався з прем’єром під час його приїзду в Івано-Франківськ 24 вересня. Але найбільшого резонансу до листопадових подій на Майдані набуло поширення інформації про умисне отруєння опозиційного кандидата, яке справило на прихильників Ющенка мобілізаційний вплив. Так, найбільш масовою за всі роки незалежності акцією (знову ж до подальших подій на Майдані), став опозиційний мітинг перед будівлею ЦВК 23 жовтня, за тиждень до першого туру. Хоча за плечима опозиції були масові демонстрації і в рамках кампанії «Україна без Кучми» в 2000-2001 рр., і протесту «Повстань, Україно!» зразка 2002-го.

Головною мотивацією для старту «помаранчевої революції» після другого туру виборів став надмірний для країни рівень фальсифікацій на користь провладного кандидата — майже кожен виборець на власні очі зіткнувся не лише з тиском адмінресурсу, але і з масовими випадками «каруселей» (багаторазових голосувань за допомогою відкріпних талонів) і «печива» (технологія вкидання вже заповнених бюлетенів). Люди виходили на Майдан не стільки за Ющенка чи проти Януковича, скільки заради відстоювання свого права на вибір. Підтвердженням масштабів фальсифікацій спочатку слугувала величезна різниця між даними ЦВК (49,5% за Януковича і 46,6% за Ющенка) і результатами Національного екзит-полу (де Ющенко мав 54% проти 43% Януковича), а потім і рішення Верховного суду про скасування результатів другого туру і призначення переголосування на 26 грудня (у третьому турі Ющенко отримав 52% голосів, випередивши Януковича майже на 8%). Особливо дратівливим фактором стала технологія розколу країни, привнесена російськими політконсультантами кандидата від влади, що стала квінтесенцією «біло-блакитних» під час Сєверодонецького з’їзду 28 листопада. Тим паче, що крім демократії і європейського вибору центральною ідеологемою «помаранчевої революції» став україноцентризм.

І останнє. Скільки б конспірологи не намагалися довести, що Майдан заздалегідь було сплановано і проплачено західними спецслужбами, його масовість (в окремі дні в центрі Києва налічувалося до 1 млн. протестантів) можна пояснити тільки стихійністю та самоорганізацією учасників. Тим більше, що в протилежному таборі, який володів усіма державними ресурсами для цього, не змогли організувати щось подібне не лише в столиці, але навіть у своїх електоральних вотчинах (наприклад, у Харкові та Дніпропетровську «помаранчеві» мітинги чисельно переважали над «біло-блакитними» акціями). Єдиним центром антимайдану став Донецьк, де вперше пролунав найвідоміший за часів «помаранчевої революції» мем про «наколоті апельсини».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Формування відносин України з колишніми республіками СРСР. Створення і діяльність СНД.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.