• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЗМ.5. Теорія грошей.

Модуль 2. Теоретичні основи ринкової економіки.

1. Організаційний момент. 3 хв.

2. Тема і мета заняття. 1 хв.

Тема: Теорія грошей.

Мета: Розглянути еволюцію форм вартості та суть грошей, функції грошей, формула рівноваги грошової та товарної маси І.Фішера, інфляцію, сутність закону вартості.

3. Опорні питання. 1 хв.

1) Еволюція форм вартості і суть грошей.

2) Функції грошей.

3) Інфляція: причини та соціально-економічні наслідки.

4) Грошова маса. Закон грошового обігу.

4. Вивчення нового матеріалу. 70 хв.

1) Еволюція форм вартості і суть грошей. (10 хв.)

Засобом вираження вартості всіх інших товарів в умовах розвину­того виробництва є гроші, або грошова форма вартості. Попередніми, менш розвинутими, були проста, розгорну­та і загальна форми вартості.

Проста форма вартості.

Обмін продуктами виник ще у первісному суспільстві й мав епізодичний характер. Наприклад, одна община могла обмінювати надлишок дичини на надлишок риби, що утворився в іншої общини. Ця форма вартості була не ли­ше найпростішою, що відображала відносини між двома товаровиробниками, а й випадковою, оскільки обмін цей не мав регулярного характеру. Випадковим було й те, які продукти і в якій пропорції обмінювалися.

Розгорнута форма вартості.

З розвитком виробницт­ва відбувалося поглиблення суспільного поділу праці, що супроводжувалося зростанням її продуктивності та по­явою додаткового продукту. Першим великим поділом праці було виділення скотарських і землеробських племен, тому надлишки тварин і продук­ти тваринництва (м'ясо, вовна та ін.) вже не випадково, а регулярно починають обмінюватися на надлишки про­дукції землеробства.

Внаслідок регулярного обміну мінові пропорції набу­вали стійкішого характеру, наближалися до витрат пра­ці. Але оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін між общинами (тобто колективний обмін) з розпадом первісного ладу поступився місцем індивідуаль­ному обміну, останній наштовхнувся на певні обмежен­ня. Так, власник шкури тварини міг придбати зерно ли­ше в тому разі, якщо ця шкура була потрібна власнику зерна. Тому обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливий, вартість кожного товару не набувала кінце­вого, загальноприйнятого вираження. Для цього необхід­ний був товар, який мав би споживчу вартість для всіх членів суспільства.

Загальна форма вартості.

Розвиток виробництва, по­глиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виділення та­кого товару, на який обмінювалися всі інші товари, а от­же загального еквівалента. На різних етапах історичного розвитку в різних країнах і місцевостях роль загального еквівалента виконували неоднакові товари. Це були пе­реважно продукти масового виробництва, що відігравали вирішальну роль в економіці народів. Так, у давніх гре­ків загальним еквівалентом була худоба, у скандинавсь­ких народів — хутро і шкури, в Монголії, у Судані й Абіссінії — сіль. На Русі тривалий час загальним еквіва­лентом було хутро родини куниць (хутро куниці назива­ли куною, хутро соболя — ногатою).

Гроші— специфічний товар, який відіграє роль загального екві­валента (всезагальної обмінюваності), завдяки чому в ньому ви­ражається вартість всіх інших товарів і встановлюються виробни­чі відносини між суб'єктами господарювання.

З часом роль загального еквівалента закріпилася за золотом. Воно виконувало функцію грошей ще за півто­ра тисячоліття до нашої ери. До цього золото було звичай­ним товаром разом з іншими товарами. Паралельно із зо­лотом загальним еквівалентом було й срібло. Так тривало кілька тисячоліть, і лише у другій половині XIX ст. роль грошей монопольно закріпилася за золотом. Це означало встановлення золотого стандарту.

Спершу грошові одиниці та їх назви, як правило, бу­ли пов'язані з певною вагою благородних металів. На­приклад, фунт стерлінгів означав фунт срібла. З часом золото витіснило срібло, але назва лишилася, хоч вона вже означала значно меншу кількість золота, яка за вар­тістю дорівнювала фунту срібла.

Історично кредитні гроші з'являються на ґрунті мета­левого обігу і є спершу знаком золота і знаком кредиту. Вони служать додатковим елементом у платіжно-розра­хунковому механізмі, основу якого становлять повноцін­ні гроші. Однак уже наприкінці XVII ст. починається емісія нерозмінних на золото банкнот, стабільність яких забезпечується кредитом. Тому банкнота поступово втра­чає властивість бути знаком золота, яке з часом переста­вало відігравати роль загального еквівалента, і в другій половині XX ст. стає виключно знаком кредиту. Розви­ток кредитних відносин створює можливість виплачува­ти позички через взаємні зарахування боргових зобов'я­зань без залучення готівки.

Еволюція грошей у XX ст.

У другій половині XX ст. як міжнародний платіжний і купівельний засіб викорис­товували переважно національні гроші, або валюти окре­мих країн, що пов'язано з еволюцією самих грошей і гро­шових систем.

Система золотого стандарту функціонувала до 30-х років XX ст. її найважливішими рисами були: 1) фікса­ція золотого вмісту національних валют і їх безпосеред­ня конвертованість у золото; 2) функціонування золота як світових грошей; 3) наявність фіксованих валютних курсів.

Після Першої світової війни починається криза золо­того стандарту. Із значним розширенням обсягів внут­рішнього ринку, зростанням масштабів товарного вироб­ництва золота було вже недостатньо для виконання фун­кції засобу обігу. Водночас у передкризові 20-ті роки XX ст. до золотих резервів капіталістичних країн надхо­дило у середньому на 25% менше золота, ніж до війни. Тому зростаючу потребу в золоті для обслуговування вну­трішнього ринку і міжнародного обігу не могли задоволь­нити наявні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних золотих монет спричинив значне зростання витрат обігу. Панування золотого стандарту також виключало можли­вість проведення окремою країною своєї валютно-грошо­вої політики, оскільки збільшення обсягів емісії, а отже й інфляційне знецінення національних грошей, призво­дили до відпливу золота за кордон і зменшення золотих запасів країни. Усвідомлюючи це, розвинуті країни Захо­ду на міжнародній Генуезькій конференції 1922 р. укла­ли угоду про те, що поряд із золотом функцію міжнарод­них платіжних засобів виконуватимуть і деякі валюти провідних країн, що отримало назву золотодевізного стандарту. Але й після цієї угоди грошові системи бага­тьох країн Заходу ґрунтувалися на золотому стандарті, тобто розмінювали паперові гроші на золото. Тому оста­точного краху ця система зазнала під час економічної кризи 1929—1933 pp. Спершу Англія (1931), потім США (1933), згодом Франція (1936) ліквідували форми золото­го обігу, а до початку Другої світової війни майже всі кра­їни припинили розмін паперових грошей на золото.

Коли функціонував золотий стандарт, реалізація то­варів здійснювалася за цінами, що в середньому відпові­дали вартості цих товарів, а золото, маючи власну вар­тість, було при цьому фактором капіталістичного ціноут­ворення. Вільний обмін банкнот на золото унеможливлю­вав відхилення вартості товарів від купівельної спромож­ності золота. Тому в цей період розвитку капіталістично­го способу виробництва не було інфляції. Вона мала місце лише під час війн (коли держава вдавалася до надмір­ної емісії паперових грошей і припиняла їх обмін на зо­лото), але після їх закінчення рівень цін знижувався. То­му ціни наприкінці XIX ст. були на такому самому рів­ні, як і на початку століття. Отже, система золотого стан­дарту відповідала тому етапу еволюції ринкової системи, на якому ядром господарського механізму було ринкове саморегулювання. Але оскільки без активного втручання держави у процес відтворення така система більше не могла існувати (це підтвердила криза 1929—1933 pp.), то необхідно було паралельно здійснювати радикальну ре­форму грошової системи, яка б дала можливість державі проводити власну валютно-грошову політику. Еволюцію грошових систем розвинутих країн Заходу і валютно-гро­шової політики окремих держав зумовлювали зміни в сутності самих грошей, а вони, у свою чергу, детерміну­ються розвитком усієї економічної системи (одним з еле­ментів якої є грошова система), відповідного їм господар­ського механізму.

У розвинутих країнах Заходу з розвитком кредитних відносин купівля обладнання, сировини одним капіталіс­том у іншого здійснюється переважно за допомогою кре­диту. Навіть реалізація значної частини товарів для спо­живання відбувається через споживчий кредит. Так, за рахунок короткострокових кредитів американці покрива­ють нині до 70% своїх витрат. Отже, кредитні гроші (ве­ксель як знаряддя комерційного кредиту і чек як знаряд­дя банківського кредиту) дедалі більше виконують функ­цію обігу завдяки своїй функції засобу платежу і роблять цей обіг значною мірою незалежним від золота. Роль за­гального еквівалента дедалі більше закріплюється за кредитнимии грошима, які беруть на себе більшість функцій товарах грошей. Тому в структурі сучасної грошової ма­си розвинутих країн Заходу немає золотих і срібних мо­нет, а в структурі кредитних грошей майже 3/4 припадає на чеки і 1/4 — на банкноти. У деяких країнах Заходу наявній обіг становить лише 10—15% загального грошово-безготівкового обігу.

Сучасна банкнота — своєрідний «гібрид» кредитних і паперових грошей. Щоб виконати роль Загального еквівалента, кредитні гроші набувають об'єктивної сучасної значущості за допомогою примусо­вого Курсу держави, забезпечуються державним креди­том. Кредитний характер грошей також спирається на довіру до органу, що випускає гроші (термін «кредит» у перекладі з латинської означає «довір'я»).

Водночас навіть у розвинутих країнах Заходу процес повного витіснення золота як грошей (або повної демоне­тизації золота) не закінчився. Тому ще існує певний зв'я­зок кредитно-паперових грошей із золотом. Про це, зо­крема, свідчить той факт, що центральні банки цих кра­їн зберігають своє золото, має місце його тезаврація (накопичення золота приватними особами).

Отже, в процесі розвитку продуктивних сил, суспільного характеру ви­робництва посилюється насамперед кредитний характер відтворення, зростає потреба у відстроченні платежів при купівлі-продажу, а водночас і потреба в кредитних гро­шах. Хоча класичні паперові гроші переважно зникли з обігу в розвинутих країнах Заходу, але потреба в них збе­рігається, оскільки державний бюджет, як і в минулому, має дефіцит, нерідко величезний. У зв'язку з цим кре­дитні гроші, крім власних функцій, виконують ще й функції паперових грошей. Тому сучасні гроші мають кредитно-паперову основу.

Виходячи зі сказаного, можна стверджувати, що при перетворенні кредитно-паперових грошей на загальний еквівалент їхня вартість визначається:

1) вартістю витрат на їх виробництво і забезпечення їх функціонування (для України певні риси такої грошової одиниці, зокрема її паперового елемента, має гривня);

2) за допомогою при­мусового курсу держави, який базується на її економіч­них функціях;

3) мірою вартості. Це зумовлено тим, що частково зберігається опосередкований зв'язок кредитно-паперових грошей із золотом та вільно конвертованими валютами;

4) кредитні гроші є формою кредитних відно­син та економічною формою руху позичкового капіталу;

5) кількістю та якістю товарної маси.

Звідси випливають деякі висновки щодо стабільності національної валюти:

1) при виготовленні такої валюти, а також векселів, чеків, інших цінних паперів необхідна надійна система їх захисту. За відсутності або слабкої системи такого захис­ту збільшується кількість фальшивих грошей, що призво­дить до посилення інфляції, підриву їх курсу. Водночас слід ліквідувати «чорні» валютні ринки. Згідно з оцінкою експертів МВФ на руках українського населення і комер­ційних структур наприкінці 1993 р. було майже 10 млрд. дол., у 1999 p. — понад 15 млрд.. Іноземна валюта не по­винна бути засобом обігу і засобом платежу;

2) держава й особливо Центральний банк повинні проводити науково обґрунтовану валютно-грошову полі­тику. Основою такої політики є економічна діяльність держави, виконувані нею соціально-економічні функції;

3) слід мати певні запаси золота, інших коштовних металів або вільно конвертованих валют.

Проте не всі з цих умов стабільності національної ва­люти України виконуються. Особливо важливу роль на етапі формування економічного суверенітету відіграє проведення науково обґрунтованої валютно-грошової по­літики, насамперед здійснення реформи банківської та кредитної систем.

2) Функції грошей. (схеми-додатки 1 та 2) (20 хв.)

(Класифікацію грошей можна представити студентам у вигляді наступної схеми)

Сутність грошей повні­ше розкривається у виконуваних ними функціях.

Функція міри вартості.

Вона полягає в тому, що вартість усіх товарів виражається у грошах, за їх допо­могою порівнюються вартості різних товарів. Це можли­во тому, що і на виробництво золота, і на створення то­варів треба витратити суспільно необхідну працю. Оскільки на виробництво різних товарів витрачалася не­однакова кількість праці, то їхня вартість в умовах пану­вання золотого стандарту виражалася в різних кількос­тях золота. Вагова кількість металу, прийнятого в країні за грошову одиницю, становить масштаби цін. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю.

Функція засобу обігу.

Гроші є засобом реалізації то­варів, посередником в їх обміні. У процесі обігу золоті монети поступово зношувалися, у них зменшувався вміст золота, і в обігу почали функціонувати неповноцінні гро­ші. Тому золоті гроші були замінені паперовими, які є знаками, символами вартості. Уперше паперові гроші з'явилися в Китаї у XII ст., в Росії — у 1769 р.

Функція засобу нагромадження скарбу.

Гроші вилу­чаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюють­ся на скарб, засіб нагромадження, бо за них завжди мож­на купити будь-який товар. Оскільки для придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, ав­томобіль тощо) необхідно попередньо накопичити певну суму грошей, то за стабільної грошової одиниці окремі особи нерідко тримають гроші вдома. Коли гроші нестабі­льні, їх намагаються миттєво позбутися (придбати якийсь товар), вберегти від знецінення (покласти в ощадний банк або придбати на них стабільнішу валюту). Така ситуація породжує спекулятивний курс на більш стабільні валюти, фінансові спекуляції та махінації.

Функція платежу.

Гроші починають виконувати її з розвитком товарно-грошових відносин, тобто стають за­собом оплати боргового зобов'язання, коли продавець є кредитором, а покупець — боржником. Засобом обігу в таких відносинах стає вексель, а переходячи з рук у ру­ки, векселі породжують вексельний обіг. Банки, які ви­никають ще в середньовіччі, скуповують звичайні вексе­лі й розплачуються банківськими векселями, або банків­ськими банкнотами, які є кредитними грошима.

Функція світових грошей.

Ця функція грошей здій­снюється в їх обігу між різними країнами. Спочатку її могло виконувати лише золото. Воно було передусім за­гальним міжнародним платіжним засобом. У світовій торгівлі розрахунки між країнами відбуваються через за­рахування боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищували її надходження, то вона вивозила на суму перевищення золото як засіб платежу. Крім того, золото у функції світових грошей було загальним ку­півельним засобом, коли країна негайно оплачувала това­ри золотом.

3) Інфляція: причини та соціально-економічні наслідки. (10 хв.)

(Схеми-додатки 3-5)

Інфляція - це специфічна хвороба паперово-грошового обігу, яка посилювалася в ході ослаблення і розриву зв'язків паперових грошей із золотом. У цих умовах особливого значення набуває кількість паперових грошей, що перебувають в обігу: якщо вона перевищує потреби товарного обігу, то виникає інфляція (від лат. "inflatio" - вздуття) як наслідок надмірної грошової емісії.

Інфляція проявляється як підвищення загального рівня цін, або знецінення грошей, що, по суті, є єдиним процесом.

З-поміж причин інфляції найголовнішими вважаються дві:
1) надмірний випуск паперових грошей (інфляція попиту);
2) скорочення виробництва товарів (інфляція пропозиції).

Винуватцем інфляції є держава і для її подолання необхідні суттєві державні антиінфляційні заходи. Вони бувають стабілізаційними та компенсаційними.
Стабілізаційні заходи: * вилучення частини "зайвих" грошей з обігу ("дефляція");
* жорстке регулювання грошової емісії; * скорочення державних витрат і встановлення рівноваги державного бюджету; * нарощування товарної маси, розвиток виробництва.

Компенсаційні заходи потрібні, щоб населення витримало наслідки інфляції. Найголовнішим заходом цього напрямку є індексація доходів.

Суто технічним засобом уповільнення інфляції виступає дроблення виплат. Протягом попередніх століть робітникам платили помісячно, іноді навіть раз на рік. У ХХ ст. панує інфляція і для уповільнення темпів її зростання застосовується потижнева виплата заробітної плати, іноді зарплата виплачувалася щоденно і навіть (в Німеччині після 1 світової війни) двічі на день.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
3. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
4. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
5. Біхевіоральна теорія
6. В межах наукового підходу існує велика кількість концепцій, але найбільш переконлива – еволюційна теорія.
7. Вартість грошей.
8. Взаємозв’язок психодинамічної теорії АСПН з іншими теоріями
9. Види грошей.
10. Види грошей.
11. Виникнення, суть і функції грошей. Особливості функціонування паперових грошей за сучасних умов. Роль золота. «Електронні гроші».
12. Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації

Переглядів: 1074