Екологічні проблеми

З кожним новим десятиліттям стає все більш зрозумілим, що виробнича діяльність людства істотно змінює навколишнє середовище. Сучасні кліматичні "рекорди" з особливою силою показали, наскільки небезпечними для людини можуть виявитися вже в найближчій перспективі наслідки її втручання в природні процеси. Однак для України особливе значення мають не загальнолюдські екологічні проблеми, а наслідки найбільшої в історії техногенної катастрофи - Чорнобильської.

Ніхто не може заперечити її глобального характеру. Викиди радіоактивних елементів, які здатні впливати впродовж десятків й сотень років на здоров'я людини, зустрічаються майже всюди. Проте в межах кола з радіусом 400 км від ЧАЕС, тобто на площі, яка становить понад 5 % території Європи, знаходиться майже 40 % викинутої за межі проммайданчика кількості цезія-137. Це - територія України, Білорусі та кількох областей Російської Федерації. В кордонах України радіоактивне забруднення покриває понад 50 тис. км , тобто майже 9 % її території.

Суспільство не залишає поза увагою потреби тих громадян, які постраждали від вибуху на ЧАЕС. Робота щодо подолання наслідків цієї трагедії має програмний характер і, як правило, регулюється спеціально прийнятими законами. Зокрема, 14 березня 2006 р. було прийнято Закон України "Про загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006-2010 роки". Але далеко не завжди вдається задовольнити потреби постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС осіб.

До 1999 р. кількість постраждалого населення постійно збільшувалася. На 1 січня 2000 р. вона становила 3362 тис. осіб. У 2006 р. постраждалими від аварії на ЧАЕС вважалися 2594 тис. осіб. Визначення статусу постраждалих, у тому числі інвалідів Чорнобиля, відбувається через експертизу стану здоров'я, яку проводять фахівці Міністерства охорони здоров'я і Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно із законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (1991 р.), держава взяла на себе зобов'язання щодо виплати компенсацій і надання допомоги соціального характеру. У зв'язку із цим актуалізувалося питання про перевірку статусу постраждалого, ліквідатора або інваліда Чорнобиля. За постановою Кабінету Міністрів України, прийнятою в лютому 1997 р., була здійснена перевірка посвідчень. До середини 2000 р. перевірено 400 тис. справ щодо їх видачі, з них перереєстровано 376 тис.

У червні 1997 р. було впроваджено Державний реєстр осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Ефективність такої реєстрації не підлягає сумніву. Тим не менш, суспільство й досі не має достовірної інформації про стан здоров'я постраждалого населення. Зокрема, не вивчений вплив малих доз радіації на організм людини (як на генетичному, так і на імунному рівнях).

Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи здійснюється за участю світової спільноти - міжнародних інституцій, окремих держав, ділових кіл, науковців, громадських організацій. Однак спостерігається тенденція применшити наслідки катастрофи, й перш за все з боку Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ).

У грудні 1996 р. український уряд розробив і затвердив програму дій, спрямованих на перетворення об'єкта "Укриття" над 4-м енергоблоком в екологічно безпечну систему. Він був зданий в експлуатацію в грудні і 986 р. і вже давно потребує капітального ремонту, а також створення додаткових захисних бар'єрів. З 2005 р. будівельні організації України та Росії в рамках спеціально створеного консорціуму почали проводити відповідні роботи. Однак механізм їх фінансування й досі не узгоджений на міжнародному рівні.

Держави "Великої сімки" наполягали на цілковитому виведенні ЧАЕС з експлуатації. Здійснити такий крок Україні було не просто, оскільки втрачені потужності потребували адекватної компенсації. Та все ж таки в грудні 1998 р. Верховна Рада ухвалила Закон України "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему". Закриття ЧАЕС відбулося 15 грудня 2000 р.

Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи лягло важким тягарем на державний бюджет України. Прямі видатки за період 1986-1991 рр. становили близько 6 млрд дол. США (за рахунок загальносоюзного і республіканського бюджетів), а за 1992-2005 рр. включно - 7,4 млрд дол. В бюджеті 2009 р. ці витрати за обсягом перевищували всі асигнування на охорону здоров'я. Сумарні економічні збитки (включаючи невикористання забруднених сільськогосподарських земель, водних і лісових ресурсів, скорочення виробництва електроенергії тощо) становитимуть, за підрахунками українських експертів, 179 млрд дол. США (за період 1986- 2015 рр.). До цієї суми не входять витрати, пов'язані з перетворенням об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему, а також із виведенням ЧАЕС з експлуатації, захороненням радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива. Неможливо оцінити також втрату життя і здоров'я невизначеною кількістю людей.

Ускладнення політичної ситуації в Україні, пов'язане з президентськими виборами, призвело до перерви в 2009 р. у роботах з ліквідації наслідків аварії, зокрема у реалізації плану заходів на об'єкті "Укриття".

У жовтні 2010 р. з'явився указ Президента України "Про заходи, пов'язані з 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи". Основна його мета - привернути увагу міжнародної громадськості та урядів, країн, що виступили фінансовими донорами при спорудженні об'єкта "Укриття", до проблеми відставання від затвердженого графіка. У Києві навесні 2011 р. має бути проведена зустріч представників країн-донорів під егідою ООН. Увага державного керівництва та широкої громадськості України привертається також до невиконаних позицій у рамках загальнодержавної програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006-2010 рр.

Чорнобильська проблема - це тільки один із напрямів природоохоронної політики, яка стала одним із пріоритетів для молодої Української держави. Незалежна Україна дістала у спадщину від Радянського Союзу не тільки Чорнобиль, а й інші нерозв'язані екологічні проблеми. Техногенне й антропогенне навантаження в Україні було істотно вищим порівняно з іншими регіонами СРСР. На неї припадала майже чверть промислових забруднень, хоч вона займала менше 3 % загальносоюзної території.

Екологічна політика розробляється та здійснюється у нас спеціальним державним органом. До 1994 р. таким було Міністерство охорони навколишнього природного середовища (перший міністр - Ю. Щербак). У грудні 1994 р. його разом із Державним комітетом з ядерної та радіаційної безпеки реорганізовано в Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. З 2000 р. ця структура одержала іншу назву - Міністерство екології та природних ресурсів України.

Україна взяла активну участь у Всесвітній конференції, присвяченій глобальним кліматичним змінам, що відбулася в місті Кіото (Японія) в грудні 1997 р. Кіотський протокол визначив шість газів, які спричиняють парниковий ефект, що загрожує зміною клімату, і намітив шляхи скорочення їх викидів в атмосферу. Він ратифікований ВРУ в лютому 2004 р. В лютому 2005 р. протокол набув чинності, на той час його ратифікувала вже 141 країна, відповідальна за викид в атмосферу 55 % парникових газів.

За останні роки антропогенний тиск на довкілля в Україні істотно зменшився. Та зниження забруднення повітряного й водного середовищ зумовлене, перш за все, економічним спадом.

Серед нерозв'язаних екологічних проблем на другому місці після Чорнобильської перебуває проблема Дніпра. Гострота її пов'язана з невеликими запасами водних ресурсів: менше 1 тис. м у розрахунку на одну особу. В Росії відповідний показник складає ЗІ тис. м , в Білорусі - 3,3, у Франції - 2,9. Дніпро забезпечує водою дві третини території України та дві третини її економічного потенціалу.

Дніпровський басейн перенасичений промисловими гігантами з недосконалим технічним і технологічним рівнем. Головна ріка України забруднена нафтопродуктами, солями важких металів, пестицидами, мінеральними добривами, радіонуклідами, стічними водами з об'єктів тваринництва та населених пунктів тощо.

Спеціальним Указом Президента України в квітні 1992 р. було утворено Комісію з проблем екологічного стану Дніпра та якості питної води. Під її наглядом розгорнулися моніторинг стану водних ресурсів і дослідження в галузі екологічного оздоровлення ріки. На їх основі була створена

Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. В лютому 1997 р. парламент затвердив перелік передбачуваних нею заходів, з розбивкою на дві черги - до 2000 р. і до 2010 р. У програмі враховано досвід екологічного оздоровлення Великих озер у Північній Америці, а також басейнів Вісли, Рейна, Темзи, Сени. Виконання її вимагає солідних фінансових витрат, які обчислюються щороку сотнями мільйонів гривень. На жаль, такі кошти не завжди вдається віднайти у державному бюджеті.

Важливе значення для здоров'я людини має рівень забруднення атмосферного повітря. В Україні розгорнуто мережу пунктів спостереження, які реєструють склад повітря за вмістом 34 забруднюючих речовин - звичайного пилу, двоокису сірки, окису вуглецю, двоокису азоту тощо. Працюють також дві станції з дослідження транскордонного переносу повітря, що явно недостатньо для виявлення реальної картини.

Боротьба з викидами має здійснюватися системно. По-перше, потрібна технічна реконструкція екологонебезпечних виробництв - з переробки продуктів коксохімії та нафти, металургійної, кам'яновугільної промисловості, теплових електростанцій. Щороку середньостатистичне діюче підприємство викидає в атмосферу до 300 т небезпечних речовин, а в масштабах всього промислового комплексу кількість викидів вимірюється мільйонами тонн. По-друге, на загазованість атмосфери впливає робота транспорту. Заданими спостережень 2002 р., надходження до повітря продуктів згоряння автомобільного пального в 19 областях України перевищувало викиди від стаціонарних джерел забруднення і становило 2 млн т шкідливих речовин.

Робота з оздоровлення атмосферного повітря вимагає поліпшення існуючого законодавства і більш ретельного застосування чинних правил та нормативів. Інколи поліпшити ситуацію вдається без додаткових капіталовкладень. Наприклад, з 1997 р. в Україну дозволяється ввозити тільки ті легкові автомобілі, які мають прилади для нейтралізації шкідливих речовин. Певну роль відіграють штрафні санкції, які накладаються на підприємства за порушення природоохоронних нормативів. Однак для радикального поліпшення ситуації потрібно застосовувати в промисловості новітні технології або відмовлятися від експлуатації підприємств, що не мають таких технологій. Але це можуть дозволити собі тільки розвинуті й багаті країни.

Отже, незалежна Україна отримала у спадщину дуже складну й навіть небезпечну екологічну ситуацію. Розв'язати її можливо тільки спільними зусиллями держави та громадськості. В суспільстві повинна проводитися активна просвітницька робота, спрямована на усвідомлення кожним громадянином наслідків екологічних небезпек. Останнім часом спостерігається певне самозаспокоєння після тривожних перших постчорнобильських років.

Від 2002 р. Інститут соціології HAH України заклав у моніторинг запитання "Як ви оцінюєте екологічну ситуацію населеного пункту, в якому Ви живете?". Варіанти відповіді здобули таку оцінку (у відсотках до всіх відповідей):

Динаміка відповідей свідчить про те, що громадяни недооцінюють небезпеку, яку несуть у собі нерозв'язані екологічні проблеми. Потрібно, щоб всі, включаючи політиків різного рівня, державних службовців, працівників галузей освіти та науки, зрозуміли, що саме від ефективності вирішення цих питань безпосередньо залежить існування нації.

Отже, для розв'язання найбільш нагальних проблем оздоровлення довкілля не можна жалкувати ні зусиль, ні коштів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Аграрна політика	\|	Розвиток соціальної сфери

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.