ЕЛЕКТРОХІМІЧНА І ЕЛЕКТРИЧНА КОРОЗІЯ МЕТАЛІВ

Лекція 8

· Характеристика металів і сплавів як об’єктів корозії

До металів відносяться 67 елементів з 106 відомих хімічних елементів періодичної системи Д.І. Менделєєва. Вони легко віддають електрони, тобто легко окислюються, а, отже, всі вони є відновниками.

Метали мають багато специфічних властивостей, у тому числі високу міцність і пластичність, що дає змогу широко застосовувати їх у будівництві. Але безповоротні втрати металів від корозії в цілому знаходяться на рівні 8% від початкової їхньої маси, з них 30% втрат приходиться на металеві будівельні конструкції. У чистому вигляді метали практично не використовуються, а широке застосування знайшли їхні сплави, що приведені в табл. 9.

Таблиця 9 - Найбільш поширені види сплавів

Вид металу	Легуючі компоненти
Залізо (Fe)	C, Al, Cr, Ni
Алюміній (А1)	(до 5,5 %) Cu, Si (дюралюміній), Mg, Mn ( до 0,8 %)
Мідь (Cu)	Латунь (з Zn ~ 10-40 %); бронза (+ олово Sn до10 %) + Al + Mn
Титан (Ti)	Al, Cr, Mn

Найбільш поширеними в будівництві є сплави заліза - сталі й чавуни.

Сталь–сплав заліза з вуглецем, що містить до 2 % вуглецю. Взаємодія модифікацій заліза з вуглецем приводить до появи твердих розчинів: фериту (a-Fe) і аустеніту (g-Fe). Вуглець, що залишився в надлишку після утворення фериту, зв'язується в хімічну сполуку – цементит Fe₃С. При звичайній температурі сталь складається з часток фериту і цементиту, які утворюють окремі зерна або суміш, яку називають перлітом. Фізико-механічні та інші властивості сталі залежать від співвідношення різних фаз в її структурі, що визначається кількістю вуглецю. У будівництві застосовують в основному маловуглецеві сталі зі вмістом вуглецю 0,1-0,22 % і низьколеговані зі вмістом вуглецю не більше 0,2 % (у них присутні до 5 % легуючих компонентів у виді кремнію, марганцю, хрому, нікелю, міді). Залежно від призначення маловуглецеві звичайні сталі підрозділяють на три групи: А – поставляється за механічними властивостями (ці властивості гарантуються), Б – поставляється за хімічним складом (гарантується хімічний склад) і В - поставляється за хімічним складом і механічними властивостями (гарантується і те і інше). Маловуглецеві й низьколеговані сталі мають густину 7850 кг/м³, модуль пружності 210 ГПа, коефіцієнт лінійного розширення 1,2×10^-5 ^оС^-1. Вміст вуглецю в будівельних низьколегованих сталях знижує такі їх властивості, як зварюваність, пластичність і корозійна стійкість.

Як легуючі компоненти в сталі вводять алюміній, ванадій, вольфрам, кремній, марганець, мідь, молібден, нікель, титан, вуглець, хром та деякі інші. Введення міді до складу легованих сталей підвищує їхню корозійну стійкість. З високолегованих сталей у будівництві застосовують високостійкі до корозії хромонікелеві нержавіючі сталі. До їх складу входять 17-20 % хрому, 8-11 % нікелю і 0,1-0,2 % вуглецю.

Металургійна промисловість випускає такі види сталі:

- низьколеговані (вміст С ≤ 0,2 % і до 5 % легуючих добавок);

- середньолеговані (5-10 % легуючих компонентів);

- високолеговані неіржавіючі (вміщують > 10 % легуючих компонентів);

- корозійностійкі (мають у складі 13-20 % хрому);

- жаростійкі (витримують температуру до 550^оС і вміщують добавки Mo, Cr, W).

Різноманітність властивостей сталей обумовлює широкий діапазон їх застосування. У першу чергу з них виготовляють конструкції, для яких застосування залізобетону є менш вигідним. Наприклад, кутковий профіль, швелери і двотаври, листовий прокат, труби для резервуарів, балки, колони, ферми, трубопроводи для води, нафти й газу, каркаси висотних будівель, тонкі оболонки покриттів.

· Класифікація видів корозії металів

Відповідно до існуючої класифікації корозія металевих конструкцій за механізмом її протікання підрозділяється на три види: хімічну, електрохімічну, біологічну.

Хімічна корозія металівмає два підвиди: газова і корозія в розчинах неелектролітів.

Газова корозія металів – це мимовільне руйнування металу внаслідок його взаємодії з довкіллям, при якому окислювання металу відбувається в результаті відновлення окислювача за механізмом гетерогенних реакцій. Прикладом є газова корозія металів при підвищених температурах у сухих газових середовищах (топкові гази й гаряче повітря), що містять крім О₂ та інші гази, наприклад SO₂, H₂S, Cl, H₂O і CO₂ (це деполяризатори, окислювачі, тобто такі, що поглинають електрони). Цей тип корозії характерний для металевих конструктивних елементів теплофікаційних мереж, теплових агрегатів і грубних установок усілякого призначення, елементів димарів, повітроводів і т.п.

Газова корозія відбувається за законами звичайних хімічних реакцій, що протікають при контакті металу із сухими газами, але тільки при таких температурах, при яких виключена конденсація водяної пари, що приводить до зміни механізму реакції і перетворення її в атмосферну електрохімічну корозію.

Найбільш поширеною є корозія металів під тиском сухого атмосферного повітря, коли окислювачем служить кисень. Метали термодинамічно хиткі до дії газового окислювача і це є причиною корозії. Критерієм можливості або неможливості протікання реакцій за участю газової фази служить зміна вільної енергії Гіббса DG^o_т і рівноважне значення парціального тиску СО₂ або будь-якого іншого газоподібного окислювача. Завдяки термодинаміці можна визначити можливість і напрямок протікання реакцій. Наприклад:

a-Fe + ½ О₂ ® FeО, (19)

DG^o_т = - 58 ккал/моль, тобто процес йде, тому що знак негативний, але оскільки FeО не утворює суцільну захисну плівку, то виникає іржа

2А1^о + 1,5 О₂ ® А1₂О₃, (20)

DG^o_т = - 378 ккал/моль, але при цьому утворюється корунд (А1₂О₃), що являє собою тонку і дуже міцну плівку, яка захищає А1 від корозії.

2Au + 3/2O₂ ® Au₂O₃, (21)

DG^o_т = + 18 ккал/моль. Оскільки значення позитивне, то процес корозії не іде і золото є дійсно стійким у кисневому середовищі.

При підвищенні температури парціальний тиск кисню для металів різко збільшується, але залишається меншим, ніж парціальний тиск кисню в атмосфері. Виняток складають дорогоцінні метали, такі як золото, срібло, платина і т.п.

Механізм процесів газової корозії пояснюється тим, що швидкість окислювання не пов'язана безпосередньо з величиною DG^o_т, а обумовлюється кінетичними факторами – температурою, швидкістю росту і суцільністю окисних плівок, що утворюються. При контакті металу з киснем у початковий момент атоми О₂ адсорбуються на поверхні металу, і між поверхневими атомами металу й атомами кисню утворюється іонний зв'язок. Оскільки метал віддав кисню 2 валентних електрони, така хемосорбція кисню протікає майже миттєво. Далі через дифузію кисню і іонів металу крізь хемосорбційний шар плівка товщає і перетворюється в оксидну, що складається з іонного оксиду даного металу, а швидкість росту оксидної плівки прямопропорційна часу.

Газова корозія сталі характерна для конструкційних елементів, які працюють у контакті з газовими середовищами при Т > 500 ^оС. При температурах вище 575 ^оС залізо окислюється з утворенням окалини, що має шаруватий характер. На швидкість окислювання заліза і сталей у сухому повітрі значний вплив мають домішки у вигляді SO₂ і водяної пари. Так, швидкість корозії сталі в повітрі, що містить по 5,0 % SO₂ і водяної пари, втричі вища, ніж у чистому повітрі, а присутність СО₂ знижує швидкість корозії сталі.

Процес окислювання сталі і чавуну, на відміну від окислювання чистого заліза, супроводжує процес зневуглецювання (розкладання Fe₃С), швидкість якого росте з підвищенням температури. При наявності в газовому середовищі водню спостерігається також воднева крихкість. Зневуглецювання сталі протікає при її контакті з газовим середовищем, що містить СО₂, О₂ і Н₂і водяну пару, що різко знижує міцність сталі. Для підвищення стійкості сталей до впливу зазначених газів до їх складу додають легуючі компоненти: хром, алюміній, марганець і вольфрам, а підвищення вмісту вуглецю дозволяє сповільнити процес зневуглецювання.

Надійність роботи будівельних конструкцій при високих температурах пов'язана не тільки з корозійним впливом газового середовища, але і безпосередньо з впливом температур на їх механічні властивості. Тому довговічність конструкцій може бути оцінена за допомогою двох однаково важливих характеристик – жаростійкості й жароміцності.

Жаростійкістю називають здатність металів чинити опір корозійному впливу експлуатаційних середовищ при високих температурах. Жароміцність показує здатність металів зберігати механічні властивості (міцність та пружнопластичність) при високих температурах.

Для захисту металів від хімічної газової корозії застосовують такі методи: легування сталі, використання жаростійких сплавів (на основі титана, цирконію, молібдену, танталу), утворення захисних покриттів

1) способами дифузійного і плазменого нанесення;

2) з жаростійких елементів (алюмінію, хрому, кремнію);

3) з тугоплавких сполук,

а також використання захисної або контрольованої атмосфери та раціонального конструювання агрегатів і установок.

Слід зазначити, що до Т = 500 ^оС сплави з низькою жаростійкістю є цілком стійкими, в тому числі сталь Ст3, низьколеговані будівельні сталі, а також сірі чавуни. Для виготовлення конструкцій димарів і елементів печей застосовують сплави з помірною жаростійкістю, наприклад, середньолеговані сталі ХМ5. Грубну арматуру виробляють із сплавів з більшою жаростійкістю, зокрема Х17 і Х25 з жаростійкістю 870 -1100 ^оС. Вплив нагрітої до 500 ^оС водяної пари, розчинів кислот і лугів витримують хромонікелеві сталі типу Х18Н10Т, Х28Н4. Для захисту від газової корозії при підвищених і високих температурах застосовують температуростійкі покриття, що забезпечують захист як від поверхневої, так і від глибинної міжкристаличної корозії, а також запобігають зневуглецюванню і дифузії в метал азоту і водню.

Для захисту труб можна застосовувати різні види емалей – кислото-, луго- й жаростійкі. Як жаростійкі покриття можна застосовувати жаростійкі сплави, які наведені в табл. 10.

Таблиця 10 - Види жаростійких сплавів

Вміст по масі, %

Марка Fe Ni Cr Al Mn Si C

Х25Н20С2 53-45 18-21 23-27 - 1,5 2-3 0,2

Х18Н25С2 56-49 23-26 17-20 - < 1,5 2-3 0,3-0,4

Х20Н80 - 73-75 20-23 - < 1,5 < 0,5 0,15

ХН60Ю 19-26 55-58 15-18 2,6-3,5 < 0,3 < 0,8 < 0,1

Корозія у розчинах неелектролітів.За хімічним механізмом може протікати корозія металів і при їх контакті з рідкими неелектролітами, а також з розплавами металів і неметалів. До неелектролітів відносяться рідкі середовища, складові частини яких не дисоціюють на іони і не проводять електричного струму. Такими є нафта, бензин, гас та інші види рідкого палива, деякі олії, органічні розчинники (чотирихлористий вуглець, хлороформ і т.п.), рідкий бром, розплав сірки.

Досвід експлуатації нафтопроводів, сховищ для нафти і продуктів її переробки показує, що хоч малосірчані сорти нафти, бензин без домішок і гас не агресивні щодо металів, їх корозійна активність різко зростає від наявності домішок у вигляді біоспіртів, сірководню та елементарної сірки, а наявність у нафті води різко підсилює корозію. Рідкий бром теж активно взаємодіє з металами, у тому числі із сталлю, швидко руйнує її навіть при звичайній температурі.

Для захисту металевих конструкцій від корозії в рідких неелектролітах використовують корозієстійкі високохромисті сталі. Ефективним є нанесення захисних покриттів. Велике значення має також очищення неелектролітів від води і домішок.

Електрохімічна корозія металів. Корозія у розчинах електролітів називається електрохімічною. Електроліти - це середовища, що проводять електричний струм, тобто мають іони (аніони і катіони), що рухаються і забезпечують анодний і катодний процес. До електрохімічних середовищ відносяться: звичайна атмосфера (атмосферна корозія); підземне середовище (підземна корозія); середовище, в якому діють блукаючі струмені (наприклад, трамвайні шпали або шпали в метро), водне середовище (річкові, морська, стічні води, технологічні рідини).

Сталеві конструкції промислових будівель і споруд, підземні трубопроводи, металеві ємкості, металеві конструкції гідротехнічних споруд звичайно експлуатуються в умовах контакту з рідкими електролітами, що призводить до істотних втрат металу внаслідок руйнування.

Особливість електрохімічної корозії полягає в тому, що окислювання (іонізація) атомів металу і відновлення окислювача супроводжується виникненням між цими ділянками електрорушійної сили (ЕРС) і протіканням електричного струму. Механізм електрохімічної корозії подібний механізму роботи гальванічного елемента. Електрохімічна корозія здійснюється в результаті протікання двох електродних напівреакцій: анодної (окислювання) і катодної (відновлення):

Ме ® Меⁿ⁺ + ne - анодний процес (окислювання);

D + ne = [Dne] - катодний (відновлення).

Деякі значення електродних потенціалів наведені в табл. 11, а для напівкатодних напівреакцій - в табл. 12.

Таблиця 11 – Величини найважливих стандартних електродних потенціалів

Реакція Потенціал Е_о, В Реакція Потенціал Е_о, В

Al³⁺ + 3e « Al - 1,65 Sn²⁺ + 2e « Sn - 0,14

Ti²⁺+ 2e « Ti - 1,63 Fe³⁺+ 3e « Fe - 0,04

Ti³⁺+ 3e « Ti - 1,21 2H⁺ + 2e « H₂ ± 0,00

Cr²⁺ + 2e « Cr - 0,91 Cu²⁺+ 2e « Cu + 0,34

Zn²⁺ + 2e « Zn - 0, 76 Ag¹⁺+ 1e « Ag + 0,80

Cr³⁺ + 3e « Cr - 0,74 Pt²⁺ + 2e « Pt + 1,19

Fe²⁺+ 2e « Fe - 0,44 Au¹⁺ + 1e « Au + 1,68

Ni²⁺ + 2e « Ni - 0,25

Таблиця 12 - Електродні потенціали найважливих катодних напівреакцій

Напівреакція Потенціал Е_о, В Напівреакція Потенціал Е_о, В

2H⁺ + 2e « H₂ 0,00 2Н⁺+ ½О₂+ 2е «Н₂О + 1,229

Н₂О+½О₂+ 2е « 2ОН^- + 0,401 С1₂ + 2е « 2С1^- + 1,338

Можливе сполучення анодних і катодних напівреакцій залежить від властивостей металу, розчину електроліту і термодинамічних умов. У більшості випадків корозійні пари утворюються внаслідок окислювання металу і відновлення іонів водню або кисню, які розчинені в електроліті (див. табл. 11). У цьому разі в ролі катодів виступають струмопровідні домішки в металах з більш позитивним потенціалом, які є донорами електронів. Реальна можливість протікання подібних процесів корозії пов'язана з тим, що всі технічні метали і сплави неоднорідні за структурою і складом. Так, у сталях основним компонентом є ферит (a-Fe), але крім цього присутні включення цементиту Fe₃С і графіту С, які мають електродні потенціали більш позитивні, ніж у фериту. Така неоднорідність сталі при контакті з розчинами електроліту приводить до виникнення на її поверхні численних гальванічних короткозамкнених елементів, у яких анодами служать феритні ділянки, а катодами – включення цементиту і графіту.

Процес корозії металів характеризується значенням необоротного потенціалу, що встановлюється на металі в результаті обміну не тільки іонами металу, але й іншими іонами (або атомами, молекулами). При цьому анодний процес здійснюється переважно іонами кородуючого металу, а катодний – іншими іонами. У разі виникнення необоротних потенціалів спостерігається зменшення маси металу внаслідок його електрохімічного розчинення.

У реальних умовах при замиканні ланцюга корозійного елементу відбувається зміна початкових потенціалів електродів, що приводить до відхилення потенціалу від рівноважного, стаціонарного (або необоротного). При анодному напрямку струму, коли метал розчиняється й у приелектродному шарі накопичуються катіони металу, потенціал зміщується у бік більш позитивних значень і процес корозії буде гальмуватися. Такий зсув потенціалу називається поляризацією.

Крім зазначеної вище концентраційної поляризації може мати місце і хімічна поляризація, яка пов'язана зі зміною складу поверхні електродів. Це характерно для випадків, коли на поверхні анодів починають утворюватися хімічні сполуки у вигляді плівок, у результаті спостерігається стрибкоподібний зсув потенціалу в позитивну сторону і зниження густини корозійного струму.

Крім поляризації в корозійних процесах відбувається і деполяризація, яка пов'язана зі зменшенням поляризації електродів. Якби не було поляризації електродів, то сили корозійних струмів були б дуже великі й швидкості корозійних процесів були б на кілька порядків вище.

На швидкість процесів електрохімічної корозії впливають внутрішні фактори, що залежать від складу і структури металу, стану його поверхні, існування початкових напружень, від термічної і механічної обробки. До цих факторів відносяться: термодинамічна нестійкість даного виду металу; неоднорідність його структури через мікро- і мікровключення; неоднорідність поверхні в результаті утворення оксидних плівок і появи в них мікро- і макропор, продуктів корозії; існування швів зварювання унаслідок нерівномірного нагрівання, що додає металові внутрішніх напружень.

Крім внутрішніх факторів на швидкість корозії впливає цілий ряд зовнішніх факторів, таких як вид, склад і властивості корозійного середовища, умови, в яких протікає процес, а саме температура, тиск, швидкість потоку.

Процеси електрохімічної корозії доцільно класифікувати за умовами й особливостями їх експлуатації.

Атмосферна корозія. Цей вид корозії металевих конструкцій є одним з найбільш поширених, тому що близько 80 % конструкцій і споруд експлуатуються в атмосферних умовах: просто на відкритому повітрі, у загальнозаводській атмосфері, атмосфері цехів і приміщень різного призначення.

Залежно від відносної вологості повітря, розрізняють такі види корозійної атмосфери:суха (W < 60 %); нормальна (W = 61-75 %); волога (W > 75 %).Механізм її протікання залежить від товщини плівки вологи на поверхні конструкції. Суха атмосферна корозія характерна для умов, коли товщина плівки вологи не перевищує 10 нм і за механізмом цей процес близький до газової корозії. При вологому корозійному середовищі товщина плівки вологи не перевищує 0,1 мкм, при мокрому – коливається від 0,1 до 1 мкм. Оскільки відносна вологість повітря сильно змінюється навіть протягом доби і тим більше протягом року, зазначені види корозії можуть накладатися і переходити один в одний.

Корозійна агресивність атмосфери характеризується кліматичними факторами (температурою і відносною вологістю) і забрудненнями у вигляді кислих газів CO₂, SO₂, NO, NO₂, H₂S та інших, а також туманами, вмістом пилоподібних часток у вигляді розпилених у повітрі хімічних сполук (аерозолів). Швидкість корозії багато в чому обумовлена рівнем критичної вологості, що залежить від стану поверхні металу і концентрації забруднень. Залежність відносної швидкості корозії деяких матеріалів від виду атмосферного повітря наведена в табл. 13.

Таблиця 13 - Швидкість корозії деяких металів

Вид металу або сплаву Швидкість корозії, мм/м²рік (залежно від виду атмосферного повітря)

сільське міське промислових районів морське

Вуглецева сталь 6 – 60 30 - 70 30 - 160 20 - 170

Алюмінієві сплави < 0,1 0,1 – 1,0 1 – 1,5 0,5

Цинк 0,2 - 5 1 - 7 3 - 15 0,5 - 7

Морське чисте повітря (без промислових забруднень) досить агресивне до сталі через постійний вміст у ньому невеликої кількості хлоридів натрію (~ 100 мг/м³) і підвищену вологість повітря у прибережній смузі (шириною до 1 км). У морській промисловій атмосфері швидкість корозії збільшується внаслідок забруднення повітря. Особливо небезпечна атмосфера районів, сильно забруднених пилом, кислими газами (зокрема, коли вміст SO₂доходить до 70 мг/м³). Корозія сталі в сухому атмосферному повітрі за механізмом протікання близька до газової корозії, а якщо на поверхні сталі є плівка вологи достатньої товщини, то корозія протікає за електрохімічним механізмом. При цьому на аноді відбувається реакція окислювання фериту (a-Fe):

a-Fe = Fe²⁺ + 2 ē. (22)

На катоді, як правило, йде процес відновлення кисню (киснева деполяризація):

½ О₂ + 2 ē + Н₂О = 2ОН^-.(23)

Реакція (2) характерна для вологого повітря, вода сприяє підвищенню реакційної здатності кисню, оскільки кінетика катодного процесу визначається концентрацією розчиненого кисню у воді і здатністю води розчиняти й інші гази та мінеральні солі, що знаходяться в повітрі. Розчинення компонентів підсилює електричну провідність і прискорює корозію. Хоча розчинення кислих газів у плівці вологи знижує значення рН електроліту до 5 і нижче, катодний процес все ж протікає за участю кисню, де останній виступає як деполяризатор:

½ О₂ + 2 ē + 2Н⁺ = Н₂О. (24)

Від того, яка катодна реакція має місце, залежать вид вторинних реакцій і склад продуктів корозії. У нейтральних і лужних середовищах вторинні реакції при корозії сталі визначаються наявністю ОН^--іонів, виходячи з реакцій:

Fe²⁺ + 2ОН^- = Fe(ОН)₂; (25)

Fe(ОН)₂ + ½ О₂ = g- FeООН + Н₂О; (26)

6(g- FeООН) = 3(Fe₂О₃× Н₂О); (27)

2 Fe(ОН)₂ + ½ О₂ + Н₂О = 2 Fe(ОН)₃; (28)

2 Fe(ОН)₃ = Fe₂О₃× 3Н₂О. (29)

Вплив пилу й аерозолів в атмосфері пов'язаний з їх мінеральним складом, розчинністю і гігроскопічністю. Оцінка ступеня їх агресивності здійснюється відповідно до СНіП 2.03.11-85. Механізм протікання процесів корозії в цьому випадку залежить від складу плівкового електроліту і мало чим відрізняється від розглянутих вище процесів. Швидкість корозії визначається і видом металу конструкції. Так, алюмінієві сплави в порівнянні з вуглецевою сталлю мають більш високу корозійну стійкість, що пов'язано з утворенням на поверхні конструкції щільної і міцної оксидної плівки. Незважаючи на те, що алюмінієві сплави корозієстійкі в середовищах, що містять SO₂, H₂S, NH₃, вони швидко кородують у середовищах, які містять газоподібний хлор, фтор, а також пилоподібні частки карбонатів калію і натрію.

При роботі будівельних конструкцій в атмосферних умовах слід враховувати наявність контактів двох або декількох металів з різним значенням електродних потенціалів. При цьому контакти вважаються припустимими, якщо швидкість корозії анода (більш електронегативного металу) не перевищує 50 г/м² на рік. Так, припустимими вважаються контакти металів і сплавів, що входять у наступні групи: 1) цинк, алюміній, кадмій; 2) залізо, вуглецеві сталі, свинець, олово; 3) нікель, хром, хромисті сталі, хромонікелеві сталі. Усередині кожної групи метали піддаються корозії, знаходячись у контакті з металами, розташованими за ними.

Для боротьби з цим видом корозії необхідно йти шляхом введення до складу сталей легуючих добавок і створення атмосферостійких сталей або нанесення на будівельні конструкції захисних покриттів, а також шляхом зменшення ступеня агресивності експлуатаційних середовищ.

Для підвищення корозійної стійкості сталі використовують легуючі добавки (до 30 %) Cu, Ni, Cr, Al, Ti, P. Навіть низьколеговані сталі мають у 2-2,5 раза більш високу корозійну стійкість, ніж сталь Ст3.

Основним методом захисту від атмосферної корозії є нанесення на їхню поверхню покриттів у вигляді плівок металу або інших речовин – органічних і неорганічних. З металевих покриттів для захисту конструкцій у слабко- і середньоагресивних середовищах найбільше поширення одержали цинкові і алюмінієві, тому що в них більш електронегативний потенціал по відношенню до сталі. У цьому разі захисні плівки, будучи анодами, захищають сталь від корозії.

Цинкові покриття товщиною від 50 до 200 мкм, що наносяться методом гарячого цинкування, напилювання або гальванічним способом, подовжують термін служби конструкції до 50 років.

Лакофарбові покриття значно дешевше металевих, тому застосовуються більше. Вони, як правило, багатошарові. Для захисту використовуються наступні групи лакофарбових матеріалів:

I – гліфталеві, пентафталеві, алкідно-стирольні, масляні, епоксиефірні;

II – фенолформальдегидні, хлоркаучукові, перхлорвінілові, акрилові;

III – хлоркаучукові, епоксидні, кремнійорганичні, перхлорвінілові, поліуретанові;

IV – перхлорвінілові, епоксидні.

Вибір виду лакофарбового покриття здійснюють відповідно до СНіП 2.03.11-85.

Перспективним способом боротьби з корозією конструкцій є зменшення ступеня агресивності промислового газоповітряного середовища шляхом скорочення або повного виключення технологічних викидів в атмосферу.

Обстеження зварених з'єднань металевих конструкцій показали, що ці з'єднання є місцями посиленої корозії через внутрішні напруження. Крім цього при проектуванні будинків і споруд з використанням металевих конструкцій треба вибирати раціональні конструктивні форми перерізів, щоб забезпечити принцип найменшої площі поверхні. Для захисту від контактної корозії з іншими металами і бетоном місця контакту ізолюють тіоколовими стрічками, бітумонізованими прокладками.

Підземна корозія металів відбувається при роботі конструкцій у ґрунтах. У цих умовах конструкції можуть піддаватися електрокорозії під дією блукаючих струмів і біокорозії. Особливістю ґрунтів є їх структурна і хіміко-мінералогічна неоднорідність. У структурному відношенні ґрунти представлені твердою, рідкою і газоподібною фазами. Властивості твердої фази можуть варіюватися, тому що вона неоднорідна і може складатися з різних гірських порід: пісків, глин, гранітів, базальтів, гнейсів і т.п. Властивості рідкої фази змінюються в широких межах залежно від складу і властивостей контактуючих з нею мінеральних фаз газоповітряного середовища. Властивості газоподібної фази визначаються її складом, структурою і ступенем ущільнення ґрунту.

До таких об'єктів відносяться нафто-, газо- і водопроводи, каналізаційні і теплові мережі, заглиблені резервуари, ємкості, опори, палі, інші споруди і конструкції. Для них придатні маловуглецеві й низьколеговані сталі.

До зовнішніх факторів, що визначають інтенсивність ґрунтової корозії, відносяться: склад і структура ґрунту, його вологість, хімічний склад, рН ґрунтових вод або ґрунтового електроліту, Eh, повітропроникність, питомий електричний опір. Найбільш важливим є останній показник, що залежить від вологості, складу і концентрації солей, повітропроникності, структури і т.д.

Тверда частина ґрунтів складається з мінеральних зерен різного складу, з яких найбільш активні в корозійному відношенні колоїдно-дисперсні мінерали (в основному глинисті), органічні сполуки (в основному гумус) і водорозчинні солі. Вологість ґрунтів багато в чому визначає їхні корозійні властивості: з підвищенням вологості корозійна активність ґрунтів спочатку збільшується і досягає максимуму, а потім падає внаслідок підвищення питомого електричного опору (через зменшення вологості). Найбільших значень швидкість корозії досягає при вологості 15-25 %. Ґрунтовий електроліт і ґрунтові води можуть мати різну мінералізацію. Але загальновизнаним фактором, що визначає корозійну активність ґрунтів, є їх рН і вміст іонів Cl ^-, SO₄^2- і вугільної кислоти.

Для заліза і сталей мінімальна агресивність ґрунтів спостерігається при рН = 12-14, для алюмінію – 6-7, цинку – 11,0-11,5. Максимальною є агресивність ґрунтів зі зниженим значенням рН ≈ 3, що особливо характерно для болотистих і торф'яних ґрунтів. Із зовнішніх факторів слід зазначити температуру: підвищення температури ґрунтового електроліту прискорює електрохімічні процеси, промерзання ґрунту сповільнює їхнє протікання.

Для підземної корозії найбільш небезпечні мікрокорозійні пари, що виникають через неоднорідність поверхні конструкції (макровключень, подряпин, ум'ятин, наклепу, а також зварених швів), унаслідок макроструктурної неоднорідності складу і властивостей ґрунтів, в першу чергу парціального тиску кисню в ґрунтовому електроліті. Розходження у вмісті кисню за довжиною труби обумовлені неоднаковою пористістю ґрунтів, коли є межа розділу, наприклад, пісок і глина. Це пов'язано з коливаннями глибини закладення і рельєфом місцевості. У результаті на ділянці з більш високим парціальним тиском кисню утворюється катодна зона, а на ділянці з меншим тиском – анодна зона. В анодних зонах, де утруднений доступ кисню, і відбувається руйнування стінок трубопроводу (піттингів, виразок, раковин). Досвід показує, що в більшості випадків ґрунтова корозія протікає з катодним контролем.

Швидкість корозії підземних споруд складає, мм/рік: у нейтральних ґрунтах - 0,01-0,05, у висококорозійному ґрунті – 0,05-0,2, у неаерованому ґрунті – 0,1-0,4.

Засоби захисту вибирають виходячи з даних по трасі прокладки трубопроводу і показника корозійної активності ґрунтів. На практиці використовують різні види ізоляційних покриттів. Ізоляційні покриття – це ґрунтовки, обгортання полімерною липкою стрічкою в один, два або три шари, мастика бітумно-гумова, бітумно-полімерна, обмотка із склохолстини. Покриття посиленого типу рекомендується застосовувати на магістральних трубопроводах діаметром 1020 мм і більш є на всіх трубопроводах у засолених, болотистих і поливних ґрунтах.

Процес електрохімічної корозії будівельних металевих конструкцій можна попередити також шляхом пристроїв електрозахисту. Такий захист базується на керуванні струмами, що виникають при електрохімічній або електричній корозії металів. У цьому разі за допомогою додаткових джерел струмів компенсуються струми електрохімічних реакцій, а потенціал, при якому припиняється корозія, називається захисним, бо різниця потенціалів між катодом і анодом дорівнює нульовому значенню (Е = 0). Для цього використовують два способи: катодний і протекторний (анодний) захист.

Схеми катодного і протекторного захисту металевих конструкцій наведено відповідно на рис. 2 і 3.

Рис. 2 - Схема катодного захисту металевих конструкцій

Катодний захист обов'язково передбачає наявність спеціального джерела постійного струму. До негативного полюсу джерела струму підключається конструкція, яку треба захистити, і потенціал конструкції стає катодом щодо додаткового електроду, який буде руйнуватися, захищаючи підземну конструкцію. Як додатковий електрод (анод) застосовують старі металеві рейки, труби, пластини, які з часом заміняють у міру їх руйнування.

Принцип протекторного захисту базується на тому, що електроди-протектори мають більш негативний потенціал і виконують у парі з конструкцією, яку захищають, роль анода. Протектор (3) виготовляють звичайно з цинку, алюмінію або магнієвого сплаву у вигляді пластин або циліндрів. З конструкцією, що захищають, протектор з'єднують ізольованим проводом.

Рис. 3 - Схема протекторного (анодного) захисту металевих конструкцій:

1 – сталева конструкція; 2 – електропровід; 3 – протектор; 4 – активатор.

Корозія металів у рідких середовищах. У рідких середовищах експлуатується значна частина металевих конструкцій: гідротехнічні споруди й елементи їхніх конструкцій, причальні стінки морських і річкових портів, пальові підвалини морських нафтопромислів, водопроводи холодної і гарячої води, трубопроводи для транспортування річкової або морської води для технічних цілей, конструкції резервуарів для зберігання і переробки різних видів води тощо.

Агресивність природних вод пов'язана з наявністю в них солей, що містять іони-активатори Cl ^-, SO₄², СО₃^2- і розчиненого О₂. Усі ці види вод є середньоагресивними стосовно сталі й алюмінію. До особливостей морської води відноситься наявність у її складі значної кількості солей у вигляді хлоридів і сульфатів натрію і магнію, що обумовлює високу питому електричну провідність і корозійну активність. При експлуатації конструкцій у морському середовищі виділяють такі зони: зона бризу, зона припливу, неповного і повного занурення конструкцій.

Корозія в зоні бризів відноситься до атмосферної корозії і була вже нами розглянута. Однак на практиці зустрічаються більш складні ситуації, коли конструкція працює одночасно в чотирьох різних зонах. Крім того в зоні повного занурення може відбуватися вплив мулу. Швидкість корозії найбільша на рівні 0,75 нижче і вище межі контакту з морським мулом. Ділянки, розташовані на рівні води і вище, є катодами і не піддаються руйнуванню. Роль кисню в цьому випадку подвійна. З одного боку, він служить деполяризатором катодної реакції:

½ О₂ + 2е + Н₂О = 2ОН^-.(30)

З другого - кисень є пасиватором, що зрушує потенціал вуглецевих сталей і заліза до значень 0,5-1,0 В і гальмує анодний процес через утворення оксидної плівки:

Fe^о = Fe²⁺ + 2е. (31)

Утворення карбонатних відкладень обумовлюється значенням рН, концентрацією кисню і бікарбонат-іонів та інтенсивністю перемішування. Вони сильно сповільнюють корозію.

У зонах повного занурення і бризів може спостерігатися щілинна корозія, що виникає в зазорах і щілинах унаслідок функціонування корозійних пар диференціальної аерації. У таких випадках аноди знаходяться всередині зазорів, а катодами є відкриті, добре аеровані ділянки металу поза щілиною.

Нержавіючі сталі не знаходять широкого застосування при експлуатації в морській воді, але вони виявилися стійкими в морській атмосфері. Швидкість корозії алюмінієвих сплавів у морській воді невелика, термін їх служби сягає 10 років.

У прісних водах корозія сталі відрізняється від такої у морській воді. Установлено, що м'які води більш агресивні щодо вуглецевої стали, оскільки в жорсткій воді індекс насичення частіше є позитивним. Але якщо у воді концентрація хлоридів і сульфатів перевищує 50 мг/л, то корозія спостерігається навіть при позитивних індексах насичення.

У річкових водах корозія вуглецевих сталей протікає з кисневою деполяризацією і лімітується швидкістю дифузії кисню до поверхні металу. Поводження металів у річкових водах визначається: електричною провідністю, наявністю іонів активаторів (Cl ^-, SO₄^2-), ступенем аерованості, карбонатною рівновагою і температурою. Температурний фактор теж впливає по-різному. Якщо в гарячій воді вміст розчиненої вуглекислоти зменшується і індекс насичення (при Т = 60 ^оС) збільшується, то швидкість корозії в цілому зростає.

Виробничі й господарсько-побутові води, технологічні рідини й стічні води мають великий діапазон зміни складу і концентрації іонів, але механізм протікання процесів корозії в цих водах відповідає вищерозглянутим схемам.

Способи захисту полягають у використанні корозієстійких металів і сплавів, захисних покриттів і електрохімічного захисту (катодного і протекторного). Для водопроводів як холодної, так і гарячої води ефективною є стабілізація складу води і зниження ступеня її агресивності.

Вуглецеві сталі звичайно застосовуються в морських і річкових водах. Стійкість нержавіючих сталей у зоні бризів досить висока. Для конструкцій повного занурення застосовують багатошарові покриття з бактерицидними добавками на основі хімічностійких лаків і емалей.

У річкових водах ефективним є захист перхлорвініловими лаками. У зонах змінного рівня рекомендується покриття з ґрунтовки і до шести шарів лаку або п’яти шарів лаку, емалі або ґрунтовки. У нафтогазовій і хімічній промисловості для протикорозійного захисту труб (особливо великого діаметру) та інших конструкцій застосовують напилювання порошковими полімерними матеріалами на основі поліетилену, полівінілхлориду, фторопластів, епоксидних смол.

Лакофарбові захисні матеріали I групи застосовують для захисту несучих конструкцій з вуглецевих або низьколегованих сталей навіть у неагресивних рідких середовищах. Несучі конструкції в слабкоагресивних середовищах захищають цинковими покриттями 60-100 мкм (при гарячому цинкуванні) і 120-180 мкм (при металізації), на які нанесені лакофарбові покриття I - III груп. У середньоагресивних - передбачається гаряче цинкування (60-100 мкм) або металізація (200-250 мкм) з наступним фарбуванням лакофарбовими матеріалами II – III груп і фарбуванням тільки лакофарбовими матеріалами II - IV груп.

Листову сталь і труби захищають цинковими покриттями, але м'які, кислі й лужні води руйнують цинкові покриття. Тому внутрішню поверхню резервуарів для природних вод захищають алюмінієвими покриттями.

Найбільш надійним способом захисту металоконструкцій від корозії є використання легуючих добавок, таких як хром, нікель, мідь, ванадій, молібден та ін., що сприяють пасивації металу. Так, добавка 0,5 % міді значно підвищує стійкість звичайних вуглецевих сталей шляхом утворення плівки з високими захисними властивостями. Стальні труби часто захищають плівками з інших металів. Це так зване катодне покриття, тобто покриття металом, який є більш електропозитивним щодо металу, який треба захистити.

При катодному покритті плівка захищає метал тільки механічно, а при пошкодженні відбувається прискорення процесу корозії основного металу, який є в даному разі анодом. Прикладом катодного покриття є покриття заліза оловом, луджене залізо та ін.

Анодне покриття є більш надійним. Сюди відноситься, наприклад, оцинковане залізо. Досягнення стану пасивності за допомогою анодної поляризації засноване на тому, що потенціал рівноваги реакції розчинення металу (анодний процес) має більш негативне значення, ніж такий в оксидної плівки. Щоб зменшити корозію внутрішньої поверхні труб, використовують різні інгібітори. Анодні інгібітори (Na₂Cr₄, Na₂Cr₂O₇, NaNO₂) зменшують площу анодних ділянок шляхом утворення захисних плівок і зниження швидкості переходу іонів двовалентного заліза в розчин. Катодні сповільнювачі (гексаметафосфат натрію, триполіфосфат натрію) утворюють нерозчинні сполуки на катодів й сповільнюють поляризацію кисню, його дифузію до поверхні і розряд іона водню.

Пасивний стан настає тоді, коли метал стає заполяризованим до такого значення потенціалу, при якому почне утворюватися оксид. Це зрушення потенціалу, що призводить до пасивності, у багатьох випадках досягається в присутності досить сильного окислювача, на чому і заснована дія пасиваторів-хроматів, нітратів та ін. В обох випадках пасивація настає в результаті гальмування анодного процесу захисною плівкою, що утворюється на поверхні металу.

Для створення електрохімічної пасивності металу необхідно, щоб плівка продуктів корозії утворювалася внаслідок прямого анодного процесу, тобто безпосередньо на реагуючій поверхні. Самі продукти корозії, як результат вторинних процесів в електроліті, сталь не пасивують.

Для забезпечення надійного захисту будівельних конструкцій і споруд у рідких середовищах теж практикується катодний або протекторний захист, параметри яких наведено в табл. 14 та 15.

Таблиця 14 – Величини потенціалів деяких матеріалів у річковій воді

Вид металу або сплаву Захисний потенціал, В (відносно електроду порівняння)

водопроводного мідно-сульфатного

Сталь - 0,53 - 0,85

Алюміній - 0,63 - 0,95

Цинк - 0,88 - 1,20

Мідь та її сплави - 0,13 - 0,45

Таблиця 15 – Густина струму захисту для різних конструкцій

Вид конструкції Вид захисного покриття Густина струму, мА/м²

Труби, баки, резервуари Стрічкова обмотка з ізоляційних матеріалів 0,005-0,001

Труби, резервуари Лакофарбові покриття 0,03-0,60

Резервуари Без захисних покрить 30-120

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЕЛЕКТРОХІМІЧНА І ЕЛЕКТРИЧНА КОРОЗІЯ ЗАЛІЗОБЕТОНУ	\|	БІОЛОГІЧНА КОРОЗІЯ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.