Позиковий відсоток

Виробничі відносини визначають соціально-економічну природу відсотка. Позиковий відсотокє платнею за користування позиковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником щодо величини відсотка, термінів і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому відсоток є економічною категорією.

Абсолютна величина доходу, яку одержують від надання грошей у позику в будь-якій формі, називаються процентними грошима,або відсотками.

Для відносин з приводу відсотка характерний те, що вони відображають єдність щодо його сплати і отримання. Сплата відсотка за використання споживчої вартості позикового капіталу є передача певної частини вартості без отримання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора.

Джерелом сплати відсотка є додаткова вартість, яка створюється в процесі виробництва, а його кількісним визначенням — його норма.

Норма позикового відсотка— це відношення суми річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми капіталу, наданого в позику, помножене на 100.

На практиці норма позикового відсотка виступає у формі процентної ставки— відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається у відсотках і у вигляді десяткового або звичайного дробу.

Інтервал часу, з якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування відсотків. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначити величину процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, множивши на півріччя, квартал, місяць або день відповідно на чи 2, 4, 12 365.

Норма позикового відсотка знаходиться в певній залежності від норми прибутку: в звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми відсотка.

Рівень норми позикового відсоткавстановлюється під впливом конкуренції на ринку позикових капіталів і залежить від співвідношення попиту і пропозиції позикового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма відсотка. Слід розрізняти ринкову норму відсотка, яка існує в кожний даний момент на грошовому ринку, і середню норму відсотка, тобто норму відсотка за певний період. Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його цільового призначення і забезпеченості повернення, його розміру і термінів користування, особи клієнта і т.п..

Окрім норми прибутку, на рівень норми відсотка впливає багато інших об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме:

— розміри грошових накопичень і заощаджень в суспільстві і товарно-грошова збалансованість виробництва;

— масштаби виробництва, рівень його спеціалізації і кооперація;

— співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

— циклічність коливань виробництва;

— сезонність умов виробництва і реалізації продукції;

—темпи інфляції, прискорення якої викличе підвищення процентних ставок, яка служить захистом від знецінення позикового капіталу. При цьому розрізняють номінальну і реальну (з урахуванням рівня інфляції) процентні ставки. Якщо темпи інфляції випереджають зростання процентної ставки, остання стає “негативною”, тобто такий, коли відсоток стягується з кредитора;

— своєчасність повернення кредиту;

—рівень кредитно-грошового регулювання економіки центральним банком за допомогою процентних ставок і інших властивих йому інструментів, їх диференціація залежно від грошово-кредитної політики;

— міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів з країни в країну, перш за все так званих “гарячих грошей”.

В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позикового капіталу і відсотка на різних фазах промислового циклу. Це витікає з того, що позиковий капітал обслуговує переважно кругообіг функціонуючого капіталу, а тому закономірності цього руху обумовлені, перш за все циклічними коливаннями виробництва. Проте динаміка позикового і торговельно-промислового капіталу не завжди співпадає.

Скорочення виробництва і надлишок капіталу під час кризи супроводяться гострим недоліком позикового капіталу і різким підвищенням норми відсотка. Адже в даний час вкладники, щоб уберегти свої заощадження або грошові капітали від знецінення, стараються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення внесків. Крім того, щоб не збанкрутити, торговельно-промислові підприємці мають великий попит на кредит для погашення боргів.

Існують різні способи нарахування відсотків, які залежать від умов договору позики. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, будь-яка з яких має свої ознаки. Зокрема, відсотки розрізняються по базі, яка береться для їх нарахування. Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. При цьому змінної вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції — ЛІБОР. До ЛІБОР додається надбавка (спред) по кредитах. При цьому для розрахунків береться постійна або послідовно змінна база. В останньому випадку за базу береться сума, отримана на попередньому етапі нарощування, або дисконтування, інакше кажучи, відсотки нараховуються на відсотки. При постійній базі використовуються прості, а при змінній — складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або “плаваючими”. В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.

Маржа- різниця між відсотками за наданий кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, терміну кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачена за залучені кредитні ресурси і т.п., і може бути постійною або змінною протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Іноді її розмір може обмежуватися центральним банком країни.

Поняття “маржа” в банківській практиці має і інші значення і способи визначення. Вона може також означати різницю між відсотками за кредит, які надаються різним категоріям позичальників, між сумою забезпечення, під яке надана позика, і сумою наданого кредиту, між ціною продажу і купівлі валюти або цінних паперів і т.п.

Позиковий відсоток виконує функції розподілу прибутку і збереження позикового капіталу.

Щодо розподільної функції, то, як вже наголошувалося, прибуток, отриманий позичальником з використанням позикового капіталу, розподіляється на дві частини — позиковий відсоток і підприємницький дохід. Пропорція такого розподілу обумовлюється дією перерахованих вище чинників і закріплюється кредитним договором. Причому сплата і розмір позикового відсотка мають імперативний характер, тобто його сплатою в обумовленому розмірі не можна уникнути. Значить, позичальнику належить лише та частина прибутку, який залишиться після сплати відсотків кредитору.

Банки як установи, які торгують грошима, здійснюють певні витрати на проведення своїх операцій, які покривають за рахунок власних доходів. Тому вони не можуть платити за кредити, надані їм підприємствами, організаціями, установами, населенням у вигляді залишків коштів на поточних рахунках або термінових депозитах або внесках, а також іншими банками, більше або стільки ж, які стягують самі. Процентна ставка за кредитні ресурси, яку платять банки, як правило, нижче став по кредитах, які їх надають банки, на розмір маржі.

Розподільна функція відсотка примушує позичальника раціонально використовувати надані йому кредитором в тимчасове користування кошти, щоб не тільки їх повернути, а і отримати додатковий дохід. Цього доходу може вистачити на сплату відсотків і отримання власного прибутку, ради якого позичальник вступив в кредитні відносини.

ТЕМА 8: «Фінансові посередники грошового ринку»

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика основних видів кредиту	\|	Банківська система України і її характеристика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.