• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Літературної мови у професійному спілкування

Тема 4.3. Синтаксичні норми сучасної української

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Сформулюйте особливості правопису і вживання іменників у діловій мові.

2. Проаналізуйте особливості використання прикметників в офіційно-діловому стилі.

3. Що важливо знати про вживання займенника, складаючи тексти документів різних видів?

4. Які особливості функціонування числівників в офіційно-діловому стилі?

5. Розкрийте особливості використання дієслівних форм у професійному мовлення.

6. Якими прийменниковими і безприйменниковими конструкціями послуговується українське ділове мовлення?

Загальна грамотність документа, що виражається в чіт­кості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими озна­ченнями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речен­ня. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рек­ламне агентство міжнародної телерадіокомпанії «Тоніс» пропо­нує свої послуги.

Поширеними є пасивні структури типу: закони прийма­ються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листу­ванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих, випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим речен­ням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про дію. Наприклад: провести огляд машин до 15 вересня 1997року; подати звіт до 20 серпня 1997року.

Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і надають документам певної офіційності. У ділових документах вживають розщеплені присудки, це мотивується тим, що вони конкретніші за дієслівні відповідники.

Приклад: Пропонуємо проводити змагання за містом.

До складу розщепленого присудка може входити іменник-термін або кілька означень.

У мові ділових документів є такі словосполучення: дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно – виробничій ситуація, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов’язок.

У діловому мовленні складне речення, як і просте, обслу­говує потреби мовного спілкування (як усного, так і письмо­вого). Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту ді­лових паперів та передачі різноманітних логічних відношень.

Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають час­тинами складних речень).

Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залеж­ностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між озна­ченням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додат­ком), присудкові (між підметом і присудком).

З метою пов'язання компонентів думки, у діловому мовленні найчастіше серед різних типів синтаксичних одиниць використовують займенникові зв'язки (це займенники цей, такий, той, а також займенникові слова типу даний, відомий та ін.). Для встановлення різних відношень між однорідними членами використовуються сполучники типу: якщо не ... то, не тільки ... а й та ін. Логічний зв'язок між компонентами думки, послідовність цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів: по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін. З цією метою використовуються синтаксичні конструкції типу не­зважаючи на..., завдяки... та ін.

У діловій документації переважає розповідна форма виклад. Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу перевага надається пасивним конструкціям (прибуток — одер­жується, система освіти — перебудовується та ін.). Синтаксис ділових паперів характерний вживанням інфінітивних конструкцій (перебудувати, втілити, фінансувати та ін.), дієприслівникових і дієприкметникових зворотів; використанням сере;і дієслівних форм першої особи множини теперішнього і май­бутнього часу (розглянемо, пропонуємо, звернемося та ін.), роз­щепленого присудка (виявити увагу, вести переговори та ін.).

Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники і, але, а, зв'язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв'яжу з тим та ін.

Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.

Труднощі з узгодженням, зокрема підмета з присудком, можуть бути сформульовані у кількох правилах:

1. Якщо підмет має в своєму складі числівник, який закінчується на одиницю, наприклад, 21, 141, 1991 та ін., присудок при такому підметі ставиться у формі однини.

2. Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у множині. Однина тут можлива лише тоді, коли повідомлення фіксує певний факт як підсумок або коли повідомленню надається безособового характеру (напр. “Було переведено три працівники…”)

3. При підметах типу п’ять чоловік, сто п'ятнадцять тонн, сімнадцять агрегатів та ін. присудок може стояти як в однині, так і в множині. Однина підкреслює внутрішню нерозчленованість, цілісність, вона надає висловленню безособового характеру, виділяє загальний підсумковий результат; однина тут може ще позначати пасивність предметів. При позначенні великої кількості предметів теж обирається форма однини.

4. Підмети зі словами більшість, меншість, ряд, частина, багато, кілька вимагають від присудка форми однини. Множина з’являється лише тоді, коли підмет або присудок – однорідні члени, коли підмет і присудок відділені другорядними членами речення або підрядним реченням, коли підмет стоїть перед присудком. Наприклад: “Більшість абітурієнтів, які успішно склали вступні іспити, будуть зараховані на стипендію та забезпечені гуртожитком” і те ж речення без підрядного: “Більшість абітурієнтів буде зарахована на стипендію та забезпечена гуртожитком”.

5. Форма однини присудка більше відповідає традиціям книжно-писемного мовлення, і відступи від неї повинні бути обов’язково вмотивовані.

6. При підметі, вираженому займенниками хто, ніхто, ніщо, дехто та ін. подібними, присудок звичайно ставиться у формі однини (“Дехто з присутніх на занятті участі в дискусії не брав”, “ Ніщо не може зашкодити впровадженню нових технологій навчання”)

7. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду. Присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою (“Музей-садиба відкрив двері для відвідувачів” – правильно; “Виставка-продаж відбувся наприкінці лютого” – неправильно. Увага: прикладкою традиційно вважається поняття вужче, видове, а підметом – поняття ширше, родове.

8. Коли підмет – символічна або умовна назва, присудок треба узгоджувати із загальною, родовою назвою при цій умовній, символічній видовій: («Об’єднання «Світанок» уклало угоду на постачання…» – правильно. ««Світанок» уклав угоду на постачання…» – неправильно.)

9. Коли однорідні підмети тематично близькі, коли перед однорідними підметами вживаються слова весь, всякий, кожний, ніякий; при перерахуванні, особливо в тих випадках, коли висловленню надається підкреслено безособовий характер; коли разом з підметами вживаються конструкції значна частина, велика кількість, цілий ряд, деяка сума…

Керування /рос. управление/ - один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова. Наприклад, поширена в транспортному сервісі фраза "Оплачуйте за проїзд· не правильна тому, що дієслово оплачувати вимагає після себе знахідного відмінка без прийменника /оплатити, оплачувати проїзд, послуги, рахунок/. Однокореневе дієслово платити вимагає після себе знахідного відмінка з прийменником за /платити за проїзд, за проживання/. Очевидно, у наведеному прикладі змішані два синонімічних словосполучення: 1) платити за що, 2) оплачувати що.

Отже, труднощі /складні випадки/ у правильному виборі відмінка виникають тоді, коли:

а) слова-синоніми керують різними відмінками: повідомити + дав. відм. /директору/; інформувати + род. відм. /директора/;

б) змішують форми українського і російського словосполучень:

укр. дякувати + дав. відм. /Вам/,

рос. благодарить + винит. падеж /Вас/.

В українській мові /як і в російській/ найпоширенішим є дієслівне керування. Складаючи ділові папери, особливу увагу варто звернути на такі словосполучення: вживати заходів, ліків

завдавати, завдати + род. відм. прикростей, шкоди

зазнавати, зазнати нападу, невдачі

запобігати, запобігти + дав. відм./аваріям, злочинам/

опанувати + знах. відм. /професію, предмет/

оволодіти + оруд. відм. /професією, майном/

чути + на + знах. відм. на власні вуха

заперечувати + знах. відм. /участь, факти/

+ дав. відм. /командиру, йому/

ігнорувати + знах. відм. /пропозицію, погляді

додержувати /виконувати тиші, порядку

щось точно/ + род. відм.

додержуватися /бути прихиль- законів, курсу

ником ідей, керуватися ними/

наголошувати + на + дав. відм. /помилках, головному/,

говорити + орудн.відм. українською мовою читати англійською мовою

Іменники, утворені від дієслів, теж можуть вимагати певних відмінків /іменне керування/:

опанування + род. відм. /дисципліни, курсу/

оволодіння + орудн. відм. /знаннями/

освоєння + род. відм. /спеціальності/

запобігання + дав. відм. /злочинним замахам/

попередження + род. відм. /незаконних дій/

Існують інші випадки іменного керування. Наприклад, іменник пам'ятник вимагає давального відмінка: пам'ятник Шевченкові /а не Шевченка/, Франкові, загиблим воїнам.

В українській мові є ряд прикметників, які теж керують формою іншого слова /прикметникове керування/: хворий на грип

багатий + на + знах. відм. на iдеї / високий на зріст/

характерний + для + род. відм. /для ситуації/

притаманний + дав. відм. /автору/

властивий + дав. відм. /професії, йому/

свідомий + род. відм. /свого значення, ролі/

Конкретної форми слова вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, слова всупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості.

3апамятайте! Не можна змішувати синонімічні сполучення відповідно до, згідно з, які часто використовують у документах.

Читайте також:

1. Анімізм – уявлення про існування духовних істот та віра в можливість спілкування з ними.
2. Бар’єри, які заважають ефективності педагогічного спілкування.
3. Безпосереднє спілкування з журналістами
4. ВЕРБАЛЬНІ, НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ
5. ВИДИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ. ВИМОГИ ДО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ.
6. Види і форми спілкування. Етапи спілкування.
7. Види спілкування.
8. Види спілкування.
9. Види спілкування: міжособистісне, громадське, групове, матеріальне, знакове (мовне), смислове, ділове, інтимне, інтегроване.
10. Види усного ділового спілкування
11. Види усного спілкування
12. Види, типи і форми професійного спілкування

Переглядів: 835