Д80.Парламент в ЗК.ознаки 81.Побудова та основні ознаки парламенту в ЗК.

Д82.Основні моделі організації зарубіжних парламентів(ФРН Франція США Велика Британія)

Види парламентів:

o Залежно від повноважень:

1. парламенти з абсолютно необмеженою компетенцією;

- існують в країнах англосаксонської системи права, а також в країнах тоталітарного соціалізму, де вони можуть приймати рішення з будь-яких питань;

- але, наприклад, у Великобританії все рівно існують питання королівської прерогативи (питання війни і миру);

2. парламенти з абсолютно обмеженою компетенцією;

- існують у Франції та деяких франкомовних країнах Африки, її бувши колоніях (Мадагаскар та ін.);

- вони приймають закони, які встановлюють основи правового регулювання, а вже детальне опрацювання тих чи інших питань здійснює виконавча влада, а також закони з питань, віднесених до їх компетенції, з усіх інших питань приймаються нормативні акти президента, уряду, міністрів;

3. парламенти з відносно визначеною, обмеженою компетенцією (консультативні).

- такі парламенти існують як правило у федеративних державах (Індія, Малайзія, Німеччина);

- наприклад, Конституція Індії встановлює три сфери повноважень: 1) питання, що відносяться до виключної компетенції федерації, 2) питання, віднесені до компетенції окремих штатів, 3) питання спільної компетенції парламенту та штатів.

o Залежно від форми правління в державі:

1. парламенти в парламентарних республіках (Великобританія, Італія)

- діє принцип парламентської відповідальності уряду;

- парламент має право відправити уряд у відставку;

2. парламенти в президентських республіках (США)

- жорсткий принцип поділу влади;

- парламенти не володіють правом висловити вотум недовіри уряду чи уряд правом розпуску парламенту;

- виконавча влада наділена правом вето, а законодавча влада правом імпічменту;

3. парламенти в країнах із змішаною формою правління (Франція, країни СНГ)

- парламент має право вотуму недовіри уряду, а президент право розпуску парламенту;

4. країни, в яких парламент відіграє майже декоративну роль

- іноді навіть застосовують термін «консультативні парламенти» (Катар);

- парламенти при абсолютній владі монарха є так звані «квазіпарламенти»;

- до цієї категорії відносять також парламенти в країнах соціалістичної орієнтації (Куба, В’єтнам), які скликаються 2-3 рази на рік, стопроцентно голосують «за», не утримуючись на не голосуючи «проти» рішень.

o За структурою:

1. однопалатні;

2. двопалатні

(відомі випадки функціонування парламентів і з більшою кількістю палат, але їх робота як правило була не продуктивною, наприклад, Союзна Скупщина Югославії у 70-ті роки складалася із 5-ти палат).

o за роллю, яку відіграють парламенти

1. активні парламенти (конгрес США)

- вони приймають закони, беруть участь у формуванні уряду та його відставці, наділені правами об’являти імпічмент;

2. реактивні парламенти (Великобританія, Австралія, Канада)

- на парламенти впливає виконавча влада, але і парламенти впливають на уряд, тобто між цими двома гілками влади існує взаємозв’язок;

3. маргінальні парламенти

- парламенти, які контролюються верховною виконавчою владою до такого степеню, що їх вплив на політику є дуже незначним;

4. мінімальні парламенти

- парламенти як такі мають лише назву, а ніякого впливу на формування політики держави вони не мають.

83.Зовнішня структура зарубіжних парламентів.(США Японія Італія ФРН)

Сучасні парламенти складаються з однієї чи двох палат, хоча історії відомі випадки трьох палат, шести палат у парламентів.

Спочатку парламент у Великобританії був однопалатним, він став двопалатним в середині 14 ст. в результаті компромісу між двома соціальними групами (аристократією і буржуазією).

Двопалатна структура в країнах парламентської системи була гарантом від поспішного прийняття рішень членами нижньої палати. За традицією верхня палата була більш консервативною, захищаючою традиції, а нижня – більш демократичною і прогресивною. Вони таким чином ніби складали баланс.

В Європі в період буржуазних революцій створювалися однопалатні парламенти, вони були більш мобільні і пристосовані для реалізації революційних ідей, але в деяких країнах вони перевищували свої повноваження і перетворювалися в засоби деспотії.

В США однопалатний Конгрес був перетворений у двопалатний Конгрес, так само у Франції відбулися зміни після гострих революційних потрясінь.

Перевага двопалатного парламенту полягала в тому, що верхня палата стримувала нижню від непродуманих і жорстких рішень.

В країнах з федеративною формою правління майже завжди є спеціальна друга палата для представництва інтересів суб’єктів федерації (США, Австралія, Австрія, Венесуела, Індія, Мексика та ін.)

На думку деяких авторів однопалатні парламенти є більш ефективними та відповідають демократичному устрою та однонаціональному складу населення, їх законодавча процедура не настільки складана як у двопалатному парламенту.

Але слід відзначити, що двопалатність парламенту задовольняє потреби федеративного устрою держави, запобігає непродуманим рішенням.

В двопалатних парламентах є дві моделі взаємовідносин між палатами: рівний правовий статус та неоднаковий.

Наприклад, в США дві палати конгресу мають рівні повноваження у законодавчій сфері, але нижня палата має виключні повноваження у сфері фінансів, а верхня – ратифікує міжнародні договори, затверджує призначення посадових осіб та виконує роль суду в процедурі імпічменту.

Довгий час принцип рівності був свідченням демократизму і пропагувався після Другої світової війни.

Але практика показує, що рівність прав палат не завжди дає позитивні результати, так рівність компетенції може привести до зникнення специфічних функцій у палат і вони можуть просто дублювати роботу одна одної.