Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в ЗК

Д95.Вибіркове та відкладальне вето глави держави.

Після прийняття закону парламентом глава держави може використати право вето на закон, але лише протягом певного терміну.

Розрізняють: 1) абсолютне (резолютивне) вето, яке застосовується в державах з монархічною формою правління, тобто прийняття закону є неможливим, і таке вето парламент не може побороти, та 2) відкладальне вето, яким володіє президент, та яке парламент може побороти шляхом голосування кваліфікованою більшістю голосів депутатів, або парламент може внести в законопроект поправки, які задовольняють президента (капітуляція)

Країна	Форма правління	Терміни та мотиви застосування права вето Глави держави	Умови подолання права відкладального вето парламентом
Італія	Парламентська республіка	«Президент Республіки може до промульгації закону в мотивованому посланні палатам вимагати його нового обговорення» впродовж місяця з дня їх схвалення (Ст. 74)	«Якщо палати знову (після застосування права вето Президентом) схвалять закон, то він повинен бути промульгований» (Ст. 74).
Норвегія	Конституційна монархія	«Якщо король схвалює законодавче рішення, він ставить свій підпис, що надає йому силу закону. У випадку відмови в цьому, він повертає його в Одельстинг (парламент) із заявою, що не вважає можливим затвердити його в даний час. У такому випадку законодавче рішення не може більше надаватись Королю протягом цієї ж сесії» (Ст.. 78).	Якщо Король скористався своїм правом відкладального вето, то «в такому випадку законодавче рішення не може більше надаватись Королю протягом цієї ж сесії» (Ст. 78).
Польща	Змішана форма правління	«Президент Республіки може ... з мотивованим поданням передати закон Сейму на новий розгляд» (Ст.122).	«Після повторного схвалення закону Сеймом більшістю в 3/5 голосів у присутності не менш, як половини законного числа депутатів, Президент Республіки впродовж 7 днів підписує закон і віддає розпорядження опублікувати його» (Ст.122, п. 5).
Франція	Змішана форма правління	Президент Республіки впродовж 15 днів після передачі Уряду остаточно схваленого закону «може вимагати від Парламенту нового обговорення закону чи окремих його статей. У цьому новому обговоренні не може бути відмовлено» (Ст. 10).	Президент Республіки «може вимагати від Парламенту нового обговорення закону чи окремих його статей. У цьому новому обговоренні не може бути відмовлено». (Ст. 10)

Форми контролю парламентів за діяльністю органів виконавчої влади та інших органів держави відрізняються в державах різних форм правління.

Контроль парламенту може мати політичний характер (вираження недовіри міністру) та юридичний характер (діяльність створених парламентом слідчих комісій). Контроль за діяльністю виконавчої влади (уряду, міністрів, підпорядкованих їм структур) може виражатися в таких формах:

1) Питання до уряду (до прем’єр міністра, міністрів та інших вищих органів держави та вищих посадових осіб) на засіданнях парламенту. Питання, як правило подаються наперед. Питання, вимоги, прохання можуть бути висловлені депутатом до того чи іншого міністра і в порядку переписування, на зустрічах, а не на пленарному засіданні. В президентських республіках, дуалістичних монархіях ця форма контролю як правило не застосовується, хоча є і винятки (Єгипет).

2) Дебати по наперед визначеним питанням та з політики уряду. Тему дебатів як правило пропонує опозиція, але уряд також може ініціювати тему, особливо для підтримки громадськості. Дебати не мають цілі винесення рішення з оцінкою діяльності уряду.

3) Інтерпеляція використовується лише у парламентських республіках і монархіях, а також в деяких напівпрезидентських республіках. Вона передбачає постановку як4огось важливого питання на засіданні, за яким слідує пояснення міністра (глави уряду), обговорення і прийняття рішення шляхом голосування. Незадовільна оцінка відповіді, висловлення недовіри можуть мати наслідком відставку міністра чи уряду, а також уряд може через главу держави розпустити парламент. Порівняно із запитаннями подача інтерпеляцій значно ускладнена, вимагається велика кількість підписів, встановлені жорсткі строки їх подачі та обговорення.

4) Постановка питання про вотум недовіри і винесення резолюції про засудження уряду. Це питання вирішується голосуванням. Як правило такі питання виносить опозиція, але й уряд може ставити таке питання, пов’язуючи його з прийняттям якого-небудь закону, а в іншому випадку погрожує своєю відставкою. Така відставка не завжди бажана для деяких членів опозиції, оскільки при виборах нового парламенту депутати не завжди впевнені, що зможуть попасти в нього, так само й опозиція не зажди впевнена, що зможе перемогти на наступних виборах. Вотум недовіри практично неможливий в дуалістичних монархіях та президентських республіках, де уряд формує глава держави на власний розсуд. В напівпрезиденських республіках такий захід якщо й можливий, то надто ускладнений. Інколи при вотумі недовіри навіть одному міністру у відставку може піти весь уряд (колективна відповідальність у Данії).

5) Доповіді і звіти уряду та міністрів про свою діяльність на засіданні палат. В парламентських республіках та монархіях ці доповіді та звіти мають часто формальний характер, оскільки уряд має підтримку більшості у парламенті, який і формує уряд, тобто за результатами таких слухань незадовільної оцінки діяльності уряду та відставки уряду практично не буває. В президентських же республіках під час таких доповідей та звітів можуть бути присутніми й представники інших державних органів.

6) Парламентські слухання активно використовуються в президентських і напівпрезидентських республіках. Особливо ефективними вони є в США. Вони організовуються постійною комісією парламенту і мають на меті привернути увагу громадськості, державних органів до важливих питань, на них запрошуються представники виконавчої влади, відомі громадські діячі, вчені, експерти та ін. Обов’язкові рішення на слуханнях не приймаються.

7) Парламентські розслідування здійснюються спеціальними комісіями, які мають доступ до всіх секретних документів. Всі посадові особи та громадяни повинні з’являтися за викликом таких комісій і давати покази. В США в 1974 році таке розслідування привело до першої в історії відставки Президента Р. Ніксона.

8) Діяльність парламентських комісарів та інших органів при парламенті, які здійснюють контроль за законністю у збройних силах, в сфері екології, з питань рівності мов і т.д. Вони не мають розпорядчих повноважень, але здійснюють щорічну доповідь парламенту про стан законності, про недоліки в організації управління у певній сфері, можуть звернутися в органи юстиції із вимогою порушити кримінальну справу у випадках грубих порушень закону посадовими особами, а вдеяких країнах і счамі можуть порушити таку справу. Інколи вони зобов’язані слідкувати за дотриманням етикету поведінки посадовими особами.

9) Скликання спеціальних засідань парламенту для контрою за діями органів виконавчої влади в особливих ситуаціях (при введенні надзвичайного стану).

10) Імпічмент по відношенню до вищих посадових осіб. Як правило нижня палата висуваю обвинувачення, а верхня в порядку квазісудового процесу вирішує питання про усунення з посади. В деяких країнах парламент тільки формулює обвинувачення, а справу розглядає спеціальний суд.

11) Контроль за делегованим законодавством, тобто акти органів виконавчої влади подаються на розгляд у парламент, який їх затверджує в установлений строк.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Додаткова компетенція зарубіжних парламентів.	\|	Судові повноваження зарубніжних парламентів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.