• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Дипломатичний протокол: сутність і роль в міжнародних відносинах

ТЕМА 1. ДІПЛОМАТІЧНІЙ ПРІЙОМ: СУТНІСТЬ ТА ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ

МОДУЛЬ ЗМІСТОВІЙ 1. ВИДИ ДІПЛОМАТІЧНІХ ПРІЙОМІВ, ПРАКТИКА ЇХ ОРГАНІЗАЦІЇ І ПРОВЕДЕННЯ

ТЕМА 7. НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИПЛОМАТИЧНОГО СПІЛКУВАННЯ АРАБСЬКИХ ТА АЗІАТСЬКИХ КРАЇН

Тема 6. НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИПЛОМАТИЧНОГО СПІЛКУВАННЯ КРАЇН північної та ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ.

ТЕМА 5. НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИПЛОМАТИЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

ТЕМА 4. ОДЯГ ТА МАНЕРИ СПІЛКУВАННЯ НА ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРИЙОМАХ

ТЕМА 3.ОРГАНІЗАЦІЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРИЙОМІВ

ТЕМА 2. ОСНОВНІ ВИДИ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРИЙОМІВ

ТЕМА 1. ДИПЛОМАТИЧНИЙ ПРИЙОМ: СУТНІСТЬ ТА ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ

ЗМІСТ

Донецьк

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІПЛОМАТІЧНІХ ПРІЙОМІВ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Курс лекцій

для всіх спеціальностей та всіх форм навчання

Укладач:

к.е.н., доц. кафедри міжнародної економіки

Горіна Г.О.

1.1 Дипломатичний протокол: сутність і роль в міжнародних відносинах

1.2 Сутність, цілі та призначення дипломатичних прийомів

1.3 Основні етапи підготовки та проведення дипломатичних прийомів

2.1. Види дипломатичних прийомів

2.2. Різновиди денних прийомів

2.2. Різновиди вечірніх прийомів

3.1. Складання схеми та порядку проведення прийому

3.2. Складання списку запрошених осіб і розсилка запрошень

3.3. Складання плану розставляння столів

3.4. Складання плану розсадження за столом

3.5. Складання меню та сервіровка столу

3.6. Підготовка офіційних тостів та речей

4.1. Форма одягу на дипломатичних прийомах

4.2. Зовнішній вигляд чоловіків на дипломатичних прийомах

4.3. Зовнішній вигляд жінок на дипломатичних прийомах

5.1. Особливості міжкультурної комунікації та психологічні особливості етикету

5.2. Національні особливості дипломатичного та ділового спілкування в Англії

5.3. Національні особливості дипломатичного та ділового спілкування у Франції

5.4. Національні особливості дипломатичного та ділового спілкування в Німеччині

5.5. Національні особливості дипломатичного та ділового спілкування в

Іспанії

7.1. Національні особливості дипломатичного та ділового спілкування в США

7.2. Національні особливості дипломатичного та ділового спілкування в Канаді

7.3. Національні особливості дипломатичного та ділового спілкування країн Латинської Америки.

7.1. Національні особливості дипломатії арабських країн

7.2. Дипломатія Індії

7.3. Японська дипломатія

7.4. Китайська дипломатія

1.1 Дипломатичний протокол: сутність і роль в міжнародних відносинах

1.2 Сутність, цілі та призначення дипломатичних прийомів

1.3 Основні етапи підготовки та проведення дипломатичних прийомів

Дипломатичний протокол є невід’ємною складовою частиною дипломатії, її політичним інструментом, формою, якою супроводжується будь-яка зовнішньополітична акція (акт, захід, прийом) держави та якої дотримуються її представництва чи представники.

При реалізації різних зовнішньополітичних заходів дипломатична служба кожної держави дотримується певних традицій, умовностей та правил, спільність яких називається дипломатичним протоколом або, скорочено, протоколом. Дипломатичний протокол є формою, в яку втілюється кожна зовнішньополітична акція держави, її внутрішнього або зовнішнього представництва чи представника. Саме в цьому полягає політичний зміст і значення дипломатичного протоколу.

Дипломатичний протокол створює відповідні умови для того, щоб відносини між державами, урядами та їхніми представниками могли розвиватися в дружній, мирній атмосфері та в обстановці взаємоповаги. Нині в міжнародному спілкуванні бере участь майже 300 держав, кожна з яких має свої соціально-економічний та суспільно-політичний устрій, історію, культуру, мову, релігію, традиції.

Протокол – слово, що походить з грецького "protokollon" (protos – перший, а kola – клеїти) – у середньовіччі означав правила оформлення документів і ведення архіву. У цьому значенні термін "протокол" вживається і сьогодні, наприклад, протокол зборів, засідання; у судочинстві – протокол обшуку чи судового засідання. Увійшовши ж у дипломатичну практику, це слово, крім оформлення документів, стало означати всі питання етикету і церемоніалу як складових частин дипломатичного протоколу.

Етикет (від французького "etiquette") – це встановлені правила поведінки (поведінка в громадських місцях, манери, стиль одягу, форми звернень і привітань, відносини з оточуючими тощо); правила ввічливості (чемності) в дипломатичних колах.

Церемоніал — це офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій (церемоніал зустрічі глави держави під час офіційного візиту, церемоніал вручення вірчих грамот і вступу посла на посаду, церемоніал підписання міжнародних договорів тощо).

Основоположною засадою дипломатичного протоколу є дотримання принципу міжнародної ввічливості, тобто поваги до всього, що символізує чи представляє державу. Визначення дипломатичного протоколу різними авторами подається по-різному, але суть його практично залишається тією ж самою. Наприклад, "класики" дипломатичного протоколу і церемоніалу Джон Вуд та Жан Серре підкреслюють, що "в цілому протокол — це сукупність правил поведінки урядів та їхніх представників з офіційного та неофіційного приводу".

"Дипломатичний протокол – сукупність загальноприйнятих у міжнародних відносинах правил, що визначають порядок здійснення різноманітних дипломатичних актів, форми відносин між дипломатами та керівними державними діячами різних країн".

"Протокол означає сукупність правил, у відповідності до яких в кожній країні офіційні представники регулюють порядок різних дипломатичних церемоній. Протокольні правила застосовуються при розробці багаточисельних деталей як надзвичайних церемоній, так і церемоній, пов’язаних з роботою представництв.

Протоколу дотримуються при переговорах, підготовці угод, надаючи їм урочистістю та пишністю більшої поваги до особливо важливих положень цих угод. У політичній та адміністративній структурі протокол відводить кожному своє місце, гарантує всім посадовим особам можливість користуватися його правилами, погоджує спірні питання старшинства, а також суперечності стосовно привілеїв та імунітетів.

Крім організації церемоній, протокол також визначає методи, рамки, поведінку й етикет і встановлює правила стосовно офіційного й особистого листування, форми одягу – всього того, що забезпечує кожному місце і повагу, які відповідають його офіційному положенню і які визначаються іншою політичною та адміністративною владою та самим суспільством".

Правила дипломатичного протоколу дозволяють підтримувати нормальні відносини між державами та їхніми представниками навіть у тому випадку, коли між сторонами мають місце претензії та розбіжності. Протокол – це своєрідна нейтральна зона зі своїми правилами та законами, і всім, хто знаходиться на цій території, необхідно підкорятися загальним вимогам. Однак, діючі зараз протокольні правила існували не завжди. Протокол — категорія історична, яка акумулює в собі багатовіковий досвід спілкування держав між собою. Відсутність у минулому більш або менш розроблених і загальновизнаних норм, про що йшла мова вище, постійно створювала незручності у взаємовідносинах між сторонами і навіть зумовлювала їх конфлікти. Це, власне, і диктувало необхідність усвідомленого прийняття загальновизнаних правил поведінки держав між собою.

Віденський (1815) і Аахенський (1818) конгреси вперше в міжнародній практиці ухвалили спеціальні постанови, що стосуються дипломатичних відносин і, зокрема, питання визначення старшинства дипломатичних представників. Ці політичні документи були першою спробою наділити юридичною силою і перетворити в норми міжнародного права деякі правила міжнародної ввічливості. Постанови Віденського та Аахенського конгресів, що визначили основу міжнародної протокольної практики, проіснували понад 150 років — аж до 1961 року, коли у Відні була підписана "Віденська конвенція про дипломатичні зносини".

Крім цього основного документа, можна назвати й інші, які тією чи іншою мірою визначають дії протоколу. Це - "Віденська конвенція про консульські зносини" (1963), "Конвенція про імунітети і привілеї ООН" (1946), "Конвенція Організації американських держав про дипломатичний притулок" (Каракас, 1954). На основі цих документів, а також на основі двосторонніх угод і внутрішньодержавного законодавства здійснюється врегулювання тих питань, які виникають у процесі спілкування між сторонами.

Оскільки основні положення протоколу є загальновизнаними і дотримуються всіма країнами більш або менш однаково, можна говорити про протокол як про міжнародну категорію. Усі держави зобов’язані дотримуватися цих положень, незважаючи на те, що в актах міжнародного права немає чітких, письмово зафіксованих вимог це робити. Проте, деяким нормам дипломатичного протоколу надана юридична сила, а тому ретельне дотримання його норм є обов’язковим при:

— визнанні нових держав;

— встановленні дипломатичних відносин;

— призначенні глав дипломатичних представництв;

— врученні вірчих грамот;

— здійсненні дипломатичних візитів;

— проведенні бесід і переговорів;

— дипломатичному та особистому листуванні;

— організації дипломатичних прийомів;

— підписанні договорів та угод;

— скликанні міжнародних нарад та конференцій;

— організації зустрічей та проводів офіційних делегацій;

—відзначенні різних святкових та траурниx подій.

Одним словом, практично всі зовнішньополітичні акції проводяться відповідно до вимог протокольних норм. Будь яке порушення цих норм (наприклад, недотримання правил розсадки на офіційних прийомах, під час переговорів, запізнення чи ранній (без спеціального попередження господаря) відхід з прийому) може розцінюватися як певний демонстративний крок або елементарне невігластво і вплинути на зниження авторитету держави на міжнародній арені, а часом і спричинити напругу в міждержавних відносинах. Слід завжди пам’ятати, що будь-яке відхилення від протокольної традиції, навіть цілком випадкове, не пройде непоміченим, і на нього відповідним чином буде відреаговано.

Таким чином, чітке дотримання правил дипломатичного протоколу відіграє не останню роль у підтриманні нормальних відносин між державами та їх представниками.

Складність протоколу полягає в тому, що не завжди зрозуміло, де закінчується міжнародна ввічливість і починається юридична обов’язковість дотримання певних правил. Будучи інструментом перетворення правоздатності держави в сфері дипломатичних відносин в її дієздатність, норми протоколу в низці випадків самі не мають юридично обов’язкового характеру і є лише даниною ввічливості чи звичаю (форма одягу, час прибуття на прийом та залишення його тощо).

Слід підкреслити, що однією з найважливіших функцій протоколу є сприяння забезпеченню суверенної рівності держав, а також загального миру та мирного співіснування держав, що належать до різних суспільних систем. У сучасному дипломатичному протоколі залишається ще багато архаїчного та складного, що є наслідком історичного нашарування. Очевидно, з часом він значно спроститься і стане більш раціональним. Це буде мати велике позитивне значення для міждержавних відносин не тільки тому, що складність протоколу є джерелом помилок (інколи незалежно від волі сторін), але й тому, що такий протокол створює незручності і, таким чином, замість полегшення дипломатичних відносин може ускладнити їх.

У політичній та адміністративній структурі протокол відводить кожному своє місце, гарантує всім посадовим особам можливість користуватися своїми правами, узгоджує спірні питання старшинства, а також суперечки, що стосуються наданих привілеїв та імунітетів. Потрібні були століття, щоб покласти край конфліктам через почуття приниження престижу, що часто виникали між королівськими дворами та дипломатичними представництвами.

Протокол дає можливість кожному без перешкод виконувати свої щоденні обов’язки та регламентує діяльність національної влади (уряду, парламенту та адміністративних органів), а також діяльність іноземних представників у своїй офіційній якості, акредитованих при уряді (дипломатів, консулів, міжнародних офіційних посадових осіб, постійних чи тимчасових іноземних місій та приватних осіб, що не належать до цих категорій).

Правила дипломатичного протоколу призначені для підтримання нормальних відносин між державами та їхніми представниками за кордоном. Відповідно до правил, присутній на офіційній зустрічі має право на місце, відповідне до його рангу, про що інші делегати можуть не знати. Ці правила повинні бути чітко визначеними, їх потрібно суворо дотримуватися. Однак, буває важко уникнути непорозумінь, оскільки влада, що не дотримується цих правил, інколи демонстративно відмовляється від зобов’язань, взятих на себе, виходячи із загальних інтересів.

Таке навмисне порушення етикету завжди розцінюється як цілеспрямована демонстрація недовіри до дипломата і неминуче відобразиться на відносинах між відповідними урядами. Будь-яке порушення цих правил може створити труднощі для сторони, що його допустила, бо їй доведеться принести вибачення і знайти спосіб виправити помилку. Слід завжди пам’ятати, що жінки примхливіші, ніж чоловіки, які з більшою готовністю приймають вибачення та пояснення.

Правила протоколу не є священними, і церемоніал не можна порівнювати з релігійними обрядами, порушення яких може принести кару розгніваного Бога. Вони базуються на належній повазі до традицій та місцевих звичаїв, до їхніх завдань належить не порушення встановленого порядку, а зміцнення того, що отримало загальну згоду. Інколи, якщо виникає необхідність, вони можуть бути змінені після вивчення та узгодження з зацікавленими особами. Протокол частково допомагає створити дружню та невимушену атмосферу на зустрічах чи прийомах, сприяючи взаєморозумінню та досягненню результатів, що очікуються від цієї зустрічі.

Читайте також:

1. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
2. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
3. Банк міжнародних розрахунків
4. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
5. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
6. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
7. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
8. Бізнес-план підприємства: сутність та складові
9. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
10. Бюджетне регулювання, його сутність та методи здійснення
11. Бюджетні установи: сутність та класифікація.
12. Валютні відносини, валютні системи як основа міжнародних фінансів

Переглядів: 3278