• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Управління фінансами та його складові елементи

Зміст і принципи фінансового планування

Фінансове планування– це діяльність щодо складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому.

У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обгрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, а також використання прогресивних норм і нормативів із залученням електронно-обчислювальної техніки.

Фінансове планування є складовою частиною народногосподарського планування. пов’язаною з загальним управлінням фінансами. Воно передбачає визначення основних завдань діяльності суб’єктів господарювання на перспективу.

Об’єктом фінансового плануваннявиступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (прибуток, амортизаційні відрахування, податки та обов’язкові збори в державні цільові фонди тощо).

Фінансові планице плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Їх особливістю є те, що вони складаються виключно у грошовій формі.

Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об’єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатків, кошторис, бізнес-план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави).

За тривалістю дії такі плани поділяють на:

- перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1-го року);

- поточні (складаються на один рік);

- оперативні (складаються на квартал, місяць).

Принципами фінансового планування є:

- наукова обгрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з урахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого);

- єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників);

-безперервність (взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів);

-стабільність (незмінність показників фінансових планів).

При складанні фінансових планів використовують відповідні методи: нормативний, балансовий, економіко-математичний, метод коефіцієнтів та метод економічного аналізу.

Метод коефіцієнтівпередбачає розповсюдження встановлених раніше тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об’єктів. Наприклад, в плановому періоді обсяги реалізації продукції мають збільшитись на 20 %. Потрібно визначити величину очікуваного прибутку. Для цього обчислюємо коефіцієнт зміни обсягів реалізації (1,2) і множимо на величину прибутку за попередній період.

Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але він має суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце в попередньому періоді.

Метод коефіцієнтів використовується при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з інфляцією, при планування прибутку та величини власних оборотних коштів.

Нормативний методу фінансовому плануванні передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах тощо.

Нормативний метод є більш ефективним за умов, коли норми і нормативи відповідають наступним вимогам:

- вони мають бути науково обгрунтованими;

- прогресивними, тобто орієнтованими на кращий досвід;

- стабільними.

Балансовий методпередбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та ув’язку всіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення, тому що видатки підприємств залежать від зароблених кощтів, і підприємства повинні розраховувати лише на власні надходження, а не на допомогу держави або міністерства.

Баланс доходів і видатків– це поточний фінансовий план, який складається на підприємстві і розраховується на рік з розподілом по кварталах.

Платіжний календар –це оперативний фінансовий план, який складають на квартал з розбивкою по місяцях або на місяць і з розбивкою по декадах.

Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає чіткіше уявлення про стан платежів та розрахунків у періоді, що аналізується. За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства.

Бізнес-план -це план реалізації певного проекту або угоди, які потребують вкладення коштів.

Бізнес-план складається у випадках:

- приватизації;

- продажу контрольного пакету акцій іноземному інвестору;

- при створенні спільних підприємств за участю держави;

- при наданні підприємству кредитними установами довгострокових позик (для обгрунтування повернення кредитів).

У перших розділах бізнес-плану подається загальний опис проекту, вказується його мета, виробничі характеристики майбутнього підприємства, принципи та методи керівництва ним.

Заключні розділи бізнес-плану – фінансові. В них подаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обгрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.

Кошториси доходів і видатківскладають установи соціальної сфери, тобто бюджетні організації. Кошторис містись два основних розділи:

І. Доходи:

- надходження коштів з загального фонду бюджету;

- надходження з інших джерел (плата за навчання, за лікування, орендна плата, плата за проживання у гуртожитку, доходи від підсобних господарств тощо);

ІІ. Видатки:

- зарплата працівника бюджетних установ;

- нарахування на заробітну плату;

- придбання предметів постачання і матеріалів;

- оплата послуг по утриманню установи;

- відрядження;

- оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

- капітальні видатки;

-інші.

Бюджетяк фінансовий план завжди складається з двох частин: доходної і видаткової.

І.Доходи:

- податки;

- відрахування в державні цільові фонди, приєднані до бюджету;

- неподаткові надходження (вартість конфіскованого майна, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, кошти від випуску державних цінних паперів).

ІІ. Видатки:

- на народне господарство (капітальні вкладення, дотації);

- на соціальний захист населення;

- на оборону;

- на управління;

- на утримання соціальної сфери;

- на екологію;

- на створення державних резервів;

- на інші цілі.

Особливістю Державного бюджету як фінансового плану є те, що він єдиний має силу закону.

Баланс фінансових ресурсів і витрат державискладається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів країни і напрямків їх використання. Відмінність балансу від зведеного бюджету полягає в тому, що, крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через фінансову систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, зосереджені у суб’єктів господарювання і населення.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави є фінансовою програмою економічного і соціального розвитку держави. У ньому передбачаються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді. Також баланс фінансових ресурсів і витрат держави служить інформаційною та аналітичною основою для розробки та обгрунтування фінансової політики держави.

Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є визначення розмірів державних фінансових ресурсів, збалансування доходів та витрат держави, перевірка економічного обгрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Основними напрямками удосконалення фінансового планування в сучасних умовах є:

- забезпечення стабільних умов господарювання та, як наслідок, стабільного надходження податків та зборів до бюджету;

- підвищення ролі перспективного фінансового планування;

- широке застосування економічних нормативів, економіко-математичних методів, електронно-обчислювальної техніки у фінансовому плануванні.

Управління– це цілеспрямована діяльність, пов’язана з впливом керуючого суб’єкта на керований об’єкт з метою досягнення певних цілей та результатів.

Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій.

Управління фінансами– це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат за допомогою специфічних прийомів та методів.

Об’єктами управліннявиступають фінансові відносини, в тому числі і ті, що пов’язані з формування і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об’єкти управління – це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.

Суб’єктами управліннявиступають держава в особі законодавчих і виконавчих органів, у т.ч. фінансових, а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.

Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

- планування, в ході якого кожен суб’єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрямки їх ефективного використання;

- оперативне управління як комплекс заходів, що проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління – досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин та маневрування фінансовими ресурсами;

- контроль, який пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю порівнюються фактичні результати із запланованими і виявляються резерви.

Розрізняють стратегічне і оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління –цеуправління фінансами на перспективу, яке виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов’язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей. зміцнення агропромислового комплексу, вирішення соціальних проблем.

Йогоздійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент.

Оперативне управлінняфінансами здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів та страхових організацій; фінансові служби міністерств, підприємств та організацій.

В сучасних умовах гостро стоїть проблема пошуку альтернативних методів управління і впливу на суб’єкти господарювання, які відповідали б ринковій економіці.

Верховна Рада Українияк найвищий орган законодавчої влади приймає закони, у т.ч. з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, а також визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики в сфері фінансів.

Президент Українияк голова держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх до Верховної Ради на повторний розгляд.

Кабінет Міністрів Українияк найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

Міністерство фінансів Українияк центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів:

- реалізує державну фінансову політику;

- складає проект Державного бюджету;

- організовує виконання Державного бюджету;

- контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання;

- забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства;

- проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;

- здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом;

- розробляє пропозиції щодо удосконалення податкової політики;

- здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів та бере участь в роботі керівних органів фондових бірж;

- вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва;

- готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них.

До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилась Державна податкова служба України, але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів і набула статусу окремого міністерства. Це було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації є:

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;

- розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та єдиного банку даних про платників – юридичних осіб;

- проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;

- попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

При Міністерстві фінансів України діють також Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:

- здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;

- здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в цих установах;

- розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державне казначейство Українибуло створено у 1995 році з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є:

- організація виконання Державного бюджету та здійснення контролю за цим процесом;

- фінансування видатків Державного бюджету;

- ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звіту про виконання Державного бюджету;

- здійснення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

- управляє наявними коштами Державного бюджету, у т.ч. в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період;

- здійснює розподіл між Державним бюджетом та бюджетами АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, розподіл відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

- здійснює контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів;

- розробляє нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов’язковими для всіх підприємств, організацій і установ, що використовують бюджетні кошти державних позабюджетних фондів.

1997 році було прийнято Закон „Про Рахункову палату Верховної Ради України”.

Основними завданнями Рахункової палати є:

- контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і кредити;

- контроль за використанням золотого запасу, а також дорогоцінних металів та каменів;

- надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву і резерву в іноземній валюті.

Органи місцевого самоврядуванняу сфері фінансів мають такі повноваження :

- самостійно розробляють і виконують відповідні місцеві бюджети;

- використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів;

- мають право встановлювати розміри ставок місцевих податків і зборів, перелік яких затверджується Верховною Радою України;

- мають повноваження в галузі ціноутворення;

- мають право здійснювати місцеві позики, випускати цінні та організовувати грошово-речові лотереї;

- можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності.

4. Фінансовий контроль: зміст, принципи та види

Фінансовий контроль– це діяльність уповноважених органів, спрямована на забезпечення виконання суб’єктами господарювання встановлених форм і методів реалізації фінансових відносин, а також на аналіз їх ефективності та розробку пропозицій щодо їх удосконалення. Фінансовий контроль відображає практичну реалізацію притаманної фінансам контрольної функції. Він являє собою контроль з боку держави за процесом створення і руху фінансових ресурсів усіх ланок фінансової системи. Сферою діяльності фінансового контролю є процес формування, розподілу і використання фондів грошових коштів.

Принципи фінансового контролю:

- незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого);

- гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);

- превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);

- дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);

- регулярність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства);

- об’єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства);

- всеохоплюючий характер (по можливості фінансовий контроль повинен охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

Фінансовий контроль проводиться на макро- та мікро- рівнях. Об’єктом фінансового контролю на макрорівні є державні фінанси. Суб’єктами фінансового контролю є державні органи влади і управління.

Фінансовий контроль на мікрорівні – це контроль на рівні суб’єктів господарювання всіх форм власності. Об’єктом контролю на цьому рівні є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Предметом контролю є фінансові показники, а саме прибуток, собівартість, податки, відрахування. Схематично класифікацію фінансового контролю можна зобразити таким чином (Рис.7.2).

Залежно від суб’єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють наступні його види:

Державний фінансовий контрольпроводять органи державної влади і управління. Державний фінансовий контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий.

Загальнодержавний контроль здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба, місцеві державні адміністрації та інші структури.

Рис. 4.2. Класифікація фінансового контролю

Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств і організацій та проводить контрольно-ревізійними підрозділами міністерств та відомств.

Громадський фінансовий контрольна сьогодні в Україні здійснюють:

- громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору);

- засоби масової інформації;

- окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних відрахувань.

Аудит– відносно новий для України вид фінансового контролю. 22 квітня 1993 року був прийнятий Закон „Про аудиторську діяльність”, який визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в Україні обумовлений:

- відмиранням неефективного відомчого контролю;

- наявністю підприємств нових форм власності;

- неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками всіх суб’єктів господарської діяльності.

Залежно від часу виділяють такі форми фінансового контролю:

- попередній,що проводиться до здійснення фінансових операцій (наприклад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на витрачання коштів, перевіряє доцільність витрат та їх відповідність потребам згідно з нормами);

- поточний,що проводиться в процесі здійснення фінансовий операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат);

- наступний,щопроводитьсяпісля закінчення певних періодів (за підсумками місяця, кварталу, року).

Методи фінансового контролю– це конкретні прийоми проведення фінансового контролю. Вони поділяються на:

- натуральні,коли контроль проходить не по документах, а перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фактично виконаних робіт);

- документальні,коли контроль проходить по документах.

До органів, що здійснюють фінансовий контроль в Україні, відносяться:

- Рахункова палата Верховної Ради України;

- Кабінет Міністрів України;

- Міністерство фінансів (Державна контрольно-ревізійна служба, державне казначейство);

- Державна податкова служба;

- галузеві міністерства;

- Фонд державного майна (контролює процеси, пов’язані з приватизацією);

- Національний банк України (здійснює контроль за грошей в обігу, дотриманням касової дисципліни, а також контроль при видачі, перевірці забезпечення і стягнення позик);

- державні комітети (Державний комітет по цінах; Державний комітет статистики; Державний антимонопольний комітет; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації; Державний комітет у справах захисту прав споживачів; Державна служба зайнятості і соціальної політики);

- інші (Пенсійний фонд, органи охорони навколишнього природного середовища, органи санітарно-епідеміологічного нагляду, органи пожежного нагляду).

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
11. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
12. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Переглядів: 1173