• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічна сутність страхових відносин

Тема 21. Сутність, принципи та роль страхування

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань: джерела формування та напрями використання коштів

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань створений з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві є:

- внески роботодавців у розмірі від 0,2% до 13,8% величини фонду оплати праці (залежно від рівня професійного ризику);

- штрафні санкції за порушення законодавства з охорони праці;

- добровільні внески;

- інші надходження.

Кошти фонду направляються на:

- фінансування профілактичних заходів по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захво­рюванням;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом;

- виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання;

- надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захво­рювання.

Крім вище перерахованих державних цільових фондів, які є позабюджетними, в Україні функціонує також низка інших цільових фондів, зокрема: Фонд для здійснення захо­дів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд України, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд охорони навколишнього природного середовища тощо.

1. Економічна сутність страхових відносин.

2. Принципи та види страхування.

3. Співстрахування і перестрахування.

Страхування— обов'язковий елемент виробничих відносин, зу­мовлений потребою забезпечення безперервності та стабільності відтворювальних процесів навіть у разі непередбачуваних ускладнень природного або техногенного походження.

Своєчасне відшкодування в максимально повному обсязі заподіяних збитків гарантує безперерв­ність виробництва, оскільки запобігає згортанню діяльності через втрати основного або оборотного капіталу. Стабільність відтворювальних процесів підвищується завдяки додатковому інвестуванню страхових ресурсів і, що важливо, посиленню економічної та соціально-психологічної впевненості підприємців у сфері підприєм­ництва, що стабілізує соціально-економічний стан суспільства за­галом.

Історичний розвиток продуктивних сил свідчить, що страхування як особливі відносини виникло з метою захисту діяльності людини від руйнівних природних сил. Але в міру розвитку товарного вироб­ництва ризики дедалі більше пов'язувалися з виробничими відно­синами людей, розширенням виробництва і техногенними факторами. Розвиток ринкових відносин посилив зазначені тенденції.

З ускладненням політичної організації світу поширилася ймовір­ність виникнення соціальних, міжнаціональних і міждержавних конфліктів, внаслідок яких зазнають втрат як окремі підприємства, так і суспільство загалом. Імовірність таких конфліктів набуває все більшого значення з огляду на поглиблення міжнародних інтеграцій­них процесів. Розвиток міжнародних фінансових відносин, пов'язаних з міждержавним торговельним оборотом та міждержавним пере­ливанням капіталів, супроводжується збільшенням міждержавних фінансових потоків, які потребують страхового захисту.

Страхові відносини виникли в суспільстві у процесі його історичного розвитку, оскільки суспільство завжди було змушене вживати запобіжних заходів щодо забезпечення достатніх умов відтворення робочої сили та розширення виробництва, а якщо втратам запобігти не вдалося, то різними шляхами відшкодовувати заподіяні збитки. Так виникли економічна категорія страхового захисту від різних ризиків людини й суспільного виробництва і поняття страхового фонду.

Економічною сутністю категорії страхового захисту є страховий ризик і запобіжні заходи проти нього. Оскільки суспільне виробництво охоплює відтворення матеріальних благ і робочої сили, економічна категорія страхового захисту включає страховий захист власності підприємств і доходів населення.

Основними ознаками економічної категорії страхового захисту є такі:

- імовірнісний характер виникнення стихійного лиха або іншого прояву негативного впливу;

- вираження втрат у натуральній або у грошовій формі;

- об'єктивна необхідність компенсації втрат;

- реалізація заходів попередження та пом'якшення наслідків конкретної страхової події.

Страховий ризик має об'єктивний, закономірний характер, що зумовлюється періодичністю настання негативних проявів стихійних сил природи або суперечностей економічних відносин чи проблем тех­ногенного характеру, тобто умовами виробництва. Проте випадковий характер негативних явищ не є перешкодою до застосування методів їх прогнозування та реалізації заходів максимального згладжування негативних наслідків, які є науковою базою категорії страхового захисту.

Матеріальним відтворенням економічної категорії страхового захисту є запаси матеріальних цінностей і грошові запаси, що створюють систему страхових фондів, які в сукупності становлять страховий фонд суспільства.

У процесі історичного розвитку форма страхового фонду змінювалася від натуральної до грошової. Саме грошова форма страхового фонду дає змогу відшкодовувати збитки будь-якого виду та розміру і забезпечує умови для страхування ризиків незалежно від їх галузевого походження, не створюючи для цього суто галузеві резерви матеріальних ресурсів.

Цільове формування окремих страхових фондів як за способом, так і за використанням дає підстави вважати страхування фінансовими відносинами.

Джерелом формування страхових фондів, як і інших грошових фондів, є перерозподіл національного доходу. Якщо страховий фонд формується за рахунок чистого прибутку виробника, то його джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок валових витрат чи внесків на соціальне страхування або заробітної плати, то його джерелом є необхідний продукт. У першому випадку спостері­гається страховий захист виробника, у другому — страховий захист виробника і населення.

Валовий внутрішній продукт у результаті використання (розподілу та перерозподілу) розпадається на фонди споживання і нагромадження. Страхові фонди в частині страхових виплат на відшкодування збитків належать до фондів споживання, а невикористана в поточному році частина страхових фондів надходить до фонду нагромадження і включається в національне багатство держави.

Основними принципами функціонування страхових фондів є такі:

- наукова обгрунтованість на основі оцінювання ризику;

- комплексність відшкодування різних видів ризиків ресурсами одного фонду;

- урахування галузевих особливостей власності, що страхується;

- урахування особливостей суб'єктів власності, яким вона належить і які її страхують;

- різноманітність організаційних форм страхового фонду для забез­печення різнобічності страхування;

- державне регулювання страхової діяльності як специфічного виду діяльності на ринку страхових послуг.

Особливість страхового фонду полягає у неможливості точно визначити розмір фонду за окремий період, оскільки всі чинники втрат мають імовірнісний характер і їх можна лише передбачити. При цьому неможливо визначити матеріальний склад втрат: це можуть бути як засоби виробництва, так і готовий продукт, призначений для споживання. Однак превентивні заходи щодо запобігання страховому випадку знижують імовірність як настання негативного явища, так і втрат від нього. Тим самим оптимізуються ресурси страхового фонду і створюються умови для використання його як джерела нагромад­ження фінансових ресурсів.

Мобілізація ресурсів у страховому фонді сприяє економічному прогресу суспільства. Швидке відшкодування збитків виробника в межах цільового страхового використання створює умови для безперервності виробництва та збільшення ВВП. Залишок страхового фонду є суттєвим джерелом інвестицій в економіку.

Страховий захист підприємництва і окремої людини шляхом ство­рення страхового фонду здійснюється в межах специфічних відно­син — страхових.

Страхування (страхові відносини) — це сукупність замкнених перерозподільчих відносин щодо захисту всіх форм майнових інтересів юридичних і фізичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються з їх страхових внесків.

Таким чином, об'єктом страхування (страхових правовідносин) є страховий (майновий) інтерес страхувальника як суб'єкта страхових зобов'язань стосовно предмета страхування. У Законі України "Про страхування" об'єктом страхування визнається законний майновий інтерес страхувальника, що не суперечить законам країни, з якою пов'язаний цей інтерес і на території якої здійснюється страхування. Страховий інтерес має відповідати таким умовам: мати майновий характер, що дає змогу здійснити його грошову оцінку, і бути юридичним, тобто виходити з конкретних правовідносин. З урахуванням залежності майнового інтересу страхувальника від розміру ризику, який загрожує предмету страхування, об'єктом страхування можна визначити також сам ризик у його кількісній оцінці.

Сутність страхування як економічної категорії проявляється в особливих інтересах та взаємодії учасників страхових відносин — суб'єктів таких відносин.

Суб'єкти страхових відносин (правовідносин) є учасниками договірних відносин щодо виконання страхових зобов'язань — страховик, страхувальник, застрахований і отримувач страхового відшкодування (вигодонабувач). Крім того, багато операцій здійснюються через учасників страхового ринку (посередників): страхових агентів і брокерів (прямі посередники) і непрямих посередників.

Страховиками в Україні є юридичні особи — резиденти різних форм підприємницької діяльності, включаючи державні організації, що мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Сферою функціонування страховика може бути лише страхування, перестрахування, фінансова діяльність з формування та використання страхових резервів і розміщення страхових резервів з метою отримання інвестиційного доходу.

Страхувальник — це юридична або фізична особа, яка укладає зі страховиком договір страхування, зобов'язана заплатити страховику страхову премію (плату за страхування) і має право вимагати страхову виплату в межах договору страхування. Обов'язком страхувальника протягом дії страхової угоди має бути також правильне ставлення до об'єкта страхування, а в разі настання страхового випадку—сприяння зменшенню розміру втрат.

Застрахований — це фізична особа, про страхування якої укладена страхова угода між страхувальником і страховиком. Страхова угода передбачає страхові випадки, пов'язані з умовами життя застрахованого. Застрахований може бути водночас страхувальником.

Отримувач страхового відшкодування (вигодонабувач) — це юридич­на або фізична особа, якій відповідно до умов страхування надано право отримати страхове відшкодування. Законодавством України отримувачем визнається страхувальник, застрахований, особа, яка довела прямий чинний зв'язок своїх втрат зі страховим випадком, або інша (третя) особа, зазначена в договорі страхування. При складанні договору на пред'явника отримувачу необхідно довести, що він є носієм страхового інтересу.

Страховий агент — це фізична або юридична особа, яка діє за дорученням страховика в межах наданих повноважень і одержує винагороду у вигляді комісійної плати. Як правило, страховий агент є представником лише однієї страхової компанії.

Страховий брокер — це фізична або юридична особа, яка здійснює посередницькі операції на страховому ринку на засадах підприємницької діяльності від власного імені й має повну інформацію про кон'юнктуру страхового ринку. Страховий брокер представляє інтереси страховика або страхувальника.

Непрямі посередники (актуарій, аварійний комісар, сюрвейєр, аджастер[3] та ін.) - це фізичні особи (експерти і спеціалісти з розрахунків страхових тарифів, встановлення та оцінки страхових збитків), що діють на основі угоди зі страховиком.

Інтерес учасників страхування полягає в поєднанні суперечності між об'єктивною необхідністю створення страхового резерву для під­приємництва (у юридичних осіб) або для підтримки стабільності споживання (у фізичних осіб) і небажанням відволікати фінансові ресурси зі сфери виробничої діяльності чи суттєво зменшувати поточне споживання.

Зазначена суперечність вирішується через запровадження солідарної відповідальності учасників страхування шляхом створення замкненого страхового фонду, який формується з внесків усіх його членів, а відшкодування здійснюється в міру потреби шляхом перерозподілу загального фонду лише тим з них, для кого настав страховий випадок. Таким чином, страхування пов'язане з імовірним рухом грошової форми вартості, а його природа зумовлена виробничими відносинами з приводу виробництва і розподілу матеріальних благ.

Економічний інтерес організаторів страхування полягає в отри­манні прибутку від функціонування страхового фонду. Іншими слова­ми, усі учасники страхового фонду вступають між собою в економічні відносини: вони внесками формують фонд і в разі потреби одержують з нього гроші, а організатори страхування розпоряджаються прибут­ком. Відповідно економічний зміст категорії страхування полягає в солідарному відшкодуванні збитків, що дає змогу пом'якшувати наслідки негативних явищ, а страхові відносини мають фінансовий характер.

Об'єктивна економічна необхідність застосування категорії страху­вання в суспільному виробництві найповніше проявляється в ринкових умовах господарювання, яким притаманна майнова відокремленість виробників. Якщо держава не має важелів адміністративного впливу на кожний суб'єкт господарювання і не може маневрувати всіма фінансовими ресурсами на рівні галузей і територій, страхування стає сферою діяльності окремих юридичних і фізичних осіб.

Читайте також:

1. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
2. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
3. Адміністративні правовідносини
4. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Адміністративно-правові відносини
7. Адміністративно-правові відносини
8. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
9. Антагоністичні взаємовідносини.
10. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
11. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
12. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.

Переглядів: 1157