Основні ознаки живого

Наукові поняття в біології

Основні методи біологічних досліджень

Рівні організації живої матерії

Рівень організації живої матерії – це функціональне місце біологічної системи певного ступеня складності в загальній системі живої матерії. Виділяють шість основних рівнів організації живої матерії:

• молекулярний (рівень органічних макромолекул та біополімерів, а також неорганічних речовин);

• клітинний (рівень клітин одноклітинних та багатоклітинних організмів);

• організмовий (рівень живих організмів);

• популяційно-видовий (рівень популяцій та біологічних видів);

• біогеоценотичний (рівень живих організмів, що існують на певній території);

• біосферний (рівень всіх живих організмів нашої планети, що населяють нижній шар атмосфери, гідросферу та верхній шар літосфери).

Методи досліджень – це способи, якими певна наукова дисципліна здобуває інформацію. До основних методів біологічних досліджень відносять:

•_ порівняльно-описовий (спостереження за біологічними об'єктами та опис особливостей їх життєдіяльності, організації, будови тощо);

• експериментальний (проведення польових та лабораторних експериментів з метою перевірки наукових припущень, накопичення наукових даних);

• моніторинг (довготривале дослідження);

• моделювання (математичне, комп'ютерне або створення штучних моделей екосистем з метою вивчення їх поведінки та розвитку, перевірки передбачуваних наслідків їх діяльності);

• статистичний (статистична обробка біологічних даних).

Науковий факт – це те, що дійсно встановлено (явище, подія, структура) і потребує наукового пояснення.

Гіпотеза – припущення, яке висувають для пояснення наукового факту.

Наукова теорія – підтверджена дослідженнями та практикою гіпотеза, що являє собою узагальнену систему фактів та закономірностей.

Біологічні закони – закономірності, що існують у природі незалежно від того, відкриті вони чи ні.

Основними ознаками живого є:

Обмін речовин – це процеси надходження до організму речовин із зовнішнього середовища, перетворення їх в організмі та видалення з організму продуктів життєдіяльності. Обмін речовин тісно пов'язаний з обміном енергії. Перетворення речовин у живому організмі супроводжується вивільненням енергії хімічних зв'язків та переходом її в енергію механічну, теплову, електричну, енергію нових хімічних зв'язків (менш енергомістких сполук) тощо.

Живлення – це процес надходження до організму речовин, необхідних для підтримання його життєдіяльності, та їх засвоєння. За способом живлення організми поділяються на автотрофні (самостійно утворюють органічні речовини з неорганічних у процесі фотосинтезу або хемосинтезу) та гетеротрофні (використовують готові органічні речовини).

Дихання – це сукупність фізіологічних процесів, що забезпечують поглинання організмом із навколишнього середовища кисню та виділення вуглекислого газу й води. Дихання відбувається на рівні організму і кожної окремої клітини.

Ріст – це кількісні зміни в організмі, завдяки яким збільшуються його розміри, поверхня, об'єм, маса.

Розвиток – це якісні зміни в організмі під час його формування. Розрізняють два типи розвитку: індивідуальний, або онтогенез (від моменту зародження організму до його смерті) та історичний, або філогенез (історія розвитку організму в процесі розвитку органічного світу).

Розмноження – процес збільшення чисельності особин свого виду (штаму). Розмноження буває статеве (за участю статевих клітин – гамет) та нестатеве (розмноження частинами тіла, спорами, поділом, брунькуванням тощо).

Рух – це зміна положення у просторі всього організму або окремих його частин. Рухи бувають активні (відбуваються із затратою власної енергії клітини чи організму) та пасивні (відбуваються без затрат енергії). Для тварин характерні переважно активні рухи, що відбуваються за рахунок скорочень м'язів. Активні ростові та тургорні рухи проявляються й у рослин (ріст кореня та пагона, накручування черешка чи вусика на опору тощо). Активні рухи у мікроорганізмів бувають амебоїдні або за допомогою джгутиків чи війок. Пасивні рухи можуть спричинятись нерівномірним набряканням колоїдів протоплазми (розкривання спорангіїв чи сухих розкривних плодів у рослин), рухом середовища життя (океанічних течій, річок), зсувами ґрунту, вітром тощо.

Саморегуляція – автоматичне підтримування сталого стану в біологічних системах.

Розрізняють:

• саморегуляцію клітини – автоматичне включення та виключення процесів, що підтримують нормальний стан клітини;

• саморегуляцію організму – процес підтримування усього організму або окремої його функції на сталому рівні, що має захисне або пристосувальне значення (температури тіла, осмотичного та кров'яного тиску, інтенсивності дихання, імунобіологічних властивостей крові тощо);

• саморегуляцію біоценозу – саморегуляцію чисельності кожного виду в біоценозі, як результат взаємного пристосування видів до впливу факторів живої та неживої природи та антропогенного фактора.

Адаптація – пристосування організму чи його окремих органів до зміни умов навколишнього середовища. Адаптація відбувається під впливом спадковості, мінливості та природного добору як процес пристосування організмів протягом поколінь до умов середовища, що змінюються.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ	\|	Органічні речовини клітини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.