Шляхи розвитку криміналістики в Україні в 20 столітті.

Наука криміналістика і судові-експертні установи в Україні по-справжньому почали створюватися тільки після скасування старих судових установ. 4 січня 1918 р. Народний Секретаріат проголошеної в Харкові Української народної республіки на всій її території скасував стару судову систему, поліцейські і слідчі апарати. До того часу збереглися Київський та Одеський кабінети науково-судової експертизи. Петербурзький згорів за часи революції, а Московський взагалі припинив своє існування. Таким чином, залишились експертні установи тільки в Україні.

Українські кабінети науково-судової експертизи продовжували працювати з перервами, внаслідок змін політичної обстановки. Так, Київський кабінет у 1920 р. був пограбований біло-поляками і тимчасово припинив роботу.

Не краще було положення і в колишніх сискних відділеннях. Створені на їх базі карно-розшукові установи приходилося відновлювати по декілька разів, тому що в результаті неодноразових змін влади, їх обладнання, обліки, документація були знищені або пограбовані.

У становленні криміналістики України велику роль відіграли її правоохоронні органи.

З грудня 1918 р. декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України була створена Всеукраїнська Надзвичайна комісія, 14 лютого

1919 р. було прийняте “Тимчасове Положення про народні суди і революційні трибунали”, а 1 березня 1919 р.— про Народний комісаріат юстиції (НКЮ), який контролював діяльність судів та слідства. Для цього в структурі юстиції було створено контрольно-слідчий відділ.

16 квітня 1919 р. було прийнято декрет про введення посади верховних народних слідчих, що призначалися Народним Комісаром юстиції. Внаслідок законотворчої діяльності молодої Української держави була створена і функціонувала система слідчих органів, до якої входили народні слідчі і їх помічники, які перебували при контрольно-слідчих підвідділах місцевих юридичних відділів; особливі народні слідчі при Революційних трибуналах і верховні народні слідчі у складі контрольно-слідчих відділів НКЮ.

16 квітня 1919 р. Рада Народних Комісарів УСРР також прийняла декрет “Про організацію карного розшуку”, який не тільки юридично закріпив правове положення вже діючих у деяких містах карно-розшукових установ, але й визначив єдину на території республіки організацію карного розшуку.

З квітня 1920 р. РНК УСРР прийняла “Положення про організацію відділів карного розшуку”, яке закріпило в Україні аналогічне, прийнятим у РСФРР, організаційно-правових форм побудови апарату карного розшуку. Тепер він був складовою частиною міліції і переходив у підпорядкування НКВС.

Створений в 1920 р. Укрцентророзшук виконав велику організаційну роботу по розбудові місцевих карно-розшукових установ і налагодженню їх практичної діяльності.

В зв'язку з тим, що в багатьох губерніях процвітав політичний бандитизм і велися військові дії, зв'язок центра з місцями був значно погіршений. Тому деякі керівники губернських та повітових карно-розшукових органів не одержували ніяких інструкцій і будували свою роботу керуючись власним досвідом.

Інструкції по роботі реєстраційних бюро складалися місцевими підрозділами, як то було, наприклад, у м. Миколаєві. Ведення реєстрації відбувалося шляхом опису особи за ознаками зовнішності з подальшим створенням абеткових картотек. З 1921 р. Укрцентророзшук ввів й інші способи реєстрації, зокрема дактилоскопічний і антропометричний за методом А. Бертильона.

Розшук злочинця в основному здійснювався за ознаками словесного портрета, для чого була прийнята “Інструкція по складанню словесного портрета”, рекомендовані правила фотографування злочинців і трупів сигналітичним методом. Таким чином, ще до входження України до складу СРСР, на її території передбачались три види реєстрації злочинців: абетковий, фотографічний і дактилоскопічний. Створювались відповідні картотеки, альбоми, колекції розшукуваних злочинців, злодіїв-рецидивістів. Випадки крадіжок реєструвалися за способом учинення злочину, малися картотеки за прізвиськами тощо.

У 1922 р. губернські відділи розшуку були обладнані засобами дактилоскопіювання і фотографування. В Україні формувалась єдина дактилоскопічна десятипальцева картотека, в якій карти класифікувались за основною і додатковою формулою Гальтона-Генрі.

У 1923 р. було введено реєстрацію всіх покараних позбавленням волі і примусовою працею. Незважаючи на важкі умови Укрцентророзшук та місцева влада приймали міри по підготовці “червоних шукачів”. У середині березня 1919 р. одна із харківських газет повідомляла, що при губернському кримінальне карно-розшуковому відділі відкриваються спеціальні курси для агентів розшуку. Ціль цих курсів — “підготувати належний контингент службовців з карного розшуку, який теоретично і практично був би ознайомлений з найновішими методами техніки розшуку, прийнятої в європейських державах”. В якості викладачів передбачалось використовувати професорів університету, колишніх прокурорських працівників, судових слідчих, які будуть читати лекції з судової медицини, державного і поліцейського права. В програмі навчання значилися такі дисципліни як дактилоскопія і антропометрія.

Спеціальні “курси для шукачів” були відкриті в лютому 1920 р. в Києві, на яких, як писалось в міській газеті, лекції з спеціальних предметів читають адвокати юридичного відділу.

Для підвищення професійної майстерності співробітників карного розшуку, починаючи з середини 1920 р., в багатьох карно-розшукових підрозділах щотижня проводились заняття з кримінального права, дактилоскопії, кримінального сиску. В 1922 р. Головне управління міліції республіки активно приймається за організацію учбової справи у всеукраїнському масштабі. В січні 1922 р. при Главміліції УРСР відкриваються Вищі курси по підготовці командного складу міліції, де одна із рот (4-та) спеціально готовила працівників карного розшуку. Серед предметів, які викладалися на курсах були судова медицина, судова фотографія, експертиза документів, хімічна, мікроскопічна і макроскопічна експертизи.

Серйозну увагу Укрцентророзшук приділяв питанням придбання і видання наукової літератури, учбових і практичних посібників для працівників карного розшуку.

Так закінчується перший етап становлення криміналістики і розвитку криміналістичного знання в Україні.

Другий етап розвитку криміналістики пов'язаний з відбудовою народного господарства України у складі СРСР, проведенням нової економічної політики. Цей період характеризується зростанням злочинності, підсиленням репресій як з боку центральних, так і місцевих органів влади. Масові репресії, пов'язані з колективізацією у 1930—1933 рр., викликали в Україні трагічні наслідки — голодомор 1932-1933 рр.

Створені у перший період криміналістичні експертні підрозділи продовжували функціонувати. Поступово на зміну старим кадрам почали приходити молоді, з новими ідеями, новим баченням проблем, що поставали перед криміналістикою.

До Київського інституту науково-судової експертизи прийшли С. І. Тихенко, М. М. Зюськін, Б. Р. Киричинський, Є. Ю. Брайчевська, Т. І. Барабаш та інші, які згодом стали провідними вченими — фахівцями у галузі судової експертизи. Так, М. М. Зюськін запропонував методику фіксації слідів на кулях методом “прозорих реплік”. Розробив фотографічний метод контрастування шляхом використання сенсибілізованих фотоматеріалів, які до цього часу використовуються експертами.

Б. Р. Киричинський є піонером упровадження в експертну практику інфрачервоних, ультрафіолетових та рентгенівських випромінювань при технічному дослідженні документів Запропоновані ним методики дослідження скла, матеріалів письма і сьогодні використовуються експертами Його праця “Судова радіологія” (1969 р.) стала поштовхом до впровадження у криміналістику радіологічних методів дослідження.

До Харківського інституту науково-судової експертизи у цей час увійшли М. С. Бокаріус, С Д. Каплан, В А. Развадовський, С. Л Ціон, Є. Ф. Развадовський та інші.

Третій етап розвитку криміналістики в Україні почався після Великої Вітчизняної війни — відновленням діяльності інститутів судових експертиз, котрі були зруйновані, а обладнання пограбоване за часів тимчасової окупації. У воєнний час більшість учених з інститутів були евакуйовані, деякі пішли на фронт. Окремі ж співробітники перебували в окупації і навіть пробували налагодити проведення судових експертиз.

Важливою віхою цього етапу розвитку криміналістики України є фундаментальна праця Степана Гика “Криміналістика”, яка опублікована в 1948 р. державною мовою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні етапи формування криміналістики в Україні в 19 - на початку 20 століття.	\|	Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.