• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Криміналістичне дослідження патронів

Криміналістичне дослідження патронів до вогнепальної зброї включає аналіз споряджених патронів між окремих частин (компонентів), в тому числі і вистріляних снарядів і стріляних гільз. Об’єктами дослідження являються сліди-відображення, які виникають на патронах, гільзах і кулях та інших компонентах, а також речовини, які входили до складу боєприпасів. Ці два види криміналістичного дослідження пропонують ознайомлення з будовою різних боєприпасів.

В залежності від вогнепальної зброї розрізняють патрони бойові, спортивні, мисливські. До бойових патронів відносяться гвинтівочні, пістолетні, револьверні і проміжні (які займають середнє положення між пістолетними і гвинтівочними).

Сучасний унітарний патрон до бойової зброї складається із гільзи, капсуля з ініціюючим складом, мірки пороху та снаряду (кулі). Гільзи виготовляються із метала (латунь, залізо), мають форму циліндричну, бутилочну або конічну. До зброї цивільних взірців призначені патрони тільки циліндричної гільзи, до бойової всіх трьох видів. Бутилочна гільза дозволяє при відносно малому калібрі патрона (кулі) споряджати її великою кількістю пороху. В гільзі розрізняють: дульце, корпус і шляпку. В дульці кріпиться куля, тому її внутрішній діаметр складає і відповідає зовнішньому діаметру кулі і приблизно калібру зброї (діаметр кулі більшого калібру ствола на 0,02 мм). Куля кріпиться до гільзи різними способами: керненням, обжимом (суцільним, поясковим), способом тугої посадки. Кожний із способів може бути встановлений по слідам, залишеним на гільзі і кулі.

В корпусі гільзи поміщують мірку пороху. В сучасній бойовій зброї застосовується бездимний порох (піроксиліновий). Порох складається із зерен, які характеризуються відповідною формою, розміром, кольором. В патронах до пістолетів і револьверів використовують дрібнозернистий порох, до гвинтівочних – крупнозернистий. В шляпці гільзи, в її капсульному гнізді, кріпиться капсуль з ініціюючим (запалювальним) складом. В якості ініціюючого використовують сполуки гремучої ртуті або тринітрорезерціната свинцю (ТНРС). Продукти згорання пороху і ініціюючого складу являються об’єктом дослідження при експертизі боєприпасів і вогнепальних пошкоджень.

По конструкції шляпки розрізняють гільзи з закраїною, у яких шляпка більше діаметра корпуса (виступає за корпус) і без закраїни, у яких біля шляпки є кільцева проточка (канавка). Закраїна і кільцева проточка служать для захвата гільзи зубом (зацепом) викидача при вилученні її із патронника.

На шляпку гільзи наносять позначки калібру, заводу (фірми), рік випуску і умовні символи (маркіровочні позначки).

Кулі патрона до бойової зброї можуть бути оболочні і напівоболочні. Зустрічаються в практиці і безоболочні (свинцові) кулі до гвинтівок і револьверів старріших конструкцій. Звичайна куля складається із стального сердечника, свинцевої рубашки навколо нього і покриваючої їх зверху стальною оболочкою.

Щоб сталь оболочки не пошкодила канал ствола, її планують (покривають) тампаком або латунню (м’яким сплавом металів). В полуоболочних кулях їх головна частина не закрита оболочкою.

В кулі розрізняють головну, ведучу і хвостову частину. По формі головної частини кулі розрізняють : оживальні (закріплені), напівсферичні, гострокінцеві (конусообразні) і гостроконечні (в виді усіченого конуса). Ведуча частина кулі має циліндричну форму. При проходженні кулі каналом ствола на цій частині залишаються сліди від полів нарізів. Хвостова частина кулі може мати конічну форму (наприклад, гвинтівочні кулі калібру 7,62 мм) на донишко кулі можуть бути нанесені маркіровочні позначки.

Для бойової зброї виготовляють кулі не тільки загального, але і спеціального призначення: трасуючі, бронебійні, бронебійно-запалювальні і пристрілювально-запалювальні та ін. Зовнішня відмінність таких куль виявляється в наявністі кольору фарби (суцільної або пояснової) в головній або ведучій частині (темнозеленій, синій, сірій, чорної, червоної).

Патрони до спортивної зброї частіше всього мають калібр 5,6 мм і представляють собою циліндричну гільзу, споряджену свинцевою безоболочною кулею. Ініціюючий склад запресований по всій поверхні внутрішніх частин для гільзи. Бойок затвора спортивної дрібнокаліберної зброї вдаряє по перифірічній частині шляпки, викликає запалювання ініціюючого складу та пороху. Їх називають патронами кругового (кольцового) запалювання.

Циліндрична частина кулі патрона до спортивної зброї має на поверхні ряд кольцевих канавок для утримання в них змазуючої речовини. На дно гільзи наносять умовні позначки, прийняті для таких патронів в країні-виробнику.

Патрони до нарізної мисливської зброї майже не відрізняються від бойових. Інколи між пороховим зарядом і кульою в таких патронах розміщують войлочний пиж.

Патрони до гладкоствольних (дробових) рушниць мають гільзу циліндричної форми цільнометалеву або картонну . У патронної нижня частина нарізу та шляпка виготовлені із металу. В шляпці гільзи розміщений капсуль. В гільзу насипають порох, поверх якого поміщають прокладку і пиж. Потім засипають дріб (або заганяють кулю), поверх дробі накладають прокладку або пиж та заливають парафіном, воском, а у патронної гільзи закручують всередину крой. Треба врахувати, що мисливці можуть багато разів використовувати одну і ту ж саму гільзу, особливо металеву, вибиваючи із неї після пострілу старий капсуль та споряджаючи патрон заново.

Компоненти мисливського патрона можуть бути як заводського виготовлення, так і саморобного. Заводська дріб – правильної кульової форми, має блискучу поверхню. Розмір визначений стандартами. Саморобну дріб виготовляють виливанням та різанням. Відлиту або різану (відрублену) дріб інколи обкатують між двома твердими поверхнями (дріб-катання). Розміри і форма вільні. Вона може бути кульовою, з повистою поверхнею, мати слід обробки від інструментів. В якості дробі інколи використовуються рубані гвіздки, шарики, проволоку та ін.

Саморобні кулі частіше всього робляться шаровими.

Заводські пижі виготовляються із войлоку, пресованого паперу, пресованої стружки, поліетилену та ін. В домашніх умовах – із волоку, ганчірок, кусків газети, книги, зошита.

Патрони-замінники та саморобні патрони

Нерідко злочинці, не маючи штатних, використовують патрони не призначені до даної зброї. До числа саморобних патронів відносяться такі, які виготовлені з використанням частин стандартного патрона (кулі, гільзи) або сконструйовані самостійно.

Споряджені боєприпаси порівняно рідко знаходять на місці пригоди. Патрон може залишитись при втраті його злочинцем, при викиданні із слідами осічки або знаходитись в залишеній зброї. Значно частіше споряджені боєприпаси фігурують в якості речових доказів, будучи вилученими при обшуці у обвинуваченого (підозрюваного).

При виявленні боєприпасів на місці пригоди в протоколі і на плані (схемі) відмічають їх місцезнаходження, фотографують, після чого їх вилучають та оглядають. Спочатку дивляться, чи нема на патроні слідів рук, потім детально фіксують всі зовнішні ознаки патрона, кулі, гільзи: форма, колір металу, розмір, спосіб кріплення кулі в гільзі, маркіровочні позначки.

Слідчий огляд боєприпасів і співставлення з даними із альбомів, довідників, посібників має метою визначити вид, калібр і систему зброї, до якого вони призначені, при цьому треба враховувати, що встановити систему зброї по боєприпасам інколи важко, так як одні і ті ж патрони можуть підходити до зброї різних систем (пістолети і автомати, автомати і карабіни).

Послідуюче експертне дослідження дозволяє вирішити слідуючи питання: чи являється виявлений об’єкт боєприпасам до вогнепальної зброї; заводського чи саморобного виготовлення; чи можливо вести стрільбу даними боєприпасами; до якого виду (системи, моделі) зброї вони призначені. Якщо є патрони, виявлені на місці пригоди, і патрони, вилучені у обвинуваченого (підозрюваного), то на рішення експерта можуть бути поставлені питання про однаковість їх походження (належність до однієї партії, групи).

Значно частіше при розслідуванні злочинів, пов’язаних з застосуванням вогнепальної зброї, приходиться мати справу з частинами боєприпасів: кулями, гільзами, дроб’ю, пижами та ін.

Стріляні кулі виявити на місці пригоди достатньо важко. При їх відшуканні враховують вид зброї (якщо вона знайдена або відома), показання свідків про кількість пострілів і інтервали між ними, данні зовнішнього огляду трупа, місцезнаходження гільзи.

При виявленні кулі в перешкоді в протоколі і на плані (схемі) позначають місцезнаходження кульового отвору, фіксують його зовнішні ознаки (положення пробоїни, її форму, розміри: діаметр, глибину, направлення каналу), а потім тільки витягують кулю. Із дерев’яної перешкоди кулю вирубають стамескою, із цегляної – шлямбуром.

Вилучають таким чином, щоб інструмент не торкався самої кулі і не залишив на ній сліди. Якщо куля лежить вільно на поверхні, то звертають увагу на сліди-речовини, які можуть бути на ній: дрібні частини скла, які врізалися в головну частину кулі, сліди фарби, штукатурки. Наявність дрібних нашарувань дозволяє визначити, через які перешкоди пройшла куля і від якої поверхні вона рикошетувала.

При слідчому огляді кулі відмічають її зовнішні ознаки: вид (оболончасті, напівоболончасті, безоболончасті); колір металу (кулі, оболонки); наявність фарби (для кулі спеціального призначення); форму головної частини (гострокінцеві, тупокінцеві, овально сферична); розміри (довжина, діаметр); наявність на поверхні кулі слідів від нарізів. Вказані загальні ознаки дозволяють встановити, до зброї якого виду і яких систем призначався патрон, частиною якого явилась куля. Експертне дослідження цих ознак і в особливості слідів від нарізів дозволяє звузити коло та визначити, із зброї якої системи була випущена куля. При цьому враховується направлення слідів від нарізів (лівоканальні, правоканальні), кількість нарізів, їх ширина, крутизна (нахил до продольної осі кулі). Куля, направлена на експертизу, упаковується в окрему коробочку або обшивається целофаном на листі картона так, щоб не пошкодити слідів на ній. Якщо куль декілька, то кожній із них присвоюється номер з вказівкою на плані, де яка куля виявлена.

Кулі, вилучені з місця пригоди, по даним централізованого криміналістичного обліку куль і гільз з місця злочину, чи не випущені вони зі зброї, яка застосовувалась раніше.

Потім, коли зброя буде знайдена, по слідам від нарізів, проводиться її ідентифікація. Ствол кожної зброї має індивідуальний мікрорельєф. По мірі його експлуатації індивідуальність рельєфа зростає. Куля, породячи по каналу ствола, щільно доторкається до полів (виступів), розташованих між нарізами. Поскільки матеріал оболочки кулі м’якіший матеріалу канала ствола, то на її боковій поверхні утворюються сліди як від граней наріза (бойового, холостого), так і від поверхні поля. Ці сліди мають вид трас різної ширини (бороздки, валіки). Розрізняють сліди первинні які ідуть вздовж продольної осі кулі і вторинні, коли куля прокручується по нарізам.

Під час експертизи із представленої для ідентифікації зброї проводять постріл декількох куль в кулевловлювач, що забезпечує збереження утворившихся слідів. Отримані кулі співставляють спочатку між собою для виявлення стійких відтворених ознак (трас) в кожному сліді поля. Потім досліджують кулю (із трупа, з місця пригоди) співставляють з експериментальною.

Найбільш зручним і розповсюдженим для цього методом є порівняльна мікроскопія. Деталі відповідних слідів порівнюють під мікроскопом. Порівняльний мікроскоп дозволяє порівняти два об’єкти в одному полі, розділеному на дві половини, переміщують їх по вертикалі і горизонталі для відшукання співпадаючих ознак, фотографують ці ознаки.

Для співставлення слідів використовують і інші способи: отримання фотографічної развертки поверхні кулі, виготовлення профілограф слідів та ін.

В теперішній час існують методики ототожнення не тільки нарізної, але і гладкоствольної зброї, в тому числі по слідам на дробі. Дріб, вистрелена в мисливській зброї, дозволяє встановити її калібр, а також ототожнювати ствол.

По зовнішнім ознакам вистріляних куль можуть бути встановлені деякі обставини, сприяючі пошуку зброї. Так, якщо на кулі чітко виражені сліди не тільки від поля, але і від поверхні нарізів, то це свідчить про те, що ствол застосованої зброї в значній мірі зношений (стара зброя). Наявність безпорядочних слідів свідчить про те, що куля вистрілена із зброї меншого калібру, то видно витягнутість оболочки кулі і щільне обжимання сердечника. Інколи при цьому можливий повний розрив оболонки кулі і її свинцевої рубашки. Влучення проходить фрагментами кулі, в тому числі і стальним сердечником. Наявність глибоких подряпин, які йдуть вздовж вісі, може свідчити про те, що куля вистріляна з обрізу зброї і сліди подряпин залишені заусеницями, які є в оболонці дульного зрізу.

Гільзи стріляні випадають при перезарядженні бойової зброї всіх систем (крім револьверів та напівавтоматичної мисливської зброї). Для виявлення гільз використовують металошукачі. Особливу увагу звертають на обстеження дільниць здатних замаскувати находження гільзи: кучі мусора, відкриті ємкості. В жилому приміщенні гільза може застряти у складках висячої одежі, опинитися за картиною та ін.

Факт відсутності гільзи на місці пригоди може свідчити:

· про несправність використованої напівавтоматичної чи автоматичної зброї;

· про використання револьвера або мисливської зброї;

· про використання шомпольного (заряджає мого з дула) зброї, в тому числі саморобної;

· про сховання гільз злочинцем.

Виявивши гільзу в протоколі і на плані (схемі) фіксують її місцезнаходження, потім її фотографують, після чого вилучають. Перш за все дивляться, чи нема на ній слідів рук. Потім відмічають її зовнішні ознаки: форму корпуса, пристрій шляпки, колір металу корпуса і капсуля, маркіровочні позначки на шляпці, розміри (довжина гільзи, наружній діаметр її корпуса, внутрішній діаметр дульця), сліди кріплення кулі в гільзі, незгорівший порох у внутрішній частині.

Приведені конструктивні ознаки дозволяють визначити, до якої зброї (виду, системи) призначався патрон, частиною якого являється виявлена гільза. Вилучену гільзу упаковують, як і кулю, окремо від других об’єктів. Якщо знайдено декілька гільз, то кожній із них присвоюється номер з вказівкою на плані, де яка куля виявлена. Вилучені гільзи направляються на експертне дослідження.

На поверхні стріляної гільзи остається наслоєння слідів, загальні ознаки яких (сам факт наявності слідів, їх взаєморозташування) дозволяють встановити систему зброї.

Приватні ознаки (деталі мікрорельєфа) використовують для ідентифікації її конкретного екземпляра. Ці сліди виникають на гільзі при досиланні патрона в патронник, проведенні пострілу, вилучення стріляної гільзи. При цьому на гільзі залишаються сліди: на боковій поверхні – від губ магазина, на дільниці наружної поверхні шляпки – від досилання, по всій поверхні шляпки – від настріляного упору (попереднього зрізу затвора), на донишку капсуля – від бойка ударника, по внутрішній стороні закраїни або в кольцовій проточці – від зацепа викидача, на дільниці наружньої поверхні шляпки – від викидача, на боковій поверхні гільзи – від вікна кришки ствольної коробки (для деяких систем карабінів і автоматів). При виготовленні зброї велика частина вище перерахованих деталей шліфується вручну. Тому найдрібніші ознаки їх мікрорельєфа носять випадковий характер і в своїй сукупності можуть індивідуалізувати даний об’єкт (деталь зброї). Найбільш характерні (інформативні) в цьому відношенні сліди від бойка і від патронного удару.

Ідентифікація по стріляній гільзі проводиться в тих випадках, коли в розпорядженні слідчого є перевіряєма зброя або коли виявлено декілька гільз в зв’язку із скоєними кількома злочинами. В першому випадку із зброї проводиться експериментальний постріл штатними патронами (3-5 штук). Серед експериментальних гільз відбирають одну із найбільш вираженими стійкими слідами і співставляють її з гільзою, виявленою на місці пригоди. Співставлення здійснюється або із допомогою порівняльного мікроскопа, або по збільшеним фотозображенням, доведеним до одного масштабу. Можливо порівняння самого патронного упору і його відображення на гільзі. Якщо знайдено декілька гільз (в тому числі по різним справам), але не має самої зброї, то вирішується питання, чи вистріляні всі ці гільзи з однієї зброї, що дозволяє вияснити, чи не примінялась одна і та зброя при скоєнні декількох злочинів. Для цих же цілей існує пуле-гільзотека, в якій реєструється і колекціонуються кулі і гільзи по справам про нерозкриті злочини.

До інших досліджень куль і гільз, вилучених з одного місця пригоди, відноситься встановлення з їх допомогою послідовності, черговості пострілів.

При вилученні із мисливських гладкоствольних рушниць поряд із дробом (картеччю) можуть бути виявлені і такі частини патрону, як пижі і прокладки. Їх місцезнаходження допомагає визначити дистанцію пострілу, тому вона повинна бути точно зафіксована в протоколі і на плані (схемі). Слідчий огляд і послідуюче експертне вивчення пижів і прокладок дозволяє визначити спосіб їх виготовлення (заводське, саморобне), калібр зброї. Кримінологічне дослідження дробі дозволяє по слідам на ній визначити як калібр зброї, з якої вона вистріляна, так і ідентифікувати конкретний ствол. Але такі дослідження достатньо складні і не завжди дають позитивні результати. Значно частіше встановлюють загальне джерело походження.

Вирішення такого питання представляє собою різновид встановлення групової належності; чи не однакові по своєму встановленню (дослідженню) патрон, знайденим на місці пригоди, і патрони, вилучені у обвинуваченого (підозрюваного); чи не відносяться до одної групи дріб і вилучена із трупа, і дріб у вилучених патронах; пижі з місця пригоди і пижі із пострілів.

Особливістю вказаних досліджень являється те, що до їх проведення запрошуються експерти різних спеціальностей, криміналісти, біологи, хіміки, фізики та ін. Пояснюється це як відмінністю походження досліджуємих об’єктів, так і різноманітність застосовуємих методів. Під час комплексного дослідження вивчаються різні властивості об’єктів (дробі, пижів, прокладок, пороху); морфологічні, фізичні, хімічні та ін. Дослідження ведеться шляхом мікроскопії, рентгенографії, електрографії, спектрального аналізу. В результаті встановлюють однорідність приміняємої сировини, способу виготовлення, спорядження, зберігання. Зробивши подібне самостійні висновки по кожному об’єкту, переходять до узагальненого висновку по патрону в цілому або певної групи боєприпасів (дробини, пижа).

В деяких випадках при дослідженні частини мисливського патрона можлива ідентифікація об’єктів. Так по слідам на боковій поверхні саморобного войлочного пижа може бути ідентифікована висічка, використана для його виготовлення, по слідам на шляпці гільзи – пристрій, використаний для втоплення капсуля в капсульне гніздо. Якщо в якості пижа був використаний обривок сторінки (книги, газети, зошита), то це відкриває додаткові можливості для ідентифікації (встановлення цілого по частинах). Пиж співставляють з частинами предметів, вилучених у підозрюваного. Ідентифікаційними ознаками при цьому являються: форма кусочків, вид паперу, наявність типографічного або рукописного тексту, його зміст, а головне – наявність загальної лінії розділення.

Ідентифікація мисливської гладкоствольної зброї по стріляним гільзам в значній мірі утруднена тим, що одна і та ж гільза (в особливості цільнометалева) приміняться неодноразово. Сліди на її шляпці можуть бути використані для ідентифікації, якщо вони виникли на гільзі, яка використовувалася вперше.

Читайте також:

1. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
2. Актуальність дослідження
3. Алгоритм дослідження кон’юктури
4. Аналіз документів як метод соціологічного дослідження.
5. Аналіз інформації та постановка задачі дослідження
6. Аналіз потреб споживачів та аналіз конкурентів у процесі маркетингового дослідження
7. Аналітичний метод дослідження
8. Анкета — основний інструмент дослідження
9. Біохімічне дослідження жовчі.
10. Вибір методів дослідження
11. Вибір методу (методики) проведення дослідження
12. Вибір методу дослідження

Переглядів: 3508