Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки

Методи порівняльно-педагогічних досліджень

Порівняльно-педагогічне дослідження — це спеціально організований процес пізнання, в якому формуються теоретичні систематизуючі знання про сутність педагогічних фактів, явищ, процесів, що відбуваються в різних освітніх системах на глобальному (світовому), регіональному (континентальному) та локальному (національному, етнічному) рівнях з метою виявлення загальних спільних і відмінних рис, педагогічного досвіду для подальшого удосконалення цих систем.

У порівняльній педагогіці застосовують різні методи досліджень.

Вивчення джерел різних країн, а саме:

• державних документів — конституцій, актів, законів, постанов, інструкцій різних рівнів,

• документів і матеріалів громадських, професійних та політичних організацій, їх форумів, присвячених програмним діям у справі розвитку освіти;

• міжнародних документів — матеріалів і документів ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ,

• документів, у яких безпосередньо фіксуються змістовний (навчальні плани, програми, підручники, навчальні посібники, поурочні плани вчителів, програми або плани роботи конкретних шкіл),

Вивчення статистичних даних, які характеризують освіту кожної країни: кількість учнів, студентів у навчальних закладах різного типу; частка охоплення учнів початковою, основною, старшою школою,

Метод спостереження — один із провідних у комплексі методів вивчення освіти інших народів, що залежить від знання мови країни, в якій воно здійснюється, та вміння контактувати з об'єктами спостереження.

Бесіда та інтерв'ю допомагають дослідникові уточнити незрозумілі питання, отримати інформацію про явища в галузі освіти з перших рук.

Методи математичного та статистичного оброблення даних дають можливість науково обґрунтовано, об'єктивно опрацювати різнопланову інформацію.

Системний метод розглядає досліджуваний предмет, явище, процес як цілісну систему і встановлює найвіддаленіші зв'язки.

Структурний метод передбачає «розчленування» досліджуваного явища, процесу як системи на складові і встановлення найближчих зв'язків.

Конструктивно-генетичний метод передбачає аналіз змін У досліджуваному предметі, явищі, процесі загалом та в окремих складових у просторі, часі й виявлення їх походження.

Порівняльний (порівняльно-зіставний) метод сприяє виявленню в системах освіти рис подібності й відмінності; дає можливість фіксувати спільні та специфічні вияви педагогічних закономірностей;

Перший період— класичний (за В. Брікманом — передісторичний) — з найдавніших часів до XIX ст. Інтерес до виховання підростаючого покоління в чужоземних країнах виявлявся ще з давніх часів. Наприклад:

• давньогрецький історик Геродот розповідав про виховання у Вавилоні та Єгипті;

• давньогрецький письменник та історик Плутарх, автор праці «Порівняльні життєописи», розповідав про виховання афінських і спартанських дітей;

• давньоримський історик Тацит у нарисі «Германія» відзначав особливості виховання давніх германців;

У середні віки дуже активно розвивалася наука у країнах Сходу У Європі в цей час монополістом в освіті була церква, тому національні особливості не мали істотного значення, а запозичення досвіду мусульманських країн заборонялося. В епоху Відродження (XIV-XVI ст.) та в часи Реформації (XVI ст.) посилюється інтерес до вивчення освітніх систем інших країн, який має інтернаціональний характер. Підсумком першого періоду стало усвідомлення багатьма вченими потреби у розвитку окремої галузі знань — порівняльної педагогіки.

Другий період— період запозичень (за Дж. Бередеєм), або описовий період (за Д. Вілсоном), — тривав упродовж XIX ст. Він характеризується виникненням і розвитком порівняльної педагогіки як самостійної галузі педагогічного знання.

Виникнення порівняльної педагогіки пов'язують з публікацією у 1817 р. французьким ученим М.-А. Жульєном Паризьким (1775 — 1848) «Нарисів та попередніх нотаток до досліджень із порівняльної педагогіки».У Франції першим «педагогічним мандрівником» став філософ, професор Сорбонни і член Вищої ради народної освіти В. Кузен (1792 — 1867). У 80 —90-х роках XIX ст. Е. Дрейфус-Бріссак опублікував 3-томну працю «Нове виховання: порівняльно-педагогічне вивчення».

В Україні та Росії систематичне вивчення зарубіжних систем освіти започаткував К. Д. Ушинський (1824 — 1871).

Третій період— перші наукові дослідження та створення інституційної бази в галузі порівняльної педагогіки — початок XX ст. і до Другої світової війни. Західні компаративісти Дж. Бередей, Д. Н. Вілсон, X. В. Даел пов'язують його з появою праці М. Седлера «Яку практичну цінність може мати ознайомлення із зарубіжними системами освіти» (1900).

У цей період створюються перші міжнародні й національні наукові та інформаційні організації і установи У 20 —30-х роках XX ст. в різних країнах світу створено низку міжнародних і національних наукових та інформаційних організацій і установ:

• 1919 р. — Міжнародну асоціацію освіти (МАО) у Нью-Йорку;

• 1923 р. — Міжнародний інститут при педагогічному коледжі Колумбійського університету (МІКУ);

З 20-х років XX ст. розпочинається розроблення методологічних і теоретичних проблем порівняльної педагогіки вченими-компаративістами провідних країн світу.

С. Ф. Русова приділяла значну увагу розвиткові дошкільної та початкової освіти за кордоном.

Четвертий період — період активізації розвитку методології науки (за Д. Вілсоном) — друга половина 50-х — 70-ті роки XX ст.

Велика Британія. Професор Лондонського університету Б. Холмз (1920—1993) у своїх працях «Проблеми в освіті: порівняльний підхід» (1965), «Порівняльна педагогіка: деякі питання методу» (1981) сформулював та обґрунтував проблемний принцип у порівняльно-педагогічних дослідженнях. На його думку, зіставлення освітніх систем різних країн — це лише перший етап роботи, який має інформативний характер. Найефективнішим є метод, що передбачає вибір кількох важливих проблем (на основі попереднього вивчення фактичного матеріалу), які потребують глибокого зіставного аналізу на матеріалі різних країн.

Франція. Значним явищем у французькій педагогічній літературі стала праця А. Вексліара «Порівняльна педагогіка. Методи і проблеми» (1967). У ній розглянуто методологічні основи порівняльної педагогіки як науки, міститься детальний історичний нарис розвитку порівняльної педагогіки.

П'ятий період— період теоретичних змагань (за Д. Вілсоном) — 80-ті роки XX ст. — початок XXI ст. Процес інституалізації триває: створюються нові національні товариства порівняльної педагогіки на Тайвані (1987), в Ізраїлі (1992), Сингапурі (1993), а також континентальна Асоціація азіатських товариств порівняльної педагогіки (1995). Нині порівняльна педагогіка переживає пору розквіту: регулярно проходять європейські і світові конференції компаративістів; в усіх провідних країнах світу створено національні товариства порівняльної педагогіки; видаються міжнародні й національні журнали з проблем порівняльної педагогіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Організація і можливості судової експертизи в Україні	\|	Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.