• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тенденції розвитку системи вищої освіти

Основні напрями розвитку системи професійної освіти

Основними шляхами здобуття професійної освіти є:

• система учнівства на підприємствах з одночасним навчанням у загальноосвітній школі за скороченою програмою. Така система склалася у ряді європейських країн (ФРН, Великобританія, Нідерланди);

• професійне відділення старшої середньої школи. Такі можливості надають професійні ліцеї у Франції, міські технологічні коледжі Великобританії, професійні профілі середніх шкіл у СІЛА та Японії тощо;

• 2 -3-річні професійні училища в Україні, Росії, Китаї, Чехії тощо. У таких закладах навчається 30-50% випускників базової школи;

• середні професійні навчальні заклади різних типів (технікуми, середні професійні училища, коледжі тощо). Випускники таких закладів можуть продовжити навчання у вузі відповідного профілю.

Головною метою професійної освіти є забезпечення можливості успішного вступу у світ праці.

Провідними тенденціями розвитку системи вищої освіти в сучасному світі є:

• кількісне зростання студентських контингентів.

• суттєва зміна цілей вищої освіти: від підготовки соціальної еліти до формування широких кіл спеціалістів розумової праці;

• структурна перебудова системи вищої освіти з метою надання їй якостей гнучкості та варіативності.

• варіативність системи вищої освіти досягається через розширення не-університетського її сектору. Розширюється і мережа заочної та вечірньої вищої освіти. У розвинутих країнах на таких факультетах вищих навчальних закладів навчається 15-20% всіх студентів, що вдвічі менше, ніж у пострадянських країнах.

• збалансування пропорцій випуску спеціалістів різних професій та галузей знань. Особливо гостро така проблема стоїть у країнах, що розвиваються. Там значною мірою переважають гуманітарні факультети, що пов'язано як з тим, що на них витрачається менше коштів, ніж на технічні та медичні, так і з орієнтацією на них місцевої еліти (диплому юриста або журналіста віддається перевага у порівнянні з дипломом інженера та лікаря).

• У розвинутих країнах існує певний дефіцит дослідницьких кадрів та висококваліфікованих інженерів. В Україні існуючі диспропорції у сфері вищої освіти пов'язані з недостатньою прив'язкою цієї сфери до потреб економіки, невизначеністю таких потреб на етапі її структурної перебудови.

• удосконалення системи акредитації вищих навчальних закладів. У країнах з централізованою системою управління освітою, наприклад, в Україні, Франції, Росії акредитація здійснюється державними відомствами за встановленими державними стандартами. В Україні до державних стандартів вищої освіти, відповідність яким перевіряється при акредитації, відносять, зокрема, освітньо-професійну характеристику спеціаліста та освітньо-професійні програми навчання.

• розвиток наукового потенціалу вищих навчальних закладів. У провідних університетах західних країн проводяться фундаментальні наукові дослідження, до яких залучаються і викладачі, і студенти.

• реформування характеру управління вищими навчальними закладами.

• зростання вартості навчання у країнах з ліберальною ринковою економікою як у державних, так і у приватних вузах, що є наслідком відносного зменшення державної підтримки вищої освіти.

• все більшу роль в рамках вищої школи відіграє післядипломна освіта, яка полягає у наданні дипломованим спеціалістам другої вищої освіти або у підвищенні рівня першої.

Велика увага приділяється використанню сучасних методик навчання: рольових ігор, соціально-психологічних тренінгів, методів мозкового штурму та самоспрямовуючого навчання.

19. США. Велике значення для американської системи до­шкільного виховання мала реалізація програми «Хад Старт» (1965), яка передбачала, зокрема, значне збільшення асигну­вань на створення дошкільних закладів (особливо розрахова­них на дітей із малозабезпечених сімей). Нині відвідування дошкільних навчальних закладів у США стало нормою підго­товки до школи.

Найпоширеніший тип дошкільних закладів у США — гру­пи дітей віком 4 — 5 років, організовані при школах. Ці дер­жавні дитячі садки працюють 2 — 3 год., головний зміст їхньої роботи — інтелектуальний розвиток дитини. Для дітей ран­нього віку (з 3 років) працюють школи-ясла. Приватні центри організовуються переважно при підприємствах і організаціях для дітей робіт­ників і службовців, які в них працюють, і функціонують про­тягом дня.

Загальна концепція дошкільного виховання полягає у розвитку особистості дитини через організацію її досвіду. Значну увагу вчені й практики приділяють проблемі розвит­ку дитячої творчості та обдарованості. Наприклад, Р. Хесс і Д. Крофт відзначають специфіку самовираження дитини через засоби художнього та естетичного виховання. За допомогою мистецтва вчені радять розвивати у дітей здатність до спілку­вання.

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. IV. Розподіл нервової системи
8. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
9. IV. Філогенез кровоносної системи
10. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
11. POS-системи
12. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.

Переглядів: 904