Загальні відомості про країну.

Характеристика Основного закону ФРН 1949 р.

Розділ 13 РЕГУЛЮВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ВІДНОСИН У НІМЕЧЧИНІ

Судова влада

Правосуддя у Франції здійснюється чотирма гілками судової влади:

1) громадські суди, в яких розгляд дрібних суперечок здійснюється непрофесійними суддями — медіаторами (посередниками), що призначаються місцевими радами; 2) ієрархічна система судів загальної юрисдикції, які розглядають кримінальні та цивільні справи. Це трибунали малої інстанції, що розглядають незначні кримінальні та цивільні справи (є в департаментах); трибунали великої інстанції, що розглядають кримінальні та цивільні справи середньої складності; апеляційні суди; суди присяжних (асизи) при розгляді кримінальних правопорушень, за які передбачене покарання понад п'ять років позбавлення волі. До їхнього складу входять троє фахових суддів та 9 присяжних засідателів; касаційний суд, що очолює всю систему судів загальної юрисдикції; 3) різноманітні спеціальні суди (у справах неповнолітніх, військовослужбовців, з кримінальних справ, а також комерційні й трудові); 4) ієрархічна система адміністративних судів, яку складають регіональні адміністративні суди (низова ланка), адміністративні апеляційні суди та державна рада (вища ланка).

Крім цих судів у Франції існують два спеціальних органи, що не увійшли до судової системи, вони створені для суду над вищими чиновниками: 1) Суд правосуддя республіки — судить міністрів; 2) Високий суд правосуддя — розглядає обвинувачення проти Президента.

Наявність такої складної судової системи зумовлює можливість суперечок про компетенцію та підсудність. Для дозволу цих суперечок створений Трибунал з конфліктів. Він складається з восьми членів: по три обираються Касаційним судом і Державною радою. Ці шість членів обирають із числа своїх колег у відповідному органі ще двох членів Трибуналу і двох їхніх заступників. Перевибори проводяться кожні три роки. Головою Трибуналу за посадою є міністр юстиції, але фактично Трибуналом керує віце-голова, який призначається міністром юстиції.

13.1. Характеристика Основного закону ФРН 1949 р.

13.2. Конституційно-правовий статус парламенту в Німеччині.

13.3. Глава держави.

Федеративна Республіка Німеччина – держава в Західній Європі. За формою державного устрою – федерація, що складається із 16 земель (10 з них – так звані старі землі, тобто ті, які входили до складу Західної Німеччини; 6 земель утворено на території колишньої НДР: Берлін, Мекленбург – Передня Померанія, Бранденбург, Саксонія, Саксонія-Ангальт, Тюрінгія). Межі земель з деякими змінами збігаються з кордонами князівств та історичних областей, що склалися в період раннього Середньовіччя. З урахуванням цього, а також практично мононаціонального характеру держави, федерація будується за територіальною ознакою, без яких-небудь національних підстав. Водночас кожна земля має власну конституцію, виборний законодавчий орган – однопалатний ландтаг (лише в Баварії існує двопалатний представницький орган) і уряд на чолі з прем'єр-міністром.

Конституцію Федеральної Республіки Німеччини було прийнято Парламентською радою 8 травня 1949 р. і затверджено військовими губернаторами США, Франції, Великобританії. Терміни "Засновницькі (установчі) збори" і "конституція" були знято з ужитку на вимогу німецьких представників як такі, що "мають на увазі явний сепаратизм". Встановлений Основним законом конституційний порядок повинен був мати "тимчасовий характер". Фактично після схвалення його всіма землями Західної Німеччини (крім Баварії, що підтвердила, проте, свою належність до ФРН) наприкінці травня 1949 р. він набрав чинності як постійна Конституція ФРН. 23 травня 1949 р. вважається днем утворення держави ФРН. Інститут військових губернаторів було перетворено на інститут "військових комісарів" західних держав у Німеччині. 14 серпня 1949 р. відбулися перші вибори в бундестаг, а 12 вересня 1949 р. створено бундесрат, через три дні вибрано президента і федерального канцлера. Але і після виборів ФРН, навіть формально, не здобула повного суверенітету, оскільки сфери зовнішніх відносин, зовнішньої торгівлі та ін. залишалися прерогативою верховних комісарів.

За формою державного правління ФРН – парламентська республіка. Найвищими органами держави є федеральний президент, бундестаг і бундесрат, Федеральний уряд і Федеральний конституційний суд.

Договір про єдність Німеччини було підписано 31 серпня 1990 р. у Берліні, в палаці "Унтер ден Лінден". Договір є об'ємним і змістовним документом, який регулює всі правові аспекти створення єдиної Німецької держави, а також дає тлумачення окремих статей і положень у протоколі та численних додатках.

Преамбула договору формулює мотиви об'єднання, а суть договору визначається в першій статті: "Із вступом Німецької Демократичної Республіки у Федеральну згідно зі статтею 23 Основного закону..."

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Регіональне і місцеве управління та самоврядування	\|	Конституція 1949 р.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.