Мистецтво аргументації. Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування.

Підшлункова залоза.

Ендокринна частина – панкреатичні острівці (острівці Лангерганса).

β – клітини – синтезують інсулін;

L – клітини – глюкагон.

Інсулін:

· підвищує проникливість клітинних мембран для глюкози, знижує рівень глюкози в крові, стимулює синтез глікогену в печінці і м’язах і знижує утворення глюкози із амінокислот;

· стимулює синтез білка із амінокислот і транспортує їх із крові у клітину;

· посилює утворення жирних кислот із продуктів вуглеводного обміну і накопичення резервів жиру.

Глюкагон – антагоніст інсуліну, збільшує розщеплення глікогену в печінці до глюкози, рівень глюкози підвищується ; стимулює розщеплення жиру в жировій тканині.

Регуляція виділення гормонів в підшлунковій залозі залежить від рівня глюкози в крові (3,33 – 5,55 ммоль/л).

При її підвищенні (гіперглікемія) збільшується секреція інсуліну, при гіпоглікемії – знижується виділення інсуліну.

Збудження симпатичної нервової системи призводить до гіперглікемії, парасимпатичної нервової системи – гіпоглікемії.

Аргумент

Аргумент (у перекладі з латинської доказ) — це наступне положення (мовні висловлювання чи текст), яке стосується тези й обґрунтовує її чи переконливо доводить істинність тези. Аргументи бувають прямі (безпосередні) і непрямі (опосередковані), в ролі яких можуть виступати аксіоми, точки зору та думки авторитетних людей. Розрізняють два типи аргументації: логічну й аналогійну. Основою логічної аргументації є силогістика (гр. 8у11о£І8пко8 — дедуктивний), започаткована ще в логіці Арістотеля. В античній риториці силогізми (дедуктивні умовисновки) уявлялись як єдність двох суджень з проміжним: якщо А є В, а В є С, то А є С; А є меншим терміном і суб'єктом, С є більшим терміном і предикатом, В є середнім терміном і залишається за межами висновку. Розрізняють чотири фігури силогізму залежно від положення середнього терміна для того, щоб гарантувати коректну побудову умовисновку:

АєВ АєВ АєС АєВ

ВєС СєВ АєВ СєА

умовисновок АєС СєА СєВ СєВ.

Відношення між термінами у силогізмах можуть бути таких типів:

● Будь-який,,, є... (загальностверджувальне судження).

● Ні один... не є (загальнозаперечне судження).

● Деякий... є (частково стверджувальне судження).

● Ніякий... не є (частково заперечне судження).

Кожна з фігур може вживатися в чотирьох видах, отже, можна побудувати 64 комбінації суджень, з яких, як пишуть ритори (Є. Клюєв), лише 19 гарантують коректні висновки-докази. Наприклад: Молоді є веселими. Студенти є молодими. Висновок: Студенти є веселими і т. ін. Проте реально в промовах і дискусіях силогізм не завжди розгортається, його посилання випускаються, і доказ ніби сам собою розуміється. Такі усічені судження Арістотель називав ентимемами. Вони характерні для живого, практичного мислення. На противагу ентимемам в античній риториці користувалися і соритом (гр. 8бго8 — купа, куча). Арістотель називав сорит чималим ланцюжком суджень з випущеними посиланнями (посилками).

Майстерності аргументації можна досягти, якщо оволодіти силогістикою і знати фундаментальні закони логіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Статеві залози.	\|	Закон суперечності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.