Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Соціально-економічний розвиток держави

Соціально-класова структура населення.

 

Як у будь-якій феодальній державі, у Великому князівстві Литовському й Руському існувало два основних класи: феодали й селяни, а також інші групи населення: нечисленні ремісники, торговці, духовенство й ін. Соціально-економічне становище представників різних класів і груп істотно відрізнялося, але у правовому відношенні ці розходження були значно меншими.

У результаті довгої еволюції соціально-класової структури Великого князівства склалося суспільство, у якому станова приналежність мала більше значення, ніж класова.

Верхню сходинку соціально-класової ієрархії займали великі землевласники – князі, магнати, пани. Не дуже численна, ця група поєднувала представників приблизно 20 княжих і 50 найбільш знатних боярських родів. Колись відкрита, вона поступово перетворювалася в замкнену касту. Представники вищої аристократії зосередили у своїх руках величезну політичну владу, посідаючи ключові посади на всіх рівнях державного керівництва. Привілеї 1492 та
1506 років законодавчо закріпили за магнатами їхні права: непідсудність іншим судам, крім великокняжого й Ради панів, участь у військових походах під своїми хоругвами й на чолі власних загонів. У національному плані серед вищої аристократії переважали руські (українські й білоруські) прізвища.

Трохи нижче панів-магнатів стояли бояри – дрібні й середні землевласники. Усі вони зобов'язані були нести військову службу й за неї одержували від великого князя землі та привілеї. У ХVІ ст. під впливом Польщі за цією групою закріпилася назва бояри-шляхта, а потім – просто шляхта. Тоді ж путніми й панцирними боярами стали називати селян і збіднілих бояр, зобов'язаних брати участь у військових походах у складі загонів окремих феодалів.

Правове положення шляхти визначалося традиціями й умовами дарування землею. Перші привілеї, видані Ягайло у 1387 р. та Вітовтом у
1413 р., надали додаткові права католикам. Незабаром, у 1432 і 1434 рр., не в силах більш ігнорувати інтереси православних, Сигізмунд надав їм ряд додаткових прав, у тому числі звільнив від усіх натуральних повинностей. Загальноземський привілей Казимира у 1447 р. поширювався на всю шляхту, незалежно від віросповідання й гарантував їй особисту недоторканність, свободу пересування, право вотчинного суду й деякі інші права. Основні права й обов'язки шляхетського стану були закріплені в усіх редакціях Литовського статуту.

Міщани – жителі міст, складали досить численну групу населення.
У країні існувало багато міст, найбільшими з яких були Київ, Львів, Кам'янець, Луцьк, Житомир та інші. У більшості українських міст діяли стародавні, часів Київської Русі, норми самоврядування. Такі міста звичайно мали свого князя й були тісно зв'язані з волостю (або земщиною). Поступово руське право витіснилося магдебурзьким, з його самоврядуванням західноєвропейського зразка. Жителі міста, що одержали магдебурзьке право, складали самоврядну замкнуту громаду, керовану виборними магістратом і судом.

Провідну роль у міському самоврядуванні грали патриції – цехові майстри, багаті торговці. Найбідніші верстви населення – плебеї, були практично безправні. Усім городянам заборонялося володіти маєтками. Мешканці різних міст мали різні права й обов'язки, що регламентувалися спеціальними грамотами. Але усі вони були відсторонені від участі у загальнодержавних справах.

Значним впливом у містах користувалися іноземці, що складали чималу частину їхнього населення: поляки, німці, євреї й ін. А православне міщанство з часом усе більш обмежувалося у правах.

Переважну більшість населення Великого князівства складали селяни. Існувало три основних категорії селяни: вільні, залежні й раби. Їхнє становище й кількісне співвідношення протягом двох століть істотно змінилося.

Абсолютна більшість селян на початковому етапі існування держави були особисто вільними общинниками – смердами. Вони володіли основними правами, мали свою землю й право розпоряджатися нею, спільно користувалися лісами, водоймами, пасовищами.

До кінця ХV ст. на всій території Великого князівства головною формою експлуатації була натуральна рента. У залежності від своїх основних обов'язків селяни поділялися на тяглих (зобов'язаних відпрацьовувати панщину) і данників, що сплачували натуральний оброк.

Основними одиницями оподатковування були дим або дворище, що складалося з невеликої групи дворів (найчастіше за принципом споріднення й виступаючих перед державою як єдине ціле). Кілька дворищ утворювали село, кілька сіл – волость – головну адміністративну одиницю князівства.

У селах існували громади – свого роду органи місцевого самоврядування, очолювані старостою, отаманом або тіуном і радою, яку обирав селянський сход. Громада несла колективну відповідальність за сплату податків і мала судові права. Суд селянського сходу називався копним.

Залежні селяни називалися закупами. Ними ставали неплатоспроможні боржники. Після повернення боргу закупи знову здобували волю.

Селян, що знаходилися у положенні рабів, було небагато. Здебільшого це були полонені, злочинці та діти рабів. Вони іменувалися челяддю або холопами й протягом ХVІ ст. за своїм статусом усе більш наближалися до загальної маси селян. У 1568 р. 3-й Литовський статут ліквідував рабство.

Усі ці групи сільського населення були відкритими й непостійними. Зміна їх політичного й соціально-економічного положення характеризується стиранням відмінностей на підставі усе більшого скорочення прав
і збільшення повинностей.

Процес юридичного закріпачення селянства почався з 1447 р., коли Казимир подарував боярам право суду над підданими. Протягом ХІV–
ХVІ ст. поступово обмежувалися права селян на землю й вільне пересування. Особливо інтенсивно цей процес пішов з кінця ХV ст. Поштовхом послужило підвищення попиту на хліб у Західній Європі й наступна перебудова системи господарювання у східно- й центрально-європейському регіоні. Спочатку в Польщі, а потім у Східній Галичині й на Волині феодали стали розширювати свої господарства, створюючи багатогалузеві натуральні господарства, іменовані фільварками.

Фільварки виробляли основну масу товарного хліба. Вони поширювалися з заходу на схід і з кінця ХVІ ст. почали організовуватися на придніпровських українських землях. Заснування й розширення фільварків спричинилося збезземелюванню селян й росту панщини. Так, у Східній Галичині на початку ХV ст. панщина складала 14 днів на рік, а наприкінці – 104 дня (2 дні на тиждень). У ряді господарств вона досягала 4 днів на тиждень.

Важливим етапом на шляху закріпачення селян стала реалізація Статуту на волоки, виданого у 1557 р. Сигізмундом П Августом. Відповідно до Статуту, в усіх великокняжих володіннях у Литві, на Берестейщині, Пінщині, Волині був здійснений переділ общинних земель. Один дим (селянське господарство) наділявся одним волоком, що дорівнювався 19,5 десятинам. Путні бояри й панцирні слуги одержували по два волоки. Інші землі відрізалися під фільварки. Запроваджувалася обов'язкова панщина – 2 дні на тиждень, скасовувалося виборне керівництво общини, перехід селян дозволявся лише у межах володінь великого князя. Слідом за великим князем волочну реформу стала проводити у своїх маєтках і шляхта. Але більшої частину українських земель ці перетворення до кінця ХVІ ст. не торкалися.

Закріпачення селян у Великому князівстві завершилося у 1588 р., що зафіксував 3-й Литовський статут. Відтепер, проживши 10 років на землі феодала, селянин ставав кріпаком, тому що умови уходу (величезний викуп або заміна себе іншим працівником) були практично нездійсненними. Протягом 10 років феодал міг шукати й повертати втікача-кріпака. Погіршилося й правове становище селян – вони були позбавлені права повноправної участі у судовому процесі зі шляхтою.

Економіка Русько-Литовської держави мала натуральний характер, тобто все необхідне для життя вироблялося на місцях.

Головною галуззю економіки було сільське господарство і, насамперед, землеробство. У різних регіонах використовувалися різні системи землеробства: у північних лісових – підсічна, у південно-східних степових – двопільна, у західних і центральних лісостепових районах поширювалася найбільш передова трипільна система. Землю обробляли переважно дерев'яною сохою. У боярських господарствах використовували дерев'яний плуг із залізними лемехами.

Основними сільськогосподарськими культурами були жито, пшениця, ячмінь, овес, просо, гречка. Вирощували також технічні культури (льон, коноплі) й городні (капусту, салат, горох, квасолю, петрушку). Широкого розвитку набули тваринництво, садівництво, бджільництво. У лісових районах значну роль у господарському житті продовжували відігравати полювання, рибальство, бортництво.

У ХІV–ХVІ ст. на українських землях продовжувало розвиватися ремесло. Воно усе більше відокремлювалося від сільського господарства й зосереджувалося у містах. Збільшувалося не тільки число ремісників, але й кількість ремісничих спеціальностей, якими володіло місцеве населення. Якщо у часи Київської Русі їх було близько 80, то на початку ХVІ ст. – понад 200. У містах і селах жили й працювали ковалі, гончари, ткачі, кравці, столяри, ювеліри й інші фахівці.

Наприкінці ХІV ст. у містах Галичини, а пізніше у Києві, Луцьку й інших містах ремісники стали об'єднуватися у цехи – професійні організації виробників певних видів продукції. Це дозволило їм регулювати розвиток ремесла й успішно протистояти наступу феодалів і конкуренції своїх колег партачів – ремісників, що працювали індивідуально.

У сільській місцевості переважний розвиток одержали промисли, зв'язані з переробкою сільгосппродукції: млинарський, винокурний, пивоварний та ін. Розширювалися й зміцнювалися давні промисли: у Галичині видобували сіль, на Наддніпрянщині варили селітру, скло, виготовляли поташу.

З розвитком ремесла розвивалася торгівля. Вона не змінила натуральний характер економіки, але з її розширенням зміцнювалися зв'язки між містом і селом, різними регіонами країни тощо. Таким чином, вона сприяла формуванню національного ринку.

Вже у ХІІІ столітті між містом і селом велася жвава торгівля. На місцевих торгах, що проводилися щотижня, селяни й ремісники продавали свою продукцію, обходячись без посередників. Ця практика збереглася до ХVІ століття.

Більш масштабні торговельні операції здійснювалися у містах. Причому, переважно силами купців, а не виробників. Кількість міст зростала. У 40-х рр. ХVII ст. в Україні їх нараховувалося близько 1000. Більшість з них виглядали як великі села. Найбільше місто – Львів, нараховував близько 18 тис. жителів, Київ – 13–14 тис., інші – значно менше.

У великих містах, як правило, раз на рік проводилися ярмарки, куди з'їжджалися купці з усіх кінців країни й з інших держав. Торгували українці переважно із сусідніми Польщею, Московією та Кримським ханством.
З кінця ХV ст. розширилися торговельні зв'язки з західноєвропейськими країнами. В Україну, в основному, завозилися предмети розкоші, зброя, а вивозилися сировина й сільськогосподарська продукція.

Соціально-політична ситуація у Великому князівстві Литовському і Руському до кінця ХV століття була досить спокійною й стабільною. Джерела не повідомляють про скільки-небудь серйозні антифеодальні виступи. У разі потреби населення зверталося до суду і в такий спосіб захищало свої права.

Процес закріпачення селян супроводжувався посиленням соціального й економічного гноблення, що викликало масове невдоволення й опір.
У боротьбі з феодалами вони використовували різні методи: зверталися зі скаргами на гнобителів до короля, великого князя, у суди, відмовлялися відпрацьовувати панщину й виконувати інші повинності, тікали до іншого феодала або на вільні землі й, доведені до розпачу, бралися за зброю.

У 1431 р. спалахнуло повстання селян Бакотської волості на Поділлі. Вигнавши королівські війська й феодалів, вони оголосили себе вільними людьми й протягом трьох років не сплачували податки, не виконували повинності. Повстання було жорстоко придушене, а волость передана Польщі.

Великий селянський виступ відбувся у 1490–1492 рр. під керівництвом Мухи. Воно охопило райони Східної Галичини, Буковини, Покуття, Молдови. Повсталі убивали феодалів, грабували й знищували їхні маєтки. На їхнє придушення були кинуті королівські війська, яким удалося обезглавити, а потім придушити повстання.

1514 року в Угорщині закарпатські селяни взяли участь у антифеодальній війні під керівництвом Георгія Дожа. Зібравши 60-тисячну селянську армію для війни з Туреччиною й кинувши її напризволяще без їжі, одягу і даху, угорський уряд сам спровокував могутній антифеодальний виступ. Дожа оголосив республіку, загальну рівність і верховенство народу. Але розрізнені сили повстанців були незабаром розбиті урядовими військами.

Політичні й економічні зловживання шляхти у містах створили основу для невдоволення міщан. Але міські повстання були нечастими.
У 1536 р. черкаські міщани вигнали свого старосту, що грабував населення. Їм на допомогу прийшли канівці. Побоюючись поширення безладдя, уряд призначив у Черкаси нового старосту. У 1541 р. відбувалися виступу міщан у Брацлаві та Вінниці.

Усі антифеодальні виступи на українських землях Великого князівства мали соціально-економічні причини. Вони були неорганізованими, нечисленними й локальними. Ґрунт для масового невдоволення дозрів лише у другій половині ХVІІ століття.

Національно-визвольний рух також почав формуватися пізніше, у ХVІІ ст. І авантюра князя М. Глинського, католика й фаворита покійного короля, що не одержала широкої підтримки ні в народі, ні серед шляхти не може розглядатися як приклад цього руху.

 

 


Читайте також:

  1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
  2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
  3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
  4. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
  5. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  7. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  9. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
  10. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  11. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
  12. Антиінфляційна політика держави




Переглядів: 677

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Великого князівства Литовського й Руського | Українські землі у складі Польщі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.