Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Великого князівства Литовського й Руського

Політична система

 

Політична система Великого князівства, усі її складові елементи протягом ХІV–ХVІ ст. зазнали серйозної трансформації й повинні розглядатися тільки у динаміці.

Литовсько-Руська держава склалася як федерація окремих земель і князівств із різним ступенем залежності від центру. Форми цієї залежності багато у чому визначалися обставинами входження територій у Велике князівство й фіксувалися договором – «рядом». При цьому права й звичаї земель зберігалися у недоторканності. Пізніше відносини між центральною й місцевою владою оформлялися спеціальними грамотами – привілеями, пожалуваними, зокрема, у 1507 р. Київщині та у 1501, 1509 рр. Волині.

Головною тенденцією у зміні державного устрою Великого князівства було посилення централізації. Тверду централізаторську політику став проводити Вітовт наприкінці ХІV – на початку ХV ст. А його спадкоємці успішно завершили цей курс. У результаті до кінця ХV ст. уділи були повністю ліквідовані й князівство перетворилося у єдину централізовану державу, регіони якої, однак, зберегли широку внутрішню автономію.

На чолі держави стояв великий князь із роду Гедеміновичів, що зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу й судову владу. Порядок успадкування, очевидно, узаконений не був і здійснювався на змішаних засадах: на престол обирався один із синів великого князя.

Владні функції глави держави перетерпіли істотні зміни спочатку в напрямку посилення, а потім – обмеження одновладдя. Після Кревської унії під впливом Польщі у Вільно остаточно оформилася великокняжа рада – Рада панів, що складалася з вищих чинів держави й близьких родичів князя. Спочатку Рада діяла як дорадчий орган, поступово набираючи силу, і з кінця ХV ст. набула рівні з великим князем владні повноваження. Правова основа її діяльності була визначена привілеєм 1492 р. Вона була досить численною й негнучкою. Її членами могли бути тільки католики (хоча існували й виключення) і до того ж дуже багаті оскільки участь у її роботі не оплачувалася.

Із середини ХV ст. великий князь за прикладом Польщі став залучати до рішення державних справ дрібну шляхту. У 1440 р. вона вперше брала участь у виборах глави держави. Збори дрібної та середньої шляхти – сейми, стали традиційними. Їхня компетенція розширилася й фактично цілком повторювала компетенцію Ради панів.

У 1566 р. 2-й Литовський статут юридично оформив проведену напередодні реформу політичної системи. У результаті великий князь фактично став конституційним монархом, який поділяв владу з Радою панів і сеймом. Статут юридично закріпив порядок і норми представництва шляхти у сеймі: від кожного повіту обиралося по два делегати.

2-й Литовський статут закріпив також новий чіткий адміністративний розподіл Великого князівства на 13 воєводств, у тому числі 5 українських: Берестейське, Брацлавське, Волинське, Київське, Підляшське. Воєводства були різні за розмірами (українські набагато більші за інших) й складалися з повітів. На чолі воєводства стояв призначуваний князем воєвода, на чолі повіту – староста, що обирався шляхтою. Крім того, для судочинства було створено 30 судових округів з виборними суддями-шляхтичами.

Протягом тривалого часу Русько-Литовська держава не мала узагальнюючого документа, що регламентував правові відносини у суспільстві. Ці відносини базувалися на різних урядових постановах, привілеях, місцевих традиціях. Широко застосовувався кодекс «Російська правда», що дістався у спадщину від Київської Русі. Усе це дозволяє говорити про панування у князівстві руського права.

До початку ХVІ ст. об'єктивно назріла необхідність юридично оформити нові політичні й соціально-економічні відносини у суспільстві. З ініціативи шляхти після всебічного обговорення у 1529 р. сейм затвердив збірник законів – 1-й Литовський статут. Він складався з 13 розділів, що поділялися на 264 артикули. У 1-му розділі визначався статус верховної влади й ставлення до неї населення, у 2-му регламентувалася організація військової служби, у 3-му – права шляхти, у 4-му – положення про суди й суддів, у всіх іншим містилися норми цивільного й карного права, порядок судочинства.

І за структурою, і за змістом 1-й Литовський статус був дуже близький до Руської правди, тому що обидва документи успадковували одні зразки, один тип правосвідомості та розуміння правових відносин у суспільстві.

Друга редакція Статуту була затверджена сеймом у 1566 р. й узаконила додаткові права та привілеї шляхетського стану, але цьому документові не судилося довге життя, оскільки підписана у 1569 р. Люблінська унія докорінно змінила політичну ситуацію в країні. Люблінський сейм обрав комісію (з одних литовців) для приведення Статуту у відповідність до польського законодавства. Хоча комісія, відредагувавши документ, свідомо не вирішила поставлену задачу (у новій редакції свого основного закону Велике князівство як і раніше виступало як самостійна й повноправна держава), під тиском обставин і литовської шляхти король Речі Посполитої Сигізмунд Ш змушений був затвердити цей Статут.

3-й Литовський Статут був надрукований у Вільно (попередні були рукописними) й покладений в основу правової системи, у тому числі й на українських землях, що увійшли до складу Польщі. Він на сторіччя пережив саме князівство, залишаючись аж до початку XIX ст. діючим правом на Лівобережній Україні та більшості інших українських земель.

 

 


Читайте також:

  1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
  3. Архіви центральних установ Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Литовська та Коронна метрики. Волинська метрика
  4. Визначте кордони Галицько – Волинського князівства на історичній карті [Див.істор.карту].
  5. Використання карти великого масштабу проекції Гаусса-Крюгера
  6. Вплив культури Київської Русі на життя Литовського князівства.
  7. Входження краю до складу Переяславського князівства.
  8. Входження Русі-України до складу Литовського князівства
  9. Галицька та Волинські землі. Утворення Галицько - Волинського князівства.
  10. Галицько-Волинське і Литовське князівства в руській історії
  11. Джерела давньоруського права




Переглядів: 705

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Її внутрішня й зовнішня політика | Соціально-економічний розвиток держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.