Галицька та Волинські землі. Утворення Галицько - Волинського князівства.

Наприкін. XII — у першій пол. XIII ст. Давньоруська держава занепадає. Внаслідок цього в історичній науці тривалий час панувала думка, що на її руїнах виникло — як наступник Київської Русі —Владимиро-Суздальське князівство, а потім і Московське царство. Проте видатний український історик М. Грушевський переконливо довів, що безпосереднім наступником державності Київської Русі було Галицько-Волинське князівство.

Об'єднанню Галицького і Волинського князівств значною мірою сприяли тісні економічні та культурні відносини, які здавна підтримувалися між ними, незважаючи на міжусобні війни між окремими князями. До єдності спонукала також необхідність; спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом — монголо-татар. Уже невдовзі по смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там закріпитися. Лише в 1199 р., після кончини князя Володимира, останнього представника династії Ростиславичів, він зміг повернутися в Галичину та силою об'єднати її з Волинню. Водночас Роман здобув Київ (1202), де посадив залежного від себе князя, і фактично зосередив під своєю владою всі, за винятком Чернігівського князівства, українські землі від Карпат і Дунаю до Дніпра.

Утворення об'єднаної Галицько-Волинської держави з центром у Галичі було подією великої історичної ваги, оскільки сформувався міцний політичний організм, що мав перейняти та продовжити державницьку традицію Київської Русі. Оволодівши значною частиною давньоруської спадщини, нова держава на межі XII—ХІІІ ст. за розмірами своїх володінь не поступалася Священній Римській імперії німецької нації. її володаря величали "великим князем", "царем", "самодержцем усієї Русі". У 1204 р. Папа Римський пропонував Роману Мстиславичу в обмін на прийняття католицизму королівську корону, але він відмовився.

Галицько-Волинське князівство спиралося на міцну економічну основу. На його території, не спустошеній зовнішніми ворогами, інтенсивно розвивалося господарське життя. Тоді як Чернігівщина наприкін. ХІІ — на поч. XIII ст. лежала в руїнах після набігів кочівників, численне галицько-волинське населення розбудовувало старі й закладало нові міста, успішно займалося ремісництвом та сільським господарством, освоювало нові соляні родовища, колонізувало стенові простори. Істотне значення мало і те, що держава князя Романа розташовувалася на шляху Буг — Дністер, який замінив занепалу дніпровську артерію, і контролювала частину балтійсько-чорноморської торгівлі. Сухопутні торгові шляхи вели, як правило, на Захід. Важливим було те, що на відміну від багатоетнічної Київської держави Галицько-Волинська охоплювала лише українські етнічні землі, а тому її легше було консолідувати.

У внутрішній політиці Роман спирався на середнє і дрібне боярство, насамперед волинське, та міщан. Він зосередив увагу на зміцненні княжої влади, приборкав боярську верхівку, частину якої відправив у заслання чи стратив.

Активною й цілеспрямованою була зовнішня політика галицько-волинського князя. Здійснивши вдалі походи проти Литви, Польщі, Угорщини, половців, він посилив свій вплив на Русі, підніс міжнародний авторитет держави, яка поступово входила до західноєвропейського світу як його органічна складова.

Прагнучи припинити князівські міжусобиці та консолідувати сили для протидії зовнішнім ворогам, Роман Мстиславич в останні роки життя запропонував проект формування центральної влади на Русі. Він передбачав, що великий князь київський мав обиратися шістьма найвпливовішими удільними князями (галицько-волинським, чернігівським, полоцьким, смоленським, суздальським та рязанським), а на місцях, у межах удільних князівств, влада мала переходити від батька до сина. Таким чином, на думку Романа, можна було зупинити процес роздроблення.

Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати всю Русь. У 1205 р. він загинув під польським містом Завихостом у битві з військом краківського князя Летка Білого. Але династія Романовичів, яку започаткував Роман Мстиславич, майже 150 років .утримувала українську державність, залишивши добрий слід у нашій історії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суцільна колективізація сільського господарства	\|	Поділи Польщі та приєднання Правобережної України до Росіі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.