Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Антське державне утворення.

Результати індустріалізації УРСР 1920-1930-х років

Культові фігури «трудового героїзму» в Україні

Реконструйовані підприємства

Нові промислові підприємства

 

З кінця 1920-х років до 1941 р. в Україні були побудовані сотні нових промислових підприємств. Головні підприємства отримували комплектуючі і обслуговували всю територію СРСР.

Головні новобудови:

· ДНІПРОГЕС;

· Запоріжсталь;

· Криворіжсталь;

· Азовсталь;

· Харківський тракторний завод.

· Новокраматорський машинобудівний завод та ін.

 

 

В ході «сталінської індустріалізації» в Україні були капітально реконструйовані вже існуючі підприємства, засновані в кінці XIX — на початку XX століть.

Головні реконструйовані підприємства:

· Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча;

· Дніпровський металургійний комбінат імені Ф. Е. Дзержинського;

· Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського;

· Нижньодніпровський трубопрокатний завод імені Карла Лібкнехта і т. ін.

 

 

 

Велику популярність придбали в 1930-і роки окремі приклади «трудового героїзму».

Олексій Стаханов — у вугільній промисловості;

У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміно» Олексій Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників добув 102 тонни вугілля при нормі 7 тон на 1 вибійника, в 14,5 рази перекривши норму видобутку. Прикладу Стаханова стали слідувати інші виробничники. Подвиг Стаханова поклав початок поняттям «стахановці» та «стахановський рух» на всій території СРСР.

Парасковія Ангеліна — в тракторній промисловості;

Макар Мазай — в металургії.

 

В кінці першої п'ятирічки в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення ВПК.

Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в структурі економіки Української РСР. Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії.

у 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р.;

за обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великобританії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини);

Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.

Східні слов'яни, що жили,на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в державну формацію антів (етнонім анти, на думку лінгвістів, іранського походження і означає людей, що перебувають на окраїні, рубежі), яка займала територію між Дністром і Дніпром, а в період найвищого свого піднесення простягалася від Дону до Румунії й далі на Балкани. Не відома загальна кількість племен, що входили до складу цього об'єднання. Але з повідомлення Готського історика Йордана про полонених антських старшин випливає, що їх було не менше 70.

В Антському державному об'єднанні панував демократичний лад. Прокопій Кесарійський писав, що склавінами та антами не править хтось один, але здавна управляє ними народне зібрання і всі справи, добрі чи лихі, вирішуються спільно. За часів загальної небезпеки вони обирали правителя, авторитет якого визнавав увесь народ. Поступово реальна влада зосереджувалася в одних руках. Антських царів Божа, Андрагаста, Мезамира, полководців Доброгаста, Всегорда, Пирогаста та ін. згадують письмові джерела. Найближче оточення царя становили старійшини племен, що входили до складу об'єднання. Маючи досить сильну військову організацію, анти, яких найвидатніший український історик М.Грушевський вважав предками українського народу, вели успішні війни зі своїми сусідами. Воєнні походи спочатку були справою добровільною, в них брали участь всі бажаючі. Пізніше починає виділятися дружина, для якої війна стає професійним заняттям та засобом збагачення. Можновладці експлуатували полонених і обертали їх на рабів. Чисельність останніх була досить значною, якщо врахувати, що в окремих військових походах анти захоплювали в полон десятки тисяч чоловік. Але це не було класичне рабство. Найчастіше воно перетворювалося на феодальну залежність полоненого від власника. Через певний час полонені за викуп могли повернутися додому або ж залишитись уже на становищі вільних.

Певний час анти межували з Готами, які проживали в причорноморських степах у II — IV ст. Відносини між обома народами мали несталий характер. Союзні стосунки і спільні воєнні заходи, спрямовані проти Римської імперії, чергувалися зі збройними сутичками та політичною конфронтацією. В IV ст. у володіння Готського королівства вторглися гуни, які вийшли із Центральної Азії. Вони не загрожували існуванню Антського об'єднання і тому анти виступили на їхньому боці у боротьбі з ґотами. В результаті останні були розгромлені й покинули територію України. Слідом за ними на захід рушили і гуни. В сер. V ст. вони також були розбиті та розпорошені серед місцевих народів.

Водночас із занепадом готів та гунів, під натиском варварських народів загинула і Західноримська імперія. Натомість Східноримська імперія — Візантія, як і Антське державне об'єднання, зуміла вистояти. Відносини між ними багато в чому визначали політичну ситуацію в Європі протягом другої пол. V — сер. VI ст. Особливо це виявилося у т. зв. Балканських війнах, які анти разом з близькими до них склавинами (слов'янським протодержавним міжплемінним об'єднанням, що знаходилося на території сучасної Південної Польщі, Словаччини, Трансільванії), вели за сфери впливу в Придунайській рівнині та на Балканах. У першій пол. VI ст. слов'янський наступ, за словами українського дослідника М.Брайчевського, мав характер сезонних походів. Наші предки переходили через Дунай, вторгалися у візантійські володіння, захоплюючи багаті трофеї і полонених, а восени поверталися додому. З сер. VI ст. починається слов'янське розселення на правобережжі Дунаю та колонізація Балкан. Протягом кількох наступних десятиліть північ Балканського півострова повністю слов'янізується (сучасні Болгарія і Югославія). Окремі слов'янські колонії виникають на Пелопоннесі й навіть у Малій Азії.

Подальшим колонізаційним планам антів та склавінів завадила нова хвиля завойовників з Центральної Азії — аварів. Протягом 558 — 568 pp. вони пройшли через південні степи і в Трансільванії (територія сучасної Румунії) заснували свою державу — Аварський каганат. Підкоривши склавінів, авари розпочали наступ на антів, які діяли в союзі з Візантією. У результаті тривалої боротьби анти зазнали нищівної поразки. З 602 р. вони вже не згадуються давніми авторами. Праукраїнське Антське об'єднання розпалося. Почалося формування нових племінних союзів та державних утворень.

41. Козацько-селянські повстання в Україні наприкінці ХVI – у 20-30-х рр. ХVI І ст

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591—1596) та друга (1625—1638) .

Це повстання під проводом: Криштофа Косинського (1591-1593 рр.), Северина Наливайко (1594-1596), Марка Жмайла (1625), Тараса Федоровича (Трясила) (1630-1631), Івана Сулими (1635), та повстання 1637-1638 рр., яким керували спочатку Павло Буг, пізніше Яків Острянин та Дмитро Гуня.

Основні причини першої хвилі народного гніву: посилення кріпосницького та національного гніту (нагадаймо, що «артикули» польського короля Генріха Валуа (1573) та третій Литовський статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права); енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані «уходниками» та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.

Повстання К. Косинського(1591-1593 рр.)

Приводом до повстання стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозьким козацьких земель. Загін реєстрових козаків на чолі з К. Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і місто Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Київський воєвода Костянтин Острозький, зібравши численне шляхетське військо та загін німецьких найманців, у серпні 1593 р. завдав поразки козацькому війську у вирішальній битві під П'яткою на Житомирщині. К. Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запорожжя.

В травні 1593р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський (за однією версією під час бою, за іншою — підступно вбитий слугами князя Вишневецького в ході переговорів). Залишившись без лідера, повстанці зазнали поразки.

Повстання С. Наливайка(1594-1596)

Як сотник надвірних козаків князя Острозького Наливайко був змушений брати участь у придушенні повстання К. Косинського, проте після битви під П'яткою він залишає службу і організовує на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. Здійснивши вдалий похід проти татар, Северин та його прибічники захопили зброю та 4 тис. коней. Северин посилає на Січ своїх посланців з метою прихилити на свій бік січовиків для виступу проти поляків.

Частина старшини не побажала приєднуватися до дій людини, яка брала участь у розгромі К. Косинського під П'яткою, а решта, обравши наказним гетьманом Г. Лободу, вирушила на допомогу наливайківцям.

Жовтень 1594 р. - початок повстання. Уже навесні 1595 р. на території України вели боротьбу декілька десятків повстанських загонів, у лавах яких налічувалося понад 12 тис. осіб. Наприкінці 1595 — на початку 1596 pp. селянсько-козацькі виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля та білоруське Полісся. Таке успішне розгортання повстання значною мірою було зумовлене тим, що основні збройні формування Польщі на чолі з коронним гетьманом С. Жолкевським у цей час перебували в Молдові, де вони намагалися посадити на молдавський трон польського ставленика.

Урядом було прийнято рішення кинути проти селянсько-козацького коронне військо С. Жолкевського. Розуміючи, що протидіяти численному, вишколеному та озброєному польському війську він не зможе, Наливайко з невеликим загоном відступив до Білої Церкви. Саме в цьому місті було об'єднано сили трьох козацьких ватажків — С. Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи. Об'єднане козацько-селянське військо налічувало 5—6 тис. осіб, що дало змогу розгромити передові загони шляхетських військ на чолі и Ружинським, але перед основними силами Жолкевського вони змушені були відступити.

Одна з вирішальних битв відбулася в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля, у ході якої обидві сторони зазнали значних втрат, але жодна не отримала перемоги. Після цієї баталії Жолкевський відійшов до Білої Церкви і чекав підходу резервів, а козацьке військо — у Переяслав, де і відбулася рада, яка обрала гетьманом замість Наливайка Лободу. Частина повстанців мала на меті перейти кордон й утекти в Росію і тому забрала з собою жінок, дітей і майно, що помітно знизило мобільність козацького війська. Отримавши підкріплення, Жолкевський відрізав повстанцям дорогу до російського кордону.

В урочищі Солониця, неподалік від Лубен, козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Полоненого Наливайка та шістьох соратників було відправлено до Варшави, де у в'язниці його протримали більше року і у квітні 1597 р. відрубали голову, а потім четвертували тіло.


Читайте також:

  1. Адміністративне право і державне управління.
  2. Аналіз складу майна та джерел його утворення.
  3. Антське державне утворення.
  4. Валютні відносини та їх державне регулювання в Україні.
  5. Верховна Рада та державне управління
  6. Видатки на державне управління та судову владу
  7. Визначення методів ціноутворення.
  8. Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.
  9. Відвалоутворення.
  10. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття
  11. Внески на обов’язкове державне пенсійне страхування




Переглядів: 575

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Хід і методи індустріалізації УРСР | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.