Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.

Економічна система України занадто уразлива в сучасному глобалізованому світі. У числі першочергових завдань - процеси забезпечення стійкого економічного розвитку. Головне завдання дослідження - розробка механізмів регулювання економічних процесів на макро- та мікрорівнні з урахуванням стратегічних аспектів розвитку країни.

Вироблення пріоритетів економічного зростання має спиратися на пошук і закріплення країною свого місця у світовому поділі праці, здійснення структурних зрушень з метою створення та просування на внутрішній і зовнішній ринки вітчизняних високотехнологічних виробів, машин та устаткування, різноманітних товарів і послуг для задоволення потреб людини й суспільства в основних сферах життєдіяльності. Завдяки цьому залежність від сировинного експорту, яка зумовлює прив`язку до імпортних енергетичних джерел, має послабитися, а такі фактори економічного розвитку, як трудовий, освітній та науковий потенціал нації , - активізуватися, структури економіки України та розвинутих європейських країн - зблизитися, що є основою економічної інтеграції нашої країни в Європейський Союз.

Значним недоліком заходів уряду в царині виходу із кризового стану економіки є недостатність їх концептуального обґрунтування. Визначення основних пріоритетів державного управління у цій сфері має здійснюватися на основі виробничої концепції, а не розподільчої. Це означає активну підтримку державою реального сектора економіки.

Стабілізаційні дії урядів країн світу призвели до масованого перерозподілу відповідальності за дестабілізацію фінансової системи на рахунок більшості суспільства, платників податків. За оцінками ОЕСР сумарні витрати на підтримку банківського сектору склали $11 трлн., за оцінками аналітичної компанії Grail Research вартість всіх фінансових програм держав світу з подолання кризи складає $13 трлн., зокрема витрати на фінансове оздоровлення банків і компаній склали $3,6 трлн., стимулюючі програми — в $9,4 трлн. У країнах "Великої двадцятки" витрачено в середньому більше 30% ВВП на підтримку фінансового сектора (вливання коштів, гарантії, бюджетні позики, придбання активів, забезпечення ліквідності) [1].

Глобальна фінансова криза виявила вади ринкового механізму та стимулювала пошуки способів корекції ринків шляхом активізації регуляторної діяльності державних інститутів, використання широкого арсеналу інструментів та механізмів, в тому числі і фіскальних, як на національному, так і глобальному рівнях фінансової системи.

Характерними тенденціями на українському ринку праці стають збільшення масштабів неповної зайнятості, поширення часткового безробіття, неоплачуваних відпусток з ініціативи адміністрації, зростання обсягів заборгованості з виплати заробітної плати.

Антикризові заходи на ринку праці треба здійснювати у комплексі з іншими заходами регулювання розвитку економіки. Потребують уваги такі протиріччя на ринку праці:

– дефіцит гідних робочих місць (гідні умови праці та її оплати);

– надмірна й необґрунтована диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності (галузями) та відповідно до складності виконуваної роботи;

– нестача кваліфікованих робітничих кадрів;

– тіньова зайнятість;

– дисбаланс між розвитком ринку праці і ринку освітніх послуг;

– неефективність соціального захисту на ринку праці;

– низька зацікавленість населення у загальнообов’язковому соціальному страхуванні (низька якість соціальних послуг, обмежений розмір соціальних виплат);

– неефективність пенсійного забезпечення як чинник підтримки зацікавленості у тіньовій зайнятості;

Переосмислення традиційних концепцій державного антикризового управління в умовах глобалізації приводить до таких висновків:

1. Глобалізація висуває підвищені вимоги до суспільного сектору, в орбіту якого втягуються так звані міжнародні суспільні блага.

2. Глобалізація підвищує вимоги до якості інституційного середовища при ослабленні національної держави, доля авторитарних режимів не є наперед визначеною.

3. Під впливом глобалізації у західних суспільствах відбувається демонтаж концепції та практики «держави добробуту», на зміну якій, на думку деяких дослідників, має прийти «держава загальної праці» або «держава реальної праці».

4. Вплив глобалізації на окремі країни визначається комплексом суперечливих факторів, у тому числі. місцем нації-держави у міжнародному поділі праці, позицією щодо міжнародної системи законодавства, взаємовідносин з основними міжнародними організаціями.

5. Процеси інтеграції і децентралізації виступають дієвим інструментом держави, що створює умови для визрівання інтернаціоналізованих циклів відтворення як плацдарму для прориву до світового доходу.

Пріоритетними для національних систем антикризового управління виступають такі функції держави:

- визначення і реалізації стратегічних національних інтересів, формування національної моделі соціально-економічного розвитку;

- сприяння інституційним змінам, спрямованим на утвердження загальноцивілізаційних засад соціально орієнтованого устрою ринкового господарства;

- підвищення національної конкурентоздатності, стимулювання інноваційного розвитку, «вирощування» підприємств – національних лідерів, конкурентоспроможних на світових ринках;

- захисту національної безпеки, попередження фінансової спекуляції, контролю над ключовими ресурсами та галузями економіки;

Антикризова система управління економікою в умовах глобальних ризиків покликана виконувати роль формуючої, креативної сили, спрямовуючого вектора соціально-економічних трансформацій. Вона повинна задавати необхідні параметри для успішної самоорганізації, саморозвитку національної економіки і суспільства трансформаційного типу, інтеграції в глобальну систему світового господарства з урахуванням стабільного забезпечення добробуту і безпеки громадян.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Запровадження режиму економії в діяльності органів державної влади.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.