Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Міжнародний договір як джерело міжнародного приватного права.

Коли мова йде про подвійну природу джерел МПП, то береться до уваги, що багато норм, що входять в його систему, створюється у формі міжнародного договору, рідше - міжнародних звичаїв. Міжнародні договори відіграють значну роль в створенні норм міжнародного приватного права, зокрема уніфікованих колізійних і матеріальних норм. Міжнародний договір стає джерелом МПП лише внаслідок «трансформації» його положень у внутрішнє законодавство.

Згідно положень ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори України», міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Міжнародне право і національне право - це дві відносно самостійні правові системи, які знаходяться у взаємодії, проте не підлеглі одна інший. Міжнародний договір є результатом міжнародної правотворчості як процесу узгодження волі зацікавлених держав і його норми регулюють міждержавні відносини шляхом встановлення прав та обов'язків учасників-держав (в нашому випадку - одноманітно регулювати в національному законодавстві певні приватноправові відносини за участю іноземного елементу). При цьому їх норми не можуть самі по собі регулювати відносини приватноправових суб'єктів, що підпадають під дію певного національного правопорядку. Для того щоб норми міжнародного договору набули здатність регулювати відносини з участю фізичних і юридичних осіб, вони повинні увійти до правової систему країни, набути юридичну силу національного права. Юридичний механізм даного процесу передбачається внутрішнім правом держави і переважно іменується «трансформацією міжнародно-правових норм в національно-правові». При всій умовності самого терміну (насправді норма міжнародного права не перетворюється, вона зберігає своє місце в міжнародному праві, а її змісту надається статус національно-правової норми), теорія трансформації найбільш адекватно відображає зміст юридичного процесу сприйняття норм міжнародного права національним права. В цілому, національно-правові механізми подібного сприйняття (трансформації), існуючі в різних державах, можуть мати відмінності, проте переважно є достатньо типовими.

Законом України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. (ст. 8) передбачено, що згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору. Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

Як зазначається в літературі, певні суперечності між положеннями ст. 9 Конституції України та вказаними положеннями Закону України «Про міжнародні договори України» породжують питання щодо юридичної сили тих міжнародних договорів, які не були ратифіковані Верховною Радою України.

Ст. 9 цього Закону визначає, які міжнародні договори України підлягають ратифікації, та встановлює саму процедуру ратифікації. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору. На підставі підписаного та офіційно оприлюдненого Президентом України закону Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України, якщо договором передбачено обмін такими грамотами.

Згідно зі ст. 9 Конституції України та відповідно до ст. 10 Цивільного кодексу України, частиною національного законодавства стають тільки «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».

Після трансформації норми міжнародних договорів займають особливе місце у внутрішній правовій системі кожної держави - учасника міжнародного договору, оскільки:

- поширеною є практика, коли норми міжнародних договорів, належним чином ратифікованих або схвалених, мають силу, що перевищує силу норм внутрішнього законодавства. Так, у багатьох законодавчих актах України існує застереження на зразок: «Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж у цьому законі, застосовуються правила міжнародного договору». Це, зокрема, передбачено ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 10 Цивільного кодексу України.

- ці норми зберігають автономне положення у внутрішній правовій системі кожної держави учасника міжнародного договору. Автономний характер цих норм обумовлений тим, що вони виражають волю не однієї держави, а всіх держав - учасників. З цього випливає, що: а) такі норми не можна довільно, без згоди інших держав-учасників, змінювати; б) їх тлумачення та застосування повинно здійснюватися відповідно до загальноприйнятої міжнародної практики.

Класифікацію (систематизацію) міжнародних договорів можна проводити за різними критеріями:

- за кількістю сторін: двосторонні та багатосторонні договори. В якості прикладу двосторонніх договорів можна вказати «Угоду між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах» (2004 р.). Що стосується багатосторонніх договорів, то вони можуть мати назву «угода» (як приклад - «Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» (м. Київ, 1992 р.), «конвенція» («Гаазька конвенція з питань цивільного процесу» (1954 р.), «протокол» («Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» (1997 р.) та ін.

- за способом набуття чинності для нашої держави: договори, укладені Україною, та договори СРСР, чинні для України в порядку правонаступництва. Як приклад перших можна назвати «Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах» (1992 р.), який став першим для України у цій сфері. З договорів СРСР чинними для нашої країни с «Угода між СРСР і Австрійською Республікою з питань цивільного процесу» (1970 р ), «Гаазька конвенція з питань цивільного процесу» (1954 р.) та ін.

- за напрямом спеціалізації: універсальні та спеціалізовані. До перших належать договори, які охоплюють весь комплекс питань, що виникають в сфері МПП. Як приклад - «Договір між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах» (2004 р.). який одночасно регулює всі міжнародно-правові відносини, які в широкому розумінні можна вважати «цивільними»: цивільні, трудові, сімейні, комерційні (господарські) та процесуальні. Прикладами спеціалізованих договорів можуть бути «Гаазька конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах» (1970 р.). «Конвенція про стягнення аліментів за кордоном» (1956 р.) та ін.

- за предметом регулювання. Спеціалізовані міжнародні договори можуть стосуватись зовнішньоекономічної діяльності, шлюбно-сімейних відносин, авторських та суміжних прав, спадкування, трудових відносин та ін.

- за територіальною сферою дії багатосторонні договори бувають: всесвітні та регіональні. Прикладом перших є «Нью-Йоркська конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень» (1958 р ), участь в які на сьогодні беруть фактично всі держави які відіграють хоч більш-менш значну роль у світовій торгівлі. Для нашої держави серед регіональних багатосторонніх договорів в сфері МПП більшість становлять договори, укладені в рамках держав Європи або СНД («Європейська конвенція про інформацію стосовно іноземного законодавства» (1968 р.). «Мінська конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах» (1993 р.) та ін.

 


Читайте також:

  1. MOV приймач, джерело
  2. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  3. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
  4. Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств
  5. Амстердамський Договір
  6. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
  7. Б/. Принципи виборчого права.
  8. Б/. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права.
  9. Баланс підприємства як джерело інформації.
  10. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні
  11. Брестський мирний договір
  12. Бухгалтерський облік як інформаційне джерело системи управління суб’єктом господарювання




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Внутрішнє законодавство як джерело міжнародного приватного права. | Судова практика як джерело міжнародного приватного права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.