ЗДІБНОСТІ – властивість особистості, індивідуальні особливості людей, від яких залежить набуття ними знань, умінь і навичок, а також успішність виконання різних видів діяльності.

Автоматизовані, свідомо, напівсвідомо і несвідомо контрольовані компоненти діяльності називаються відповідно ВМІННЯМИ, НАВИЧКАМИ і ЗВИЧКАМИ.

УМІННЯ – це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад, точно і правильно виконувати будь-яку дію, операцію, серію дій або операцій. Уміння звичайно містять у собі автоматично виконувані частини, називані навичками, але в цілому являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, принаймні, в основних проміжних пунктах і кінцевої мети.

НАВИЧКИ – це повністю автоматизовані, інстинктоподібні компоненти умінь, реалізовані на рівні несвідомого контролю. Якщо під дією розуміти частину діяльності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії.

Велике значення у формуванні всіх типів умінь і навичок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, вдосконалення умінь, діяльності в цілому.

Ще один елемент діяльності – це ЗВИЧКА. Від умінь і навичок вона відрізняється тим, що являє собою, так званий, непродуктивний елемент діяльності. Якщо вміння і навички пов'язані з вирішенням якої-небудь завдання, припускають одержання якого-небудь продукту й досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, яка виконується людиною механічно і не має свідомої мети або явно вираженого продуктивного завершення. На відміну від простого досвіду, звичка може деякою мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (погані звички). Звички, як елементи діяльності, являють собою найменш гнучкі її частини.

ЗАДАТКИ – біологічна основа здібностей. Виділяють два види задатків: вроджені (або природні) і набуті (або соціальні). Кожна людина від народження наділений певними задатками. Але головне тут те, що задатки неспецифічні стосовно здібностям, тобто на основі задатків не можна передбачити, які саме здібності розвинуться, сформуються на їх основі. Задатки носять набагато більш загальний характер. На основі одних і тих самих задатків можуть сформуватися абсолютно різні здібності, а можуть і одночасно кілька здібностей або ж нічого.

Здібності – лише можливість певного освоєння знань, умінь і навичок, а чи стане вона дійсністю, залежить від різних умов. Без відповідних умов (спеціальне навчання, творчо працюють педагоги, можливість сім'ї і т.д.) здатності стихнуть, так і не розвинувшись.
Окремі здібності не можуть існувати самі по собі і незалежно один від одного. Кожна здібність змінюється, набуває якісно інший характер в залежності від ступеня розвитку інших здібностей. Якісна характеристика здібностей передбачає виявлення відмінностей між людьми в різних областях діяльності. Також можна відзначити, що кожна здатність має різну силу, рівень, тобто має кількісну характеристику, яка показує, якою мірою розвинені вони в даної людини в порівнянні з іншими людьми.

Здібності можуть відрізнятися не тільки за своєю спрямованістю, за якісними та кількісними характеристиками, але і за своїм рівнем та масштабом.

Розвиток здібностей визначається не стільки продуктами людської культури, скільки діяльністю людини по їх присвоєння. Здібності людини розвиваються в діяльності.

Класифікуючи людські здібності, ми можемо виділити наступні з них:

- Природні - біологічно зумовлені в своїй основі(сприйняття, пам’ять, мислення і т.д.);

- Загальні (розумові, тонкість і точність ручних рухів, розвинена пам'ять, досконала мова тощо);

- Спеціальні (музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, спортивні та ін..);

- Теоретичні та практичні;

- Навчальні та творчі;

- Здатності до спілкування, взаємодії з людьми, предметно-діяльні, предметно-пізнавальні (інакше їх називають соціально-обумовлені здібності);

- Здатності міжособистісного характеру (вміння переконувати інших, впливати на інших, домагатися порозуміння і т.д.).

Серед усіх понять, які використовуються в психології для пояснення спонукальних моментів у поводженні людини, самими загальними, основними є поняття мотивації і мотиву.

Термін "мотивація" представляє ширше поняття, ніж термін "мотив". Слово "мотивація" використовується в сучасній психології в двоякому сенсі: як позначає систему факторів, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато іншого), і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.

Подання про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не опису поведінки. Це - пошук відповідей на питання типу "Чому?", "Навіщо?", "Для якої мети?", "Заради чого?", "Який сенс?...". Виявлення і опис причин стійких змін поведінки і є відповідь на питання про мотивації містять його вчинків.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку в якості вихідного і кінцевого пунктів пояснення виступають психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому - зовнішні умови та обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потребах, цілях, намірах, бажаннях, інтересах і т.п., а в другому - про стимули, які виходять з ситуації, що склалася. Іноді всі психологічні фактори, що як би зсередини, від людини визначають його поведінку, називають особистісними диспозиціями. Тоді відповідно говорять про диспозиційної і ситуаційної мотиваціях як аналогах внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки.

Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб’єкту поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, зсередини спонукає до здійснення певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому вигляді представляє безліч диспозицій.

МОТИВИ, ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ можуть бути різними:

- Органічними (задоволення природних потреб організму);

- Функціональними (задовольняються за допомогою різного роду культурних форм активності, наприклад ігор та занять спортом);

- Соціальними (породжують різні види діяльності, спрямовані на те, щоб зайняти певне місце в суспільстві, отримати визнання і повагу з боку оточуючих людей);

- Духовними (лежать в основі тих видів діяльності, які пов'язані з самовдосконаленням людини).

З усіх можливих диспозицій найбільш важливої є поняття потреби. Нею називають стан потреби людини або тварини в певних умовах, яких їм бракує для нормального існування та розвитку. Потреба як стан особистості завжди пов'язана з наявністю у людини почуття незадоволеності, пов'язаного з дефіцитом того, що потрібно організму (особистості).

Відомий американський психолог А.X. Маслоу в 1954р. створив ієрархічну модель мотивації ("Мотивація і особистість"), запропонувавши наступну класифікацію людських потреб:

1. Потреби фізіологічні (органічні) - голод, спрага, статевий потяг і ін..

2. Потреба в безпеці - відчувати себе захищеним, позбутися страху, від агресивності.

3. Потреба в приналежності і любові - належати до спільності, знаходитися поруч з людьми, бути прийнятим ними.

4. Потреба у повазі (шануванні) - компетентність, схвалення, визнання, авторитет, досягнення успіхів.

5. Пізнавальні потреби - знати, вміти, розуміти, досліджувати.

6. Естетичні потреби - гармонія, симетрія, порядок, краса.

7. Потреби в самоактуалізації - реалізація своїх цілей, здібностей, розвиток власної особистості.

У відповідності зі своєю моделлю А.X. Маслоу стверджував, що вищі потреби можуть направляти поведінку індивіда лише в тій мірі, в якій задоволені його більш нижчі потреби. Що ж до самого високого класу здібностей - самоактуалізації, то, за А.X. Маслоу, самоактуалізація як здатність може бути присутнім у більшості людей, але лише у невеликої меншини вона є в якійсь мірі доконаний.

Друге після потреби по своєму мотиваційному значенням поняття - мета.МЕТОЮ називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який в даний момент спрямована дія, пов'язане з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Якщо всю сферу усвідомлюваного людиною в складній мотиваційній динаміці його поводження представити у вигляді своєрідної арени, на якій розгортається барвистий і багатогранний спектакль його життя, і допустити, що найбільш яскраво в даний момент на ній освітлене те місце, яке повинне приковувати до себе найбільшу увагу глядача (самого суб'єкта), то це і буде мета.

Мета є основним об'єктом уваги, займає обсяг короткочасної і оперативної пам'яті; з нею пов'язані розгортається в даний момент часу розумовий процес і велика частина всіляких емоційних переживань. На відміну від мети, пов'язаної з короткочасною пам'яттю, потреби, ймовірно, зберігаються в довготривалій пам'яті.

Розглянуті мотиваційні освіти: диспозиції (мотиви), потреби і цілі - є основними складовими мотиваційної сфери людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
До основних видів діяльності відносяться праця, навчання, гра.	\|	БАЖАННЯ і НАМІРИ - це миттєво виникаючі і досить часто змінюють один одного мотиваційні суб'єктивні стани, що відповідають змінюваних умов виконання дії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.045 сек.