Для транснаціональних корпорацій прямі іноземні інвестиції є найкращим способом управління і контролю за своєю діяльністю за кордоном.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції - це не просто експорт капіталу, а загальна стратегія, у якій трансфер технологій, економічних знань і компетенцій відіграє певно більшу роль, ніж просто трансфер капіталу.

Прямі іноземні інвестиції відображають рівень розвитку країни - на даний час вивіз капіталу стає ознакою будь-якої національної економіки, яка успішно й динамічно розвивається. Тому невипадково методика ООН по визначенню ступеня розвитку країни використовує такий показник, як “обсяг прямих інвестицій за кордоном” [204 ]. Для високорозвинутих країн характерні значні обсяги вивозу капіталу разом із сильним міжнародним переплетенням підприємств.

Іноземне інвестування є не просто міжнародним переказом капіталу, а розширенням виробництва, яке переміщується з країни-інвестора (країни-донора) у країну-реципієнт. Це розширення виробництва включає надходження капіталу, технологій та підприємницьких здібностей в економіку реципієнта, де вони, поєднуючись із місцевими капіталами та технологіями, дають змогу виробляти товари чи послуги як для місцевого ринку, так і на експорт.

Більш детально економічну природу інвестицій пояснює класифікація, в основу якої покладено різні ознаки. Так, в законодавчій та економічній літературі прямі іноземні інвестиції класифікують за такими ознаками: 1)види інвестицій; 2) об’єкти вкладення коштів; 3) характер участі в інвестуванні; 4) регіональна ознака; 5) період інвестування; 6) форми власності; 7) форми участі інвестора; 8) ступінь ризику; 9) форми відтворення [120 ]. Доповнимо класифікацію прямих іноземних інвестицій, розширивши її за деякими критеріями.

Офіційна статистика в Україні, подаючи дані про підприємства з іноземним капіталом, виділяє підприємства, що випускають продукцію. Пропонуємо власну, ширшу класифікацію ПП за напрямками економічної діяльності:

-експортоорієнтоване виробництво (надання послуг іноземцям);

-виробництво на внутрішній ринок (надання послуг);

-видобування корисних копалин;

-дистрибуція товарів іноземних виробників (в т. ч. з передпродажною підготовкою).

Можливе подальше поглиблення даної класифікації. Так, у першій групі можна виділити роботу на умовах давальницької сировини; в рамках другої групи виділити імпортозамінююче виробництво тощо.

Запропонований спосіб класифікації диференціює прямі іноземні інвестиції за впливом на економіку приймаючої країни залежно від виду діяльності утворюваного підприємства. На перше місце поставлено експортоорієнтоване виробництво, тому що його розвиток може принести найбільшу користь приймаючій економіці. Дуже позитивним є інвестування у виробництво взагалі. Видобування корисних копалин є специфічним видом діяльності. Його можна вважати загалом позитивним для приймаючої економіки, але слід врахувати специфічні умови кожного конкретного випадку. Підприємства-дистриб’ютори продукції іноземних виробників віднесено щойно на четверту позицію. По суті в рамках поданої класифікації перераховано види діяльності підприємств з іноземним капіталом в напрямку спадання створюваної ними доданої вартості на території України, що, відповідно, веде до спадання величини їх позитивного впливу на приймаючу економіку.

Комплексний підхід до дослідження структури іноземного інвестування передбачає також класифікацію їх за складом іноземних інвесторів. На думку автора, така класифікація є важливою, бо різні групи інвесторів переслідують дещо відмінні цілі, здійснюють інвестиції в різних обсягах і в різних видах діяльності. Таким чином діяльність різних груп інвесторів неоднаково впливає на економіку приймаючої країни, що є вагомим з точки зору нашого дослідження.

Розглянемо загальну класифікацію іноземних інвесторів за формами і методами діяльності, розширивши класифікацію, запропоновану О. Колосовим [84 ]. У рамках класифікації виділимо кілька типів прямих іноземних інвесторів.

Перший тип інвесторів - стратегічні. Це переважно великі ТНК, які мають значні економічні інтереси в країні чи в регіоні і готові піти на широкомасштабне інвестування заради завоювання позиції на ринку. Як правило, вони є вигідними для національної економіки як сумлінні інвестори, їх присутність у країні стимулює розвиток інфраструктури та сприяє підвищенню рівня технології і заробітної плати. Однак в короткому періоді часу інтереси держави можуть розійтися з інтересами ТНК, і саме тоді можливий негативний вплив цього типу інвесторів на економічний суверенітет країни. Зокрема ТНК, які мають широкі можливості внутрішньофірмового кредитування та трансфертного ціноутворення, можуть ускладнювати внутрішню економічну політику уряду, послаблюючи вплив регулюючих фіскальних та монетарних важелів. Але у довгостроковому періоді інтереси таких інвесторів та держави переважно тотожні.

Другий тип - невеликі або середні компанії, що виходять на ринок з метою налагодження виробництва чи продажу споживчих товарів і отримання вищих прибутків, ніж у власній країні, за рахунок переваг власності та розміщення. Інвестори даного типу представлені найбільш чисельно, їх діяльність є необхідною для нормального розвитку країни, збагачення її новими технологіями та управлінським досвідом, зменшення залежності від імпорту готової продукції. Зважаючи на роздрібненість і порівняно невеликі обсяги капіталовкладень, ці інвестори також не загрожують національній безпеці. Навпаки, вони самі передусім залежні від змін економічної політики держави, тому їх діяльність вимагає ще додаткової опіки з боку країни-реципієнта.

Третій тип інвесторів – “експансіоністи” або “сировинники”. До цього типу належать підприємці, які ставлять собі за мету будь-якими допустимими способами отримати максимальний прибуток з мінімальними витратами. Вони переважно працюють у сфері зовнішньої торгівлі або завалюють місцевий ринок дешевою імпортною продукцією сумнівної якості, або скуповують і експортують сировину та проміжну продукцію для подальшої переробки. В обидвох випадках інтереси цього типу інвесторів не узгоджуються з концепцією національної безпеки, оскільки вони пригнічують національне виробництво, що загрожує економічній безпеці країни.

Четвертий тип - фірми-аутсайдери. Це фірми, що не здатні конкурувати на існуючих ринках і тому з метою порятунку активно шукають виходу на нові ринки. Часто їхній фінансовий стан є вкрай важким. Як правило, вони не в змозі вагомо впливати на економіку країни-приймача.

П'ятий тип - кримінальні інвестори. Зростають обсяги інвестицій з різних офшорних зон. Спрощений порядок реєстрації підприємств та їх доходів у таких зонах створює можливості для відмивання капіталів, нагромаджених на злочинній діяльності.

Мотивацію кримінального капіталу передбачити практично неможливо, тому до залучення таких інвестицій треба ставитись дуже обережно.

Залежно від мети дослідження можна також виділити ще одну групу інвесторів - компанії зі Східної Європи та колишнього СРСР, які вже на ґрунті нових принципів намагаються налагодити кооперацію з українськими підприємствами, використовуючи старі зв'язки та знання ринку.

Аналізуючи прямі іноземні інвестиції в Україну слід відзначити, що іноземні інвестори в нашій державі – це нерідко фірми-аутсайдери, які не витримали конкуренції в своїй країні, або дрібні фірми з обмеженими фінансовими можливостями, що розраховують на швидкі прибутки, або ж фірми, що відмивають брудні капітали. За своїм якісним складом лише 15% закордонних фірм, які розгортають свою діяльність в Україні, можуть розглядатися як надійні партнери. Основна ж маса (близько 70%) просто намагається покращити свій фінансовий стан за рахунок операцій на українському ринку. При цьому кожна четверта така фірма - вже банкрут, а кожна п’ята – кримінальна.

Солідні ж іноземні інвестори (великі ТНК як стратегічні інвестори), які б могли принести найбільшу користь українській економіці і діяльність яких є найбільш бажана в Україні, не поспішають вкладати тут свої капітали, займаючи поки що очікувальну позицію. Таким чином, структура іноземних інвесторів в Україні є далеко не оптимальною і зовсім не відповідає структурі інвесторів, що діють у розвинених країнах.

Висвітлюючи структуру прямих іноземних інвестицій у ширшому розумінні, на нашу думку, можна виділити й інші нематеріальні складові, не згадані вище: управлінські навички, інвестиції у підготовку персоналу, новий імідж тощо, їх важко оцінити, вони не відображаються в жодній статистичній звітності щодо прямих іноземних інвестицій, але роль їх є вагомою. Таким чином, прямі іноземні інвестиції є новим і важливим полем для теоретичних досліджень у міжнародній економіці.

Розподіл регіонів України за комплексною ознакою

інвестиційної привабливості

Назва	Коротка характеристика зонального типу	Регіони	Кількість регіонів
Зона найвищої інвестиційної привабливості	„Мегаполісний”, „лідер”	м. Київ
Зона високої інвестиційної привабливості	„Переслідуючий лідера”, „претендентний”	Закарпатська обл., Дніпропетровська обл.
Зона середньої інвестиційної привабливості	„Основний масив”	Донецька обл., Запорізька обл., Київська обл., Харківська обл.
Зона задовільної інвестиційної привабливості	„Близький до основного”, „помірний”	АР Крим, Одеська обл., Львівська обл., Полтавська обл.
Зона низької інвестиційної привабливості	„Малопривабливий”, але низькоризиковий	Миколаївська обл., Кіровоградська обл., Чернігівська обл.
„Малопривабливий”	Волинська обл., Рівненська обл., Сумська обл., Черкаська обл., Івано-Франківська обл., Луганська обл., Житомирська обл., Чернівецька обл., Вінницька обл.
Зона найнижчої інвестиційної привабливості	„Непривабливий”, „аутсайдер”	Хмельницька обл., Херсонська обл., Тернопільська обл.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Остання подія — Редакція відбудеться 01.01.2014, підстава 5080-17.	\|	Форми здійснення іноземного інвестування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.079 сек.