Філософсько-історичні погляди на естетичне.

Опрацювання питання філософських поглядів на проблему естетичного потребує певних навичок при роботі з літературою. Перш за все, необхідно обрати принцип, за яким будуть аналізуватися філософсько-естетичні теорії: ним може бути історичний, коли філософські погляди надані в хронологічному порядку, чи проблемно-концептуальний, коли увагу акцентовано на закономірностях трансформації самої проблеми в рамках тієї чи іншої концепції, школи, течії. Обрання того чи іншого принципу полегшує розуміння проблеми, робить отримане знання усвідомленим. По-друге, в аналізі філософських поглядів треба так чи інакше враховувати їх залежність від пануючого світогляду конкретно-історичного типу суспільства. По-третє, вивчення історичних поглядів на проблему треба робити, спираючись на аналітичні методи індукції та дедукції, тобто з окремих положень тієї чи іншої концепції вміти виводити загальні філософські ідеї, та навпаки, з більш загальних положень виробити конкретні ідеї в рамках цього положення.

В історії філософської думки спостерігається різноманіття теоретичних поглядів на проблему естетичного. Антична філософська думка в питанні естетичного мала своїм джерелом натуралістичні уявлення, для яких характерне перенесення онтологічних закономірностей і особливостей об’єктивного світу на галузь естетичного буття, невиділення краси із загальної чуттєво споглядальної космологічної цілісності.

Поступово натуралістсько-онтологічні уявлення античної філософії руйнуються та виникає релятивістсько-суб’єктивістській погляд на проблему естетичного. Цей погляд представлений вченням софістів (Протагор, Горгій). Поява релятивістсько-суб’єктивістського напряму є поворотним моментом в історії філософських уявлень на проблему естетичного, який фіксує початок оформлення суб’єктивних поглядів. Разом з тим в означеному напрямі суб’єктивний момент естетичного абсолютизується, що обумовлює уявлення про самостійність прекрасного, його незалежність від добра, виключно гедоністичне розуміння прекрасного. На противагу релятивістсько-суб’єктивістському погляду такі античні філософи, як Сократ, Платон та Аристотель розвивали ідеї про нерозривну єдність прекрасного й доброго в суспільному ідеалі античності – «калокагатії».

В середньовіччі під впливом релігійних ідей домінуючим світосприйняттям стає теологізм – прийняття Бога як першопринципу буття. Теологічну тенденцію в проблемі естетичного представляли Августин, Тертулліан, Бернар Клервосський, та ін. В їх поглядах здійснюється суперечливе виділення духовно-прекрасного з тілесної краси, крайнє протиставлення естетичного й морального через різко негативну оцінку естетичного. Вони вважали, що чуттєвий світ заважає пізнанню Бога, а насолода від мистецтва не повинна відволікати християн під час молитві в храмі. Естетичне в цей час стає провідником релігійних ідей та засобом повчання.

Філософськи погляди епохи Відродження зорієнтовані на обґрунтування індивідуальної самоцінності людини, що закономірно проявляється в визнанні тілесної краси як форми виявлення краси духовної (Дж. Бруно), в абсолютизації принципу чуттєвої насолоди (Л. Валла) та у висуванні його за основний критерій у художній практиці (Царліно, Тінкторис). Ренесансна естетика, як і філософія в цілому, є прикладом індивідуалістичної традиції, вона стає переломним етапом в еволюції теоретичних ідей, що усвідомлює самоцінність естетичної насолоди та обгрунтовує переважно гедоністичну функцію мистецтва.

Усвідомлення руйнівної сили індивідуалізму та переосмислення теоретичного надбання у напрямку обмеження гедонізму Відродження спостерігається в естетиці класицизму, яка відбиває позицію інтелектуалізму - стриманості почуттів, приборкання чуттєвої насолоди та дисципліни розуму (Р. Декарт, Н. Буало, П. Корнель).

В Новий час оформлюються раціоналістичний та сенсуалістичний підходи до проблеми естетичного. Сенсуалістичний підхід (Ф. Хатчесон, Е. Шефтсбері, Д. Юм) розробляє категорію естетичного смаку - удосконаленого в естетичній витонченості почуття, що має суспільний характер та набуває значення моральнісного смаку – внутрішнього почуття, що виявляє прекрасне в соціальному житті. Раціоналістичний погляд на естетичне, що оформився в ідеях І. Канта, пов'язаний з відривом чуттєвих принципів естетичного задоволення від принципів моралі, ідеї блага, перетворенням прекрасного в чисте, вільне від будь-якого змісту задоволення. Раціоналізм Нового часу обумовлює недооцінку естетичного моменту в загальній теорії пізнання, формулює уявлення про естетичне як нижчу форму в ієрархії сходження від нижчого до вищого – дискурсивно-логічного типу пізнання світу (О. Баумгартен).

В аксіологічному підході (Баденська неокантіанська школа) спостерігається ієрархічне розуміння естетичного як початкової сходинки до духовних цінностей. Соціологічний підхід (марксизм, неомарксизм) усвідомлює суспільно-практичний характер естетичної діяльності, виникнення естетичних почуттів внаслідок впливу створеної людиною штучної дійсності.

Початок XIX в. ознаменувалося появою нового ідейно-художнього напрямку — романтизму, в основі якого лежав метод, що затверджував принцип абсолютної свободи особи. Концептуальною основою романтизму стали теорії, розроблені И. В. Ґете, Ф. Шиллером, Г. Гердером.

В другій половині XIX на початку XX ст. можна спостерігати різноманіття нових теорій естетичного, серед яких варто виділити такі: позитивізм (О. Конт, І. Тен), психоаналіз (3. Фрейд, К. Юнг, Г. Спенсер), інтуїтивізм (А. Бергсон, Б. Кроче), волюнтаризм (Ф. Ницше, А. Шопенгауэр), феноменологія (Э. Гуссерль), структуралізм (К. Леви-Стросс, М. Хайдеггер, К. Ясперс), неотомізм (Ж. Маритен, Э. Фромм).

Лекція 7. Тема 2.2. Категорії естетики.

Мета заняття: Навчальна: засвоїти основні категорії естетики як чуттєві моделі опанування дійсності людиною, закономірності виникнення, розвитку та існування естетичних явищ.

Розвиваюча: вміти впізнавати естетичну особливість відображення правоохоронної діяльності в естетичних категоріях трагічного, героїчного, комічного, а також піднесеного і низького; розвивати навички порівняння моральних та естетичних категорій; вміти давати моральну та естетичну оцінку вчинкам героїв художніх творів.

Виховна: виховання бажання до постійного вдосконалення професійної майстерності і підвищення рівня естетичної культури.

Опорні поняття: прекрасне, досконале, потворне, піднесене, трагічне, комічне, гармонія, міра, калокагатія, катарсис, трагікомичне, сміхова культура, гумор, сатира, гротеск, бурлеск, іронія, пафос.

П Л А Н

1. Категорії естетики. Зміст основних метакатегорій.

2.Відображення юридичної, правоохоронної діяльності в категоріях естетики.

1. Категорії естетики. Зміст основних метакатегорій.

Категорії естетики – це поняття естетичної науки, які відбивають чуттєві моделі опанування людиною світу. Відповідно до сфери естетичної практики, необхідно відокремити метакатегорії: гармонія, прекрасне, потворне, піднесене, низьке, героїчне, трагічне, комічне, іронічне, та ін.; та категорії естетичної свідомості: естетичне почуття, естетичний смак, естетична оцінка, естетичний ідеал, естетична теорія. Розгляньте таблиці 4 і 5, в яких наведений стислий аналіз категорій.

Категорії естетичної свідомості описують процес відбиття дійсності, як результат естетичного впливу на людину. Метакатегорії відбивають якісну своєрідність чуттєвих сприйняттів, естетичних станів.

Готуючись до питання необхідно врахувати дві крайні тенденції в розумінні категорій, згідно з якими категорії розуміються або як об’єктивні властивості світу та явищ дійсності, або залежать тільки від суб’єктивних передумов сприйняття. При аналізі основних метакатегорій вихідним принципом повинен стати діалектичний, що відбиває взаємодію об’єкта та суб’єкта естетичного сприйняття. Виходячи з такого принципу до розуміння категорій, можна визначити такий зміст основних з них:

Гармонія – така злагодженість властивостей об’єкта, що призводить до чуттєвого стану завершеності, рівноваги, єдності цілого та частин. Принцип гармонії відомий за часів античності, де він носив не тільки естетичний характер, але був нерозривно поєднаний із суспільною організацією та визначав порядок соціального життя.

Дисгармонія - така злагодженість властивостей об’єкта, що призводить до чуттєвого стану неврівноваженості, роз’єднаності цілого та частин. Категорія дисгармонії наближується до категорій з негативним чуттєвим змістом, перш за все до потворного.

Прекрасне – сукупність властивостей об’єкта, що призводять до чуттєвого стану задоволення, почуття краси. Погляди на прекрасне мали історично змінюваний характер. В античності прекрасне поставало в нерозривній єдності з благом, добром, а по відношенню до людини використовувалось поняття калокагатії – термін, що об’єднував поняття добра та краси. Ідея моральної цінності краси стала основоположною в середньовічній естетиці, простежувалася в Новий час в естетиці Класицизму.

Інша традиція розуміння прекрасного була закладена Аристотелем. Він вбачав сутність прекрасного в об'єктивних властивостях предметів і явищ. В епоху Відродження з цією традицією були пов’язані пошуки й обчислення золотого перетину – таких співвідношень між частинами, наприклад, людського тіла або архітектурної споруди, дотримання яких забезпечувало б досконалість об’єкта. Третя традиція розуміння прекрасного пов’язана із зверненням до краси людського тіла в епоху Відродження. В Новий час філософом І. Кантом була закладена традиція вбачати сутність прекрасного не тільки в якостях чи властивостях предметів, об’єктів, а й в ставленні суб’єкта до об’єкта.

Потворне – сукупність властивостей об’єкта, що призводять до чуттєвого стану незадоволення, відрази. З античної доби потворне виступало здебільшого як заперечення краси, антипод прекрасного. В епоху середньовіччя потворне використовувалось у художньому зображенні біблійних легенд, особливо сцен Страшного суду для відвертання віруючих від гріховності. В XIX – XX ст. відображення потворного здійснювалося в двох напрямках: в позитивному, культурно-оптимістичному сенсі - як естетичне опанування людиною усвідомленою нею загрози її існування, як боротьба з нелюдським, ірраціональним, стихійним, диким, інстинктивним та оволодіння ними (реалізм); в негативному (песимістичному) сенсі – як естетична апологія нелюдського, огидливого, жахливого, підсвідомого, інстинктивного, перебільшення їхньої ваги та неспроможність мистецтва осягнути й духовно опанувати них (натуралізм, театр жорстокості, театр абсурду).

Піднесене - сукупність властивостей об’єкта, що призводять до чуттєвого стану власної вищості перед лицем могутніх сил. Почуття піднесеного, з погляду І.Канта, виникає за умов духовного подолання людиною якихось значних, грізних сил природи, або суспільних явищ, що значно перевершують фізичні можливості людини.

Низьке - сукупність властивостей об’єкта, що призводять до чуттєвого стану ницості, приниженості, пригніченості. За емоційною якістю естетичний стан низьке наближений до переживання потворного. Піднесене та низьке пов’язані з протиставленням верху, до якого люди тягнуться, про що мріють, і низу – того, що хочуть подолати.

Героїчне - сукупність властивостей об’єкта, що призводять до чуттєвого стану величі, ентузіазму, пафосності. Героїчне виникає внаслідок спостерігання вчинку героя, сповненого пристрасті й мужності. Героїчне, як і інші категорії естетики, має історичний характер, тобто обумовлене суспільними завданнями тієї культури, в якій воно виникає. Так, сутність героїчного в періоди античності, де воно пов’язане з захистом полісу, та середньовіччя, коли оспівувались героїчні подвиги лицарів, визначалось спрямованістю на служіння суспільним інтересам. В романтизмі героїчне було зорієнтовано на самостійну індивідуальність та нарешті - на волюнтаризм та індивідуалізм, де героїчний ідеал «надлюдини» ігнорує всі суспільні норми та закони моралі. Суспільна сутність героїчного полягає в здійсненні особистістю добровільного подвигу з метою блага суспільства. Специфікою героїчного є такий зв’язок героя із суспільством, в якому благо суспільства сприймається ним як власне благо.

Героїчне трансформується в трагічне за умови конфлікту. Трагічний герой вже усвідомлює конфлікт між особистим та суспільним, він потрапляє в ситуацію трагічної колізії: бути чи не бути? Доцільним буде звернення до прикладів з античної трагедії. Антична трагедія відтворює всю гостроту виниклого конфлікту між індивідуальним та суспільним інтересами, усвідомлює його як підкорення інтересів індивіда суспільному благу. У трагедії Софокла «Антігона» через образ Креонта фіксується вміння дисциплінувати власні почуття та бажання, а усвідомлення обов’язку перед суспільством здійснюється через страждання, внутрішнє роздвоєння та боротьбу персонажа із самим собою, своїми почуттями та об’єктивною необхідністю. Героїчне трансформується в трагічне шляхом відтворення боротьби почуттів.

Слід акцентувати увагу на тому, що принцип трагічного, який полягає в стражданні і загибелі героя, починаючи з епохи Просвітництва, поступово втрачається і замінюється на оптимістичний принцип. На зміну трагічному герою в сучасну культуру входить ідеал супермена, авантюриста, які стверджують цінності суспільства або через комічне, або через хибну патетику, псевдопатетичне. Можна проілюструвати цей процес прикладами з сучасного мистецтва, та проаналізувати, які принципи стверджують сучасні герої: супермен, бетмен, Остап Бендер, та ін. Часто можна спостерігати зниження великого, трагічного до дрібного і смішного, китчевого і іронічного. Присутність трагічного в сучасному мистецтві спостерігається в його більш спрощених модифікаціях - драматичного і мелодраматичного.

Комічне - сукупність властивостей об’єкта, що призводять до чуттєвого стану смішного при впевненості у своєму безумовному піднесенні над комічним героєм або життєвою ситуацією, при викритті нікчемності, що претендує на особливу значущість. Комічне може поставати у формах сатиричного, саркастичного, іронії тощо. Всі вони є засобом подолання недоліків у людині та соціальних процесах, руйнації хибних ілюзій, знаряддям заперечення старого, віджилого.

З огляду на сутність естетичних категорій як чуттєвих моделей опанування людиною дійсності, слід усвідомити, що всі чуттєві стани, які можна означити певним поняттям (терміном), можна віднести до естетичних категорій. Отже, поруч з вже відомими категоріями можна виділити категорії морального та гедоністичного спрямування. Естетичні категорії морального спрямування – це такі категорії, що за своєю змістовністю та характером чуттєвого стану мають моральнісну якість, категорії гедоністичного спрямування – такі, що в за своєю змістовністю та характером чуттєвого стану містять виключно насолоду. До категорій морального спрямування належать такі: войовниче, патріотичне, урочисте, суворе, мужнє, страждальницьке, мученицьке, скорботне, благоговійне, розчулене, зворушливе, потворне, благочестиве, покірне, трепетне, смиренне, титанічне, упевнене, рішуче, непохитне, аскетичне, благочестиве, похмуре, помірне, патетичне, пафосне, сміливе, пристрасне, величне, експресивне, могутнє, революційне, міцне, потужне. В естетичних категоріях морального спрямування конкретизовані форми чуттєвих реакцій на „добро” і „зло”, моральні й аморальні вчинки.

Категорії гедоністичного спрямування: жартівливе, жадане, чарівне, витончене, іронічне, любострастне, меланхолічне, фривольне, таємниче, ілюзорне, екстатичне, екзальтоване, ейфорійне, крихке, несамовите, імпозантне, вражаюче, блискуче, галантне, манірне, пасторальне, сентиментальне, слізливе, легковажне, дріб’язкове, пікантне, мерзенне, жорстоке, огидливе, садистичне, потворне, брутальне, розпусне, спокусливе, монструозне, безсоромне. В категоріях гедоністичного спрямування зафіксовано самоцінне естетичне задоволення, звільнене від морального змісту.

Естетичні категорії мають суб’єктивний характер, тобто постають як особистісний критерій оцінювання естетичних явищ, що знаходиться у свідомості кожної окремої людини. Об’єктивний зміст категоріям надають стандартні форми суспільної практики, яка детермінує чуттєвий світ людини як частини суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет естетичного знання. Специфіка естетичного.	\|	Мистецтво як форма естетичної діяльності. Знакова сутність мистецтва.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.