Предмет естетичного знання. Специфіка естетичного.

Естетикос («естаномай», «естаноме») – в перекладі з грецького означає «чуттєвий». Предметом естетичного знання є естетичне пізнання. Його специфіка, наприклад на відміну від наукового, полягає в тому, що естетичне пізнання відбувається шляхом почуттів. Ми бачимо троянду і відчуваємо задоволення від кольору, запаху, оксамитових пелюсток і виносимо естетичну оцінку:троянда прекрасна, або бачимо смердючу купу сміття та відчуваємо при цьому огиду, тобто, незадоволення, і виносимо іншу естетичну оцінку: це потворно. Отже, специфіка естетичного пізнанняпов'язана із задоволенням або незадоволенням від сприйманих предметів. Естетичні об'єкти – об'єкти, які викликають емоції. У цьому головна суть естетичного.

Ще одна істотна характеристика естетичного – його неутилітарність, тобто практична даремність. Призначення предмету мистецтва знаходиться поза межами практичної функціональності (виключення становить дизайн), а полягає в наданні чуттєвої насолоди, емоційної наснаги. Разом з цим, феномен емоційного впливу естетичних об’єктів також є певним нонсенсом, оскільки емоції виникають в людині як реакція на біологічно значуще для нього. Чому ж емоція, у такому разі, виникає в результаті впливу практично даремних естетичних об'єктів? В цьому питанні міститься головна загадка естетичних почуттів.

2. Практика і становлення естетичної діяльності. Форми та види естетичної діяльності. Мистецтво.

При вивченні питання специфіки естетичної діяльності пріоритетною повинна стати думка про соціально-практичний характер виникнення естетичного. Спираючись на історичний та соціогенетичний методи, необхідно проаналізувати історичний аспект проблеми взаємозв’язку естетичної діяльності з суспільною практикою, що надасть змогу визначити суттєві характеристики естетичної діяльності та сфери естетичного в цілому.

Естетична діяльність виникає з утилітарної практики та поступово виділяється у відносно емансиповану сферу. Цей процес має витоки в первинних формах соціуму, яким притаманна інтегрованість духовного виробництва в матеріальні стосунки людей. Синкретизм свідомості обумовлює цілісність чуттєво-образного та практично-корисного, або утилітарного ставлення до природи як об’єкта практичної діяльності суспільства. Естетичне, як і моральнісне ставлення обумовлені корисністю щодо практичної діяльності – саме з утилітарного ставлення, як свідчить давня міфологія, зростає усвідомлення природних об’єктів – землі, неба, води, сонця, світа та темряви, тепла та холоду – як благих чи злих, корисних чи шкідливих, дружніх чи ворожих, гарних чи поганих. Синкретичне невідокремлення початкових утилітарно-етично-естетичних уявлень зберігається ще в давньогрецькій культурі. У категорії калокагатії відбилося ставлення до людини як водночас прекрасної й гарної, красивої й доброї.

На певному етапі розвитку суспільства естетична діяльність виділяється з утилітарної практики у відносно емансиповану сферу впливу на свідомість. Феномен виникнення в сучасній людині естетичних емоцій можна пояснити тим, що споглядання естетичних об'єктів пов'язане з певним пригадуванням – ідентифікацією та співвідношенням в пам’яті деяких елементів практичної діяльності з певними естетичними структурами. Наприклад, первісні орнаментальні форми імітують такі елементи практичної діяльності, які призводять до успішних результатів (наприклад, симетрія первісної зброї необхідна для успіху на охоті, ритмічність важлива в трудовому процесі, та ін.). Водночас, симетрія, пропорційність, гармонія як такі є абстрагованими (емансипованими) естетичними структурами, що набувають самостійного емоційно-естетичного значення, з якого вже не можна вивести прямого утилітарного змісту. Таким чином, естетичніоб’єктитісно пов'язані з утилітарною практикою, нею породжені, але від неї відособлені, є віддаленим натяком на практику і тому значущі емоційно. Разом з тим, вони породжуються нейтральними в практичному відношенні знаками, які повторюють практично значущу властивість. Саме нейтральність по відношенню до практики обумовлює їх неутилітарний характер. Отже, треба зробити такий висновок, який в подальшому вивченні сутності естетичного повинен стати вихідним принципом: головноюособливістю естетичної сфери є її абстрагованість (відірваність) від емпірії ( тобто реального досвіду, реальної практики), і водночас, імітація естетичними знаками реальних об'єктів практики.

Історичний процес емансипації (відокремлення) естетичної діяльності від утилітарної практики породжує мистецтво - самостійну форму естетичної діяльності, позбавлену утилітарної функції. При домінуванні в естетичній діяльності функціональних особливостей, в результаті синтезу естетичної та утилітарної функцій, виникає така форма естетичної діяльності, як дизайн.

До форм естетичної діяльності належать також фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво, художнє конструювання. До видів естетичної діяльності відносяться мода, садово-паркове мистецтво та ін.

Не можна обмежувати сферу естетичного тільки формами естетичної діяльності. При пильній увазі до суспільної практики можна побачити, що естетичного оформлення набувають будь які види суспільної практики: спорт, дозвілля, соціальні ритуали, політика, медицина, економіка, та ін. Їх супроводження естетичним оформленням призначено для посилення емоційного впливу на людину.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 6. Тема 2.1 Сутність естетичного ставлення людини до дійсності.	\|	Філософсько-історичні погляди на естетичне.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.