Економічні погляди С.Сісмонді

Тема 5. Критичний напрям політичної економії. Формування соціалістичних ідей.

Початок XIX ст. ознаменувався бурхливим розвитком капіталізму, що був прискорений промисловим переворотом. Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався занепадом і розкладом дрібного виробництва, зубожінням значної частини населення. Економіку починають розхитувати економічні кризи.

Міркування класиків щодо гармонії приватних і суспільних інтересів повсякчасно спростовувало саме життя. У зв'язку з цим виникає так званий критичний напрям. Варто порівняти погляди представників критичного напряму і «нової хвилі».

С. Сісмонді (1773—1842) — за словами К. Маркса завершує класичну політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світогляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав «економічною ортодоксією».

Сісмонді був не лише економістом, він залишив велику наукову спадщину в галузі історії. Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта. 1819 р. він опублікував свою головну працю «Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення». У цій праці він намагається побудувати політичну економію на нових засадах.

Сісмонді виступає з критикою класичної політичної економії, зокрема заперечує визначення предмета й методу політекономії класиками. Предметом політекономії, за Сісмонді, має бути «матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави». Критикуючи абстрактний метод класиків, Сісмонді ставить у центр своїх досліджень становище людини і наголошує на необхідності вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Тому його можна вважати попередником історичної школи.

Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Проте Сісмонді не лише критикує капіталізм, а й розробляє проект його реформування. Сісмонді є прихильником державного втручання в економіку, а також відновлення поєднання праці та власності, притаманного дрібному виробництву. Він закликає повернутись до дрібного виробництва і в промисловості, і в сільському господарстві. Однак способів реального здійснення цієї програми він не тільки не запропонував, а й не бачив. Сісмонді не був радикалом, він проголошував себе супротивником комунізму, а його соціальні вимоги обмежувалися необхідністю запровадження робітничого законодавства.

Теорія вартості, капіталу і доходів. Сісмонді є прихильником трудової теорії вартості. Проте він (як і класики) не дає визначення субстанції вартості, а розглядає фактично тільки мінову вартість.

Капітал він трактує як виробничі запаси, переважно засоби виробництва, але виокремлює основний і оборотний капітал.

Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника і підкреслює його експлуататорську природу. Ренту він розглядає у фізіократичному дусі — як винагороду природи за виробничу діяльність.

Теорія відтворення і криз. Ця теорія є наріжним каменем економічного вчення Сісмонді, і треба чітко уяснити її суть. Метою капіталістичного виробництва він визнає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням розглядає як основну суперечність капіталізму, що виявляється в труднощах збуту товарів, у кризах. Ці негативні явища, на думку Сісмонді, зумовлено звуженням внутрішнього ринку через зменшення доходів робітників, яких витискають з виробництва машини і заробітна плата яких зменшується. Щодо капіталістів, то вони частину свого доходу, яку мали б використати на споживання, нагромаджують (виробниче нагромадження він ігнорує). За цих обставин частина суспільного продукту не може бути реалізованою на внутрішньому ринку. Зовнішні ринки у зв'язку з розвитком капіталізму в інших країнах також звужуються. До капіталізму такої проблеми не існувало, тому що була велика маса споживачів — дрібних виробників, господарства яких зруйнував капіталізм, звужуючи тим самим внутрішній ринок, породжуючи загальне надвиробництво і кризи.

Отже, кризи в Сісмонді — це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно недоспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможливлюють його розвиток. На цю думку Сісмонді варто звернути особливу увагу, оскільки саме її (і його теорію відтворення) взяли «на озброєння» російські народники.

Сісмонді навіть звертається до урядів капіталістичних країн, щоб вони своєю владою «припинили розвиток капіталізму» і сприяли тим самим встановленню «загального добробуту» через відновлення дрібного виробництва.

Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії «третіх осіб» оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, потребуючи ще й «третіх осіб». У Сісмонді — це дрібні виробники. Слід порівняти теорії відтворення Сісмонді і Мальтуса.

Ідеї Сісмонді не справили великого впливу на його сучасників. Проте вони певною мірою сприяли розвиткові трьох напрямів економічної думки. Його симпатії до робітничого класу, критику капіталізму сприйняли прихильники соціалістичних учень, а міркування щодо предмета й методу політичної економії — представники історичної школи. І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика ролі особистого інтересу як спонукальної сили економічного розвитку започаткували критичне ставлення до економічного лібералізму (економічної ортодоксії).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна теорія у США	\|	Економічна концепція Прудона.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.