Засади функціонування Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини – це міжнародний судовий орган, який знаходиться в місті Страсбург (Франція). Кількість суддів, з яких він складається, відповідає кількості держав-членів Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. На даний час таких держав є сорок сім. Судді засідають у своїй особистій якості і не є представниками жодної держави. В опрацюванні заяв Суду допомагає секретаріат, котрий складається в основному з юристів (їх також називають юридичними секретарями) із усіх держав-членів Ради Європи. Вони є незалежними від країни їх походження та не представляють ні заявників, ні держави. Європейська Конвенція з прав людини – це міжнародний договір, який мають право підписувати лише держави-члени Ради Європи. Європейський Суд було засновано на підставі Конвенції, котра визначає його функціонування та містить перелік прав та гарантій їх забезпечення, яких держави зобов’язалися дотримуватися.

Суд застосовує Європейську Конвенцію з прав людини. Він покликаний перевіряти дотримання державами прав та гарантій їх забезпечення, передбачених Конвенцією. Дане завдання Суд виконує, розглядаючи скарги (відомі як «заяви»), подані громадянами або, в деяких випадках – державами. Якщо Суд приходить до висновку, що одне чи декілька з цих прав та гарантій їх забезпечення було порушено державою-членом Ради Європи, Суд виносить рішення по суті. Рішення Суду є обов’язковим для держав, яких воно стосується; деякі держави ратифікували не всі протоколи до Конвенції (протоколи – це документи, в яких було затверджено додаткові права). Інформацію з цього приводу можна знайти на Інтернет-сайті Суду. Вони зобов’язані діяти у відповідності з такими рішеннями.

Європейський суд з прав людини є міжнародним органом, який за певних умов може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення своїх прав, викладених у Європейській конвенції з прав людини. Ця Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого більшість європейських держав зобов’язались дотримуватись певних основних прав.

Заява має стосуватись лише порушень, допущених однією з держав, на які

поширюється дія Конвенції.

Конвенція захищає зокрема такі права:

- право на життя;

- право на справедливий судовий при розгляді справ, пов’язаних із цивільною та кримінальною проблематикою;

- право на повагу до приватного і сімейного життя;

- право на свободу вираження поглядів;

- право на свободу думки, совісті та віросповідання;

- право на ефективний засіб правового захисту;

- право на мирне володіння своїм майном;

- право голосу та право бути кандидатом на виборах.

Конвенція забороняє, зокрема:

- катування, нелюдське чи принизливе для людської гідності поводження або покарання;

- свавільне та неправомірне позбавлення волі;

- дискримінацію у користуванні правами та свободами, викладеними у Конвенції;

- вислання державою своїх громадян чи заборону їм повернутися на її територію;

- смертну кару;

- колективне вислання іноземців.

Ці права викладені у самій Конвенції та у Протоколах до неї (Протоколи № 1, 4, 6, 7 і 13), згода на обов’язковість яких надана окремими державами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Місце і роль органів внутрішніх справ у механізмі забезпечення прав і свобод людини.	\|	Порядок звернення до Європейського суду з прав людини.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.