• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання 2. Гендерна композиція українського суспільства

Принцип гендерної рiвностi закрiплений в Конституцiї України. Стаття 3 Конституцiї закрiплює рiвнiсть чоловiкiв та жiнок в усiх сферах життя. Окрiм даної норми гендерної рiвностi торкаються ст.21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституцiї України безпосередньо присвячена подоланню дискримiнацiї стосовно жiнок в Українi та наголошує на тому, що рiвнiсть прав жiнок i чоловiкiв забезпечується: наданням жiнкам рiвних з чоловiками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурнiй дiяльностi, у здобуттi освiти та професiйнiй пiдготовцi, у працi та винагородi за неї i так далi. Окрiм цього Україна ратифiкувала Конвенцiю про лiквiдацiю усiх форм дискримiнацiї по вiдношенню до жiнок 1979 року, Конвенцiя №156 про працюючих з сiмейними обов'язками, пiдсумковi документи Всесвiтньої конференцiї з прав людини (Вiдень, 1993 р.), Конвенцiю про лiквiдацiю насильства щодо жiнок, Конвенцiю про громадянськi та полiтичнi права, Конвенцiю про соцiальнi, економiчнi та культурнi права (1976 року).

Наскiльки цi нормативнi акти вплинули на розвиток гендерної рiвностi в нашiй країнi? По-перше, вони носять декларативний характер та не забезпеченi механiзмами реалiзацiї, тобто фiнансовими та органiзацiйними ресурсами для забезпечення даних зобов'язань, по-друге, громадянське суспiльство в Українi на сьогоднiшнiй день, нажаль, не є силою, яка здатна вплинути на гендерну ситуацiю в країнi.

Гендерна композиція охоплює основні сфери суспільного життя. Вона створює "правила гри" гендерних взаємодій в конкретних інститутах – в першу чергу в сім’ї, політиці та в економіці. Гендерні відносини — цевідносини стратифікації, тобто нерівність можливостей і життєвих шансів чоловіків та жінок, тому розглянемо гендерну композицію українського суспільства крізь призму існуючої гендерної нерівності. Ніде в світі жінки не можуть похвалитися рівноправ'ям з чоловіками, хоча за даними Програми розвитку ООН і приносять 55% світового багатства (з урахуванням неоплачуваної домашньої праці), зайняті 2/3 робочого часу в світі, але отримують 1/10 світового доходу і володіють 1/100 світовій власності (за даними міжнародної організації праці). В середньому в світі вони займають лише 13% місць в парламентах і 14% вищих управлінських постів в компаніях і на підприємствах.

Гендерна нерівність в родині виявляється в наступному:

1) розподіл влади в сім’ї. Соціологічні дослідження свідчать, що більшу частину українських сімей (приблизно 70%) можна віднести до егалітарних, демократичних,виходячи з участі чоловіка й жінки в прийнятті рішень щодо важливих проблем сімейного життя (придбання речей, що дорого коштують, вибір місця проживання, вибір навчального закладу для дитини, кола сімейного спілкування й виховання дітей тощо) і реального розподілу сімейних доходів. Вважають себе рівноправними з чоловіками у родині понад половину опитаних жінок (55%); однак близько чверті жінок вказують на своє другорядне становище в сім'ї порівняно із соціальним статусом чоловіка; решті взагалі важко відповісти.

2) розподіл та створення сімейних ресурсів. Як показали дослідження, гендерний розподіл матеріальних ресурсів у сім'ї залежить від її соціально-економічного статусу. Дружини, як правило, контролюють розподіл грошей у родинах із низьким прибутком, де керування фінансами означає "контроль над дефіцитом"; коли ж прибуток високий, цю функцію виконують чоловіки, оскільки великі гроші - це велика влада. У цьому випадку часто тільки частину грошей вони виділяють на утримання родини. У більшості сучасних сімей бюджет родини складається з двох частин, що надходять як від чоловіка, так і від жінки. Це руйнує економічну залежність жінки від чоловіка, але за даними соціологічного опитування в нашому суспільстві і жінки (97%), й чоловіки (98%) вважають, що саме роль "годувальника" є головною для чоловіка в родині, а всі інші є другорядними.Цей жорсткий рольовий розподіл несе багато негативу для чоловіків. За низьким рівнем середньої заробітної плати в країні в цілому, високою імовірністю стати безробітним багато чоловіків опиняються в ситуації депресії, і замість того, щоб активізувати свої інші сімейні ролі, вдаються до саморуйнування. Загалом патріархальна ідеологія залишається могутнім бар'єром на шляху кооперації жіночої та чоловічої співпраці в родині, створення теплих емоційних взаємовідносин, ефективного виховання дітей і, зрештою, зміцнення стабільності родини.

3) розподіл сімейних обов’язків. Значна частина жінок нині поєднують сімейні та професійні обов’язки, але за даними як вітчизняних, так і закордонних досліджень, велику частину (70-80%) домашньої роботи, як і раніше, роблять жінки. У сімейних жінок тимчасові витрати на роботу по будинку в будні складають 3 години, у вихідні – 5-6 годин, у чоловіків – до 1 години. Більшість чоловіків не хочуть нарівні з дружинами брати участь у вихованні дітей, готуванні їжі, прибиранні будинку тощо, та виконувати інші домашні обов'язки. Тому в родинах, де жінки працюють поза домом, нерідко виникає стресова ситуація, пов’язана з перевантаженням жінок (феномен подвійної зайнятості). В сучасному суспільстві зменшується цінність функції батьків як годувальників, в майбутньому вони повинні в першу чергу любити, розуміти, допомагати дітям та надавати необхідну для їхнього розвитку свободу. Ці функції закріплюються в процесі виконання тих обов’язків, що раніше виконувала мати, а саме годування, купання, прогулянок, надання допомоги при виконанні домашніх завдань, читання на ніч, бесід з дитиною.

4) факти прояву сімейного насильства. В переважній більшості випадків жертвами сімейного насилля (фізичного, психічного, сексуального) стають саме жінки. Це пов’язано з фізичним та соціальним домінуванням чоловіків. Насилля щодо жінок було звичайною складовою шлюбних відносин в традиційному суспільстві. Зараз таке жорстке ставлення нажаль ще має місце. Побої з боку чоловіків або співмешканців довелося пережити кожній п'ятій жінці. Законодавчо встановлена кримінальна відповідальність за зґвалтування чоловіком дружини, але звернень в міліцію з такого приводу практично не існує (в порівнянні з латентним розповсюдженням цих протиправних дій). Більшість зґвалтованих жінок либо не бажають згадувати про це, соромляться медичного догляду, відмовляються від надання інформації в поліції та суди.

На сучасному етапі розвитку шлюбно-сімейних відносин родинний союз, заснований на демократичних засадах (егалітарний), більшою мірою відповідає наявним соціально-економічним умовам, хоча його переваги й не заперечують існування інших форм і стилів сімейного життя. Кожна родина вправі, зважаючи на свої цілі, завдання, особливості особистості кожного чоловіка та жінки, будувати життя за власними розумінням і бажанням.

Гендерна нерівність в економічній сфері проявляється в першу чергу:

1) сегрегація на ринку праці. Під гендерною професійною сегрегацією розуміють тенденцію працевлаштування жінок та чоловіків за конкретни­ми професіями, галузями зайнятості та посадовою ієрархією. Розрізняють горизонтальну і вертикаль­ну гендерну сегрегацію в сфері зайнятості. Під горизонтальною професійною сегрегацією розуміють нерівномірний розподіл чоловіків і жінок за галузями економіки і професіями. Так, най­більша концентрація жінок спостерігається в галузях, що за характером праці належать до сфери обслуговування (зайняті в торгівлі жінки становлять 60%; в системі освіти — 74%; в сфері охорони здоров'я — 82%; в громадському харчуванні — 84%). Вертикальна професійна сегрегація означає не­пропорційний розподіл жінок за позиціями посадової ієрархії. У межах одна­кових занять чоловіки і жінки мають абсолютно різні перспективи професійного зростання, тобто статусні перспективи певних занять є різними для чоловіків і жінок. Особливо це помітно у сфері управління: чим вищий соціальний статус посади, тим менше на цих посадах жінок (феномен скляної стелі).

2) оплата праці. За даними моніторингових досліджень Інституту соціології НАН України, впродовж останнього десятиліття заробітна плата жінок становить у середньому близько 70% заробітної плати чоловіків. Ще більше гендерні відмінності виявляються в доходах населення в цілому. Практично в усіх вікових групах рівень доходів чоловіків значно перевищує рівень доходів жінок — у серед­ньому в 1,6 рази. Наслідок такої ситуації — підвищений ризик зубожіння для жіночої половини населення України, особливо в ситуації, коли жінка є єди­ним годувальником у сім'ї. Гендерна нерiвнiсть в оплатi працi є прямим порушенням принципу рiвної оплати за рiвну працю. Майже в усiх галузях народного господарства жiнки займають низькооплачуванi посади. Всi цi роки на ринку працi чоловiки витiсняють жiнок з перспективних добре оплачуваних посад.

3) дискримінація жінок з боку роботодавців під час прийняття на ро­боту.Роботодавці розглядають жінку як менш цінного працівника, тому що вона може піти в декретну відпустку, в відпустку по догляду за дитиною, буде брати лікарняний під час хвороб дитини. Особливе занепокоєння викликає ситуація із дотриманням додаткових гарантій щодо працевлаштування тих жінок, які відносяться до категорії соціально незахищених (мають дітей віком до шести років, одинокі матері, ті, які мають дітей-інвалідів, особи передпенсійного віку, а також ті, які звільнені після відбуття покарання або примусового лікування від алкогольної та наркотичної залежності). Особливо турбують такі випадки, коли самі жінки відмовляються від тих пільг, що їм гарантуються чинним законодавством. Таке відбувається під тиском роботодавця або диктується бажанням самих жінок покращити матеріальне становище за рахунок отримання оплачуваної роботи на будь-яких умовах.

4) дискримінація з боку працівників (тобто колег по роботі) має місце тоді, коли окремі групи працівників не ба­жають вступати в трудові відносини з представниками певної статі. Наприклад, частина чоловіків і жінок не бажають працювати під керівництвом жінки.

5) розмір виконання неоплачуваної домашньої роботи, що має важливе значення для економіки. Її виконують в першу чергу жінки.

6) можливість здійснення підприємницької діяльності. Доля жiнок в загальнiй кiлькостi пiдприємцiв складає 30%. В основному вони зайнятi в малому та середньому бiзнесi. У великому бiзнесi жiнки — рiдкiсть. Жiночий бiзнес орiєнтований в основному на роздрiбну торгiвлю, медицину, культуру та науку.

7) конкурентна боротьба за місце на ринку праці та на кар'єрному щаблі. Глибоко вкоріненим залишається гендерний стереотип, за яким навіть працююча освічена, але заміжня жінка є передусім дружиною й матір'ю, що повинна допомагати чоловікові, нерідко зневажаючи власні прагнення до самореалізації та професійного успіху, відмовляю­чись від реальних кар'єрних можливостей. Такі уявлення вели­кою мірою притаманні й чоловікам, і жінкам. Жінки частіше програють в конкурентній боротьбі через поширеність стереотипу, що коли роботи на всіх не вистачає, то насамперед необхідно нею забезпечити чоловіків. На даному етапі становлення нашого суспільства жінки (їх найбільш активна частина) свідомо відмовляються конкурувати з чоловіками у боротьбі за вищі керівні посади великих підприємств, організацій та установ.

8) сексуальні домаганнях на робочому місці – це використання службового стану або влади з метою задоволення сексуальних потреб (під загрозою звільнення, для покращення кар’єри, умов праці тощо). Жінки сприймають це як приниження, це шкодить роботі, несе загрозу спокою. Сексуальні домагання здійснюють вплив на значну кількість працюючих жінок.

Реальна ситуація у сфері трудових відносин й зайнятості висвітлює наявність певних протиріч між законодавчо задекларованими правами та реальними можливостями їх практичного здійснення. Значна кількість жінок вимушена реалізувати свою трудову активність у сфері підсобного господарства та заробляють гроші в найменш престижних сферах праці. Реальна ситуація, що склалась навколо жінок не є виключно українською, вона є наслідком вікової історії людства і притаманна всім країнам світу. Умови економічної кризи в Україні не дають можливості застосування всього комплексу пільг для жінок повною мірою.

Жінки пройшли довгий шлях від повного безправ'я і неможливості брати участь в голосуванні до визнання їх повноцінними політичними акторами. На початку 80-х років XX століття політична поведінка жінок змінюється настільки різко, що західні соціологи навіть починають говорити про нову жіночу революцію. Ця революція нібито здатна покласти край патріархату, затверджуючи натомість абсолютно нові стосунки між чоловіком і жінкою - стосунки, засновані на визнанні їх гендерних відмінностей при рівних соціальних можливостях. Рівноправ'я дає жінці основу не для копіювання чоловічих стандартів, а для затвердження жіночих цінностей і жіночого погляду на політичний процес, для самовираження. Хоча в українському суспільстві протягом останнього десятиліття з'явилося вже чимало жінок-політиків, керівників політичних партій і організацій, значна частина населення, порівнюючи жінок і чоловіків як політичних лідерів, кращими вважає чоловіків. Серед опитаних в Україні з тим, що чоловіки є кращими політичними лідерами, ніж жінки, погодились 45%. На тлі виокремлених регіонів світу українське суспільство щодо визначення кращості чоловіків як політичних лідерів наближене до країн Східної Європи й Азії (40%) і однаковою мірою віддалене як від африканських (73%), так і від розвинених західних країн (25%).

На цей час в 11 країнах світу жінки є виборними главами держав або главами урядів, у 25 країнах жінки очолюють парламенти і парламентські палати. Доля жінок, що займають міністерські пости, в окремих країнах вже перевищує п'ятидесятивідсотковий бар’єр. Найбільше жінки представлені в парламентах країн Північної Європи (43,2 %), найменше - в арабських країнах (9,1 %). Якщо брати окремі країни, то найбільше жінок в парламенті Руанди (56,3%), Швеції (47 %) і ЮАР (44,5%).

Україна нині займає 113 місце по представництву жінок в парламенті з показником 7,3 %. Проте цей показник не відповідає "міжнародним нормам". Навіть серед обранців Білорусі - країни, яка періодично піддається звинуваченням в недемократичності, - 31,8% жінок. У Російській Думі 14% депутатів-жінок. Необхідно відмітити, що у Верховній Раді попереднього скликання жінки складали всього 4 %. Жінки складають 53% населення України. В часи Радянського Союзу тiльки одна жiнка займала пост мiнiстра — Катерина Фурцева. Сьогодні в Українi жiнки займають теж посади мiнiстрів, депутатів та інше.

Частково відсутність жінок в інституційній політиці є історичною традицією, але в той же час воно відбиває забобони партій і голосуючого населення: політика, мовляв, - це «чоловічий клуб». На жаль, немає гарантії, що обрані до парламенту жінки відстоюватимуть жіночі інтереси. Багато хто з найуспішніших жінок-політиків не є прихильницями фемінізму. А якщо вони стоять на феміністських позиціях, то успіху у них ще менше: в очах багатьох виборців такі жінки представляються супротивниками чоловіків, сім’ї і традицій. При «маскулинній» політичній культурі бути обраними, не удаючись до будь-яких виборчих технологій на зразок квот або зарезервованих місць, жінкам надзвичайно важко.

Гендерні квоти - узаконений рівень представництва жінок і чоловіків в органах влади. Головна ідея гендерних квот полягає в тому, щоб, істотно збільшуючи політичне представництво жінок, залучити жінок до процесу ухвалення політичних рішень і не допустити ізоляції жінок від політичного життя. Завдання системи квот полягає в тому, щоб жінки займали хоч би «критичну меншість» від 30 до 40% місць, наприклад, в парламенті країни. Квотування забезпечує створення «критичної маси» жінок-політиків, здатних чинити істотний вплив на політичні процеси і політичну культуру в цілому. Міжнародний досвід показав, що притягнути жінок з досвідом політичної діяльності до участі в боротьбі за виборну посаду не складає труднощів. Набагато складніше набрати жінок, готових уперше йти у владу. Гендерне квотування стимулює партії до активного залучення жінок у свої ряди і примушує займатися підготовкою значного числа кваліфікованих кандидатів для заповнення квот. В процесі цього партії вимушені також концентрувати свою увагу на реальних робочих умовах і культурі політичної участі, вільно або мимоволі сприяючи модернізації політичного стилю, роблячи його привабливішим для жінок. Система квот може бути застосована як тимчасовий захід, до того часу, поки не будуть усунені бар’єри на шляху жінок в політику.

Читайте також:

1. IV. Питання самоконтролю.
2. V. Питання для самоконтолю
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
5. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
9. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
10. Антифеодальна боротьба українського народу
11. Атрибути громадянського суспільства
12. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Переглядів: 1225