• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічна думка античного світу.

Причорномор’я.

Господарство скіфів, грецьких і римських колоній Північного

Античний Рим: економічні причини розквіту й занепаду.

Господарство Стародавньої Греції.

Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду

формування світових цивілізацій. (VIII ст.до н.е. – V ст.. н.е.)

1 . Господарство Стародавньої Греції

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілон-

ського царства і Єгипту. Режим рабовласництва відроджується в нових країнах

Середземномор’я. Це виявилося в економічному розвитку Греції і Риму.

У світовій історії розпочався новий період – античний (давній).

Він охоплював першу половину I тис. до н.е. – першу половину I тис. н.е.

У цей період рабовласництво досягло повного розквіту. Була знищена община,

рабська праця використовувалась різнобічно й продуктивно. Рабство перетвори-

лося на класичне.

Особливості географічного положення визначили відокремленість життя

кожної общини, її економічну автономію. Через це антична громада, на відміну

від сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окре-

мою державою, в якій повноправними були тільки землевласники. Населення

концентрувалося у містах, тому сільське господарство було другорядним.

У VIII – VI ст. до н.е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ре-

месла від сільського господарства й розвитку торгівлі між окремими районами

Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців. Роз-

вивалося будівництво житла, ткацтво, суднобудування, виготовляли кераміку.

Продуктивність праці була високою, зростали міста. Сільське господарство роз-

вивалось повільно, в ньому панувало двопілля.

Суспільство розпалося на два стани: вільних громадян і невільників.

У VIII – VI ст. до н.е. формувалися грецькі рабовласницькі міста – держа-

ви, або поліси.

Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта. Фізич-

на праця для спартанців була принизливою, їхня справа – війна. Господарство

Спарти було відсталим, грошовий обмін не набув розвитку.

Інша картина формування рабовласницької держави була в Аттиці. Реме-

сло і торгівля тут набули високого розвитку.

Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була коло-

нізація. Причиною її стала гонитва за новими землями, за здобиччю, хлібом. Ко-

лонії стали центром торгівлі греків з варварами.

У V – IV ст. до н.е. праця рабів стала продуктивною, вона активно викори-

стовувалась у ремеслі. Були й державні раби.

У V ст. до н. е. рабовласництво в Греції набуло найвищого рівня розвитку,

хоча економіка прогресувала дуже нерівномірно. Ремесло і торгівля розвивалися

в незначній частині країни, на більшості ж територій переважали сільське госпо-

дарство, землеробство і тваринництво. Зберігалася складна форма оренди землі.

У IV ст. до н.е. частково вводилося трипілля, удобрювались вапном поля, засто-

совувалась борона з дерев’яними зубами, молотильна дошка тощо. З’явились на-

укові трактати з сільського господарства. Значне місце в господарстві Греції за-

ймало виплавлення металів, славилися грецька кераміка і тканини.

Військова могутність Афін призвела до розвитку суднобудування, яким

керувала держава.

Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне

виробництво, торгівля. Це сприяло зміцненню економіки.

Однак технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Не-

скінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією,

рабами і рабовласниками паралізували економічне життя. У 338 р. до н.е. Грецію

завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. Балканський півострів став здобиччю Ри-

ма.

2 . Античний Рим: економічні причини розквіту й занепаду

Історія Риму є яскравою сторінкою розквіту і загибелі рабовласницького

(класичної форми) господарства. Виділяють три етапи розвитку Римської держа-

ви: 1- царський (VIII – VI ст. до н. е.); 2 – республіканський (509 – 31 рр.до н.е.);

3 – імператорський (31р. до н.е. – 476р. н.е.).

На 1 етапі вирішальна роль в економічному житті належала землеробству.

Високого рівня розвитку набуло ремесло, розвивалась зовнішня торгівля з Пів-

денною Італією, Сицилією, Афінами, Карфагеном. У VII – VI ст. до н.е. відбули-

ся розлад родового ладу і формування рабовласницьких відносин. Соціальний

розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями. Майнова дифере-

нціація зумовила появу інших залежних людей – клієнтів.

Протягом VI - III ст. до н.е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке

суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім,

борговим, спадковим. Головною виробничою силою було вільне населення.

У I ст. до н.е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного оке-

ану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. II – I ст. до н.е. характеризується як

розквіт римського рабовласницького господарства в його класичній формі. Раби

були основною виробничою силою у всіх галузях господарства. Переважало

приватне рабовласництво, державне було незначним.

Римська держава вважалася юридичним власником землі. Розподіл її у при-

ватну власність здійснювався поступово. Характер і роль дрібного селянського

господарства змінювалися на різних етапах розвитку Римської держави. Важли-

вою ознакою економічного розвитку Риму була боротьба за землю. Економіка

засновувалася на багатогалузевому сільському господарстві. Існувало трипілля.

Землероби користувалися примітивними знаряддями праці.

Кінець республіки ( I ст. до н.е.) – це період громадянських війн, занепаду

сільського господарства, особливо в Італії. Подоланням цього занепаду, а також

найвищим рівнем розвитку характеризуються I – III ст. н.е. Відбулися позитивні

зміни в агротехніці. Розширилися посівні площі, вдосконавлювалися знаряддя

праці, застосовувалося штучне зрошення. Іригаційна система давала можливість

збирати 2 – 3 урожаї на рік. Розвивалась культура садіння, підживлення, прище-

плення. Розпочалися зміни в організації виробництва у володіннях великих зем-

левласників. Латифундії поділялися на невеликі ділянки (парцели), які надавали-

ся в оренду колонам – дрібним землеробам. Виникли рентні відносини у вигляді

натуральних і грошових платежів, відробітків. Поряд з вільними селянами-

орендарями в маєтках землевласників з'явилися раби, які обробляли наділи землі

і платили ренту. Зросла чисельність вільновідпущеників – лібертинів, які займа-

лися ремеслом і торгівлею.

У II ст. до н.е. – II ст. н.е. високотоварними були маєтки, які спеціалізува-

лися на вирощуванні однієї культури, призначеної для ринку. Рентабельними

були латифундії і сальтуси, які вирощували різні культури. Рабська праця в сіль-

ському господарстві була високоефективною. Значних успіхів було досягнуто в

ремеслі. Більшість працюючих у майстернях були вільними, а рабська праця ви-

користовувалась як некваліфікована. З I ст. до н.е. в ремеслі відбулися глибокі

структурні зміни. Розпочалося будівництво громадських споруд (Колізей в Ри-

мі), розкішних палаців знаті, лазень, водогонів, шосейних шляхів. Розвивалося

суднобудування. На високу ступінь піднялась технологія виливання предметів з

бронзи й благородних металів, різьблення по мармуру і базальту. Ремесло мало

галузеву й географічну спеціалізацію. Розвивались виробництво кераміки, посу-

ду, шкіряне і текстильне виробництво. Характерною особливістю римського ре-

месла було об’єднання в колегії за професіями.

Процвітання ремесла в Італії тривало недовго. З II – III ст. н.е. провінції пе-

ревершили в ремісничій майстерності ремісників з Апеннінського півострова.

Італійські майстерні деградували, припиняли діяльність. Провінційні ж, навпаки,

процвітали.

У II ст. н.е. Галлія стала однією з найрозвиненіших провінцій. Поширилися

скляний, латунно-бронзовий, залізний, олов’яний, керамічний, ювелірний про-

мисли. У Римській державі промисловою одиницею була майстерня. Однак за-

няття ремеслом не було престижним і вважалося справою бідних і рабів.

Розвивалась торгівля, яка приносила більше прибутків ніж ремесло. Склався

внутрішній ринок, де виробник сам продавав свій товар. З часом у Римі виникли

спеціалізовані ринки. Сформувались великі центри внутрішньої торгівлі – ярма-

рки.

Зовнішня торгівля в царський період у Римській імперії була слабко розви-

нена. Її розвитку сприяли об’єднання Середземномор’я, під владою Рима, спеці-

алізація і товаризація господарства, географічний поділ праці, успіхи в суднобу-

дуванні й будівництві доріг. В Італії існувало професійне купецтво. Першим за-

собом оплати була худоба, потім швидко розвинувся грошовий обіг. Розвитку і

певної правової регламентації набула банківська справа. Рим став світовим

центром грошових операцій, торгових угод, світовою біржею. Розвивався лих-

варський капітал. Торгово-грошові відносини досягли найвищого рівня розвитку

в I – II ст. н.е. Фінансова система була заснована на експлуатації колоній.

У добу пізньої Римської імперії (III - V ст. н.е.) господарство занепало і

прийшло до кризового стану. Визначальним стали розклад античної власності,

поступова втрата рабством свого виробничого значення, натуралізація і аграри-

зація економіки, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової

системи, посилення фіскального гніту. Велике землеволодіння зберігалося, од-

нак тенденція його розвитку полягала у зміцненні невеликого індивідуального

виробництва. Розширилися господарська самостійність рабів, які отримували

землю. Загострювались соціальні суперечності. Не припинялись народні повс-

тання. Натиск варварів постійно посилювався і загрожував романському світу.

Східна і Західна частини імперії роз’єдналися. У 476 р. н.е. Західна Римська ім-

перія перестала існувати.

3. Господарство скіфів, грецьких і римських колоній Північного

Причорномор’я

З елліно-римською історією тісно пов’язана доля народів Північного Причор-

номор’я. У IX – VIIIст. до н.е. у південних степах України жили кіммерійці.Їх

основним заняттям було кочове тваринництво, насамперед конярство. Скіфи (

VII ст. до н.е. – III ст. н.е.) витіснили кіммерійців у Малу Азію, зайнявши степові

простори від Кубані, Дону і Дніпра до Дунаю. Населення скіфів поділялось на

скіфів-хліборобів ( жили осідло, займались сільським господарством, переважну

частину врожаю продавали), кочових скіфів ( випасали незліченні стада худоби),

царських скіфів ( панівна верхівка державного об'єднання, збирали данину в під-

леглих племен, основне заняття – військова справа).

Імовірно, скіфів-орачів можна назвати прапредками українського народу.

Інтенсивно йшла торгівля між Скіфією і Грецією, це стало причиною руйну-

вання родової общини, заміни її землеробною, зміцнення місцевої знаті, утво-

рення державності скіфських царів.

Майже одночасно із заселенням Північного Причорномор’я кіммерійцями і

скіфами там розпочалася грецька колонізація. У Vст. до н.е. на Кримському пі-

вострові утворилося Боспорське царство. Тут розвивалось землеробство і ремес-

ло.

У IV – III ст. до н.е. скіфська держава зазнала суттєвих зрушень. На півдні

України з’явилася нова грізна сила – сармати, яка перемогла скіфів. Економіка

занепала. У II ст. до н.е. Північне Причорномор’я стає об’єктом зазіхань з боку

Риму. У I ст. до н.е. грецькі колонії стали її васалами. Але загальна криза рабо-

власництва у II – III ст. н.е. підірвала сили імперії. Скоротились торгові зв’язки,

зменшилась товарність сільського господарства і ремесла. Відбулась натураліза-

ція всього господарства.

Гунська навала (IV ст. н.е.) призвела до загибелі античних держав Північно-

го Причорномор’я і краху рабовласницької системи.

4. Економічна думка античного світу

В античній літературі економічна думка стародавнього світу виражена в

найрозвиненішому вигляді. Висловлювання античний авторів з окремих про-

блем, хоча ще і не є цілісною системою поглядів, проте це вже серйозна спроба

теоретично осмислити й науково узагальнити характерні для цієї доби

економічні процеси та явища.

Мислителі Давньої Греції і Давнього Риму прагнули визначити принципи й

методи організації та управління господарством рабовласників. Учення про його

організацію називали економією, а про управління державою - політикою. Так,

Ксенофонт (430 - 355 рр. до н.е.) у праці "Домострой" визначив економію як

науку про збагачення свого господарства. Визнаючи рабство природнім і

правомірним, Ксенофонт був прихильником натурального господарства, як

більш стійкого і надійного. Землеробство він ставив на рівні з воєнним мистец-

твом, а ремесло навіть не включав до предмета економії як негідне заняття для

вільних людей. Таким було ставлення і до торгівлі. Водночас Ксенофонт високо

цінував гроші як вираження концентрованого багатства і засобів обігу. Він не

залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на

можливість їх використання для зміцнення натурального господарства. Ксено-

фонт одним з перших зрозумів важливість розподілу праці, визнавши потребу в

спеціалізації виробників на виготовленні певних предметів.

Ксенофонт бачив зв'язок між поділом праці й розмірами ринку, протистав-

ляючи слабкорозвинутому поділу праці у малих містечках відносно високий

рівень його у великих містах.

Філософ Платон (427 - 347 рр. до н.е.) у своїх творах побудував ідеальну

державу, в якій мали існувати три стани: правителі (філософи), воїни й

ремісники, землероби, дрібні торгівці, які належали до вільних людей. Раби з цієї

класифікації виключались, оскільки в них він бачив не людей, а знаряддя праці.

Між усіма станами, за планом, існує чіткий поділ праці. Фізичну працю Платон

зневажав, вважаючи, що це доля нижчих верств населення.

Нерівність, яка існує в ідеальній державі, випливає із самої природи людей,

через що є нездоланною. Проте кожна людина має одержувати свою частку

відповідно до своїх здібностей, що є справедливим. Здібності окремої людини є

обмеженими, її потреби - різноманітними і навіть безмежними. Відтак постає

суперечність між потребами людей і можливостями їх задоволення. Розв'язання

цієї суперечності Платон бачив в утворенні міста ("держави"), тобто об'єднання

людей, в якому існує поділ праці. Саме поділ праці у Платона є основним прин-

ципом побудови держави та її природною основою.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах

Арістотеля (384 - 322 рр. до н.е.) - найвидатнішого мислителя давнини. Він був

прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною

торгівлею. Проте оскільки в Греції існувало товарне виробництво, Арістотель

досліджував товарно-грошові відносини і зробив це найглибше серед античних

мислителів. Він розрізняв простий товарний обіг і обіг грошей, рух грошей як

засіб обігу і як грошового капіталу. Він першим звернув увагу на відмінності

між споживною вартістю і вартістю товару.

Державний діяч і письменник Давнього Риму Катон (234 - 149 рр. до н.е.) у

дослідженні "Про землеробство" обґрунтував шляхи й методи розширення рабо-

власницьких латифундій з тим, щоб дістати більше доходу. Інший римський ми-

тець Варрон (І ст. до н.е.) у трьох книгах "Про сільське господарство" висловлю-

вав занепокоєння щодо перспектив рабовласницьких порядків, накреслив шляхи

повернення до натурального господарства. Колумелла (І ст. до н.е.) у творі «

Трактат про сільське господарство» рекомендував програму інтенсифікації сіль-

ського господарства, відмовитися від рабської праці та передати ведення госпо-

дарства колонам, праця яких вигідніша, ніж рабів. Інакше кажучи, йшлося про

перехід суспільства до нового, феодального типу виробництва.

Зазначимо, що теоретична економічна думка в Давньому Римі не набула та-

кого розвитку, як у Давній Греції.

Читайте також:

1. Бюджет як економічна і правова категорія
2. Бюджет як економічна категорія
3. Бюджет як економічна категорія
4. Бюджет як економічна категорія та його складові
5. Бюджет як економічна категорія.
6. В орбіті кочового світу. Полтавщина, як частина Дешт-і-Кипчака.
7. В українському інформаційному просторі аналітична журналістика також повинна відіграти вже зараз видатну роль: збудувати духовну будівлю українського національного світу.
8. Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічна рівновага
9. Виділяють класичну наукову картину світу, і некласичну (сучасну) наукову картину світу.
10. Визначення економічного збитку від забруднення лісу, рослинності і тваринного світу.
11. Визначення поняття системи. Економічна система як особливий клас систем
12. ВИРОБНИЧО-ОРГАНІЗАЦІЙНА ТА ЕКОНОМІЧНА СТРУКТУРИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА

Переглядів: 1084