Виділяють класичну наукову картину світу, і некласичну (сучасну) наукову картину світу.

- Класична. Формувалась на основі вчень Евкліда, Ньютона і Декарта.

Згідно з нею, Світ є єдиним світом твердої матерії, який підкорюється жорстким законам природи. Такий світ не містить в собі ніякої потреби, причин для появи життя і людини, тому що така поява суперечить одному з фундаментальних законів такої науки, як термодинаміка. Будь-яка система прагне стати простою.

- Сучасна некласична. Базується на ідеях Лобачевського, Ейнштейна, Резерфорда, Пригожого. В ній зазначається, що всі існуючі системи мають природну здатність до мутації, у напрямку більшої складності. Одна і та ж енергія, принципи забезпечують еволюцію як фізико-хімічних процесів, так і біологічних, і соціокультурних. Тому людина є не як випадковий результат фізико-хімічних реакцій, а як закономірний прояв внутрішніх можливостей самої дійсності.

- Релігійна. Центральним елементом є образ Бога

(богів), як творця, упорядника, управителя світу. В ній світ ділиться на поцейбічний і потойбічний. Для останнього фіксуються зовсім інші властивості і характеристики, а реальний світ сприймається як не самодостатній, вторинний. Сенс і мета людського життя пов’язується з потойбічним світом.

- Філософські картини світу. Концентруються на проблемі співвідношення «людина – світ». Вони не схожі між собою, тому що по-різному вирішують проблему «людина – світ», наголошуючи на пізнавальному, онтологічному та інших ресурсах. Але всі філософські картини схожі у тому, що вони є результатом інтелектуального розгляду, їм властиві сумнів і критичність.

Поняття «світ» разом з іншими утворює смислове ядро світогляду, незалежно від історичної доби життя людини. Це поняття включає в себе поняття про граничні для людини основи сущого. Значення його у тих функціях, які відіграє при характеристиці універсуму:

- Забезпечує цілісність світу;

- Уявлення про саморозвиток.

2. Світ є безкінечним у своїх якісних та кількісних проявах. Світ є вічним, як безкінечне ціле, і водночас він є мінливим і кінцевим у своїх окремих частинах і проявах. Світ створює нерозривну єдність своїх складових.

З давніх-давен філософи прагнули визначити першооснову всього світу, тобто прагнули пояснити його єдність ( єдність багатоманітності, виходячи з його єдиного начала). Таким поняттям, яке позначає першооснову світу, яка не потребує для свого існування нічого іншого, називають субстанцією.

Всезагальні невід’ємні властивості речей світу які обумовлені іншим походженням із єдиної субстанції назвали атрибутами.

Різні філософські напрями пояснюють єдність світу по-різному.Ідеалізм. Вбачає єдність світу в його духовній субстанції.

Матеріалізм.Намагається пояснити єдність світу, виходячи з нього самого, і підкреслює, що для власного існування світне потребує якоїсь зовнішньої надприродної сили. Він сам із себе породжує всю багатоманітність існуючого. Субстанційною першоосновою світу є матерія – поняття для позначення безлічі об’єктивної реальності у її різноманітних станах і проявах.

Сучасна матеріалістична філософія спирається на різні наукові теорії для обґрунтування єдності багатоманітного світу:

1. Ще у XVIIIст. Теорія Канта-Лапласа пояснювала походження Сонячної системи і стала підґрунтям для розуміння єдності космічних тіл.

2. Закон збереження і перетворення енергії;

3. Теорія клітинної побудови живих організмів;

4. Періодичний закон Менделєєва (поєднав усі хімічні елементи);

5. Теорія відносності (єдність речовин і поля);

6. Теорія корпусних і хвильових матеріальних об’єктів (обґрунтувала нерозривну єдність матерії, руху, простору і часу).

Сучасна фізика розглядає світ єдиним, тому що на найбільш елементарному рівні його організації, Світ виступає множиною елементарних частинок.

3. Важливою характеристикою світу є поняття «рух». У філософії під цим поняттям розуміють будь-яку зміну.

Рух– спосіб існування всього сутнього. Він має абсолютний характер, і в той же час, рух є суперечливим, тому що зміни відбуваються зі збереженням елементів старого. Рух включає два протилежні моменти: змінюваність і сталість.У фізиці ці моменти виражають поняттями енергії і маси.

Енергія – міра змінюваності, здатності об’єкта до змін.

Маса– міра сталості, здатності об’єкта зберігати свій стан.

Уявлення про рух, зміну, як сутність буття, про суперечливість внутрішніх процесів, як джерело саморозвитку, було сформовано ще в античні часи, починаючи з Геракліта.

Рух має такі ознаки:

-Всезагальність;

- Універсальність;

- Суперечливість;

- Атрибутивність;

- Абсолютність.

Розвиток – процеси, пов’язані з перетворенням якості предмета, з появою нових станів.

Виділяють різновиди розвитку:

- прогрес – ускладнюється структура, підвищується рівень організації предмета чи явища.

- регрес – рух відбувається від більш досконалих і розвинених форм до менш досконалих і розвинених форм.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 7	\|	Лекція 8

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.