Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Виділяють абсолютні та відносні пороги чутливості.

Будь-який абсолютний поріг, у свою чергу, поділяється на нижній та верхній. Нижній абсолютний поріг виникнення відчуття –пов'язаний з тією мінімальною величиною подразника, при якій він вже викликає ледь помітне відчуття. Приклади нижніх абсолютних порогів чутливості : 1). Зір — здатність відчувати ясною темною ніччю полум’я свічки на відстані до 48 км від ока; 2), Слух - розрізнення цокання ручного годинника в повній тиші на відстані до 6 м; 3), Смак - відчуття присутності однієї чайної ложки цукру, розчиненої у 8 л води ; 4). Запах відчуття наявності однієї краплини духів у приміщенні з 6 кімнат ; 5). дотик - відчуття руху повітря, що виникає внаслідок падіння крила мухи на поверхню шкіри з висоти близько І см.

Верхній абсолютний поріг виникнення відчуття -пов'язаний з тією максимальною величиною подразника, при якій ще виникає адекватне для певного аналізатора відчуття . Подразник же більш інтенсивний викликає больові відчуття і навіть може пошкодити аналізатор ( тому інша назва цього порогу - больовий ). Приклад: звук гучністю понад 120-140 децибел викликає біль у вухах і є небезпечним для слухового аналізатора людини.

Відносний ( диференційний ) поріг виникнення відчуття -пов'язаний з тією мінімальною величиною відмінностей між двома подразниками, при якій вже стає можливим усвідомлення цих відмінностей. В результаті досліджень було встановлено, що для відчуттів однієї і тієї ж модальності відносний поріг - це незмінна величина ( для зорових відчуттів - 1/100; для слухових - 1/10; для відчуттів ваги - 1 /30 ). Приклад: якщо людина тримає у руці склянку з 300 г води, то для того, щоб вона відчула полегшення цієї склянки, потрібно буде віділляти з неї 10 г води.

5. Взаємодія відчуттів- це явище, яке проявляється у зміні суб'єктивних характеристик відчуття під впливом одночасного виникнення інших відчуттів. Розрізняють два типи взаємодії відчуттів: 1). взаємодію між відчуттями одного виду ( наприклад, явище контрасту при одночасному відчуванні різних кольорів ); 2). взаємодію між відчуттями різних видів, що проявляється у зміні чутливості одного аналізатора під впливом подразнення іншого ( інших) аналізатора ( наприклад, явище синестезії ).

Загальна закономірність взаємодії відчуттів різних видів:слабкі подразнення одних аналізаторів підвищують чутливість інших аналізаторів, а сильні подразнення – знижують чутливість інших аналізаторів. Підвищення чутливості аналізатора при його взаємодії з іншим аналізатором або при систематичному вправлянні називається сенсибілізацією.Приклад: слабке подразнення слухового аналізатора збільшує чутливість зорового аналізатора до кольору.

 

Взаємодія аналізаторів проявляється також в явищі компенсаціїмалорозвинених або взагалі відсутніх відчуттів одного виду відчуттями інших видів. Приклад: підвищений рівень розвитку тактильних , нюхових , вібраційних та інших відчуттів у сліпоглухих людей (феномен Ольги Скороходові ї).

Ще один прояв взаємодії відчуттів різних видів: явище синестезії –виникнення під впливом подразнення певного аналізатора відчуттів, характерних для інших аналізаторів. Приклад: почувши слово „лимон”, людина може одночасно відчути ще й кислий присмак у роті; „кольоровий слух” композитора О.Римського-Корсакова ; відображення цього явища у висловах типу „гострий смак”, „солодкий звук” та ін.

Сенсорна адаптація- це зміна чутливості аналізаторів під впливом дії сильних або слабких, проте тривалих подразників. Виділяють три типи сенсорної адаптації : 1). позитивна ( чутливість аналізатора підвищується; наприклад, після переходу з освітленого в темне приміщення ); 2). негативна ( чутливість аналізатора знижується; наприклад, після переходу з тихого приміщення у шумний дискобар ); 3). така, що пов'язана з повним зникнення усвідомлення відчуття ( наприклад, звикання до одягу на тілі ).

 

 

Лекція

 

Тема: Сприймання як психічний пізнавальний процес.

Мета: дати загальну психологічну характеристику сприйманню як перцептивному

процесу ; описати класифікації сприйняттів ; розкрити основні властивості

сприйняттів ; охарактеризувати феномен аперцепції .

План :

1. Загальна психологічна характеристика сприймання.

2. Класифікації сприйняттів.

3. Основні властивості сприйняттів. Явище аперцепції. Ілюзії.

4. Індивідуальні особливості сприймання. Спостережливість.

5. Врахування основних закономірностей відчування та сприймання

в організації учбової діяльності.

 

Література :

1. Загальна психологія : Навч. посібник / О.Скрипченко , Л.Долинська , З.Огороднійчук

та ін. – К.: „АПН”, 2001. – 464 с.

2. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка : основні положення. – К.: „ЕксОб”, 1999. –

304 с.

3. Максименко С.Д. , Соловієнко В.О. Загальна психологія : Навч. посібник. – К.:

МАУП, 2001. – 256 с.

4. М’ясоїд П.А. Загальна психологія : Навч. посібник. – К.: Вища школа , 2004. – 487с.

5. Общая психология / Под. ред. А.В.Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – 464 с.

6. Психологія : Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 2000. – 558 с.

 

1. Сприймання– це формування цілісних психічних образів предметів , явищ ,

ситуацій реальності за умови безпосереднього впливу певних фізичних подраз-

ників на рецептори аналізаторів. Сприймання – це складний пізнавальний психічний процес , який пов’язаний з відчуванням , мисленням , пам’яттю , увагою , а також з руховою активністю людини. Тому науковці називають його перцептивною діяльністю. Сприйняття – це результат сприймання як процесу.

Приклад : ми сприймаємо іншу людину тоді , коли

-- бачимо її зовнішність як цілісну сукупність неповторних рис ( вираз обличчя ,

стиль одягу , особливості статури та ін. );

-- чуємо її голос ( в якому поєднуються тембр , висота , різні інтонації та ін. );

-- торкаємося до неї , вдихаємо певний запах та ін.

Відмінності між відчуванням та сприйманням :

1). відчуття відображають лише окремі властивості предметів чи ситуацій , а на основі сприймання формуються вже цілісні психічні образи таких предметів або ситуацій в сукупності різних притаманних їм ознак , рис , властивостей ;

2). у філогенезі здатність до відчування з’являється вже на найпершій стадії розвитку психіки – стадії елементарної сенсорної психіки , а здатність до сприймання – лише на стадії перцептивної психіки ;

3). в онтогенезі здатність до окремих видів відчування з’являється ще під час внутрішньоутробного розвитку , а здатність до сприймання розвивається лише

після народження дитини у процесі її активної взаємодії з навколишнім світом ( згідно з даними Б.М.Теплова , перші ознаки предметного сприймання у дитини проявляються у віці 2-4 місяців ).

Спільне між відчуванням та сприйманням :

ці пізнавальні психічні процеси забезпечують чуттєвий рівень пізнання об’єктивної реальності , тобто конкретно-наочне відображення певних предметів , явищ , ситуацій.

Суб’єктивні образи відчуттів формуються у первинних проекційних зонах

кори головного мозку, а образи сприйняттів – у вторинних та третинних таких зонах. Проте відбувається це формування на основі функціонування різних аналізаторних систем. Отже , відчуття і сприйняття пов’язані між собою вже навіть на нейрофізіологічному рівні.

2. Найпоширеніші класифікації сприйняттів :

1). За модальністю : зорові , слухові , кінестетичні , нюхові , смакові та ін. ;

2). За основними формами існування матерії : сприймання простору, сприймання часу, сприймання руху.

3. Властивості сприйняттів :

1). Вибірковість – пов’язана з індивідуальними особливостями мотиваційної сфери особистості , її спрямованістю , естетичними смаками та ін. Отже , через вибірковість сприймання проявляється його взаємозв’язок зі станами уваги. Згідно з дослідженнями гештальтпсихологів , дана властивість виражається у так зв. явищі „фігури і фону”.

Приклад : учні на уроці насамперед сприймають і краще засвоюють ту інформацію , яка пов’язана з їхніми інтересами.

2). Предметність– пов’язана зі здатністю співвідносити цілісний психічний образ сприйнятого об’єкта із самим цим об’єктом. Завдяки предметності сприймання немовби зникає відмінність між реальним об’єктом та його суб’єктивним образом ; відбувається так зв. об’єктивізація – внутрішній психічний образ начебто зливається з відповідним йому зовнішнім об’єктом.

Приклад : ми бачимо не відображення у формі картинки зошита, а сам цей зошит.

3). Цілісність – пов’язана зі здатністю створювати цілісні психічні образи об’єктів навіть в умовах , коли не всі властивості або й не всі частини цих об’єктів впливають на аналізатори ; навіть за окремо сприйнятою рисою може „домальовуватися” цілий об’єкт в усій своїй багатогранності.

Приклад : дивлячись на стигле червоне яблуко людина , ще не пробуючи його на смак , сприймає як солодке та сочне.

4). Константність – пов’язана з відносною стабільністю в образах сприймання певних відображуваних властивостей об’єктів навіть при зміні умов їхнього сприймання ( відстані , освітленості , положення у просторі та ін. ). Примітка : найбільшою мірою константність проявляється при зоровому сприйманні кольорів , величини та форми предметів.

Приклад : колір паперу сприймається як білий і за умов яскравого сонячного освітлення , і при жовтуватому світлі лампи , і у вечірніх сутінках.

5). Осмисленість – пов’язана з розумінням сутності сприйнятого об’єкта , тобто тлумаченням його певним чином , співвіднесенням з попередньо набутою інформацією , яке проявляється , зокрема , в намаганні віднести сприйнятий об’єкт до певної групи , класу , категорії. Осмисленість сприймання – прояв його взаємо-

зв’язку з мисленням як вищим пізнавальним психічним процесом.

Приклад : роздивляючись якісь споруди вперше , ми прагнемо осмислено сприймати їх як приналежні до певного класу – учбових закладів , житлових будинків , закладів розваг та відпочинку , магазинів і т.д.

Сприймання залежить як від суб’єктивних , так і від об’єктивних умов. До об’єктивних умов , наприклад , належать : структура самого об’єкта , відстань до нього , освітленість чи зашумленість навколишнього простору , контрастування з іншими об’єктами та ін. Явище контрасту – пов’язане із залежністю сприймання певного об’єкту від характеристик тих об’єктів , з якими він взаємодіє у просторі або в часі . Приклад : смужка сірого паперу на білому фоні буде сприйматися темнішою , ніж на чорному.

Суб’єктивні умови сприймання пов’язані з явищем апперцепції. Цей термін вперше увів у психологічний обіг австрійський психолог А.Адлер. Апперцепція( „передсприймання” ) – залежність сприймання від певних індивідуально-психологічних особливостей людини : її попереднього життєвого досвіду , професії, настановлень , інтересів , актуальних потреб , емоційних станів , світогляду , структури здібностей , рис темпераменту , рівня сформованості спостережливості. За певних умов у сприйманні кожної людини можуть виникати такі явища, як ілюзії – в чомусь помилкові , викривлені , спотворені відображення реальних об’єктів. Приклад : світлі предмети здаються більшими порівняно з темними.

4. Індивідуальні особливості сприймання.

Індивідуальні особливості сприймання пов’язані з існуванням таких його основних типів : 1). аналітичного – схоплення передусім деталей сприйнятих об’єктів ; синтетичного – відображення насамперед загальної конфігурації сприйнятих об’єктів ; аналітико-синтетичного – однакова здатність сприймати як деталі , так і цілісність об’єктів ; 2). суб’єктивного – помітне накладання на образи сприйнятих об’єктів відбитків власних емоційних станів ; об’єктивного – точність , нейтральність , емоційна стриманість при сприйманні об’єктів.

Спостережливість– уміння людини помічати в навколишніх предметах , явищах та людях щось малопомітне , специфічне , навіть звичне , проте важливе з певної точки зору.

Прийом будь-якої інформації відбувається через аналізаторні системи , її первісна психічна обробка – через залучення сенсорно-перцептивних процесів. Отже , якість наступної мислиннєвої обробки інформації значною мірою залежатиме від якості відчуттів та сприйняттів. Тому педагогам слід враховувати : 1). Емоційний тон відчуттів ( наприклад , вплив певних кольорів чи звуків на емоційні стани індивіда ) ; 2). Середньостатистичні пороги чутливості ( наприклад , учні від дошки знаходяться на відстані 3м , величина літер на ній – не менша , ніж 2см ; на відстані 6-7м – 5см ) ; 3). явище контрасту ( наприклад , найзручніше читається чорний шрифт на білому фоні , дещо менш зручно – чорний шрифт на фоні всіх інших кольорів , найбільш незручно – жовтий на білому фоні ) ; 4). Явище взаємодії сприйняттів різних видів ( людина запам’ятовує 15 % інформації , яку отримала в усній мовленнєвій формі , 25 % - тієї , яку прочитала , одержала в зоровій формі , а якщо слуховий та зоровий канали передавання інформації поєднати одночасно – то до 65 % ) ; 5). Розміщення інформації на дошці ( найбільш важливу – у правій верхній частині , найменш важливу – в лівій нижній ).

 

Лекція

 

Тема: Мислення як вищий пізнавальний психічний процес.

Мета: дати загальну психологічну характеристику мислення, порівняти його з відчуванням і

сприйманням; описати основні та похідні мислиннєві операції; розкрити особливості форм

мислення; розглянути класифікації мислення; охарактеризувати інтелектуальні

властивості особистості.

План :

1. Загальна психологічна характеристика мислення.

2. Основні та похідні мислиннєві операції.

3. Форми мислення: поняття, судження, розумовисновки. .

4. Класифікації мислення.

5. Індивідуальні властивості мислення ( якості розуму ) людини.

 

Література :

 

1. Загальна психологія : Навч. посібник / О.Скрипченко , Л.Долинська ,

З.Огороднійчук та ін.—К.: „ АПН „ , 2001. – 464 с.

2. Максименко С.Д. , Соловієнко В.О. Загальна психологія : Навч. посібник /

К.: МАУП , 2001. – 256 с.

3. М’ясоїд П.А. Загальна психологія : Навч. посібник .—К.: Вища школа , 2000.—480с.

4. Общая психология / Под. ред.А.В.Петровского—М.: Просвещение, 1986.-- 464 с.

5. Психологія : Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова . – К.: Либідь , 2000.—558 с.

6. Словарь психолога – практика / Сост. С.Ю.Головин .—Мн.: Харвест, 2001.—

976 с.

 

1. Мислення – об’єкт дослідження багатьох наук ( наприклад, фізіології, кібернетики, а також філософії ). Психологія досліджує мислення як, насамперед, пізнавальний психічний процес ( тобто як суб’єктивне відображення об’єктивного світу ).

Мислення– це опосередковане та узагальнене психічне відображення предметів і явищ об’єктивної реальності в їх істотних властивостях, зв’язках, відносинах. Опосередковане –> завдяки мисленню людина пізнає те, що недоступне безпосередньо її органам чуття ( рух думки від наочних властивостей речей, від вже відомого до ще невідомого, непізнаного ). Приклад: люди висловили припущення про сферичну форму Землі ще задовго до польотів у Космос. Узагальнене –> завдяки мисленню людина пізнає найбільш суттєві, змістовні властивості, ознаки, взаємозв’язки предметів і явищ ( рух думки від конкретних речей, явищ, фактів до загальних понять, законів, закономірностей і т.д. ). Приклад: досліджуючи поведінку окремих людей, психологи поступово роблять висновки про найбільш типове у вчинках особистостей різного віку, соціального статусу, професії і т.д. У філогенезі та онтогенезі здатність мислення з’являється, порівняно з відчуванням і сприйманням, пізніше: у філогенезі – на стадії інтелектуальної поведінки ( тому воно притаманне лише відносно невеликій кількості видів тварин); в онтогенезі – починає проявлятися приблизно у віці 9-10 місяців. Таким чином, мислення називають вищим пізнавальним психічним процесом.

 

Виникнення і розгортання мислиннєвих процесів пов’язане із так зв. проблемними

ситуаціями, окремими складовими яких є мислиннєві задачі. Проблемна ситуація – виникає тоді, коли наявна у людини інформація є недостатньою: - для виконання нової діяльності ( або ) – для виконання вже засвоєної діяльності у змінених умовах. Розв’язуючи проблемну ситуацію людина: - або здобуває нову інформацію, - або використовує в інших, нових чи незвичних ракурсах стару інформацію. Приклад: у людини зломився звичний для неї інструмент і вона шукає інший підручний засіб ( „чим би ще забити цвях?” ). Чим більшою є різниця між вже відомим і ще невідомим для людини, тим складнішою є проблемна ситуація, тим напруженішими будуть мислиннєві процеси. Мислиннєва задача – це важлива складова проблемної ситуації, яка стимулює пошук певних конкретних даних на основі вже засвоєних знань ( основні компоненти задачі – це дане та шукане ). Отже, завдяки мисленню як вищому психічному процесу людина пізнає світ досконаліше: ширше, глибше, точніше. Або, іншими словами, завдяки мисленню ми одержуємо нову інформацію на основі перетворення вже наявної у нас.

2. Базові мислиннєві операції ( згідно з С.Л.Рубінштейном ):

1). Аналіз – мислиннєвий поділ предметів, явищ, ситуацій з метою виокремлення їх окремих рис, ознак, властивостей ( зокрема, тих, які злиті у певну цілісність в образах сприймання ). Приклад: ми аналізуємо характер людини, умовно виділяючи в ньому окремі його риси.

2). Синтез – мислиннєве поєднання виділених у процесі аналізу окремих рис, ознак, властивостей предметів, явищ, ситуацій. Іншими словами, синтез – це операція, зворотня щодо аналізу. Приклад: проаналізувавши характер людини через опис його окремих рис, ми можемо зробити висновок про його загальний позитив або негатив.

Похідні мислиннєві операції:

3). Порівняння – встановлення подібності, схожості та відмінностей, несхожості між предметами, явищами, ситуаціями реальності. Приклад : відомий вислів про те, що „все пізнається у порівнянні”; вправа для дітей „знайди відмінності між картинками”.

4). Абстрагування – мислиннєве виокремлення найбільш суттєвих у певному аспекті рис, ознак, властивостей предметів і явищ з одночасним мислиннєвим відволіканням від несуттєвих. Приклад: для стола як різновиду меблів найбільш суттєвими є ножки і певна площина, яка на них тримається; а несуттєвими є , зокрема, такі ознаки, як колір, форма, величина та ін.

5). Узагальнення– використовує результати аналізу, синтезу, абстрагування, що пов’язане із мислиннєвим відображенням сутності певних предметів та явищ. Приклад: внаслідок аналізу та синтезу окремих фактів людина абстрагується від всього випадкового, несуттєвого в цих фактах та узагальнює їх в глобальні закони.

6). Конкретизація – полягає в ілюстрації загальних понять, суджень, законів і теорій конкретними прикладами. Приклад : пояснення вчителем глобальних законів, закономірностей, теорій на основі фактів, відомим учням з їхнього повсякденного життя.

7). Класифікація – групування певних предметів, явищ на основі визначеного критерію ( ознаки, риси, властивості ) або декількох критеріїв. Приклад: поділ тваринного світу на окремі види, роди, класи і т.д.

3. Форми мислення:

1). Поняття – це мислиннєве відображення загальних, суттєвих, істотних у певному аспекті властивостей предметів або явищ реальності. Примітка: переважна частина слів будь-якої мови позначають собою різні сформовані в історії суспільства поняття.

 

Приклад: „студент”, „весна”, „школа”, „рай”, „патріотизм”, „добро” і „зло”, „зелений”, „плавати” і т.д. Поняття бувають: - видові та родові ( „стіл” та „меблі”, „тарілка” та „посуд” та ін. ); - одиничні та загальні ( „дерево” та „ліс”, „людина” та „суспільство” та ін. ); - конкретні та абстрактні ( „книга” та „мудрість”, „солдат” та „мужність” та ін. ).

2). Судження – ствердження або заперечення наявності певних ознак, рис, властивостей, взаємозв’язків у предметах та явищах реальності. Примітка: вагома частина речень у мовленні виражають собою певні судження. Приклад: „Ця дівчина, мабуть, студентка” або „Цей товар не має належної якості”.

3). Розумовисновок ( умовивід ) – виведення нового судження на основі поєднання через різні мислиннєві операції двох або більше вихідних суджень. Приклад: судження №1 „всі метали проводять електричний струм”, судження № 2 „ золото – це метал” , нове судження „отже, золото також проводить електричний струм”. Різновиди умовиводів: - індуктивні ( рух думки від одиничного до загального ), - дедуктивні ( рух думки від загального до одиничного ), - за аналогією ( на основі схожості предметів або явищ за одними їх властивостями робиться висновок про ймовірну їх схожість за іншими властивостями ).

4. Класифікації мислення:

І. За формою, через яку здійснюються мислиннєві операції: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення; ІІ. За характером мислиннєвих задач, які розв’язуються людиною: теоретичне та практичне мислення; ІІІ. За мірою об’єктивної новизни продуктів мислиннєвої активності: репродуктивне та продуктивне ( творче ) мислення; ІV. За мірою розгорненості та усвідомлення мислиннєвих операцій: дискурсивне та інтуїтивне мислення.

5. Властивості мислення ( якості розуму ) людини:

1). Глибина мислення – проявляється у здатності людини мислиннєво досягати найприхованішої від безпосереднього сприймання сутності предметів і явищ реальності, а також у здатності знаходити та відображати численні проблемні ситуації навіть там, де їх, на перший погляд, не існує.

2). Широта мислення – пов’язана зі здатністю людини при розв’язанні тієї чи іншої мислиннєвої задачі залучати інформацію з найрізноманітніших, навіть відносно віддалених від самої проблеми галузей знання ( іншими словами, це інтелектуальна ерудованість людини ).

3). Гнучкість мислення – пов’язана зі здатністю людини при розв’язуванні мислиннєвих задач у разі потреби відходити від звичних , закріплених у попередньому досвіді способів такого розв’язання до нових, незвичних прийомів. Приклад задачі на перевірку цієї властивості: „Як з трьох паличок зробити чотири, не ламаючи їх?” – „Скласти з них цифру 4”.

4). Самостійність мислення – пов’язана як зі здатністю людини по-своєму, нешаблонно підходити до розв’язання певних мислиннєвих задач, так і з можливістю самій ставити такі задачі.

5). Критичність мислення – проявляється у здатності людини з власної незалежної точки зору переосмислювати певну інформацію.

6). Швидкість мислення – пов’язана з часовими характеристиками перебігу мислиннєвих операцій.

7). Послідовність мислення – проявляється у мірі істинності та логічності суджень або умовиводів.

Лекція

 

Тема: Уява і творчість.

Мета: дати загальну психологічну характеристику уяві як психічній функції, властивій лише людині;

розкрити відмінності між уявою та уявленням, між уявою та мисленням; описати основні

прийоми створення образів уяви; охарактеризувати види уяви, а також її індивідуальні

особливості.

План :

1. Загальна психологічна характеристика уяви. Взаємозв’язок і відмінності між уявою

та уявленнями, між уявою та мисленням.

2. Основні прийоми створення образів уяви.

3. Класифікації уяви.

4. Індивідуальні особливості уяви. Уява і творчість.

 

Література :

 

1. Барко В.І. , Тютюнников А.М. Як визначити творчі здібності дитини ? –

К.: „Україна”, 1991. – 80 с.

2. Загальна психологія : Навч. посібник / О.Скрипченко , Л.Долинська ,

З.Огороднійчук та ін.—К.: „ АПН „ , 2001. – 464 с.

3. Клепіков О.І. , Кучерявий І.Т. Основи творчості особи : Навч. посібник. –

К.: Вища школа, 1996. – 296 с.

4. Лук А.Н. Мышление и творчество. – М.: Политиздат, 1976. – 144 с.

5. Максименко С.Д. , Соловієнко В.О. Загальна психологія : Навч. посібник /

К.: МАУП , 2001. – 256 с.

6. Психологія : Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова . – К.: Либідь , 2000.—558 с.

 

1. Уява – це створення нових психічних образів шляхом переробки попередньо набутого досвіду. Іншими словами, уява – це створення психічних образів того, чого людина не сприймала раніше і ще не сприймає в момент такого створення. Проте матеріал для формування нових психічних образів у будь-якому випадку береться з оточуючої реальності; його компоненти незвичним, нестандартним, оригінальним способом видозмінюються та комбінуються в уяві, що й виступає предумовою новизни результатів. Уява – це вищий пізнавальний психічний процес, властивий лише людині. Найважливіша функція уяви: завдяки їй людина здатна створювати та усвідомлювати психічні образи майбутніх результатів своєї діяльності ще навіть перед початком її виконання. В цьому і полягає основна відмінність інстинктивної поведінки та поведінки, регульованої навичками тварин від діяльності людини. Активність тварин регулюється запрограмованими ланцюжками інстинктивних актів, а також певними стимулами, які викликають відповідні реакції ( це запрограмована генами або середовищем несвідома активність ); а активність людини, крім зазначених чинників, регулюється ще й свідомо передбачуваними наслідками. Тому, завдяки уяві, на діяльність, вчинки людини впливає не лише її минуле ( сліди пам’яті ), актуальне теперішнє ( ситуативна, імпульсивна поведінка ), але й майбутнє ( у формі, наприклад, прогнозів – „а що буде, якщо...” ).

Уява пов’язана з іншими пізнавальними психічними процесами: відчуванням, сприйманням, мисленням, пам’яттю. З пам’яттю уява дуже тісно пов’язана через образи

памяті – уявлення. Уявлення – це психічне відображення тих предметів, явищ, ситуацій, які в даний момент не відчуваються і не сприймаються, але відчувалися і сприймалися в минулому. Приклад: уявлення про зелений колір, про грозу, про політичний мітинг і т.д. Враховуючи важливий взаємозв’язок уяви та уявлень, можна дати таке визначення першої: уява – це процес перетворення попередньо сформованих уявлень, які відображають реальність, і створення на основі цього нових психічних образів. Отже, на відміну від уявлень, в образах своєї уяви особа більшою мірою відходить від наочно даного світу, відображаючи його в нових і незвичних ракурсах. Примітка: продукти уяви, в яких людина найбільше відходить від дійсності, називаються фантазіями. Приклад: казкові персонажі драконів, мавок, гномів і т.д. Дуже тісно уява пов’язана також із мисленням. Деякі науковці взагалі отожнюють мислення, уяву і творчість; стверджуючи, наприклад, про те, що нетворчого мислення як такого взагалі не існує. Взаємозв’язок і відмінності між уявою та мисленням: і мислення, і уява оперують уявленнями як слідами пам’яті; проте мислення змінює їх так, щоб у своїх результатах залишатися максимально наближеним до умов дійсності, а уява – так, щоб одержати максимально нові, незвичні, нестандартні психічні образи. Чим складнішою для людини є певна проблемна ситуація ( тобто чим більшим є розрив шуканим і даним ), тим більш активно, поряд із мисленням, залучаються процеси уяви. Якщо ж із вже наявними у людини ресурсами певну проблемну ситуацію взагалі неможливо розв’язати, то вона вдається до фантазій ( наприклад, казковий образ килима-літака у давнину ).

Отже, уява – це психічне відображення того, чого на момент такого відображення поряд з людиною або взагалі в реальності ще не існує.

2. Основні прийоми створення і перетворення образів уяви:

1) аглютинація – це психічне поєднання ( так зв. „склеювання” ) зазвичай непоєднуваних якостей, рис, частин предметів у певну цілісність ( наприклад, образи русалки або кентавра );

2) гіперболізація – це психічне перебільшення або зменшення певного предмета, його окремих частин, кількості та якості таких частин ( наприклад, образи Гулівера, богатирів );

3) акцентування ( загострення ) – це надмірне підкреслення, виділення певних

рис, ознак, властивостей об’єкта ( наприклад, карикатура на когось );

4) схематизація – це психічне згладжування відмінностей реальних об’єктів між

собою, виявлення подібності між ними, що пов’язане зі спрощеним їх

відображенням в образах уяви ( наприклад, схеми будови тіла різних тварин );

5) типізація – це психічне виділення суттєвих, таких, що повторюються у

певному класі об’єктів якостей, властивостей, явищ та втілення цих якостей,

властивостей, явищ в одному образі уяви ( наприклад, образ типового козака );

6) аналогія – це перенесення певних якостей, ознак, властивостей з реально

існуючих обєктів, явищ, ситуацій на уявні ( наприклад, персоніфіковані казкові

образи тварин; на цьому прийомі також базується наука біоніка ).

3. Найпоширеніші класифікації уяви:

1) за мірою виявлення активності людини – пасивна та активна уява;

2) на основі відсутності або присутності свідомо поставленої мети – мимовільна уява ( наприклад, сновидіння, галюцинації ) та довільна уява;

3) за мірою творчої обробки вихідного матеріалу – репродуктивна уява ( наприклад, при читанні художніх творів ) та продуктивна уява( наприклад, при написанні певного твору самому );

4)за змістом самого матеріалу – уява художня, наукова, технічна, музична і т.д.

 

 


Читайте також:

  1. Абсолютні і відносні величини
  2. Абсолютні і відносні статистичні величини
  3. Абсолютні й відносні посилання у формулах
  4. Абсолютні показники фінансової стійкості
  5. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
  6. Абсолютні синоніми (наприклад, власне мовні й запозичені) в одному тексті ділового стилю вживати не рекомендується.
  7. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  8. Абсолютні, відносні та середні величини.
  9. Абсолютність і відносність практики як критерія істини.
  10. В адміністративному праві виділяють загальну, особливу і спеціальну частини.
  11. Виділяють кілька рівнів подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.