Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Виділяють абсолютні та відносні пороги чутливості.

Будь-який абсолютний поріг, у свою чергу, поділяється на нижній та верхній. Нижній абсолютний поріг виникнення відчуття –пов'язаний з тією мінімальною величиною подразника, при якій він вже викликає ледь помітне відчуття. Приклади нижніх абсолютних порогів чутливості : 1). Зір — здатність відчувати ясною темною ніччю полум’я свічки на відстані до 48 км від ока; 2), Слух - розрізнення цокання ручного годинника в повній тиші на відстані до 6 м; 3), Смак - відчуття присутності однієї чайної ложки цукру, розчиненої у 8 л води ; 4). Запах – відчуття наявності однієї краплини духів у приміщенні з 6 кімнат ; 5). дотик - відчуття руху повітря, що виникає внаслідок падіння крила мухи на поверхню шкіри з висоти близько І см.

Верхній абсолютний поріг виникнення відчуття -пов'язаний з тією максимальною величиною подразника, при якій ще виникає адекватне для певного аналізатора відчуття . Подразник же більш інтенсивний викликає больові відчуття і навіть може пошкодити аналізатор ( тому інша назва цього порогу - больовий ). Приклад: звук гучністю понад 120-140 децибел викликає біль у вухах і є небезпечним для слухового аналізатора людини.

Відносний ( диференційний ) поріг виникнення відчуття -пов'язаний з тією мінімальною величиною відмінностей між двома подразниками, при якій вже стає можливим усвідомлення цих відмінностей. В результаті досліджень було встановлено, що для відчуттів однієї і тієї ж модальності відносний поріг - це незмінна величина ( для зорових відчуттів - 1/100; для слухових - 1/10; для відчуттів ваги - 1 /30 ). Приклад: якщо людина тримає у руці склянку з 300 г води, то для того, щоб вона відчула полегшення цієї склянки, потрібно буде віділляти з неї 10 г води.

5. Взаємодія відчуттів- це явище, яке проявляється у зміні суб'єктивних характеристик відчуття під впливом одночасного виникнення інших відчуттів. Розрізняють два типи взаємодії відчуттів: 1). взаємодію між відчуттями одного виду ( наприклад, явище контрасту при одночасному відчуванні різних кольорів ); 2). взаємодію між відчуттями різних видів, що проявляється у зміні чутливості одного аналізатора під впливом подразнення іншого ( інших) аналізатора ( наприклад, явище синестезії ).

Загальна закономірність взаємодії відчуттів різних видів:слабкі подразнення одних аналізаторів підвищують чутливість інших аналізаторів, а сильні подразнення – знижують чутливість інших аналізаторів. Підвищення чутливості аналізатора при його взаємодії з іншим аналізатором або при систематичному вправлянні називається сенсибілізацією.Приклад: слабке подразнення слухового аналізатора збільшує чутливість зорового аналізатора до кольору.

Взаємодія аналізаторів проявляється також в явищі компенсаціїмалорозвинених або взагалі відсутніх відчуттів одного виду відчуттями інших видів. Приклад: підвищений рівень розвитку тактильних , нюхових , вібраційних та інших відчуттів у сліпоглухих людей (феномен Ольги Скороходові ї).

Ще один прояв взаємодії відчуттів різних видів: явище синестезії –виникнення під впливом подразнення певного аналізатора відчуттів, характерних для інших аналізаторів. Приклад: почувши слово „лимон”, людина може одночасно відчути ще й кислий присмак у роті; „кольоровий слух” композитора О.Римського-Корсакова ; відображення цього явища у висловах типу „гострий смак”, „солодкий звук” та ін.

Сенсорна адаптація- це зміна чутливості аналізаторів під впливом дії сильних або слабких, проте тривалих подразників. Виділяють три типи сенсорної адаптації : 1). позитивна ( чутливість аналізатора підвищується; наприклад, після переходу з освітленого в темне приміщення ); 2). негативна ( чутливість аналізатора знижується; наприклад, після переходу з тихого приміщення у шумний дискобар ); 3). така, що пов'язана з повним зникнення усвідомлення відчуття ( наприклад, звикання до одягу на тілі ).

Лекція

Тема: Сприймання як психічний пізнавальний процес.

Мета: дати загальну психологічну характеристику сприйманню як перцептивному

процесу ; описати класифікації сприйняттів ; розкрити основні властивості

сприйняттів ; охарактеризувати феномен аперцепції .

План :

1. Загальна психологічна характеристика сприймання.

2. Класифікації сприйняттів.

3. Основні властивості сприйняттів. Явище аперцепції. Ілюзії.

4. Індивідуальні особливості сприймання. Спостережливість.

5. Врахування основних закономірностей відчування та сприймання

в організації учбової діяльності.

Література :

1. Загальна психологія : Навч. посібник / О.Скрипченко , Л.Долинська , З.Огороднійчук

та ін. – К.: „АПН”, 2001. – 464 с.

2. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка : основні положення. – К.: „ЕксОб”, 1999. –

304 с.

3. Максименко С.Д. , Соловієнко В.О. Загальна психологія : Навч. посібник. – К.:

МАУП, 2001. – 256 с.

4. М’ясоїд П.А. Загальна психологія : Навч. посібник. – К.: Вища школа , 2004. – 487с.

5. Общая психология / Под. ред. А.В.Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – 464 с.

6. Психологія : Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 2000. – 558 с.

1. Сприймання– це формування цілісних психічних образів предметів , явищ ,

ситуацій реальності за умови безпосереднього впливу певних фізичних подраз-

ників на рецептори аналізаторів. Сприймання – це складний пізнавальний психічний процес , який пов’язаний з відчуванням , мисленням , пам’яттю , увагою , а також з руховою активністю людини. Тому науковці називають його перцептивною діяльністю. Сприйняття – це результат сприймання як процесу.

Приклад : ми сприймаємо іншу людину тоді , коли

-- бачимо її зовнішність як цілісну сукупність неповторних рис ( вираз обличчя ,

стиль одягу , особливості статури та ін. );

-- чуємо її голос ( в якому поєднуються тембр , висота , різні інтонації та ін. );

-- торкаємося до неї , вдихаємо певний запах та ін.

Відмінності між відчуванням та сприйманням :

1). відчуття відображають лише окремі властивості предметів чи ситуацій , а на основі сприймання формуються вже цілісні психічні образи таких предметів або ситуацій в сукупності різних притаманних їм ознак , рис , властивостей ;

2). у філогенезі здатність до відчування з’являється вже на найпершій стадії розвитку психіки – стадії елементарної сенсорної психіки , а здатність до сприймання – лише на стадії перцептивної психіки ;

3). в онтогенезі здатність до окремих видів відчування з’являється ще під час внутрішньоутробного розвитку , а здатність до сприймання розвивається лише

після народження дитини у процесі її активної взаємодії з навколишнім світом ( згідно з даними Б.М.Теплова , перші ознаки предметного сприймання у дитини проявляються у віці 2-4 місяців ).

Спільне між відчуванням та сприйманням :

ці пізнавальні психічні процеси забезпечують чуттєвий рівень пізнання об’єктивної реальності , тобто конкретно-наочне відображення певних предметів , явищ , ситуацій.

Суб’єктивні образи відчуттів формуються у первинних проекційних зонах

кори головного мозку, а образи сприйняттів – у вторинних та третинних таких зонах. Проте відбувається це формування на основі функціонування різних аналізаторних систем. Отже , відчуття і сприйняття пов’язані між собою вже навіть на нейрофізіологічному рівні.

2. Найпоширеніші класифікації сприйняттів :

1). За модальністю : зорові , слухові , кінестетичні , нюхові , смакові та ін. ;

2). За основними формами існування матерії : сприймання простору, сприймання часу, сприймання руху.

3. Властивості сприйняттів :

1). Вибірковість – пов’язана з індивідуальними особливостями мотиваційної сфери особистості , її спрямованістю , естетичними смаками та ін. Отже , через вибірковість сприймання проявляється його взаємозв’язок зі станами уваги. Згідно з дослідженнями гештальтпсихологів , дана властивість виражається у так зв. явищі „фігури і фону”.

Приклад : учні на уроці насамперед сприймають і краще засвоюють ту інформацію , яка пов’язана з їхніми інтересами.

2). Предметність– пов’язана зі здатністю співвідносити цілісний психічний образ сприйнятого об’єкта із самим цим об’єктом. Завдяки предметності сприймання немовби зникає відмінність між реальним об’єктом та його суб’єктивним образом ; відбувається так зв. об’єктивізація – внутрішній психічний образ начебто зливається з відповідним йому зовнішнім об’єктом.

Приклад : ми бачимо не відображення у формі картинки зошита, а сам цей зошит.

3). Цілісність – пов’язана зі здатністю створювати цілісні психічні образи об’єктів навіть в умовах , коли не всі властивості або й не всі частини цих об’єктів впливають на аналізатори ; навіть за окремо сприйнятою рисою може „домальовуватися” цілий об’єкт в усій своїй багатогранності.

Приклад : дивлячись на стигле червоне яблуко людина , ще не пробуючи його на смак , сприймає як солодке та сочне.

4). Константність – пов’язана з відносною стабільністю в образах сприймання певних відображуваних властивостей об’єктів навіть при зміні умов їхнього сприймання ( відстані , освітленості , положення у просторі та ін. ). Примітка : найбільшою мірою константність проявляється при зоровому сприйманні кольорів , величини та форми предметів.

Приклад : колір паперу сприймається як білий і за умов яскравого сонячного освітлення , і при жовтуватому світлі лампи , і у вечірніх сутінках.

5). Осмисленість – пов’язана з розумінням сутності сприйнятого об’єкта , тобто тлумаченням його певним чином , співвіднесенням з попередньо набутою інформацією , яке проявляється , зокрема , в намаганні віднести сприйнятий об’єкт до певної групи , класу , категорії. Осмисленість сприймання – прояв його взаємо-

зв’язку з мисленням як вищим пізнавальним психічним процесом.

Приклад : роздивляючись якісь споруди вперше , ми прагнемо осмислено сприймати їх як приналежні до певного класу – учбових закладів , житлових будинків , закладів розваг та відпочинку , магазинів і т.д.

Сприймання залежить як від суб’єктивних , так і від об’єктивних умов. До об’єктивних умов , наприклад , належать : структура самого об’єкта , відстань до нього , освітленість чи зашумленість навколишнього простору , контрастування з іншими об’єктами та ін. Явище контрасту – пов’язане із залежністю сприймання певного об’єкту від характеристик тих об’єктів , з якими він взаємодіє у просторі або в часі . Приклад : смужка сірого паперу на білому фоні буде сприйматися темнішою , ніж на чорному.

Суб’єктивні умови сприймання пов’язані з явищем апперцепції. Цей термін вперше увів у психологічний обіг австрійський психолог А.Адлер. Апперцепція( „передсприймання” ) – залежність сприймання від певних індивідуально-психологічних особливостей людини : її попереднього життєвого досвіду , професії, настановлень , інтересів , актуальних потреб , емоційних станів , світогляду , структури здібностей , рис темпераменту , рівня сформованості спостережливості. За певних умов у сприйманні кожної людини можуть виникати такі явища, як ілюзії – в чомусь помилкові , викривлені , спотворені відображення реальних об’єктів. Приклад : світлі предмети здаються більшими порівняно з темними.

4. Індивідуальні особливості сприймання.

Індивідуальні особливості сприймання пов’язані з існуванням таких його основних типів : 1). аналітичного – схоплення передусім деталей сприйнятих об’єктів ; синтетичного – відображення насамперед загальної конфігурації сприйнятих об’єктів ; аналітико-синтетичного – однакова здатність сприймати як деталі , так і цілісність об’єктів ; 2). суб’єктивного – помітне накладання на образи сприйнятих об’єктів відбитків власних емоційних станів ; об’єктивного – точність , нейтральність , емоційна стриманість при сприйманні об’єктів.

Спостережливість– уміння людини помічати в навколишніх предметах , явищах та людях щось малопомітне , специфічне , навіть звичне , проте важливе з певної точки зору.

Прийом будь-якої інформації відбувається через аналізаторні системи , її первісна психічна обробка – через залучення сенсорно-перцептивних процесів. Отже , якість наступної мислиннєвої обробки інформації значною мірою залежатиме від якості відчуттів та сприйняттів. Тому педагогам слід враховувати : 1). Емоційний тон відчуттів ( наприклад , вплив певних кольорів чи звуків на емоційні стани індивіда ) ; 2). Середньостатистичні пороги чутливості ( наприклад , учні від дошки знаходяться на відстані 3м , величина літер на ній – не менша , ніж 2см ; на відстані 6-7м – 5см ) ; 3). явище контрасту ( наприклад , найзручніше читається чорний шрифт на білому фоні , дещо менш зручно – чорний шрифт на фоні всіх інших кольорів , найбільш незручно – жовтий на білому фоні ) ; 4). Явище взаємодії сприйняттів різних видів ( людина запам’ятовує 15 % інформації , яку отримала в усній мовленнєвій формі , 25 % - тієї , яку прочитала , одержала в зоровій формі , а якщо слуховий та зоровий канали передавання інформації поєднати одночасно – то до 65 % ) ; 5). Розміщення інформації на дошці ( найбільш важливу – у правій верхній частині , найменш важливу – в лівій нижній ).

Лекція

Тема: Мислення як вищий пізнавальний психічний процес.

Мета: дати загальну психологічну характеристику мислення, порівняти його з відчуванням і

сприйманням; описати основні та похідні мислиннєві операції; розкрити особливості форм

мислення; розглянути класифікації мислення; охарактеризувати інтелектуальні

властивості особистості.

План :

1. Загальна психологічна характеристика мислення.

2. Основні та похідні мислиннєві операції.

3. Форми мислення: поняття, судження, розумовисновки. .

4. Класифікації мислення.

5. Індивідуальні властивості мислення ( якості розуму ) людини.

Література :

1. Загальна психологія : Навч. посібник / О.Скрипченко , Л.Долинська ,

З.Огороднійчук та ін.—К.: „ АПН „ , 2001. – 464 с.

2. Максименко С.Д. , Соловієнко В.О. Загальна психологія : Навч. посібник /

К.: МАУП , 2001. – 256 с.

3. М’ясоїд П.А. Загальна психологія : Навч. посібник .—К.: Вища школа , 2000.—480с.

4. Общая психология / Под. ред.А.В.Петровского—М.: Просвещение, 1986.-- 464 с.

5. Психологія : Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова . – К.: Либідь , 2000.—558 с.

6. Словарь психолога – практика / Сост. С.Ю.Головин .—Мн.: Харвест, 2001.—

976 с.

1. Мислення – об’єкт дослідження багатьох наук ( наприклад, фізіології, кібернетики, а також філософії ). Психологія досліджує мислення як, насамперед, пізнавальний психічний процес ( тобто як суб’єктивне відображення об’єктивного світу ).

Мислення– це опосередковане та узагальнене психічне відображення предметів і явищ об’єктивної реальності в їх істотних властивостях, зв’язках, відносинах. Опосередковане –> завдяки мисленню людина пізнає те, що недоступне безпосередньо її органам чуття ( рух думки від наочних властивостей речей, від вже відомого до ще невідомого, непізнаного ). Приклад: люди висловили припущення про сферичну форму Землі ще задовго до польотів у Космос. Узагальнене –> завдяки мисленню людина пізнає найбільш суттєві, змістовні властивості, ознаки, взаємозв’язки предметів і явищ ( рух думки від конкретних речей, явищ, фактів до загальних понять, законів, закономірностей і т.д. ). Приклад: досліджуючи поведінку окремих людей, психологи поступово роблять висновки про найбільш типове у вчинках особистостей різного віку, соціального статусу, професії і т.д. У філогенезі та онтогенезі здатність мислення з’являється, порівняно з відчуванням і сприйманням, пізніше: у філогенезі – на стадії інтелектуальної поведінки ( тому воно притаманне лише відносно невеликій кількості видів тварин); в онтогенезі – починає проявлятися приблизно у віці 9-10 місяців. Таким чином, мислення називають вищим пізнавальним психічним процесом.

Виникнення і розгортання мислиннєвих процесів пов’язане із так зв. проблемними

ситуаціями, окремими складовими яких є мислиннєві задачі. Проблемна ситуація – виникає тоді, коли наявна у людини інформація є недостатньою: - для виконання нової діяльності ( або ) – для виконання вже засвоєної діяльності у змінених умовах. Розв’язуючи проблемну ситуацію людина: - або здобуває нову інформацію, - або використовує в інших, нових чи незвичних ракурсах стару інформацію. Приклад: у людини зломився звичний для неї інструмент і вона шукає інший підручний засіб ( „чим би ще забити цвях?” ). Чим більшою є різниця між вже відомим і ще невідомим для людини, тим складнішою є проблемна ситуація, тим напруженішими будуть мислиннєві процеси. Мислиннєва задача – це важлива складова проблемної ситуації, яка стимулює пошук певних конкретних даних на основі вже засвоєних знань ( основні компоненти задачі – це дане та шукане ). Отже, завдяки мисленню як вищому психічному процесу людина пізнає світ досконаліше: ширше, глибше, точніше. Або, іншими словами, завдяки мисленню ми одержуємо нову інформацію на основі перетворення вже наявної у нас.

2. Базові мислиннєві операції ( згідно з С.Л.Рубінштейном ):

1). Аналіз – мислиннєвий поділ предметів, явищ, ситуацій з метою виокремлення їх окремих рис, ознак, властивостей ( зокрема, тих, які злиті у певну цілісність в образах сприймання ). Приклад: ми аналізуємо характер людини, умовно виділяючи в ньому окремі його риси.

2). Синтез – мислиннєве поєднання виділених у процесі аналізу окремих рис, ознак, властивостей предметів, явищ, ситуацій. Іншими словами, синтез – це операція, зворотня щодо аналізу. Приклад: проаналізувавши характер людини через опис його окремих рис, ми можемо зробити висновок про його загальний позитив або негатив.

Похідні мислиннєві операції:

3). Порівняння – встановлення подібності, схожості та відмінностей, несхожості між предметами, явищами, ситуаціями реальності. Приклад : відомий вислів про те, що „все пізнається у порівнянні”; вправа для дітей „знайди відмінності між картинками”.

4). Абстрагування – мислиннєве виокремлення найбільш суттєвих у певному аспекті рис, ознак, властивостей предметів і явищ з одночасним мислиннєвим відволіканням від несуттєвих. Приклад: для стола як різновиду меблів найбільш суттєвими є ножки і певна площина, яка на них тримається; а несуттєвими є , зокрема, такі ознаки, як колір, форма, величина та ін.

5). Узагальнення– використовує результати аналізу, синтезу, абстрагування, що пов’язане із мислиннєвим відображенням сутності певних предметів та явищ. Приклад: внаслідок аналізу та синтезу окремих фактів людина абстрагується від всього випадкового, несуттєвого в цих фактах та узагальнює їх в глобальні закони.

6). Конкретизація – полягає в ілюстрації загальних понять, суджень, законів і теорій конкретними прикладами. Приклад : пояснення вчителем глобальних законів, закономірностей, теорій на основі фактів, відомим учням з їхнього повсякденного життя.

7). Класифікація – групування певних предметів, явищ на основі визначеного критерію ( ознаки, риси, властивості ) або декількох критеріїв. Приклад: поділ тваринного світу на окремі види, роди, класи і т.д.

3. Форми мислення:

1). Поняття – це мислиннєве відображення загальних, суттєвих, істотних у певному аспекті властивостей предметів або явищ реальності. Примітка: переважна частина слів будь-якої мови позначають собою різні сформовані в історії суспільства поняття.

Приклад: „студент”, „весна”, „школа”, „рай”, „патріотизм”, „добро” і „зло”, „зелений”, „плавати” і т.д. Поняття бувають: - видові та родові ( „стіл” та „меблі”, „тарілка” та „посуд” та ін. ); - одиничні та загальні ( „дерево” та „ліс”, „людина” та „суспільство” та ін. ); - конкретні та абстрактні ( „книга” та „мудрість”, „солдат” та „мужність” та ін. ).

2). Судження – ствердження або заперечення наявності певних ознак, рис, властивостей, взаємозв’язків у предметах та явищах реальності. Примітка: вагома частина речень у мовленні виражають собою певні судження. Приклад: „Ця дівчина, мабуть, студентка” або „Цей товар не має належної якості”.

3). Розумовисновок ( умовивід ) – виведення нового судження на основі поєднання через різні мислиннєві операції двох або більше вихідних суджень. Приклад: судження №1 „всі метали проводять електричний струм”, судження № 2 „ золото – це метал” , нове судження „отже, золото також проводить електричний струм”. Різновиди умовиводів: - індуктивні ( рух думки від одиничного до загального ), - дедуктивні ( рух думки від загального до одиничного ), - за аналогією ( на основі схожості предметів або явищ за одними їх властивостями робиться висновок про ймовірну їх схожість за іншими властивостями ).

4. Класифікації мислення:

І. За формою, через яку здійснюються мислиннєві операції: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення; ІІ. За характером мислиннєвих задач, які розв’язуються людиною: теоретичне та практичне мислення; ІІІ. За мірою об’єктивної новизни продуктів мислиннєвої активності: репродуктивне та продуктивне ( творче ) мислення; ІV. За мірою розгорненості та усвідомлення мислиннєвих операцій: дискурсивне та інтуїтивне мислення.

5. Властивості мислення ( якості розуму ) людини:

1). Глибина мислення – проявляється у здатності людини мислиннєво досягати найприхованішої від безпосереднього сприймання сутності предметів і явищ реальності, а також у здатності знаходити та відображати численні проблемні ситуації навіть там, де їх, на перший погляд, не існує.

2). Широта мислення – пов’язана зі здатністю людини при розв’язанні тієї чи іншої мислиннєвої задачі залучати інформацію з найрізноманітніших, навіть відносно віддалених від самої проблеми галузей знання ( іншими словами, це інтелектуальна ерудованість людини ).

3). Гнучкість мислення – пов’язана зі здатністю людини при розв’язуванні мислиннєвих задач у разі потреби відходити від звичних , закріплених у попередньому досвіді способів такого розв’язання до нових, незвичних прийомів. Приклад задачі на перевірку цієї властивості: „Як з трьох паличок зробити чотири, не ламаючи їх?” – „Скласти з них цифру 4”.

4). Самостійність мислення – пов’язана як зі здатністю людини по-своєму, нешаблонно підходити до розв’язання певних мислиннєвих задач, так і з можливістю самій ставити такі задачі.

5). Критичність мислення – проявляється у здатності людини з власної незалежної точки зору переосмислювати певну інформацію.

6). Швидкість мислення – пов’язана з часовими характеристиками перебігу мислиннєвих операцій.

7). Послідовність мислення – проявляється у мірі істинності та логічності суджень або умовиводів.

Лекція

Тема: Уява і творчість.

Мета: дати загальну психологічну характеристику уяві як психічній функції, властивій лише людині;

розкрити відмінності між уявою та уявленням, між уявою та мисленням; описати основні

прийоми створення образів уяви; охарактеризувати види уяви, а також її індивідуальні

особливості.

План :

1. Загальна психологічна характеристика уяви. Взаємозв’язок і відмінності між уявою

та уявленнями, між уявою та мисленням.

2. Основні прийоми створення образів уяви.

3. Класифікації уяви.

4. Індивідуальні особливості уяви. Уява і творчість.

Література :

1. Барко В.І. , Тютюнников А.М. Як визначити творчі здібності дитини ? –

К.: „Україна”, 1991. – 80 с.

2. Загальна психологія : Навч. посібник / О.Скрипченко , Л.Долинська ,

З.Огороднійчук та ін.—К.: „ АПН „ , 2001. – 464 с.

3. Клепіков О.І. , Кучерявий І.Т. Основи творчості особи : Навч. посібник. –

К.: Вища школа, 1996. – 296 с.

4. Лук А.Н. Мышление и творчество. – М.: Политиздат, 1976. – 144 с.

5. Максименко С.Д. , Соловієнко В.О. Загальна психологія : Навч. посібник /

К.: МАУП , 2001. – 256 с.

6. Психологія : Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова . – К.: Либідь , 2000.—558 с.

1. Уява – це створення нових психічних образів шляхом переробки попередньо набутого досвіду. Іншими словами, уява – це створення психічних образів того, чого людина не сприймала раніше і ще не сприймає в момент такого створення. Проте матеріал для формування нових психічних образів у будь-якому випадку береться з оточуючої реальності; його компоненти незвичним, нестандартним, оригінальним способом видозмінюються та комбінуються в уяві, що й виступає предумовою новизни результатів. Уява – це вищий пізнавальний психічний процес, властивий лише людині. Найважливіша функція уяви: завдяки їй людина здатна створювати та усвідомлювати психічні образи майбутніх результатів своєї діяльності ще навіть перед початком її виконання. В цьому і полягає основна відмінність інстинктивної поведінки та поведінки, регульованої навичками тварин від діяльності людини. Активність тварин регулюється запрограмованими ланцюжками інстинктивних актів, а також певними стимулами, які викликають відповідні реакції ( це запрограмована генами або середовищем несвідома активність ); а активність людини, крім зазначених чинників, регулюється ще й свідомо передбачуваними наслідками. Тому, завдяки уяві, на діяльність, вчинки людини впливає не лише її минуле ( сліди пам’яті ), актуальне теперішнє ( ситуативна, імпульсивна поведінка ), але й майбутнє ( у формі, наприклад, прогнозів – „а що буде, якщо...” ).

Уява пов’язана з іншими пізнавальними психічними процесами: відчуванням, сприйманням, мисленням, пам’яттю. З пам’яттю уява дуже тісно пов’язана через образи

памяті – уявлення. Уявлення – це психічне відображення тих предметів, явищ, ситуацій, які в даний момент не відчуваються і не сприймаються, але відчувалися і сприймалися в минулому. Приклад: уявлення про зелений колір, про грозу, про політичний мітинг і т.д. Враховуючи важливий взаємозв’язок уяви та уявлень, можна дати таке визначення першої: уява – це процес перетворення попередньо сформованих уявлень, які відображають реальність, і створення на основі цього нових психічних образів. Отже, на відміну від уявлень, в образах своєї уяви особа більшою мірою відходить від наочно даного світу, відображаючи його в нових і незвичних ракурсах. Примітка: продукти уяви, в яких людина найбільше відходить від дійсності, називаються фантазіями. Приклад: казкові персонажі драконів, мавок, гномів і т.д. Дуже тісно уява пов’язана також із мисленням. Деякі науковці взагалі отожнюють мислення, уяву і творчість; стверджуючи, наприклад, про те, що нетворчого мислення як такого взагалі не існує. Взаємозв’язок і відмінності між уявою та мисленням: і мислення, і уява оперують уявленнями як слідами пам’яті; проте мислення змінює їх так, щоб у своїх результатах залишатися максимально наближеним до умов дійсності, а уява – так, щоб одержати максимально нові, незвичні, нестандартні психічні образи. Чим складнішою для людини є певна проблемна ситуація ( тобто чим більшим є розрив шуканим і даним ), тим більш активно, поряд із мисленням, залучаються процеси уяви. Якщо ж із вже наявними у людини ресурсами певну проблемну ситуацію взагалі неможливо розв’язати, то вона вдається до фантазій ( наприклад, казковий образ килима-літака у давнину ).

Отже, уява – це психічне відображення того, чого на момент такого відображення поряд з людиною або взагалі в реальності ще не існує.

2. Основні прийоми створення і перетворення образів уяви:

1) аглютинація – це психічне поєднання ( так зв. „склеювання” ) зазвичай непоєднуваних якостей, рис, частин предметів у певну цілісність ( наприклад, образи русалки або кентавра );

2) гіперболізація – це психічне перебільшення або зменшення певного предмета, його окремих частин, кількості та якості таких частин ( наприклад, образи Гулівера, богатирів );

3) акцентування ( загострення ) – це надмірне підкреслення, виділення певних

рис, ознак, властивостей об’єкта ( наприклад, карикатура на когось );

4) схематизація – це психічне згладжування відмінностей реальних об’єктів між

собою, виявлення подібності між ними, що пов’язане зі спрощеним їх

відображенням в образах уяви ( наприклад, схеми будови тіла різних тварин );

5) типізація – це психічне виділення суттєвих, таких, що повторюються у

певному класі об’єктів якостей, властивостей, явищ та втілення цих якостей,

властивостей, явищ в одному образі уяви ( наприклад, образ типового козака );

6) аналогія – це перенесення певних якостей, ознак, властивостей з реально

існуючих обєктів, явищ, ситуацій на уявні ( наприклад, персоніфіковані казкові

образи тварин; на цьому прийомі також базується наука біоніка ).

3. Найпоширеніші класифікації уяви:

1) за мірою виявлення активності людини – пасивна та активна уява;

2) на основі відсутності або присутності свідомо поставленої мети – мимовільна уява ( наприклад, сновидіння, галюцинації ) та довільна уява;

3) за мірою творчої обробки вихідного матеріалу – репродуктивна уява ( наприклад, при читанні художніх творів ) та продуктивна уява( наприклад, при написанні певного твору самому );

4)за змістом самого матеріалу – уява художня, наукова, технічна, музична і т.д.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.