Вплив глобалізаційних процесів на культуру сучасного світу.

Глобалізація є складним та багатовимірним явищем, суперечливим феноменом, котрий постав перед людством в останні десятиріччя. Глобалізація виступає ознакою формування єдиного всепланетного людства. Процес цей спричинює болісні метаморфози та кризу багатьох традиційних культурних, соціальних, господарських систем.

Ключовими характеристиками процесу глобалізації є: світова капіталістична економіка; планетарна мережа національних держав; практика загальнопланетарних комунікацій; транснаціональне поширення сучасних технологій; міжнародний поділ праці; “світовий військовий порядок”. [7; 252]

Сучасний глобалізаційний процес є пришвидшенням тенденцій, характерних для класичних часів, головна ознака яких проявляється в невідворотньому устремлінні малих держав до об’єднання. Ці держави спочатку створюють торговельні об’єднання, потім – політичні, а з часом і культурні. Такі об’єднання будуються в зв’язку з тим, що державам з тих чи інших причин вигідніше об’єднуватися, ніж існувати нарізно. Глобалізація описує прискорення інтеграції націй в світову систему в зв’язку з розвитком сучасних транспортних засобів та економічних зв’язків, дякуючи впливу на людей засобів масової інформації. Вона сприяє поширенню культурних контактів між народами та міграції людей.

Однак відношення до глобалізації не є однозначним. Деякі країни намагаються вирішувати продиктовані глобалізацією проблеми через ослаблення певних її впливів, наприклад, запобігаючи руйнуванню важливих елементів суспільного життя, або через полегшення переходу до більшого об’єднання, деякі ж намагаються просто від неї відсторонитися, захиститися і, в кінцевому рахунку, програють. Проте недопущення на свою “територію” інших культурних традицій призводить до консервування існуючого та затримки у розвитку даної культури, на подолання якої потребується багато зусиль та часу.

Класичний прикладом суспільства, яке зосередило свої зусилля на відгородженні себе від впливу інтелектуальної глобалізації, є Іспанська імперія періоду Римо-католицької соціальної контрреформації. Так, вирішивши ігнорувати зовнішні релігійні процеси, вона у певному розумінні добилася значних успіхів. В результаті діяльності інквізиції та інших засобів протистояння зовнішнім впливам, ця держава зуміла не допустити на свою територію протестантські рухи. Але таким чином вона утримала поза межами своєї країни й усі інші культурні процеси. Наприклад, багато наукових відкриттів XVII ст., епоха просвітництва XVIII ст., а також і Французька революція не торкнулися її. В результаті імперія зазнала значного культурного, інтелектуального, політичного та економічного занепаду, на подолання якого знадобилося аж два століття. Недавнім прикладом є також СРСР, де найвищим досягненям теоретичної думки вважалась філософія марксизму-ленінізму, а тому були впроваджені всілякі заходи, щоб відгородити суспільство від світового інтелектуального життя (як довго ми будемо долати наслідки цього, покаже історія). Наслідки ж введеного Радянським Союзом режиму економічної автаркії, який захищав його економіку від конкуренції на світовому ринку, ми вже бачимо сьогодні.

Проте дуже важливим завданням є і не допустити повної заміни своєї культури іншою,що спостерігається останніми десятиріччями внаслідок глобалізаційних процесів на теренах багатьох країн.

Звичайно, глобалізація є болісним процесом для всіх, адже вона примушує вступати у світову економічну конкуренцію, захищати себе від масованого впливу іншої культури (як правило, культури великих світових держав) на власну культуру.

Проте, в неминучому процесі глобалізації є багато як позитивних так і негативних тенденцій. Глобалізація спрацьовує позитивно в аспектах, пов’язаних з економікою, політикою, інформацією. Ризики ж, насамперед, стосуються культури, де так важливо зберегти самобутню культурну ідентичність. Про процеси глобалізації в сучасній культурі вчених змусило говорити розповсюдження в світі однакових культурних зразків, відкритість кордонів для культурних впливів та культурне спілкування, яке стає все ширшим.

Культурний вимір набуває особливого значення серед характеристик процесу глобалізації. Важливість цього виміру зумовлюється тим, що виникнення та наступний розвиток глобальної економіки, індустрії комунікаційних та інформаційних технологій, зростання перетворювальної могутності мультинаціональних корпорацій, трансконтинентальних фінансових інститутів – усі ці процеси супроводжуються масштабними змінами в сфері соціокультурного життя. Саме ці трансформації, на думку сучасних аналітиків, ініціювали виникнення таких феноменів, як “космополітична культура”, ”транснаціональна культура”, “унітарна глобальна культура”. [7;252]

Оскільки в умовах глобалізації спостерігаються тенденції до уніфікації у культурі, то у країн, які намагаються зберегти свою ідентичність, виникає ряд проблем, а саме: втрата своєрідності культури, самозамикання, етноцентризм як реакія на глобалізацію і тому подібне, які вирішуються по-різному.

Збереження культурної своєрідності в сучасному суспільстві стало оцінюватися як найвище досягнення цивілізації. Цілеспрямоване, грунтоване на виваженій концепції управління соціальними та культурними сферами суспільства є відмінною рисою цивілізованої країни (оскільки саме з середини XX ст. починається плановий, глибоко ешолонований підхід до збереження культурного генофонду всього людства та кожної окремої країни в рамках програм ООН), а тому звичними для більшості людей цивілізованих країн стали вирази “соціальна політика” та “культурна політика”. Терміном “культурна політика” позначається система практичних заходів, які фінансуються, регулюються і значною мірою здійснюються державою (поряд з приватними особами), що направлені на збереження, розвиток та примноження культурного спадку нації.

Сьогодні культурна політика більшості країн переорієнтовується з моделі асиміляції (в котрій меншини відмовляються від своїх культурних традицій та цінностей, замінюючи їх тими традиціями, котрих притримується більшість), на мультикультурну модель, де індивід соціалізується і до домінуючої, і до етнічної культури.

На противагу уніфікації та глобалізації культурного процесу висувається ідея плюралізму, яка, як правило, містить в собі вимоги рівності національних та локальних культур.

При культурному плюралізмі жодна національна меншина не втрачає самобутності та не розчиняється в загальній культурі. Мається на увазі, що представники однієї національності добровільно оволодівають звичками та традиціями іншої, збагачуючи при цьому власну культуру. Тому культурний плюралізм є показником успішної адаптації людини до чужої культури без відмови від своєї власної. Успішна адаптація передбачає оволодіння багатствами ще однієї культури без шкоди (збитку) для цінностей власної.

Сучасне уявлення про рівноправність культур виходить з того, що кожна культура є зоною оригінальної культурної творчості. Її вклад в скарбницю світового мистецтва є унікальним. Це означає, що кожна культура правомірно вплітається в візерунок культур світу.

Загалом, для культурного простору сьогодення характерною є наявність в одному полі різноманітних традицій, які за своїм внутрішнім змістом досить важко поєднуються одна з одною. Однак, ця сполученість має особливий відтінок, оскільки в цих поєднаннях непоєднуваного, в сусідстві та переплетінні найрізноманітніших, аж до взаємовиключаючих традицій, виражається дух сучасної культурної динаміки.

Перетин з іншими культурними системами може здійснюватися через різні форми. Так, зовнішня культура для того, щоб вторгнутися в наш світ, повинна перестати бути для неї “зовнішньою”. Вона повинна знайти собі “місце та ім’я в мові тієї культури, в яку вривається ззовні” (Ю. М. Лотман).

Тема змінення культурного поля суспільства під впливом модернізації є особливо актуальною для України, яка переживає часи непростих соціальних метаморфоз. Основним стрижнем в вирішенні проблеми збереження своєї ідентичності повинно стати наданння підтримки власній культурі всіма можливим засобами, відсутність утисків стосовно інших культур.

Феномен глобалізації представляє собою виклик людини самій собі і є випробуванням здатності людей існувати у вигляді всепланетної єдності, не втрачаючи своєї культурної ідентичності.

Оскільки процеси глобалізації спричиняють тенденції уніфікації культури, з чим не всі суспільства можуть погодитися, то, як реакція на згадувані тенденції, виникають явища “етнічного ренесансу”. Як зазначають дослідники, підвищення ролі етнічного фактору в суспільному, політичному житті, властиве й суспільствам, що трансформуються, й суспільствам сталого розвитку. Важлива роль в цьому процесі відводиться традиції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Масова та елітарна культура.	\|	Тема 9. Феномен української культури і тенденції її розвитку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.