• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 9. Феномен української культури і тенденції її розвитку

Ключові поняття: Трипільська цивілізація, аграрна культура, етнотворення, геополітичні фактори, орії, національна духовність, національна свідомість, постмодернізм, гуманізм, екологічна етика, праксеологія, масова культура, космізм, космічна культура, ноосфера, біосфера, семіосфера, інформаційне суспільство, творчість, авангардизм.

1. Історичні та географічно-просторові чинники як основа феномену української культури.

2. Українська мова – природньо-соціальний феномен української культури.

3. Формування нової соціокультурної дійсності в сучасній Україні.

4. Основні напрямки формування філософської свідомості українського суспільства.

5. Культура (обробіток) грунтів як людський феномен

6. Збереження світової і національної культурної спадщини та формування Концепції державної політики в галузі культури

7. Місце і роль музейної і архівної справи в збереженні культурної спадщини та розвитку української культури

1. Історичні та географічно-просторові чинники як основа феномену української культури.

Феноменальність української культури породжувалась і формувалась у найбільшій мірі просторово-географічним та історичним чинниками. І це тісно пов’язано з нинішніми реаліями становлення незалежної України і у формуванні її матеріальних, духовних, в першу чергу, моральних цінностей. Географічний, історичний та мовний чинники найдавніші і найтриваліші в історії людства ще з доісторичних часів, з часів унікальної трипільської цивілізації.

У жовтні 2004 року перший Всесвітній конгрес “Трипільська цивілізація”, який відбувся за сприяння Національної комісії Украіни у справах ЮНЕСКО, багатьох культурницьких організацій презентував нашу прадавню культуру, як феноменальне явище світового масштабу. Науковці та дипломати більше як з 20 країн світу, присутні на конгресі у дискусійних доповідях підкреслювали унікальність трипільської цивілізації як світового явища давньої української і слов’янської історії.

Терени розташування трипільської культури займали мало не половину території України. Трипільська ж цивілізація, її аграрна культура явили світові перше докласове суспільство, суспільство базоване на зачатках демократичного (а згодом вічевого) влаштування. Звідси і ті високі духовні цінності не лише українців, а всього слов’янського люду.

Тут, доречно навести прогнози німецького філософа Й.Г.Гердера, який у XVIII ст., спираючись на могутній культурний потенціал України, порівнюючи її з Елладою, передбачив за українським народом велике майбутнє.

У української культури, як і в українського життя чисті джерела, які споконвіку б’ють і світотворять на нашій землі. Її становлення, традиції складались тисячоліттями. Нашу культур, історію, нашу свідомість розтягували, обкрадали, переписували спеціально створені комісії при царях і при генсеках. Нас переконували, що українці – це якийсь випадковий народ без історії, без культури, без власного розуму. Але сьогодні все нові і нові факти свідчать про унікальність, своєрідність, базовість, грунтовність та феноменальність нашої культури.

Перша її ознака - це те, що її генеза, її виникнення і становлення відбувалось на споконвічній батьківській землі, на її тисячолітніх чорноземах (для природного нарощення 1 сантиметра якого потрібно не менше тисячоліття). Подібного багатства нема в жодній культурі. Суттєві ознаки нашої культури, її внутрішні і зовнішні історичні виміри проявляються, як в часових, просторових чинниках, так і свідомісних, духовних.

Просторові географічні чинники матеріальної, духовної і фізичної української культури визначались своєрідними природно-кліматичними умовами: лісами, ріками, степами, лісостепом, оточеність цього життєвого простору горами і морями. У цьому просторова унікальність і своєрідність. Пізніше вона доповнилась тим, що до неї проявлялась зацікавленість інших народів і культур. Через її територію пролягли торгівельно-економічні шляхи (Шовковий, з варяг у греки). І це поставило її у центр взаємовпливів і північних, і південних, і західних культурно-історичних впливів, сприяло прилученню до інших культур, їх засвоєнню і взаємозбагаченню.

Тобто проявились і геополітичні фактори, значення яких особливо зросло у наші дні.

Унікальні природні умови – наші унікальні грунти-чорноземи Наддніпрянщини та Наддністрянщини єдине у світі місце, де ширина чорноземної зони досягає 500 км.

Ще один факт. Землі Житомирщини, Вінничини в найдавніші часи майже не затоплювались водами морів, як свідчать дослідники. Звідси розселилась по планеті і флора, і фауна, і доісторичне населення.

Саме ця земля стала центром етнотворення.

До цієї землі прив’язана культура, символіка, духовність і ментальність світорозуміння етносу, які відображають основні принципи функціонування Всесвіту, Сонця, Землі.

Тобто, одним з найголовніших сегментів феномену української культури є її історизм, глибока заглибленість в історію, адже земля наша і сьогодні найбагатша, найдавніша, найпристосовніша для проживання, для культурно-цивілізаційного творення. Тут відсутні геокатаклізми: землетруси, повені, тайфуни, помірний клімат.

Тисячоліттями звідси вели шляхи на Схід і на Захід, на Північ і на Південь, була велика можливість взаємовпливів культур, обміну надбанням. Всі вони мали величезний вплив на формування епічно-міфологічної свідомості проживаючих тут племен, які вбирали в себе соціальний, культурний досвід, формували свій духовний світ. Адже нема в світі такої унікальної лісової міфології. Разом з тим своє світорозуміння вони несли в інші землі.

Деякі дослідники західної культури стверджують, що британський Стоунхендж збудували пришельці з берегів Дніпра. Дослідники Кам’яної могили під Мелітополем стверджують, що нарешті віднайдена I прабатьківщина шумерів, могутньої цивілізації між Тигром і Євфратом. Протошумерські тексти восьмитисячолітньої давнини виявлені і оприлюднені перед світом (їх фотоальбом опубліковано 2003 року).

Тобто засновники однієї з найраніших відомих цивілізацій шумерської прийшли на Тигр і Євфрат з Причорномор’я, з берегів Дніпра. Наша культура увібрала досвід і дотрипільських, і трипільських цивілізацій. Пізніший український фольклор, відомі міфи, билини, перекази свідчать про прив’язаність їх творців до нашої етнічної території.

Та й західний фольклор, епос, і східний (російський) свідчить про прив’язаність саме до цього етнопростору, до наших чорноземів.

Чимало дослідників стверджують, що праісторичне населення Європи сформувалось саме тут. Спільність міфологічного мислення свідчить про спільність інформаційних основ суспільного розвитку і етнотворчості. Потім уже відбувалось розселення, міграції, освоєння інших геопросторів. Найдавніші ще палеолітичні стоянки у Межиріччі на Дніпрі, у Мізині на Десні, у Києві, у Кролевці на Закарпатті, їх артефакти,а потім трипільська цивілізація – свідчення цьому.

Характеризуючи феномен української культури слід говорити саме про його сутність, про види матеріальної культури, світ зроблених речей, а також явищ духовної культури, про світ традицій, законів і програм, реалій, в яких і міститься ота сутність.

2. Українська мова – природньо-соціальний феномен української культури.

Мова є природньою (вербальною) знаковою системою і найголовнішою у структурі культури, без мови нема культури, вона її фундамент, основа.

Сьогодні в українській, як і світовій культурі є чимало штучних (формалізованих) - комп'ютерні, математичні, фізичні, нотний запис) мов. Українська мова це історично складена знакова система, яка є основою української культури, її головним культуротворчим інструментом. Мова формується у процесі соціального буття і спілкування. За своєю сутністю мова є соціальним феноменом. Вона має ряд переваг перед іншими знаковими системами. Вона зручна в користуванні, не потребує додаткових затрат енергії, економічна у передачі інформації, надійна як засіб її збереження. Мова кодує інформацію більшою кількістю знаків ніж потрібно.

Українська мова багата своїм лексичним словниковим фондом, розширюються її термінологічні і наукові закони.

Граматична будівля української мови зручна у словотворенні і слововживанні. Відзначається вона і своєю синтаксичною структурною і манерою оформлення думки, стилістичними особливостями .

Українській мові підвладні і високостильові думки, і нейтральні, і низькі. Вона має, як знакова система необхідні засоби вираження. Українська мова - засіб мислення, засіб спілкування, засіб творення української культури. Вона виконує номінативну, конструктивну і акумулятивну функції у нашій культурі. Вона дає назви предметам мислення, дає можливість їх складати у логічні структури, фіксувати і зберігати результати мислення і творчості.

Українська мова визначає хід наших мисленнєвих процесів. Ми класифікуємо спостережувані явища так, як того вимагає лексика і граматика мови, тобто мовними засобами ми ідентифікуємось у світовій культурі.

Всі мови, як стверджують дослідники зароджувались і розвивались з прадавніх часів, з кам’яного віку, вони формувались як саморегульовані самодостатні системи з часу, коли людина розпочала спілкуватись за допомогою мови. Якщо мова не зазнає асимілятивного тиску з боку мов завойовників, вона може функціонувати тисячі і десятки тисяч років. Прикладом можуть бути нинішня китайська (мандаринська) мова, давньоєгипетська, грецька, фінська. Китайська нараховує від 6-10 тисяч років, давньоєгипетська понад 4 тис. років. Український мовознавець І.Свєнціцький наголошував, що поодинокі мови з першопочатку розвивались своїм індивідуальним шляхом. Бодуен де Куртене стверджував, що племінні і національні мови сягають «зачатків розвитку людської мови взагалі».

Коли у людини виникла вольова спонука висловити свої враження від природи, це робилось за допомогою природонаслідувальних звуків а також вигуків. В багатьох мовах ці вигуки – звуки функціонують і нині. В українській мові це вигуки (ну, на, но (дай-но), геть, хлоп). Ці звуки відігравали інформаційну, забороняючу, спонукальну роль (ну, еге, агов, гу, ей). За Олександром Потебнею перші слова створювались як з вигуків, так і як звуконаслідувальні.

Природа (ліси, ріки, степ, гори, море, вода, дощ, земля, вогонь, а найбільше – сонце) спонукала людину до розмови, вчила її розмовляти. Ці природні умови на нашій етнічній території були особливі, клімат м’який, помірний (а це впливало на розвиток голосових зв’язок), тому і мова українська м’яка, мелодійна, лагідна. Вона годиться для всіх випадків життя. Природня мова розвивається як правило на консервативних засадах, для зміни назв, найменувань (топонімів, антропонімів, гідронімів, зоонімів, хрононімів, явищ, дій, об’єктів, термінів) потрібні дуже серйозні причини. Освоюючи, пізнаючи світ людина давала назви предметам, людям, діям і т.д., систематизувала оточуючий світ згідно певних розрядів імен.

Творчі корені наших мов почали свій розвиток у період родового становлення людського соціуму. Асимілятивні, об’єднавчі процеси суспільного розвитку знищили тисячі і тисячі мов. Але українська мова витримує всі випробування. І запровадження церковно-слов’янської писемності, як мови церкви і держави ще тисячу років тому і наступні пригнічування не порушили її коріння, адже воно в рідній землі. Дослідники стверджують, що всі нині існуючі мови розвивались своїми індивідуальними і дуже давніми джерелами.

Дуже давнє походження української мови підтверджується у працях українських етнографів-фольклористів ХІХ ст. М.Максимовича, О.Потебні, П.Житецького, пізніших вчених-мовознавців М.Красуського, М.Марра, А.Булаховського, С.Губерначука, С.Наливайка, інших сучасних мовознавців. До нас дійшли дуже давні розмовні пам’ятки української мови, простежуються українські лексичні, морфологічні, фонетичні риси з найдавніших часів. Це і антропоніми, топоніми і зооніми, гідроніми, найменування дій зафіксовані в усних і писемних джерелах. Дослідники приводять приклади багатьох сотень назв країв, міст, сіл, річок, озер, гір, які звучали так як зараз.

А українські пісні, щедрівки, календарні складені нашими пращурами ще у сонцепоклонницьку добу. Рукописи України-Русі зафіксували більшість рис української мови. Міграції з Середнього Подніпров’я ведуть за собою в інші краї і багато елементів української мови. У багатьох мовах є чимало тотожних з українськими слів.

Вагомий праукраїнський скарб знаходять вчені у священному санскриті. Американські учені Г.Кларк та С. Піггот у праці «Праісторичні суспільства» стверджують факти колонізації вихідцями з Подніпров’я Месопотамії, Ірану, Індії. Десятки зарубіжних вчених стверджують, що орії, які колонізували майже всю Європу прийшли з наших етнічних просторів.

Український вчений філолог С.Губерначук у своїй праці «Трипілля і українська мова» простежив найдавніші витоки української мови. Проаналізувавши мовні, археологічні, етнографічні, антропологічні та історичні факти і джерела він робить висновок про спадкоємність мови і культури українців з мовою та культурою носіїв і творців Трипільської цивілізації, людей, які мешкали на нашій українській, етнічній території VI-III тис. до н.е. Спираючись на метод слів і речей він робить висновок, що мова трипільців є базовою для становлення праукраїнської мови. Він також доводить, що знаки, символи трипільських орнаментів і символів, українських обрядових пісень сонцепоклонницького походження пройшли дальший розвиток і втілились у символах, образах і мотивах української обрядової поезії. Десятки зарубіжних вчених, серед них англійські Брей, Вуллі, Кларк, Піггот, Равлінсон, Чайлд, німецькі Бонсрей, Ріттер, Паоле, Райнах, французькі Бовле, Ж. Ру, американські Веле, Гімбутас, угорські Тод, Хармала, індійські Магомандар, Пузалкер, польські Воланській, Красуський, російські Чертков, Класин, Кефішин та багато інших стверджують, що вивід орійських народів з нашої етнічної території на Інд, Тигр і Євфрат, Аппеніни, Малу Азію відбувався у V-IV тисячоліттях до н.е. Тобто, наша праукраїнська цивілізація, її праукраїнська культура є материнською для давньоіндійської, шумерсько-вавілонської, давньоєгипетської, давньогрецької цивілізацій, а мова наших середньодніпровських пращурів – трипільців є материнською для санскриту і його різновидів і для багатьох європейських мов. Мовні зв’язки зафіксовані там через тисячу років після відірваного проживання від своєї праукраїнської матері. Трипільські коріння, трипільські слова, назви речей, дій постійно знаходимо в нинішній українській лексиці. Це всі терміни землеробські, агрокультурні. Дослідники О.Маловічко, В.Козирський до таких слів відносять терміни: орати, жати, молотити, молоти, терти, місити, сапа, серп, каша, борошно, буда, булка, комора, огірок, олія, онук, орало, тісто, хліб, хата та багато, багато інших [С.Губерначук. Трипілля і українська мова. К.: Фенікс, 2005. – 232 с.].

Сьогодні український народ втілює завдання зміни і наповнення структури культури перш за все у широкому впровадженні рідної мови в засобах масової інформації, побуті, науці, розширення її сучасного термінологічно-понятійного апарату. Адже ще у давній Елладі стверджували чия мова, того й влада. Мова - засіб творення і трансляції культури, засіб пізнання світу. Сьогодні розроблено ряд основоположних перспективних культурно-освітніх програм. Це «Концепція державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки», «Освіта ХХІ ст.», «Засади гуманітарної освіти в Україні», «Основи національного виховання», інші.

«Концепція державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки» серед багатьох заходів передбачає формування цілісного україномовного інформаційно-культурного простору, позиціонування української культури у світі. Вже створено телеканал «культура», реалізуються освітньо-культурологічні та пізнавально-туристичні програми для молоді.

Однак Верховна Рада дуже повільно вирішує схвалення нового закону про державну мову, згідно з яким має реалізуватись десята стаття Конституції України, проголошуючи українську мову державною. І тут дуже важливо самоусвідомлення кожного громадянина України.

«Мова про те, - стверджує академік М.Г.Жулинський, - щоб кожен з нас все-таки відчував, що це рідне, наше, українське». – Чи то мова йде про українську пісню чи українську книгу, український фільм».

«Хочу щоб українська мова була на естраді, хочу щоб українська мова була престижною, європейською, світовою». Кожного має охопити почуття національної гордості, власної гідності, патріотизму, переживання за те, щоб Україна посіла достойне місце в світі.

3. Формування нової соціокультурної дійсності в сучасній Україні.

З великою тривогою сприймає українське суспільство долю сучасної культури. У роки незалежності України багато що відродилось і повернулось, багато відкрилось нового, до чого ми не мали доступу. Цьому сприяли перебудовчі, трансформаційні процеси.

З одного боку, триває боротьба за подолання загальної кри­зи, яка охопила всі сторони розвит­ку суспільства, з іншо­го - відродження культури, якому гостро протидіють і частина руси­фікованих владних структур, і ру­сифікований пролетаріат. Але по­при це саме завдяки культурі, її творчим процесам, відбувається становлення нашої держави. Культура є головною визначальною системою у її будівництві.

Соціокультурна дійсність - це становище в сучасній українській культурі, обумовлене сукупністю політичних, економічних, соціальних процесів, викликаних прагненням створити самостійну власну державу, утвердити розвинуте ринкове господарство, створити соціально справедливе суспільство.

Тобто, це конкретні зміни в сферах культури, духовному житті, наявність умов для відтворення суб'єктів діяльності (людини, соціальної групи, соціального прошарку чи суспільства в цілому), це і стан культурно-правових основ культурного життя людини і суспільства, це і стан управління культурним життям, пошуку форм і способів її реалізації.

Сьогодні відбувається зацікавлення суспільства нашої держави краще влаштува­ти наш державний дім. Це дає ре­альні зрушення. Посилилась увага до національної культури, етнічних культур інших народів, визріває підтримка у формуванні їх своєрідності і самобутності (зросла увага до мови, літератури, звичаїв, традицій), відбувається пож­вавлення культурної діяльності. Відбувається процес відродження, знайомство нових поколінь з забороненими сторінками нашої культури. А вона майже вся була... заборонена! Історія культури збагатилась новими забутими постатями, з'явився реальний матеріал для її вивчення.

Художнє життя стало багатшим, різноманітнішим і набагато склад­нішим, розширюється сфера ху­дожньої творчості, з'явились нові театри, ансамблі, академії наук, господарські об'єднання, що доз­воляє виявити потенційні таланти і реалізувати їх можливості у сфері культури. Наступила розкованість і плюралізм. Відбувається віднов­лення прав вітчизняної релігійної культури. Відновлюється історична правда, культурна пам'ять народу. Відкрилось десятки но­вих парафій церков, монастирів, стала можливою відбудова і освячення Святогорської лаври (третьої в Україні!), відбудовується Десятинна церква, робляться спроби щодо об'єднання православної церкви. Відбувається розширення уявлень про світову культуру, розширюється взаємообмін і взаємовплив культур. Набу­ли прав чимало цивілізованих форм культурного обміну. Система середньої і вищої освіти стає європейською. Всі ці позитивні тенденції породили нові проблеми.

Візьмемо освіту: викладачі написали сотні кращих підручників для шкіл, ву­зів, технікумів - ними забиті видав­ництва, але коли мова заходить про їх видання, все зводиться до браку коштів. Ледве призупинено скорочення штатів вели­ких театрів, закриття малих теа­трів, глядач і сьогодні не має грошей, щоб їх відвідувати, а сучасні "нові" при­вчають себе не до кращих зразків мистецтва - а до нічних клубів, граль­них кафе. Класичне мистецтво стає доступним лише мистецькій, інтелектуальній, владній та господарській еліті. Жорсткими стали умови залучення трудящих до здобутків культури. Кінотеатри рідко хто відвідує. Після повного запустіння відродилось у столиці кілька кінотеатрів. Освіта для бідних стає недоступною. Все позитивне тривалий час не знаходило цілеспрямованої і заці­кавленої підтримки держави. Па­нує неузгодженість між об'єктив­ними закономірностями і суб'єк­тивним фактором. Дії всупереч об'єктивним факторам привели до колапсу технологічної культури і суспільного життя. Призупинення роз­витку таких видів матеріальної культури, як новітні технології, сучасні зразки знарядь та устатку­вань, агрокультури, поновлення ге­нофонду порід тварин та сортів рослин є гальмом нашого подальшого поступу. Лише в останні роки на виробництво стали проникати кращі технології, устаткування. Нині це характерно для всіх посттоталітарних країн. Відбувається пану­вання низькопробних зразків культури, ад­же є запит нового асоціального прошарку. Саме на вподобу асоціальним елемен­там відбувалась переорієнтація закладів культури на масове споживання, а виробництво орієнтується на прибуток любою ціною, не вра­ховуючи принципи екологічної культури і етики. На вулицях столиці і інших міст – скрізь гральні автомати і заклади, налагоджені по-шахрайськи.

Верховна Рада України затвердила Концепцію державної політики у галузі культури на 2005-2007 роки, де робиться оцінка сучасного стану культури в Україні, який характеризується розмиванням і поступовою маргіналізацією культурних і духовних цінностей у суспільному житті, руйнуванням цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ культури і цілісного інформаційно-культурного простору.

Це потребує нових політичних підходів, програм і механізмів їх реалізації. У Концепції намічено, що «державна політика в галузі культури спрямована на створення такої моделі культурного розвитку, яка здатна забезпечити самовідтворення та послідовний розвиток культури в Україні».

Державна політика в галузі культури визначається такими принципами: прозорості і публічності, демократичності, деідеологізованості і толерантності, системності та ефективності, принципом інноваційності.

У Концепції визначені стратегічні напрями та механізми реалізації державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки.

Науковці, політики ставлять питання про створення національної культурної індустрії. Держава має отримувати прибутки не тільки від туризму, а й від комп’ютерного забезпечення культури, кіновиробництва, видавничої справи, музики, виконавчого та образотворчого мистецтва, антикваріату і моди. Для цього національний виробник має отримувати державну підтримку і захист від експансії іноземного виробника культурного продукту. Культура має заробляти на свій розвиток і давати прибутки.

Величезним успіхом користуються у світі українські художники, у них досконалі і вишукані школи живопису.

Лише ім’я Івана Марчука може багато сказати. Його доробок – понад тисяча картин. Він провів 20 персональних виставок. Твори кожного з п’яти періодів його творчості відрізняються за стилем та манерою виконання. Творчість Івана Марчука є свідомо авангардистською. Художник мріє подарувати Україні 300 своїх творів. У Києві створюється культурний центр «Музей художника Івана Марчука». Він розташується на схилах Дніпра неподалік Андріївського узвозу.

Українське театральне мистецтво давно відоме у світі. Сьогодні про нього говорять імена Богдана Ступки, Андрія Жолдака, Едуарда Митницького, Дмитра Богомазова, Юрія Одинокого, Ади Роговцевої, Богдана Бенюка, Олекси Вертинського, Ярослава Стельмаха, Михайла Мельника та багато інших.

Українське кіно також займає належне місце у світовій культурі. Однак сьогодні штучно створена атмосфера відсутності національного кіно.

Українські літератори займають особливе місце у світовій культурі. Далеко за межами України відомі у світі Ліна Костенко, Іван Драч, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Павло Загребельний, Валерій Шевчук, Анатолій Дімаров, Юрій Мушкетик, Роман Іваничук, Володимир Олефіренко, Володимир Базилевський. Не менш відомі і імена молодшої когорти – Андрія Куркова, Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Любко Дереша, Марії Матіос, Сергія Жадана, Василя Герасим’юка, Марини та Сергія Дяченків високоінтелектуальних творів академіка Олега Кришталя, і багато інших.

В умовах демократії і плюралізму думок, долаючи залежність і продажність, за правду платячи кров’ю і життям, розквітає українська талановита журналістика.

Імена Віталія Карпенка, Юлії Мостової, Лариси Івшиної Сергія Рахманіна, Лідії Денисенко, Олексія Микитенка, Михайла Сороки, Павла Ларіонова, Олександра Зайця, Василя Сокура, Ольги Стоян, Олександра Балабка та багатьох, багатьох інших є славою української журналістики. Звичайно першими у цьому списку мали б стояти імена Гонгадзе, Александрова, Дерев’янка, Шевченка та інших, викарбуваних на меморіальних дошках і пам’ятниках, які за правду заплатили життям.

В соціальній сфері України відбувається процес демонстрації високого рівня терпимості і виживання.

Драматична доля у нашої культури: вона фінансується державою за все тим же залишковим принципом, уступає позиції некращим іно­земним зразкам. Продовжується маргіналізація всього українського. Захід не поспішає до ділового і культурного партнерства. Триває нелегка боротьба між нега­тивними і позитивними тен­денціями, що і визначатиме характер соціокультурної дійсності у наступні 10 років.

До негативних тенденцій слід віднести і комерціалізацію літератури, мистецтва; вестернізацію художньої культури, вільну конкуренцію культур, що завжди веде до задушення національної культури.

Звичайно ж, перемо­жуть тенденції добра, утвердження загальнолюдських і національних критеріїв і цінностей.

4. Основні напрямки формування філософської свідомості українського суспільства.

4.1. Національний світогляд та національна свідомість. Українська нація історично виробила самобутній світогляд. Незважаючи на те, що її визнання різні люди сприймали по-різному, що деякі з нас вагаються визнавати себе українцями. Сотні років імперського гніту та 70 років українського геноциду зробили свою чорну справу, розклали високодуховне, мудре, працелюбне українське суспільство. Сьогодні продовжується формування національного світогляду і національної свідомості. В нелегких культурно-історичних умовах сформувалась така система поглядів, переконань, ідеалів, які складають основу національної духовності. Вона базується на морально-етичній спадщині, традиціях, звичаях української нації, її історії і реальності. Фундамент, основу українського світогляду і української свідомості складають розуміння таких понять як людина, Земля, Світ, народ, любов, віра, нація, духовність, народна мудрість (етнософія), уявлення про світобудову, першопричини людських вольових спонук до діяльності, до творчої праці. І звичайно, справедливість. Де панує справедливість, там панує прогрес.

В умовах незалежності відбувся зліт національного духу, відбувається українське культурне оновлення, українська мова розширює терени свого функціонування навіть без підтримки держави.

Національна культура набуває розуміння як найважливіший здобуток, а важливим показником її розвитку є стан культурної самосвідомості самих громадян України. Вектор їх потреб, конкретні факти свідчать про впевнене зростання національної свідомості громадян.

Однак ще проявляються відмінності в системах цінностей, поглядах на життя, інших свідомісних аспектах буття жителів Донбасу, Сходу та Півдня України. За останній рік напрямок формування національної самосвідомості і культури набуває реального піднесення. І це вселяє великі надії на культурний, соціальний і моральний прогрес.

Об’єднуючою ідеєю України стає досягнення її конкурентноздатності у всіх сферах життя, геополітичній, економічній, соціальній, і в першу чергу культурній. Саме ця ідея, як стверджує Богдан Гаврилишин, зарубіжний член НАН України, член Римського клубу, дозволила після другої світової війни народам Японії, Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру досягти надзвичайно швидкого економічного прогресу, рівня добробуту і конкурентноздатності на міжнародних ринках. Можна навести приклади інших народів, які спираючись на свої національні давні традиції, культуру, індивідуальну і колективну самоповагу, досягли реальних успіхів. Не тільки японці відрізняються глибокою культурною спадщиною, усвідомленим розумінням праці, самодисципліною, вмінням підпорядкувати особисті інтереси інтересу групи, підприємства, держави, мудрістю і моральністю керівництва держави. Загальне прагнення громадян України до справедливості, порядності, добробуту, до знань, як новітнього типу економіки, принципів моральної самосвідомості є найвищою передумовою забезпечення конкурентноздатності держави в усіх напрямах. Моральність, знання, інформація, наукова творчість – сила, яка змінює і суспільства і людство. Виведе вона і Україну. І здійсниться віра багатьох, хто не дочекався щасливого майбуття України, про яке пророкував Нострадамус:

Де мова тішить слух

Там Борисфенів край

Початок здвигам покладе

Злама рутину.

В українському суспільстві, як і у світі, утверджується також постмодерністська свідомість.

4.2. Постмодернізм, - як стверджують дослідники, - це орієнтація на відмову від традиційних норм і зразків, вільне завоювання простору і часу майбут­нього, пошук нового, не знаючи орієнтирів. Сьогодні в Україні постмодер­нізм формується на основі заборо­неного в тоталітарні часи мис­тецтва. Український постмодернізм сформувався , як природна негативна реакція на усталений, вивірений і бездуховний соціалістичний реалізм і його художні ілюстрації в літературі, кіно, живопису.

Характерною рисою постмо­дернізму є його вторинність при всіх претензіях на новаторство. Постмодерністу культура уяв­ляється великим каталогом ідей і тем. Інструментом думки постмодерніста є цитата, а сама постмодерна культура - коментарем до ми­нулого. Першоджерелом постмодерніста є не сама реальність, а уяв­на реальність. Нині модернізм сприймається як норма, загальноприйнята система культурних цінностей.

Для філософії постмодерну характерний інтерпретативний розум (для філософії модерну законодавчий) з пошуком основ знань у повсякденно-побутовій практиці. Ніяких гарантій - пафос свідомості постмодерну. Людина більше ні в що не вірить, і їй вже нічим вірити.

Філософія постмодерну відмов­ляється від поняття істини, сутність, причина. Вона спря­мовується не на творення нового, а на переробку культури взагалі, не визнає закономірностей культуротворчих процесів. Негативне став­лення до минулого, класики, тра­диції - норма для постмодернізму.

Постмодерн змішав усі стилі і дати, святе і гріховне, високе і низьке. Це оязичнювання культу­ри, нападки на християнський світогля­д. Людина повертається до первіс­них вірувань. Зміст культури постмо­дернізму - у відмові від визнання існування Абсолюту, Бога, у втраті відчуття справжнього буття, що є основою життя і діяльності людей. Масова постмодерністська культура, яка сходить до нас з екранів те­лебачення, сторінок книг і періодики базується на байдужості і негативізмі. Людина стала сприймати себе, як учасник всезагальної смертельної гри: бізнес, політика, комерція, відносини між людьми - все гра. Розважальні шоу, гральні автомати на кожному кроці - все це виводить людину з життя в бік віртуальної реальності, подоби життя. Поезія постмодерну - часто це плетиво слів, яке не зачіпає людсь­кої душі, це світ метафор без змісту, без зрозумілих людських емоцій. Як добре, що це багатьом недоступне!

Що стоїть за культурою постмо­дерну? XXI століття внесе у це ясність. Жан-Франсуа Ліотар у книзі "Постсучасний стан" 1979 року так характе­ризує постмодернізм:

"1) це комплекс філософських вчень, які так чи інакше проголо­шують кінець історії, коли впоряд­кованість і структурованість людського світу будуть зруйновані і зникне сам поділ на "моє" і "інше";

2) це відчуття закінченості важ­ливого етапу в розвитку цивілізації, це закінченість цивілізації;

3) Постмодернізм - це характеристика сучасної художньої практики, яка грунтується на особливому типі письма, пов'язаному з ентропією змісту, радикальною іронією, карнавалізацією, деканонізацією матеріалу".

Український постмодернізм виробив свої правила, він іронічний, менш саркастичний, більш розважальний і поміркованіший, буває знущальним.

Відрадно те, що український постмодернізм, особливо літературний, позитивно заявив про себе у світовому культурному просторі. Він народив ряд творчих імен. Серед них Ю.Андрухович, О.Ірванець, Ю.Іздрик, О.Забужко, В.Медведь, створено ряд літературних об'єднань.

4.3. Сучасний гуманізм. Характерною рисою сучасної української як і світової культури - є гуманізм.

Сьогодні людство вступає в нову епоху, яка і має вирішити його долю і долю всього живого. Тому, гуманістичні цінності, які ви­роблялись тисячоліттями, переос­мислюються на рівні нових цивілізаційних вимог. Люд­ський добробут потребує непо­сильних жертв від природи.

Як вважали гуманісти епохи Відродження?

Вони вважали, що людина не матиме недоліків до того часу, коли спорожніють скарби природи. Життя ж говорить про інше. Сьо­годні час життя людини і час життя природи наблизились. Еколого-антропологічна катастрофа стає усвідомленою реальністю. Сучас­ний гуманізм стає спільним. Ця цінність - стає всезагальною. У центрі світоглядного гуманізму має стояти не людина сама по собі, а людина і екологія, людина і все живе, тобто існування людини у світі. Оскільки бог людину виділив з природи, вона є продуктом культури, дав змогу усвідомити не­безпеку, бо і відповідальність за все живе лежить на ній. Саме ця позиція покладена у визначення поняття «культура» кафедрою філософії КНЕУ. У якій мірі - перш за все дотримуватись принципу "не зашкодь" - при здійсненні любого проекту. Існування людини залежить від зробленого нею вибору сьогодні. Людина має зберегти унікальні цінності і природи, і культури. Цей процес взаємозалежний. Не зберігши природи - припиниться фізичне існування, не зберігши цінностей культури - припиниться і фізичне, і культурне існування, цивілізація знову стане на рівень первісності і розпочинати всі стадії еволюції спочатку. Такі явища як Чорнобильська катастрофа не повинні повторитись.

Декілька слів про "соціалістичне" минуле.

4.4. Інтерреалізм. У всіх країнах, які будували соціалізм, з різними національними традиціями, своєрідністю виник своєрідний загальний стиль - інтерреалізм, або тотальний реалізм. Створювався апарат контролю за мистецтвом, літературою. Всі засоби художнього життя монополізувались державою для однієї цілі, яка стоїть перед цією державою.

Людина стала гвинтиком і цьому потрібно було мистецьке і ідеологічне обгрунтування. Об'єднання та асоціації при тоталітаризмі чи авторитаризмі існують ілюзорно. Утруднений моральний розвиток людини, гальмується творчість, нівелюються інтереси громадян. Сьогодні можна говорити про впровадження масової культури в українську реальність

4.5. Маскультура. Масова культура - культура для широких мас при любій владі, заміняє реальний світ світом мрій, фантазій, ілюзій, вимислів, міфів, вона знімає психологічне напруження і в цьому її терапевтична функція. Однак у масовій культурі дуже часто страждає моральність мистецтва. Головний засіб масової культури - це створення іміджу і образу.

В українській національній культурі існує і такий феномен, як контркультура, яка виникає з суспільної потреби протистояння і заперечення. Це особливий вид морального протесту.

4.6. Орієнтири майбутньої культури. Кілька останніх десятиріч ста­новлення світової культури свід­чать: народжується нова соціокультурна реальність. Людст­во разом з Україною впевнено рухається до інформаційного та біотехнологічного суспільства.

Для інформаційного суспільства харак­терно:

1) створення національного культурно-інформаційного простору;

2) поси­лення ролі науки,

3) впровадження нової техніки, розробка і застосування новітніх технологій (комп'ютерних, інформаційних), біотехнологічних, біогенних, автома­тизації виробництва, служби сервісу;

4) збереження та транс­ляція культури в мережі технізованих за­собів масової комунікації (радіо­мовлення, телебачення), формування нового соціального порядку, який грунтується на телекомунікації.

4.7. Космізм. Антропокосмізм. Оптимістичний світогляд, обумовлений успіхами наукової думки в техніці, промисловості, перетво­рюючих планету послужило осно­вою для виникнення усвідомлення космічності свого існування.

Космізм - унікальне, цікаве явище сучасної культури. В числі космістів були С.А.Подолинський, В.І.Вернадський, Тейяр де Шарден, О.Л.Чижевський, М.Д.Руденко, сучасні мис­лителі і вчені.

Основні ідеї нової космічної культури:

1) активна еволюція, у якій взаємовідносини людини і природи будуються на основі екологічної етики і принципів. Космісти вважа­ють, що розвиток людини, природи і космосу об'єктивні; свідомість, ро­зум, воля стають провідною силою світового розвитку. Людина має взяти на себе відповідальність за космічну еволюцію, за становлення космічної культури.

2) Земля є части­ною космічного еволюційного про­цесу Всесвіту. Турботу про космічне ціле треба поєднувати з турботами про конкретних людей.

Гуманізм і оптимістичний світогляд ґрунтуються на законах розвитку культури і самої природи.

Найбільш доказо­во розвинуті ці ідеї в роботі В.І.Вернадського "Наукова думка, як планетарне явище".

Людина і її розум, це початок нового руху, створюю­чого сферу космічної культури, ко­лективного розуму, які будуть виз­начальною силою еволюційного роз­витку.

В чому сутність космічної куль­тури?

1) Еволюційний процес визнача­ється втручанням розуму і людської волі. Людина захопила всі природні стихії. Вода, земля, повітря в її користуванні. Важлива умова еволюції - об'єднання людства. Рівність, брат­ство, єднання - це природний фак­тор, об'єктивно необхідний для загальнолюдської космічної культури. Сучасні засоби пересування і інформації зближають людей. Незважаю­чи ні на що люди прийдуть до єдності, цілісності.

Головним фактором створення космічної культури є наука, яка є могутньою космічною силою.

Однак космічна культура, яка формується людиною носить синергетичний характер, оскільки планета Земля лише краплина у безмежності Всесвіту, оскільки ряд глобальних проблем (екологічної, економічної криз, запобігання воєн, подолання бідності і т.д.) за­лишаються не вирішеними. І в цьо­му її трагедійність.

4.8. Демократичний гуманізм. Екологічна етика. Питання про відповідальність лю­дини, за еволюцію, її культуру постає у 3-му тисячолітті з особливою на­полегливістю. 3-є тисячоліття вирішить, як людина житиме.

Х.Ортега-і-Гассет говорить: "Гірка наша розтлінна епоха, де змішувались перевороти, які провалились, обезуміла техніка, мертві боги і виснажені ідеологи, де посередні сили можуть сьогодні все знищити, але не зможуть більше перемогти, де розум опустився до прислужництва перед ненавистю і гнітом."

Є закон людського роду, в межах яких індивід може існувати, як лю­дина. Людина, яка вийшла з приро­ди є продуктом і природи і культу­ри, не може не рахуватись з їх зако­нами, а також і з законами еко­номіки, логіки, політики і краси.

Зло має бути покарано тому, що роблячи злі вчинки, людина піднімає руку на себе, знищуючи у собі людське.

Виходячи з цього сьогодні особ­ливо постають проблеми мораль­ності і кантівські вимоги:

1) не ставитись до людини як до засобу, як до предмета. Це замах на переконання, волю. Ставлення, як до речі, перетворює людину в раба. Забороняється нав'язувати віру, волю і цілі. Це веде до ідеологічного перетворення в раба Заборона на політичне і ідеологічне обмеження. Це відкриє горизонти творчості. І людина стане справжнім творцем гуманістичної космічної культури і її продуктом.

Що характерно для стану сучасної культури: 1) гуманістична орієнтація (демократичний гуманізм (в епоху відродження - елітарний гуманізм). Ця тенденція визначила становлення сучасної політичної культури, моралі. Ця тенденція панує давно. В українській культурі вона продукована ще запорозькими козаками, зафіксована в "Пактах і конституції Війська Запорозького" (1710 р.), набагато раніше ніж в Декларації прав людини і громадянина (1789 р.), стаття 1 якої проголосила. "Люди народжуються і остаються вільними і рівними в правах".

"Всезагальна декларація прав людини" 1949 р. лише уточнює

Стаття 1. "Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах".

Сьогодні гуманізм - став основною рисою сучасної політичної культури.

Іншим підсумком нинішньої культури є установка на науково-раціональне пізнання світу і така соціокультурна система, як наука. Наука сприяє економічному об'єднанню. Ми сьогодні бачимо як інтернаціоналізується економіка. Створюються транснаціональні корпорації, з єдиними формами організаційної культури.

НТР - народження нового змісту інформаційних технологій, виявляється нова роль засобів ма­сової інформації, з'явились гло­бальні проблеми.

Техногенне ставлення до при­роди, як засобу задоволення не духовних, а технічних потреб - провідна тенденція в розвитку культури XXI століття.

Кожна нація, соціальна група бере із системи загальнокультурних людських зв'язків тільки те, що відповідає духовному настрою їх рівня розвитку і рівню їх можливостей.

4.9. Творчо-діяльнісний (праксеологічний) напрям. Творчість - діяльність, в результаті якої створюють нові матеріальні і духовні цінності (Коган Л.Н.). Творчість має місце там, де людина займається не шаблонною діяльністю.

До творчості науковці відносять:

1. Нові наукові відкриття, відкриття невідомих раніше явищ, законів природи і суспільства, процесів, більш точне пояснення цих законів.

2. Створення нових суспільних програм, які відповідно регулюють людську діяльність.

3. Створення оригінальних самостійних творів в любій галузі культури.

4. Розробку нових методів пізнання і діяльності, нових технологій в любій сфері людської практики, пошук оптимальних шляхів для вирішення відомих завдань з відомими наслідками.

5. Виявлення нових фактів, підтверджуючих чи навпаки спростовуючих прийняття наукового чи культуротворчого рішення.

Носіями творчих засад як правило є інтелігенція.

Інтелігенція (від лат. Intelligentin, розуміння, розум), слово стало вживатись в Україні понад 120 років тому.

Серед ознак інтелігенції дослід­ники називають:

1) орієнтацію на загальнолюдські цінності, ідеї справедливості, гуманізм і демо­кратію;

2) патріотизм, вірність українському народові, творча одержимість;

3) незалежність, самостійність, свобода.

4) мужність, стійкість у відсто­юванні позицій власної совісті.

5) особистісне начало для інтелігента вища цінність;

Головна роль інтелігенції - ви­конувати моральну місію, при лю­бих обставинах бути носієм інтелігентності - здатності сприй­мати, берегти, розповсюджувати і створювати духовні цінності.

Інтелігентність це моральна зрілість особистості, це вища якість мислення, поведінки, здатність по­ставити себе на місце іншої люди­ни, відчуття себе людиною у відно­синах з іншою людиною.

Інтелігентність - це сплав розумової і моральної культури.

Яскраві представники інте­лігенції українського народу: це В.І.Вернадський, М.С.Грушевський, Є.О.Патон, Б.Є.Патон, О.О.Кришталь, О.Т.Гончар, Д.Чижевський, В.Кубійович, О.О.Потебня, Б.Д.Грінченко, Д. Яворницький, Б.Мозолевський, А.П.Радзіховський, А.Ф.Павленко К.М.Ситник, М.Попович, С.Кримський, Л.Івшина і тисячі, тисячі інших.

Однак, інтелігенція України стає байду­жою до турбот про душу людини. Адже вона сама вже давно перебуває за межею виживання, кращі її сили змушені працювати в руслі інших культур і культуротворчих процесів.

Дослідники стверджують, що інтелігенція втрачає сьогодні внаслідок об'єктивних соціально-політичних умов своє місце в суспільстві. На арену виходять інтелектуали-професіонали, аван­гард інтелігенції, якому ще вдаєть­ся утримуватись. Сьогодні робляться нелегкі зусилля, щоб відродити нашу технічну, техно­логічну, економічну еліту, мозок нації.

Ця еліта має консолідувати суспільство на будівництво неза­лежної держави, держави, яка б ви­конувала свої функції захисту прав громадян, їх економічної і соціаль­ної безпеки, творення держави творців.

Постіндустріальна цивілізація здійснює всеосяжний вплив на всі галузі життя людини. Вона формується на інформаційній та біотехнології. Машинна ж технологія підкоряється інформаційним системам.

Цікавою і сучасною є праксеологічна концепція діючої особистості покійного Кароля Войтили, Івана Павла ІІ, папи Римського.

"Через працю, творчість людина не тільки творить культуру, а наближається до свого Творця, до Бога, до його пізнання".

Людина є образ Бога. Практична робота має бути спрямована на розкриття творчих здібностей людини, розвитку її діяльності у формуванні Боголюдини. Боголюдина - є творцем і носієм наукового знання, без якого вона не може досягти справжнього розвитку своїх сутнісних сил і якостей. Людина представляє собою єдність душі і тіла. "Тому, що які думки і душа її, така і вона".

Сучасне людство - це тисячі на­родів, майже 200 держав, понад 6,5 млрд. населення. За час існування людства змінилось понад 1200 по­колінь, якщо взяти (вихідним - по­коління - 60 років). Між людьми існують національні відмінності, вікові, сімейні, індивідуальні. І все ж є фактор, який об'єднує всіх лю­дей в єдине людство.

Це перш за все культура, загаль­нолюдська культура на основі цілісного світорозуміння. Цілісний світ - це взаємозв'язок і взаємозалежність людей і народів, як наслідок розвитку виробництва у світовому масштабі і виникнення глобальних проблем.

Сучасна культура ґрунтується на загальнолюдських цінностях, правах особистості, гуманізмі, творчому розвитку особи, взаємозбага­ченні національних культур, екологічному ставленні до природи.

При сталінізмі, фашизмі, авторитаризмі відбувалась підміна загальнолюдсь­ких цінностей груповими.

Загальнолюдська культура - це кращі форми, зразки художньо-по­етичної, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовід­чуття і світосприйняття життя і дійсності, вироблені різними наро­дами, поколіннями, на основі яких людство будує єдину цивілізацію, де має панувати справедливість, право особи і народів, всебічна ос­віченість, безпека, економічний добробут.

Мова йде про взаємозв'язок те­риторіальних національних куль­тур.

В загальнолюдських цінностях провідним є бережливе ставлення до чужого життя, тобто до всього живого, як до свого. Берегти життя, сприяти життю, розвивати його цінності, вдосконалювати - це і є добро. Руйнування, шкода життю, пригнічення навіть через незнання, невігластво - це і є зло.

Любов, співчуття, самовідда­ність, співвідчуття радості з іншим - це основа загальнолюдської ети­ки. Чи осмислене наше життя у відповідності з нашим призначен­ням. Придивімось до себе, знайде­мо себе в собі і знайдемо свою усвідомлену дорогу в житті, ре­алізуймо себе в творчості.

До цього і кличе та наука, основи якої ми з вами прагнемо освоїти. У Вас попереду життя. Проживіть його за кращими людськими нормами і цінностями.

9.5 Культура грунтів як людський феномен

Як духовна так і матеріальна культура народів світу формувалась різноманітними чинниками. Найважливішими імперативними спонуками їх становлення були відповідні природні умови. На українській етнічній території це були Дніпро, Дністер, Десна, Буг, Рось, десятки тисяч менших річок. Далі інші фактори – ліси, степи, гори Карпатські, помірні кліматичні умови, родючі грунти. Кожен з цих факторів відповідно спонукав до духовного і до матеріального творення, зміни форми природного матеріалу, пристосування його на службу людині.

Стверджують, що першим привернув людську увагу камінь, спочатку, як незвичайна краса і з’явився кам’яний ніж, скрібок, згодом як первинний інструмент, засіб для здійснення перших технологій (ударної, різальної, свердління і т.д., потім молоток, сокира), як засіб захисту і нападу. З їх допомогою змінюється вольова спонука людини, з’являються вторинні інструменти і знаряддя - оброблені палиці, зроблені з каменю сокири і молотки. На грунті своєрідних природних умов створюються і своєрідні соціально-економічні умови нашої Землі – України. Палеолітичні стоянки на Десні (с.Мізинь), на Дніпрі (м.Київ, Межиріччя), Королівська в Закарпатті дають підтвердження того як з Божої волі відбувалась еволюція нашої культури. Від покоління до покоління (а було їх всього то 1200 поколінь) нагромаджувався досвід, удосконалювались здобутки культури як духовної, так і матеріальної. Сьогодні ми можемо вести мову про такі матеріальні здобутки. Назвемо їх видами або категоріями матеріальної культури. До цього нового світу створених людиною речей відносять: інструменти та знаряддя праці, засоби захисту і нападу, одяг, будинки і споруди, зв’язок і його засоби, технології, шляхи сполучення і засоби транспорту (господарські артерії), енергетичні засоби, технології, засоби освоєння космосу, побутове та виробниче устаткування, засоби масової комунікації, форми і засоби торгівлі та обміну досягненнями. Однак є три види матеріальної культури, які у формуванні нашої етнічної та й світової культури були вирішальними. Це культура грунтів, сорти рослин і породи тварин. Оце на сьогодні, напевне і всі штучні матеріальні види культури створені людиною. І створені вони не відразу. Людина довго розвивалась поки з волі Бога і власних спонукальних вимог не зайнялась культурою грунтів (землеробством). Отже культура грунту. Землеробство! Але про все спочатку.

* * *

Саме з тих найдавніших часів сформувалось в українців шанобливе ставлення до землі, як до неньки. Наші пращури завжди схилялись перед таємницею життя, розуміли, що його джерелом є взаємодія трьох сил грунту, вологи і сонця. Поклоніння полю, вшанування землі – ставало необхідністю. Так було і в прадавні язичницькі, і в християнські часи. Архетип поля, лану вимальовується в нашій етнічній свідомості як життєстверджуюча материнська сила, символізуючи життєве начало. (С.Кримський)

Саме земля, процес її обробки, плекання (культивування) заклав перші основи цивілізаційного творення у світовій історії. Однією з перших таких прадавніх цивілізацій була землеробська цивілізація Подніпров’я та Причорномор’я, так звана Трипільська цивілізація.

Взагалі цивілізаційне творення у світі стало можливим лише там, де були необхідні кліматичні умови і плодюча земля, на берегах рік (Тигру і Євфрату, Нілу, Інду, Хуанхе). Материнська ж працивілізація, яка виростила доісторичне населення і Європи і інших регіонів – це наше Подніпров’я, Подесення, Почорномор’я, це наші чорноземи. Ці чорноземи, ця земля, як стверджував В.Глипинський володіють особливою енергетикою, яка впливає на долю етносу, населяючого неї.

Ця земля завжди утримувала на собі при любих збуреннях і міграціях частину корінного населення, яке берегло досвід, традиції, вміння для прийдешніх поколінь.

Ця земля мала і має такі можливості. Їй було під силу становлення і працивілізацій і стане під силу народження майбутньої людської спільності. Адже мають справдитись і прогнози Нострадамуса про майбутнє нашої землі, «де гряде новий стократ привабніший звичай» і прогнози німецького філософа XVIII ст. Йоганна Готфріда Гердера, який порівнював Україну з Елладою і говорив, що вона стане для світової культури новим наріжним каменем як і антична культура.

Варто все ж повністю навести слова Нострадамуса із його знаменитих «Центурій»:

«Гряде новий стократ

Привабніший звичай

Старому, бусурманському на зміну.

Де мова тішить слух,

Там Борисфенів край

Початок здвигам покладе, злама рутину».

Чи не про животворний моральний зразок нашого Майдану тут ідеться?

Що ж це за Земля, яка є не тільки грунтом, а і явищем, і енергією, і втілює в собі набутки культури?

* * *

Земля – поняття широкоосяжне, містке, і не лише біосферне, а й ноосферне. Це головне наше національне багатство, це наш життєвий простір, життєва база українського народу.

Потягом тисячоліть формувались наші чорноземи, де були широкі луки, заплави, трав’яниста рослинність, помірний клімат з теплим літом, 500-600 мм опадів на рік. З заходу на схід вони простягаються майже на 600 км. Нічого подібного у світі немає. Наші чорноземи різні. У лісостеповій і степовій зоні це справді чорноземні грунти. У південних луких степах це бурі, сіробурі та каштанові, у Поліссі – темносірі, світлосірі (підзолисті, дерново-підзолисті). 650 видів різних грунтів має Україна.

Грунти – це жива лабораторія, складні природні утворення, які забезпечують рослини, необхідними життєвими речовинами, містять в собі всі мінерали, воду. Грунт об’єднує органічні і неорганічні сполуки, віруси, бактерії, черви, гриби, багато інших живих елементів, які формувались тисячоліттями.

Найважливішим компонентом грунту є перегній (гумус). Це рештки відмерлих рослин, які під впливом мікроорганізмів перетворюються на глюкозу, амінокислоти, гліцерин, поліфеноли та інші елементи. Мікроби синтезують гумус, вуглекислий газ, воду, інші речовини. Тисячоліттями йшов цей процес ґрунтоутворення, який є важливою частиною біологічного кругообігу речовин і енергії.

Плодоносність грунту залежить від кількості азоту в перегної, перегною в грунті та його потужності.

Грунти – основне джерело вирощення сільськогосподарських культур, фільтр і нейтралізатор стічних і природних вод від людських забруднень.

Українська етнічна територія найбагатша скарбниця грунтів-чорноземів. Наш земельний фонд – це 60 мільйонів 354 тисячі гектарів землі. З них сільськогосподарського призначення – 42 мільйони 985 тисяч гектарів, з яких під ріллею - 32 мільйони 482 тисячі гектарів, сіножатей – 2 млн. 438 тисяч, пасовищ – 5 мільйонів 530 тисяч гектарів. Під впливом обробітку, догляду грунт, наша рідна матінка земля віддячує щедрими врожаями, годує нас. Однак під впливом непродуманої господарської діяльності, природної і людської стихії грунтам наноситься непоправна шкода.

Механічно руйнується їх структура, збіднюється гумус, вони забруднюються отрутохімікатами і мінеральними добривами. В результаті втрачається родючість грунтів, вони починають деградувати.

Однак нинішня агрономічна наука, землеробська культура впроваджують найповніші технології землеробства, обробітку, щоб забезпечити і врожай, і плодоносність грунтів.

А починалося це на наших етнічних землях десь до 7 тисяч років тому. Сьогодні вже ніхто не заперечує, що праісторичне доцівілізаційне і цивілізаційне становлення білої людини, нарощування великих племенних і етнічних спільностей відбувалось саме на берегах наших річок, в степах і полях, в лісах і горах, які світ сьогодні називає українськими.

Наші пращури вперше в світовій культурній практиці на берегах Дніпра, Дністра, Десни, Дону, Дунаю, Буга стали самобутніми творцями землеробської культури, тобто і, взагалі, культури. Так як ми знаємо термін «культура» має багато значень, найперше з них це обробіток, догляд, вирощування, поряд з вшануванням. Лише у 45-му році до н.е. римський філософ і оратор Ціцерон вперше вжив термін «культура» стосовно духовної (розумової) діяльності.

Наша українська земля вперше прийняла в своє лоно зерна дикої пшениці, які вважались Божим даром. Вперше людина доглядала ці зерна і плекала їх. Вперше зібрала, спожила, а частину зберегла для нового посіву. Цей час ввійшов в історію під назвою неолітичної революції. Він дав поштовх до розвитку землеробства (культури грунтів), виникає рільництво, тваринництво, ремесло, розумова праця. З’являються слідом за родом, племенами нові суспільні одиниці, формується первинні осередки суспільства. В найраніші часи свого виникнення землеробство стає у пращурів наших земель, трипільців найрозвинутішою і основною галуззю економіки (господарювання). Поряд з споживчими формами господарювання (збиральництво, мисливство, рибальство, бортництво) формуються виробляючі галузі господарювання – рільництво, кераміка, гончарство, ремесло, ткацтво, прядіння. Наші пращури піклуються про примноження сортів рослин. Уже в найраніші часи були відібрані для вирощування пшениця, жито, овес, просо. Ділянки для обробітку розташовувались поряд з поселеннями. Оброблялись грунти мотиками з рогів оленя або лося. Колоски врожаю збирались в основному вручну, з’являються і серпи ( правда, археологи знаходять їх невелику кількість. Господарювання було екстенсивним за рахунок розширення площ. Грунти виснажувались і трипільці кожні 30-60 років змушені були залишати поселення і освоювати нові ділянки землі. Цим дослідники пояснюють спалення трипільцями своїх поселень і протоміст. Ще в перших століттях нашої ери на наших землях користувались плугами з залізним лемешем та череслом, користувались також ралом та сохою. За влаштуванням плуг нагадував сучасний. Він складався з робочої частини та тяглової (передка). На передній частині було прилаштовано передок.

Рало – найдавніше землеробське знаряддя. Рала, що використовувались на наших землях були однозубі та багатозубі.

Плуги використовувались для оранки, у якій ґрунтовий пласт перевертався, рало – не давало перегортання, це був давній безвідвальний спосіб оранки.

Згодом рало, удосконалюючись, було перетворено на культиватор. При обробітку ріллі використовували також борони.

При обробці картоплі, буряка, кукурудзи використовували сапи. Її форми мало що змінились. Для збирання врожаю застосовували серп і косу.

Серп був спочатку кремінним, потім залізним.

Серпами жали і жінки і чоловіки. Коси були під силу тільки чоловікам. Для молотіння використовувались ціпи.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
10. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
11. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
12. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ

Переглядів: 2642