Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






З початку ХХ століття в Україні поширилась багатопільна система.

Важливою складовою землеробської культури є системи землеробства: вирубно-вогнева, перелогова, з часів Київської Русі відома трипільна система.

Відродження потребує шанобливе ставлення до землі, довкілля, до всього живого.

Багато призабутих цінних землеробських навичок і агротехнічних засобів, технологій необхідно відроджувати в наші дні.

Сучасні знаряддя землеробської культури – складні машини і механізми, які пройшли шлях розвитку і змін, особливо протягом ХХ століття. В колективних сільськогосподарських підприємствах застосовується комплексна механізація, однак інколи послаблене вивчення досвіду попередніх поколінь.

Перероблялись продукти землеробства у найдавніші часи за допомогою зернотерок (жорен), які складались з верхнього і нижнього каменів. Цю роботу виконували здебільшого жінки. Підтверджують це знайдені фігурки жінок, які мелють зерно.

Паралельно з землеробством трипільці розводили тварин, з продуктів рільництва робили запаси, бували неврожаї, посухи. Тоді виручало скотарство.

Трипільцям ні в кого було вчитися культурі землеробства. Вони були першими і самобутніми творцями-землеробами і творцями взагалі людської цивілізації. Ці хлібороби першими приручили коня для праці в полі, винайшли перший віз (знайдені моделі трипільського воза), без воза в полі не обійдешся.

Збільшення населення на наших етнічних теренах, прагнення кращого спонукало наших пращурів до руху в Месопотамію, на землі Тигру і Євфрату, на береги Інду і до Нилу, на Захід Європи.

Наші предки в ті часи досягли найпередовішого культурного розвитку і соціального прогресу. Дехто ще і досі заперечує, що трипільці були предками українців. Аналіз археологічних артефактів, подальший їх розвиток, зокрема і культури землеробства, технологій, ремесел вченими вітчизняними і західними підтверджують це. Характерні риси трипільської культури землеробства і взагалі культури найяскравіше проявились саме в українській культурі.

Українська аграрна культура існувала на нашій землі в дошумерські і доєгипетські цивілізаційні часи. Це підтверджують археологи Г.Кларк і С.Піггот у праці «Праісторичні суспільства» (Лондон, 1985). Вони доводять, що перші вози (тобто перший транспорт, як вид культури в історії людства), були винайдені там, де були приручені коні. На карті, поданій у книзі дослідники позначили села Дереївка, Євмінка, Усатове, де знайдені кістки коней, упряж і колеса від воза. У цій же книзі повідомляються, що у 3500 роках до нашої ери землі Середнього і Близького сходу (Індія, Іран, Пакистан, Ірак, Палестина) були підкорені племенами, які були автохтонами степу та лісостепу між Карпатами і Кавказом. Тобто аграрна трипільська культура і цивілізація стала материнською для всіх давніх цивілізацій, шумерсько-вавілонської, давньоіндійської, давньоєгипетської. Можна вважати, що пошук прабатьківщини шумерів (сумерів) однієї з найрозвинутіших цивілізацій завершено! Вони прийшли на землі Тигру і Євфрату з берегів Дніпра і степів Причорномор’я. Це підтверджують і протушумерські петрогліфи (написи) Кам’яної Могили біля Мелітополя. Згадаймо розшифрований напис, який зробили струски про плуг, який красиво крає землю. У різні світи понесли здобутки своєї аграрної культури індоєвропейці трипільці. У ті часи історія ще не знала ні греків, ні іудеїв. Вони з’явились в історії десь за 1100 років до нашої ери. Англійські вчені оприлюднили своє мовознавче фонологічне дослідження, яке доводить, що витоки всіх нинішніх мов ведуть до єдиного у світі етимологічного джерела землеробської материнської культури і цивілізації на берегах Дніпра. Науково доведеним є факти, що всі західні і східні племена вийшли з української етнічної території. Втім, російський академік Б.Рибаков давно у цьому не мав сумнівів, коли закликав українців шукати витоки людської цивілізації у Середньому Подніпров’ї.

Трипільська цивілізація була найрозвинутішою по тих часах на Землі землеробською цивілізацією. Крім колеса, воза, колісниць наші предки винайшли плуг, що стало наступним етапом у культурі землеробства. Згадайте античного історика Геродота, який описував перекази наших предків, його легенда про трьох братів і синів першої людини Таргітая, як з неба їм звалився золотий плуг, сокира і чаша, які охоплювались полум’ям і підкорились тільки одному з братів Колаксаю. Тобто, першим даром від богів скіфи отримали знаряддя землеробської праці. Це сприймається відповідно до тих культурних цінностей, які сповідувались на цих землях. Академік Б.О.Рибаков стверджує про існування шляху хлібного експорту до Ольвії. Збереглися кам’яні скульптури на цьому шляху. Окремі з них вважаються праслов’янськими.

З приходом войовничих сарматських племен хлібороби-скіфи рухаються на північ і на Дунай. Хліборобська культура особливо розвинулась на початку першого тисячоліття нашої ери, коли повноправними господарями на наших землях стали слов’янські племена. У слов’ян використовувався символ поділу короваю, хліба, який потрібно було поділити (покраяти) порівну між учасниками обіду. На весіллі також відбувалось краяння короваю між усіма учасниками свята. Тут працювала символіка захищеної землі і поділу хліба. Є точка зору, що ідея украювання землі (оволодіння нею, захист) пов’язується з первісним значенням терміну Україна, яке вживалось у значенні соціального топоніму. (В.Греченко, І.Чорний).

Наші предки – з віку у вік землероби обожнювали природу, раділи, коли вона прокидалась, перший вихід в поле весною був святом, прокладання першої борозни було урочистим ритуалом. Це збереглось у давніх піснях і переказах. Давні обряди, звичаї давні архетипи шанобливого ставлення до землі, як до неньки-годувальниці і сьогодні в наявності в нашій культурі.

Але серце болить, коли бачиш, що землі не культивуються, або обробляються так, що вони занепащуються, знижується їх плодоносність, коли довідуєшся про відсутність земельних кадастрів, коли грунти не класифікуються за якістю, місцем розташування, коли їм не складені об’єктивні ціни. На хаос, незавершеність, недосконалість механізмів у цій справі чекають полки шахраїв – нинішніх завойовників – впевнених, що саме вони майбутні землевласники. Вони готові за безцінь скупити найбільше наше багатство, чорноземні грунти. Згадайте дії фашистів-окупантів, які ешелонами вивозили українські грунти на свої кам’янисті пагорби. Селяни надіються на справедливість, мріють про відродження землеробської культури, вірять, що вони в черговий раз не будуть пограбовані, що держава уже в який раз не зрадить їх, що вони не залишаться рабами на рідній але чужій землі. Тому мають бути складені детальні грунтові карти з врахуванням їх якості, розташування, плодоносності, порівняльній продуктивній силі, налагоджено земельний облік. Це сьогодні нагальна потреба сучасної земельної культури. Це організаційний елемент культури землевпорядкування на шляху до того, коли кожне поле матиме справжнього господаря і власника. Сьогодні на порядку дня має стати убезпечення суспільства від того, щоб земля стала лише засобом торгівлі, товаром для перепродажу, а не продуктивною силою. Небезпекою над суспільством висить несправедливе захоплення земель, виснаження їх протягом декількох років.

Але ж ми не зможемо, як трипільці, спалити свої поселення і шукати плодоносніших ланів.

Сьогодні на часі наступні кроки земельної реформи – механізми здійснення перших її кроків виявились руйнівними для аграрного комплексу. Ніби війна прокотилась селами, де розібрані і господарські приміщення, ліквідацію розпорошеності землеволодінь і їх концентрацію (тобто колективізацію, навпаки, тепер уже в приватних руках) у багатьох випадках змушені будуть розпочати з нуля. Адже нинішні пайовики – це люди здебільшого пенсійного віку, не спроможні ні обробляти землю, ні робити в неї фінансові вкладення. Чи зможе наша держава, якій вони делегують владні, законодавчі, управлінські повноваження, захистити їх спадкоємців від перетворення в рабів, холопів, наймитів, закупів і рядовичів (так називали боржників у середньовічній Україні). Власне, більшість з колишніх рабів-колгоспників ще й зараз продовжують ними бути. 6 мільйонів 800 тисяч працівників села сьогодні ще є власниками 27 мільйонів 200 тисяч гектарів землі. Уже розгорається стихійний перерозподіл земельної власності. Чи створить влада механізми захисту селянина від полчищ своїх і чужих шахраїв, чи допомагатиме новітнім завойовникам ?

* * *

Сучасна агрокультура передбачає зменшення частоти обробітку важкою технікою, щоб не відбувалось розпилювання поверхні грунтів. Трактор «Білорусь» на сухому полі здіймає до 15 тонн пилу на кожному гектарі. Це без пилових бур зносить щорічно мільярди тонн родючого шару грунту.

Під дією важкої техніки грунт ущільнюється, рідко знищується його родючість. Коли об’ємна маса структурного грунту змінюється до 1,6-1,7 г/см3 (норма 1,1-1,2 г/см3) урожай зменшується на 20%. Особливо ущільнюють грунт колеса комбайну «Дон», трактора «Кировец -700».

Нині в грунтах України кількість гумусу зменшилась у шість разів і становить приблизно 3%. Втрачається гумус за рахунок мінералізації, по Україні щорічно до 14 млн. т, ерозія виносить до 19 млн. тонн. Грунти забруднюються промисловими відходами – сульфатами, окисами азоту, важкими металами.

Необґрунтовано вилучаються з використання орні землі під різні види складування промислових відходів. По Україні це 333 тис. км 2 (це більше території Одеської області. 700 тис. га найродючіших земель затоплено штучними морями на Дніпрі. Під відвалами відходів 200 тис. га.

Тільки 8% території України збереглись в природному стані.

Сьогодні в Україні безпроцентно високий показник сільгоспосвоєння земель – це 72%. Це чи не найвищий у світі. Це свідчення про дуже низьку ефективність сільгоспвиробництва. Можна навести десятки процесів екодеструктивного впливу на землю. Так ми розбазарюємо своє національне багатство, свій неоціненний скарб – чорноземи. Їх у нас було до 50% від світового запасу. І щорічно втрачається до 100 тис. га родючих грунтів.

Як впровадити високу культуру обробітку грунтів, як зберегти і поліпшити їх плодоносність? Це перехід на використання легких машин і механізмів, скорочення повторності обробітку грунтів, використання його прогресивних форм.

Мова йде про полтавський досвід, канадський, про відмову від традиційного плуга. Ще в кінці ХІХ ст. систему безплужного обробітку грунту розробив український агроном І.Є.Овсинський. Суть системи полягає в глибокому розпушуванні спеціальними плоскорізами без перегортання пласта. Це надає цілий ряд переваг, збільшується вміст гумусу, зберігається у грунті волога, зменшується ерозія, економиться пальне.

Сьогодні в Україні поширюються безвідвальні технології обробітку грунту, які дозволяють ефективніше і швидше готувати грунт до посіву. Але це переважно на невеликих приватних ділянках, у садово-городніх товариствах. Це підвищує біологічну активність землі і її плодоносність. Плоскорізи дозволяють швидко рихлити грунт, прокладати борозенки під посів насіння, знищувати бур’яни, обробляти насадження суниці та малини.

Така технологія обробітку зберігає дощові черви, які прокладають у землі свої шляхи-нірки, заносять на глибину рослинні рештки, зберігається цілий біосвіт різних комах та їх личин. На одному квадратному метрі грунту ховаються як стверджують вчені до 20 мільярдів най простіших істот. Чим частіше перевертається земля, тим менше їх залишається. В Америці уже більше 15 років не використовують плуги, а тільки машинні плоскорізи.

Для збільшення кількості гумусу після збирання врожаю вирощують ще врожаї зеленої маси сидератів. Сіють як правило вузьколистий люпин, віковівсяну суміш, рапс, свірипу. При механізованому обробітку заболочених ділянок використовують спеціальні плуги, для формування гряд. Сьогодні вчені рекомендують різні ощадливі технології, щоб зменшити руйнуючий вплив на внутрішній космос грунтів. Це і плоскоріз Т.Мальцева, і ручні плоскорізні та інші сучасні засоби обробітку. Наука агрокультури в Україні постійно удосконалюється, впроваджується органічне (біологічне) землеробство без застосування мінеральних добрив та отруйних хімічних речовин.

Щоб український чорнозем працював з повною віддачею на гектар йому потрібно 30-40 тонн органіки (гною). Поступово відроджують в Україні гнойове господарство. Існують технології переробки в спеціальних установках гноївки при тваринницьких комплексах, в результаті яких отримується екологічно чисте паливо (газ метан) і цінне концентроване органічне добриво. Концентрація по поживних елементів у ньому у 10 разів вища ніж у гної. Такі технології широко практикуються в Китаї. Уже 20 років тому Китай отримував 100 млрд. м 3 біогазу і звичайно велику кількість якісних добрив. Для ряду земель потрібні меліораційні заходи – переривчасте боронування, щілинкування, лункування та інші прийоми для затримання вологи.

Однак, ми захопились сучасними технологіями обробітку (читай культури) грунту, наше ж завдання культурологічне осмислення цього процесу.

До кінця ХVIII ст. у Центральній Україні діяло право власності на землю за давнім звичаєм, хто перший займе і освоїть (займанщини). В його основі було традиційне уявлення, що вкладена в землю праця надавало права володіння і розпорядження нею. Таке право було поширене серед козаків та селян, які мігрували з інших країв України на Запорізьку Січ, Лівобережжя, Слобожанщину.

У період середньовіччя на українській етнічній території для земельних відносин характерними було дарування, купівля, а також привласнення общинних земель. Відбувалось закабалення смердів, основних годувальників, вони перетворювались в закупів, рядовичів, наймитів, холопів, які перебували у різних формах залежності від господаря-власника. Холопи були у повній власності господаря і повністю безправні.

Про норми земельного права є згадка про законодавчу діяльність Володимира Святославича, який думав з дружинниками і про «строї землянем, и о ратех, и о уставе землянем».

Культура землеробства, як один з видів матеріальної культури є невід’ємним компонентом духовної, пісенної, обрядово-ритуальної культури, які передавались від покоління до покоління.

Земля як і річка уособлювала духовне начало. Річка притягувала до себе, спонукала до поселення на її берегах, до створення відповідних видів матеріальної і духовної культури.

Взагалі заселення земель біля річок – риса загальнолюдська, але на українському етнічному тлі це ставало духовною засадою. На землях біля води здійснювались ритуально-обрядові дії. Саме тут, на березі, найбільше ставало відчутною особлива духовна цінність землі, її трисутня єдність, цілість життєвідтворювального процесу (землі, води, світла (Сонце – повітря), складалась система світоглядних уявлень. Земля вирощувала рослини-обереги, рослини-прикраси. Чудодійну силу передавав грунт маку. Мак ототожнювався з жіночим началом. Особлива шана з давніх давен в Україні віддавалась хлібові. Хліб – головна цінність хліборобства. Він звеличувався адже вінчав собою результати хліборобської праці, ґрунтувався на культі землі і родючості. У культурі жодного етносу нема такої поваги до хліба, це проявляється навіть у кількості його споживання, у виготовленні хлібопродуктів, у формуванні меню, яке складалось здебільшого з хлібних страв.

Хліб, мистецтво пригощання, хлібосольство є важливими елементами як давньої, так і сучасної української землеробської культури. Обробіток грунтів, рільництво в Україні формувались тисячоліттями, садівництво, городництво століттями. Воно включало в себе такі атрибути, як: культ землі, магію слова, магію знарядь праці, магію живого світу, інші елементи світоглядної системи.

Син антіохійського патріарха Макарія Павло Алеппський, який подорожував по Україні у роки визвольної боротьби очолюваної Б.Хмельницьким писав: «Кожна хата в козацькій землі оточена садками, огорожа з вишень, слив та інших дерев, а земля засаджена капустою, морквою, редькою, петрушкою, латуком тощо».

Хати українські і сьогодні потопають в зелені і садах, на городах росте і морковка і редька, але городяни змушені купляти турецьку чи польські овочі за цінами не співставленими з їх доходами. Закупівля ж у селян проводиться за мізер, селянин був, залишається основним елементом визиску.

300 літ тому Україна потопала і у виноградниках. З Мгарського монастиря у Лубнах при царю Олексію Михайловичу до Москви відряджали ченців і майстрів вирощування винограду. (Федір Вовк)

«На чотири мільйони десятин на Київщині на початку ХХ ст.. припадало 19 тисяч десятин садів. До Києва звозять силу яблук, слив, груш, вишень, волоських горіхів, брюкви та абрикосів» - писав видатний вчений і патріот України Федір Вовк у своїй праці «Студії з української етнографії та етнології». Від себе варто додати: ціни також були доступні. Сьогодні ми платимо європейські ціни за все при доходах, які не забезпечують ні відтворення, ні навіть людського виживання. Земля потребує поваги і шани.

Це відомо з давніх давен. Це закладено в архетипі землі. Земля в українському способі мислення є життєдайною силою, на якій зростає «світове дерево» - впорядкований всесвіт всього сутнього. Цю думку найкраще висловив поет і філософ Василь Стус: «Дозволь мені мій вечоровий світе, упасти зерням і рідній борозні». Найвище прагнення реалізуватись пов’язано з рідною землею.

Ще в античні часи Марк Порцій Катон у трактаті «Агрокультура» говорив про повагу і вшанування до землі. Даючи поради тим, хто хоче придбати ділянку, він вказував на необхідність обійти, оглянути її декілька разів і купувати тільки у випадку, якщо ділянка сподобається. Адже землю треба любити і поважати. Не буде цього, не буде і врожаю. І найголовніше – земля не терпить підневільної праці. Тільки вільна людина, вільна духовно і економічно, вкладаючи в землю вільну працю, знання, інтелект здатна перетворити її у квітучий сад, здійснивши одвічні помисли українців.

 


Читайте також:

  1. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
  2. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
  4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  5. Агроценоз як система.
  6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  8. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  9. Адміністративне судочинство в Україні
  10. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
  11. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
  12. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ




Переглядів: 439

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 9. Феномен української культури і тенденції її розвитку | Збереження світової і національної культурної спадщини та формування Концепції державної політики в галузі культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.013 сек.