Масова та елітарна культура.

На сучасному етапі розвитку культури достатньої вираженості набувають два її різновиди – елітарна та масова культура.

Як зазначає Н.Смелзер, до високої (елітарної) культури увійшли класичні музика, живопис, література, створені фахівцями високого класу для найзаможніших верств суспільства (еліти). Причиною виділення цього поняття стала поява та широке розповсюдження нових зразків так званого “масового мистецтва” та спроба відділити, протиставити елітарні види культури масовим її взірцям. Поняття “елітарного” мистецтва вводиться в обіг в кінці XVIII ст. (хоча сам по собі поділ мистецтва на масове та елітарне і відповідно диференціація публіки відбулися значно раніше). Елітарне постає як продукт для досвідчених знавців, масове – для звичайних, рядових читачів, слухачів, глядачів.

Формування масового мистецтва значним чином пов’язане з зростанням міського населення. В цей період виникають нові, міські за походженням, жанри мистецтва. Вони вже не пов’язані функціонально ані з сезонними сільськими роботами, ані з селянським побутом, ані з церковними богослужіннями, а покликані задовольнити власне естетичні потреби людини. Серед масових форм мистецтва переважаючого значення набувають такі, котрі орієнтуються на відпочинок, розвагу, розважальне читання. При цьому твори, які виступали в якості еталона масового мистецтва, знаходили зв’язок з фольклорними, міфологічними, лубочними побудовами, які існували задовго до цих зазначених суспільних процесів.

Соціальна ситуація кінця XIX – поч. XX ст., в якій отримали нове життя стародавні метафоричні образи, сюжетні мотиви, і композиційні формули, виявилась принципово новою. Насамперед вона була пов’язана з радикальним вибухом в історії розвитку людського суспільства, різкою зміною темпів та ритмів життя цивілізації, що породили феномен масового суспільства та масової людини. Осмисленню даного процесу присвячений масив дослідницької літератури, в котрій відмічається вся гострота процесів поляризації більшості та меншості в XX ст. Спроби осмислити проблему “людина – маса” робляться, зокрема, відомими філософами Х. Ортегою-і-Гасетом (“Бунт мас”), К.Ясперсом (“Духовна ситуація епохи”), Р.Гвардіні ( “Кінець нового часу”).

Головною обставиною, що зумовила своєрідність ситуації на рубежі XIX -XX ст., було колосальне зростання народонаселення, що спричинило різку зміну в умовах людського існування та суттєво вплинуло й на долю духовної, в тому числі художньої, творчості. Як замітив Х. Ортега-і-Гасет, в масу вдихнули силу сучасного прогресу, але забули про дух. Масова людина, відчувши свою перемогу, відчувши свою більшість, відчуває себе досконалою. Людині непересічній для цього потрібна неабияка зарозумілість. Якщо вся архаїчна культура намагалась подолати архаїчні риси, що закладені в природі людини, піднести та одухотворити її, то в XX ст. вся архаїка виступила без маски. Архаїчні риси, що живуть в глибині людини, святкують свою перемогу в феномені масового мистецтва. [8; 73-79.]

Шлях людини до самої себе, до знаходження власної індивідуальності завжди пов’язаний з зусиллям по подоланню стереотипів, небажанням залишатися в рамках досягнутого. Саме ті труднощі, котрі заважають людині здійснитися, будять та напружують її сили та здібності. Маса ж відрізняється дивовижною лінню, небажанням напружуватися, щоб проникнути в специфіку мови мистецтва, осягнути неоднозначність зображуваних в ньому процесів.

На процес породження феномену масової людини та масового мистецтва суттєвим чином вплинув й бурхливий розвиток засобів масової комунікації, що дозволив прилучити до мистецтва велику кількість населення. Народна культура, до якої входили казки, фольклор, пісні і міфи, належала бідним. Але з появою засобів масової інформації (радіо, масових друкованих видань, телебачення) відбулося стирання меж між високою та народною культурами, внаслідок чого виникла масова культура, не пов’язана з регіональними, релігійними або класовими субкультурами (Н.Черниш). Це змінює умови культурного життя, ламає вікові форми існування традиційних видів мистецтва. Культура стає масовою, коли її продукти стандартизуються і поширюють серед широкої публіки.

Деякі дослідники відмічають, що висока ступінь стандартизації, яка притаманна продуктам масової культури, дозволяє людині відпочити та відійти від дійсності, не напружуючись. Крім того, стандартні конструкти, скажімо, любовних історій або детективів, формують певні очікування і, як наслідок, виникнення почуття задоволеності та комфорту, які прямо пов’язані з процесом осягнення вже знайомих форм. Оригінальність вітається лише в тому випадку, коли вона підтверджує очікувані переживання, суттєво не змінюючи їх, як це відбувається у творах найбільш видатних майстрів цього жанру (А. Конан Дойля, М. Митчелл, А. Крісті, С. Кінга та ін.).

Масові форми потребують побудови яскравого дійства та ефектної сюжетності; вони успішно експлуатують елементи небезпеки, насилля, сексу, викликаючи інтенсивне і негайне переживання. Масове мистецтво певною мірою задовольняє потребу людини в яскравому емоційному світі, в переживанні високої амплітуди почуттів, що перевершують рутинність та заорганізованість повсякденного життя.

Про важливість цієї проблеми в наш час писав Р.Гвардіні, який відзначав дефіцит переживань сучасної людини, дефіцит безпосередньості живого почуття. В цьому відношенні масове мистецтво здатне відіграти суттєву роль, не заставляючи людину рефлексувати з приводу власних мотивацій та досвіду, надаючи можливість розслабитися в спогляданні чуттєво “сфокусованого” цілісного та впорядкованого світу. [2]

Психоаналітики виявляють, що життя в художньому світі масових форм не потребує усвідомлення своїх прихованих мотивацій. Так, наприклад, детектив дозволяє уявити жахливий злочин, не признаючи власних імпульсів, котрі могли б привести до нього. В результаті масові жанри підкріплюють вже існуючі соціальні орієнтації та установки, підмінюючи художніми моделями невирішеність та неоднозначність більшості реальних проблем; а художня стереотипність дозволяє розрядити напругу, сприяє зміцненню віри в “етикетність” всього існуючого, хоча б на уявлюваному рівні.

Ще однією стороною побутування масової та елітарної культури є функціонування і розвиток художніх творів в умовах ринку. Різке зниження державних дотацій театру, кінематографу, художнім музеям загострило ряд проблем, а саме: художня практика в видавничій справі, кінематографі, театрі зіткнулася з тим, що життєздатність всіх перерахованих творчих інститутів, їх благополуччя, рівень професійного та технічного розвитку визначають не елітарні досягнення, а твори масового попиту. Видавець зтикається з необхідністю видати більшу кількість “середньої” літератури для того, щоб мати змогу опублікувати класику. Подібні процеси розгортаються також в кінематографі та театрі.

Для вивчення міри рентабельності мистецтва були розроблені достатньо точні критерії. Так, спеціалістам добре відомо, що, наприклад, масовий успіх кінокартини повністю визначається в перші три місяці її демонстрації на території всієї країни. Те ж саме стосується літературної белетристики та естрадної пісні, для якої цей термін обмежуться першим місяцем після її випуску в прокат. Звідси і всілякі механізми “розкрутки” співаків, письменників, поетів, художників, що виступають вже не як випадкові, епізодичні, а як необхідний ланцюг побутування мистецтва в умовах ринку.

Складні процеси сучасного функціонування масового мистецтва є підтвердженням відомої формули: “мистецтво дає кожному стільки, скільки людина здатна від нього взяти”. “Різноманіття художніх практик, диференціація (іноді дуже різка) аудиторії глядачів, читачів, слухачів не перекреслюють, а, навпаки, підверджують гуманістичну природу мистецтва, яке гнучко відгукується на будь-які особисті смаки і переваги та надає людині можливості як соціалізації так і індивідуації” (О.А. Кривцун).

Однак жодна суспільна культура не може обходитися без інтелектуальної верхівки: при відсутності такої суспільство заполонить хвиля масової культури. Інтелектуальний рівень культури підтримує елітарність, котра виконує в суспільстві роль культурного лідера. Головною позитивною ознакою елітарної культури є забезпечення прогресивного розвитку культури, створення нових культурних цінностей, а, отже, розширення культурного діапазону національної та світової культури

Як вже зазначалося вище, для адекватного сприйняття елітарної культури необхідна спеціальна підготовка, оволодіння певним запасом культурних знань та навичок, котрі не приходять самі по собі. Ще А. П. Чехов, характеризуючи “сповзання” культури до простонародного рівня, де вона починає змикатися з масовою, писав: “потрібно не Гоголя опускати до народу, а народ піднімати до Гоголя”. Так, наприклад, музика Бетховена, живопис Пікассо, психоаналітична теорія З.Фрейда та інше свого часу були безумовно елітарними, але з розвитком загальної культури народу, під впливом пропаганди, під дією системи освіти і тому подібне поступово багато в чому свою елітарність втратили, перейшли до розряду загальновживаних та зрозумілих. Саме тому проблема виховання художніх смаків, задання зразків елітарної культури для наслідування, використання механізму дії масової культури для пропаганди високої культури є важливим завданням у вихованні духовного світу сучасної людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Культура індустріального та постіндустріального суспільства.	\|	Вплив глобалізаційних процесів на культуру сучасного світу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.