Культура індустріального та постіндустріального суспільства.

Тема 8. Провідні тенденці розвитку сучасної світової культури.

Ключові поняття: масова культура, елітарна культура, глобалізація, модернізм, постмодернізм, традиціоналізм, новаційність, теорія модернізації

План.

1. Специфіка культури індустріального та постіндустріального суспільства.

2. Масова та елітарна культура.

3. Вплив глобалізаційних процесів на культуру сучасного світу.

4. Поєднання традиціоналізму та новаційності як перспектива гармонійного розвитку культури

Глобалізаційні процеси, широке розповсюдження зразків “масового мистецтва”, інформатизація суспільства, екологічна криза визначають обличчя сучасної культури.

З огляду на притаманні їм особливості, перша та друга половини XX ст. – це дві якісно відмінні соціокультурні епохи, що визначаються як культура індустріального та культура постіндустріального суспільства.

XX та XXI століття не випадково називають найдинамічнішими за всю історію людства, оскільки кількість та якість інформації подвоюється та потроюється кожного року. Процеси оновлення, або модернізації, торкнулися всіх країн світу та кожної людини зокрема.

Культура індустріального суспільства складалась під знаком модернізму. Американський культуролог Д.Белл називає модернізмом сучасний етап розвитку культури та протиставляє його ранньобуржуазному, протестантському. На думку Д.Белла, в культурі відбувся рух від протестантизму, котрий витлумачується фундаменталістськи[17], до модернізму. Старі духовні засади суспільства вже не існують, а нові, ті, що грунтуються на вірі в історичний прогрес, втратили свою утопічність.

Культурні особливості, життєвий світ модерну сформувалися під впливом трьох надзвичайно значимих історичних процесів, а саме: Просвітництва з його вірою в розум, науку та технічний прогрес; Французької революції з її ідеями захисту прав вільних, рівних, творчих особистостей; та промислової революції XVIII ст.. Вищеназвані процеси призвели до утвердження примату наукового розуму над релігією, закріпили пріоритет промисловості, індустріалізму над феодальним виробництвом, ствердили “домінування ідеї контрактності над відчуттям соборності, взаємозалежності, взаємопов’язаності людей”.[7; 207] Крім того, важливу роль у формуванні культури модерну відіграв християнський монотеїзм.

Культуру індустріального суспільства характеризують цінності комерції та промисловості, віра у поступ розуму, точна об’єктивність науки, важливість технології, що дедалі більше зростає, воля до влади як прагнення підкоряти та експлуатувати зовнішню та внутрішню природу людини, поширення адміністрації, що керує згідно з технократичною реальністю. [ ]

Загалом, для культури XX ст. характерною є крайня свобода в виборі стилей, що черпаються з скарбниці культури, а це, насамперед, пов’язано з її осьовим принципом – самоздійсненням, вираженням власного “Я”.

Суттєвим напрямком розвитку сучасної культури є перехід від розуміння індивіда як істоти, що має спільні з іншими індивідами природні якості та оцінюється відповідно до існуючої ієрархії доброчинностей, до розуміння його як одиничного та неповторного “Я”. Не моральна вага в суспільстві, а автентичність особистості стає джерелом етичних та естетичних суджень. Цьому відповідає перехід від релігії до світської культури та від самообмеження до апології свободи особистості. А тому джерело сили модернізму вбачається в обожествлінні “Я”.

Дякуючи модерністській орієнтації культура отримувала роль ініціатора змін. В суспільстві проголошується ідея оновлення та визнається примат культури в процесі соціальних змін. Як вищу цінність модерністи проголошують естетичний експеримент, нічим не обмежений пошук самовираження та чуттєвого сприйняття, в якому воля та нестримне бажання торжествують над розумом та моралю.

Модернізм, на думку Белла, виявився 1) реакцією на зміни в чуттєвому сприйнятті соціального середовища та дезорієнтацією відчуття простору та часу, що було пов’язане з революцією в області комунікацій і транспорту, та 2) кризою самосвідомості, що була обумовлена втратою релігійної культурної орієнтації.

Особливо ж яскраво модернізм заявив про себе в мистецтві, де вінтрактується в широкому та вузькому значенні слова. Під модернізмом в широкому значенні слова розуміють сукупність художніх течій, шкіл та напрямків початку XX ст., в яких яскраво виражались відхід від культурних цінностей XVIII-XIX ст, і проголошувались нові підходи та цінності. Модернізм, як художньо-естетична система, об’єднав художників, які знаходилися на позиціях нереалістичної методології. Основними напрямками художнього пошуку початку - першої половини XX ст. є футуризм, кубізм, фовізм, експресіонізм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм.

В вузькому значенні слова модернізмом (від фр. moderne - сучасний, новітній, новий) позначається стильовий напрямок в європейському та американському мистецтві кінця XIX – поч. XX ст. (для розрізнення в даному сенсі слово “модернізм” береться в лапки), для якого характерним є використання нових техніко-конструктивних засобів, вільного планування, своєрідного архітектурного декору для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізовних споруд. Гнучкі текучі лінії, стилізований рослинний узор - відмінні риси даного напрямку. Стиль “модерн” виник як реакція на еклектику та копіювання історичних стилей минулого.

В сфері філософії модернізм виріс та співвідносився з ідеями А. Шопенгауера, Ф.Ніцше, А.Бергсона, Е.Гусерля, З.Фрейда, К.Г.Юнга, М.Хайдегера, Ж.П.Сартра, А.Камю.

Наука XX ст. заявила про себе теорією модернізації, суть якої пов’язують з всесвітнім поширенням таких цінностей як раціоналізм, “расчетливость”, (ощадливість), урбанізація, індустріалізація.

Характерним для культури індустріального суспільства є усвідомлення людиною свого всезростаючого панування над наколишнім світом, виникнення переконання, що її володарювання над світом, масштаби приватизації його ресурсів є безмежними, а знаряддям цього володарювання є науково-технологічний розум, та ініційовані ним ідеали універсалізації, ідеалізації, раціоналізації світу, культури та знання. Людина згаданої культури була впевненою, що цілком можливо науково-технічними засобами докорінно трансформувати не лише соціально-економічний устрій життя, а й духовну природу самої людини. При такому підході особистість дуже легко перетворюється на жертву науково-технічного прогресу. Для культури модерну характерною є панування віри в те, що людська історія є грандіозним лінійним процесом сходження людства до світоглядного, соціального, культурологічного ідеалу, який є єдиним та загальнообов’язковим для всіх рас, націй та народів. А тому в ім’я цього ідеалу жодні людські жертви не є надмірними. Однак соціально-культурні наслідки такої віри є жахливими: це і тоталітарні ідеології (і відповідні їм суспільства), і глобальні кровопролиття, голокост, екоцид, антропологічна криза.

Глобальні проблеми, які дісталися нам у спадок від модерну - отруєння грунту, забруднення атмосфери, світового океану, озонні дірки, потепління планетарного клімату, зростання енергоспоживання, вичерпання непоновлюваних енергоджерел, нуклеаризм, перенаселення планети, расизм, войовничий націоналізм, загроза поширення ядерної зброї, СНІД, проблеми збереження стабільності біосфери, антропосфери, сфери культури, змусили відчути крихкість людського існування, призвели до формування нового типу світогляду, котрий отримав назву планетарного мислення, в основі якого покладені досить об’єктивні процеси, а саме: перехід в 70-роки XX ст. найбільш розвинутих країн світу від епохи індустріального суспільства до епохи постіндустріального, яке ще називають “кібернетичним” та “інформаційним” суспільством.

Сучасні дослідження в гуманітаристиці зазначають, що цивілізація в своєму розвитку рухається від споживання природних ресурсів, через їх вичерпання, до пошуку та заміни, переходу на освоєння нових ресурсів, що і відображено в концепції розвитку трьох стадій у розвитку цивілізації: доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільства. Згадуваний вже Даніел Белл постіндустріальне суспільство визначає як “суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя; у якому клас технічних спеціалістів став основною префесійною групою і, що найважливіше, у якому впровадження нововведень… більшою мірою стало залежати від досягнень теоретичного знання” [див.: 9;100]

Персональні комп’ютери, автоматичний обробіток тексту, кабельне телебачення, відеодиски та записуючі пристрої перейшли з научних лабораторій в повсякденний побут людей. Наукові революції другої половини XX ст. – нелінійна, ймовірнісна, комп’ютерно-інформаційна, квантовопольова та інші кардинально перетворили фундаментальні основи не лише наук про природу, а й наук про людину, культуру, історію, мову.

В 70-80 роки XX ст. з’являється новий термін “постмодернізм”, яким почали позначувати ті тенденції в сучасній культурі, котрі характеризують розвинуті капіталістичні суспільства другої половини XX ст., саме коли ці країни вступили в стадію постіндустріального суспільства. Культурній ситуації цього періоду притаманні такі риси, як:

· відхід від раціоналістичних схем;

· відмова від догми єдиного для всіх країн капіталістичного шляху розвитку;

· визнання плюралізму, різноманіття культур;

· єдиніння з природою та захист оточуючого середовища;

· планетарне мислення і т.д.

Постмодернізм – це історично новий тип культури, котрий проявляється в різних її сферах: філософії, науці, мистецтві тощо. Його основоположним принципом є вільне поєднання виражальних засобів, а також плюралізм ідей, точок зору, думок та конкретний гуманізм. В науці це проявляється в приміненні конкуруючих прикладів, спростуванні ієрархії методів наукового пізнання, визнанні їх принципової плюралістичності, в установці на взаємодоповнюємість прикладного, раціонально-спекулятивного та релігійно-міфологічного знання.

В політології багатовимірність, полівалентність, мультиваріантність постмодерну виявляється у зв’язку з розкладом монопольних структур тоталітарної влади: у “деінституалізації масового руху протесту, у спонтанних політичних акціях, які випадають з-під контролю скільки-небудь сталої організації; у значній перевазі емоційного, ірраціонального над раціональним; у активізації тенденції до “музеїзації модерну”; у постійному порушенні стабільності, у шуканні, скоріше, дисенсусу, розбіжності, ніж консенсусу, одностайності”. [7;56]

Формується новий “персоноцентристський” етнос, котрий відстоює принципову рівноправність (та рівноцінність) індивіда, соціальної групи, суспільства в цілому. Для культури постіндустріального суспільства характерною є думка про те, що для вільного становлення людського буття у світі надзвичайно важливими є: “подолання релігійного, політичного, національного, інтелектуального, естетичного та інших форм тоталітаризму; толерантність до інших вірувань, трансцендентальних орієнтацій, переконань; забезпечення духовної свободи особистості”. [7;227]

Для технологічної цивілізації, коли стає проблемним саме виживання людини як істоти, а небезпека, що загрожує життю, змушує людство ще гостріше відчути конечність буття, важливим стає розуміння відповідальності як здатності попереджувати, передбачати дії наперед і ставитися до світу з позицій опікуна й охоронця буття, про що зазначає представник сучасної західної філософії Х. Йонас. Люди стають відповідальними не тільки за результати індивідуальних вчинків, не тільки за наслідки діяльності людства, але й за створене не ними - природу, світ в цілому. А тому головним завданням нової (сучасної) етики на думку Х.Йонаса стає охорона оточуючого середовища. Відбувається зміщення уваги із самодостатності суб'єкту на його зв'язки та місце у багатовимірному світі. Сфери, де колись персона самостверджувалась, перетворюються в сфери прикладання охоронних зусиль.

Висхідним принципом теоретичних побудов Х.Йонаса постає відмова від антропоцентризму та розгляд людини як частини світу, а тому не випадково категоричний імператив етики майбутнього у дослідника звучить так: “Чини так, щоб результати твоєї дії не були руйнівними для можливостей життя в майбутньому, або просто не чини шкоди умовам подальшого існування людства на Землі”. Таким чином, постулюється необхідність розширити сферу, до якої людина ставиться як до самоцінності: якщо Кант пропонує ставитися до людини як до мети, то Йонас виголошує такою метою будь-яку форму буття, усе буття.

На думку Г.Хелер, саме усвідомлення відповідальності за майбутнє перед лицем загрози знищення дозволить людству позбавитися пріоритету споживацьких відносин. Глобалізація особистої відповідальності, бачення суб'єкта як того, хто відповідає не тільки за себе, але й за світ в цілому, посилення його втручання в сили природи та розвиток наукового пізнання наближають людину до рангу творця і потребують від неї шанобливого поводження із створеним, наділяють її функціями та обов'язками охоронця.

Головною особливістю постмодерністської культури філософствування про світ, людину, її майбутню долю стає стурбованість становищем особистості в інформаційному суспільстві, яке неперервно удосконалює індустрію “комп’ютерних і спіритуальних засобів ідейного, інтелектуального, світоглядного оволодіння людиною”. [7;50]

В художній культурі відбувається відмова від канонізації єдиного естетичного стандарту, встановлюється плюралізм естетичних цінностей, художніх методів та стилей.[18]

Отож, якщо модернізм характеризує переважно культуру першої половини XX ст., зріле індустріальне суспільство, де главенствують раціоналізм, урбанізація, “мистецтво для мистецтва”, то постмодернізм позначає цілком нову культурну ситуацію, яка склалася в другій половині і в кінці XX ст. в постіндустріальних країнах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про актуальний вид мистецтва.	\|	Масова та елітарна культура.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.