Відмінність держави від інших організацій суспільства.

Держава — це найвища форма організації суспільства, яка забезпечує захист та погодження індивідуальних, групових та загальносуспільних інтересів за допомогою права на певній території.

Поняття держави та її суті, різні підходи до даної проблеми.

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ

Відмінність держави від додержавної організації суспільства.

1. В додержавній формі організації суспільства влада виражає недиференційовані інтереси всієї групи; в державі інтереси диференціюються на інтереси загалу, панівної групи, правителя;

2. В додержавній формі влада існує окремо у кожній групі (племені, роді), невіддільно від неї; в державі влада єдина, відособлена, для її забезпечення на всій території держави створюються спеціальні органи;

3. В додержавній формі організації суспільства регулятором відносин є норми звичаєвого права, окремі і специфічні для кожної групи; в державі твориться єдина система правових норм — законодавство.

Існує також ряд інших, менш важливих, відмінностей, наприклад у державі встановлюються податки, відбувається поділ влади за певними функціями тощо.

1. Поняття держави та її суті, різні підходи до даної проблеми.

2. Характерні ознаки держави та їхній зміст.

3. Відмінність держави від інших організацій суспільства.

Можливі також інші підходи та визначення поняття “держава”. Держава — це основний інститут політичної системи суспільства, який організовує, скеровує і контролює спільну діяльність і відносини людей, суспільних груп, класів, асоціацій. Держава є центральним інститутом влади у суспільстві і концентрованим здійсненням цією владою політики. Саме тому, і в теоретичному осмисленні, і в побутовій свідомості, і в дійсності всі три явища — держава, влада і політика — цілком природно ототожнюються. Розуміння держави являє собою одну з найбільш складних проблем юридичної і політичної науки. Теорія держави охоплює три групи генетичних і функціональних проблем, пов’язаних з триєдиною основою походження, формування й існування держави:

1) суспільною;

2) класовою;

3) політико-правовою та організаційно-структурною основою державної діяльності.

Залежно від акценту на одній з цих основ склалися три різні підходи до вивчення і дослідження держави:

1) політико-філософський і політико-науковий, який бере свій початок від античної традиції, який актуальний і продовжує розвиватися й сьогодні, при якому держава розглядається, як засіб вирішення “загальних справ” (республіка) і регулювання відносин правителів (влади) і народу (суспільства), а також, як засіб, що забезпечує політичне життя самого народу і окремої людини;

2) класовий, породжений розподілом суспільства на антагоністичні класи і знаряддя класової боротьби; відповідно до марксистської теорії: “Держава є машина для пригноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати у покорі одному класові інші пригноблені класи”;

3) правовий та організаційно-структурний — як “юридична” держава, джерело права і закону, що організує життя суспільства і діяльність самої держави і її структур у системі політичних і суспільних відносин.

¨ Таким чином, виділяються три ряди політичних відносин, які охоплює держава, а отже, три її основні завдання, функції:

– організаційна, керівна, яка має на меті загальні цілі — збереження і життєдіяльності, досягнення “загального блага”, єдності, встановлення порядку регулювання взаємовідносин держави і народу, нації, етносу;

– специфічна функція панування і пригноблення, і в цьому розумінні держава виступає не тільки, як засіб боротьби і підкорення, але й як джерело конфліктів у відносинах між класами та держави і класів;

– і не менш специфічна функція “юридичної держави” — створювати правову систему і управляти нею, регулювати роботу державного апарату і відносини держави і суспільства зі всіма притаманними йому суспільними відносинами (соціальними, економічними, правовими та ін.).

При визначенні суті держави необхідний синтез даних підходів, який тільки й може дати повне розуміння такого складного суспільного феномену, як держава.

Держава — це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації.

Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним, насамперед, в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами.

2. Характерні ознаки держави та їхній зміст.

Держава не мислима поза суспільством; у той же час, необхідно пам’ятати, що ототожнювати державу і суспільство не можна. Держава повністю не співпадає зі суспільством, не розчиняється у ньому, вона є організацією, яка певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави (державної системи), має власні закономірності становлення, розвитку і функціонування, особливі потреби й інтереси.

¨ Державу, як головний інститут політичної системи суспільства, характеризують наступні ознаки:

– всезагальність. Компетенція держави поширюється на всіх суб’єктів правовідносин (людей, організації тощо), які знаходяться на її території. Цей вплив поширюється і на громадян інших держав, які знаходяться на її території, і їхнім обов’язком є підпорядковуватися законам цієї держави;

– суверенітет. Це означає, що держава володіє верховенством, повнотою, самостійністю і формальною незалежністю влади від будь-якого іншого суб’єкта суспільного життя чи елемента політичної системи:

а) верховенство — державна влада є вищою владою у суспільстві;

б) повнота (неподільність) — державна влада охоплює всі сфери суспільно-політичних відносин;

в) самостійність — державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи держав.

– територіальність. Територія є матеріальною базою існування держави. Влада держави поширюється на певну територію, означену її кордонами, при цьому, на даній території може існувати тільки одна держава;

– офіційний статус. Держава є єдиним представником всього населення, яке проживає на певній території;

– універсальність. Діяльність держави охоплює всі сфери суспільно-політичного життя, які вимагають державно-правового регулювання, і тільки держава може приймати загальнообов’язкові норми, які їх регулюють;

– централізованість. Всі державні органи побудовані за ієрархічною системою, тобто органи на місцях підпорядковуються органам у центрі, які, у свою чергу, підпорядковуються вищим органам державної влади і управління;

– структуралізація. Державна влада має певну структуру відповідно до тих завдань, які вона покликана виконувати. Це включає і поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, і наявність інших органів (військо, поліція тощо), які виконують її завдання.

– На певній, окресленій державними кордонами території може існувати тільки одна держава, у той час коли інших організацій може існувати багато;

– Тільки держава має право на застосування примусу для досягнення виконання її вимог та розпоряджень стосовно суб’єктів суспільно-політичного життя;

– Тільки держава може виступати від імені всього суспільства, інші організації можуть виступати тільки від імені своїх членів, які складають тільки частину суспільства;

– Наявність особливої групи людей, які зайняті тільки управлінням суспільством і охороною його політичної, економічної та соціальної структури, тобто специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями;

– Тільки держава встановлює загальнообов’язкові правила, які регулюють суспільно-політичні відносини, тобто формує право, видаючи закони та інші нормативні акти;

– Держава володіє монопольним правом на встановлення податків і формування загальнонаціонального бюджету.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історичний розвиток держави.	\|	Форма державного правління.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.