• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Похідними шкіри є

• волосся,

• нігті,

• сальні,

• потові

• молочні залози.

Волосся є похідним епідермісу. В ньому розрізняють стрижень, який зна­ходиться над поверхнею шкіри, і корінь. Останній закінчується розширен­ням - волосяною цибулиною, за рахунок якої росте волосся. Корінь знахо­диться у товщі шкіри в сполучнотканинній сумці, в яку відкривається протока сальної залози. Колір волосся залежить від наявності пігменту. При зникненні пігменту і появі повітря у товщі волосся воно стає сивим.

Нігті- це рогова пластинка, яка лежить в сполучнотканинному нігтьовому ложі. В нігті розрізняють корінь, що знаходиться в нігтьовій щілині, тіло і вільний край, який виступає за межі нігтьового ложа.

Сальні залози знаходяться між двома шарами дерми. їх протоки відкри­ваються у волосяний мішечок. Там, де немає волосся (перехідна частина губ, головка статевого члена), протоки сальних залоз відкриваються безпосередньо на поверхню шкіри. На долонях і підошвах сальні залози відсутні. Шкірне сало змащує шкіру, волосся і захищає їх від надмірної вологи, мікроорганізмів.

Потові залози розташовані в глибокому шарі дерми. їхні протоки відкри­ваються на поверхні шкіри. Потові залози разом із водою виділяють продукти обміну речовин: сечовину, деякі солі, сечову кислоту. їх багато в пахвовій та пахвинній ділянках.

Молочна залоза (mamma) - парний орган, за походженням є видозміненою потовою залозою, знаходиться на рівні від III до VI ребра на фасції, що покриває великий грудний м’яз. У дитячому віці молочна залоза недорозвинена, а у чоловіків вона залишається такою протягом усього життя.

У жінок в період ста­тевого дозрівання починається її інтенсивний розвиток. Це пов’язано з гор­мональною функцією яєчників. У клімактеричному періоді (45-55 років), коли гормональна діяльність яєчників послаблюється, залозиста тканина залози замінюється жировою.

У період статевої зрілості молочна залоза у жінок скла­дається з 15-20 часток, що подібні на маленькі залози і радіально розходяться від соска, який знаходиться на передній поверхні залози, дещо нижче від її се­редини. Між цими маленькими залозами розташована сполучна та жирова тка­нини. Протоки залози відкриваються на верхівці соска, утворюючи розширення - синуси.

Повного розвитку молочна залоза досягає під час вагітності. Шкіра соска та навколо нього (яка пігментована) містить досить значну кількість крово­носних судин, нервових закінчень та гладкі м'язові клітини.

В регуляції діяльності молочної залози велику роль відіграють гормони гіпофіза, яєчників та інших залоз внутрішньої секреції, а також нервові рефлекторні механізми.

Лекція №7

Тема:Анатомія серця та артеріальних судин

План

1. Серце.Зовнішня будова.камери серця та їх особливості.

2. Будова стінки серця:ендокард,міокард,епікард.Осердя.

3. Клапанний апарат серця та великих судин,його значення.

4. Кровопостачання серця,вени серця.

5. Проекція меж та клапанів серця на передню стінку грудної клтки.

6. Велике ,мале та серцеве коло кровообігу та їх значення.

7. Артерії великого кола кровообігу.Аорта,її відділи,гілки відділів.

8. Артерії верхніх кінцівок.

9. Артерії нижніх кінцівок.

Самостійне вивчення тем:

Судини,види,будова стінки артерій,вен,капілярів.Поняття про мікроциркуляторне русло.

Закономірності розподілу артерій в організмі.Місця вислуховування пульсу.

Виконайте завдання № збірника позааудиторної самостійної роботи

Література:

ОсновнаЛ – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.

Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.

Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.

Серцево-судинна система (система кровообігу) забезпечує обмін речовин між тканинами організму і зовнішнім середовищем, а також підтримує сталість внутрішнього середовища. Функціями системи кровообігу є транспорт поживних речовин, газів, гормонів до тканин і продуктів клітинного обміну від тканин до органів виділення.

У серцево-судинній системі виділяють:

• серце - центральний орган крово­обігу, ритмічні скорочення якого зумовлюють рух крові,

• судини - систему трубочок, по яких рухається рідина. Залежно від характеру рідини, розрізняють кровоносні та лімфатичні судини.

СЕРЦЕ: БУДОВА, ТОПОГРАФІЯ

Серце (cor) - це непарний порожнистий м’язовий орган, що розташований у лівій половині грудної порожнини (2/3 органа) в передньому середостінні.

За формою серце нагадує конус . Його звужена частина - верхівка ,спрямована вниз, вперед і вліво, а розширена - основа ,спрямована вгору і назад.

Серце має передню (груднино-реберну), нижню (діафрагмальну) і медіастинальну (легеневу) поверхні.

На поверхні серця розрізняють вінцеву борозну, яка розміщується поперечно і є межею між передсердями і шлуночками. На передній поверхні серця проходить передня міжшлуночкова борозна, а на нижній - задня міжшлуночкова борозна. Ці борозни з’єднуються між собою в ділянці верхівки серця.

Стінка серця побудована із трьох шарів:

• ендокарда (внутрішнього),

• міокар­да (середнього)

• епікарда (зовнішнього).

Ендокард (endocardium) вистеляє всі камери серця й утворює його клапани.

Міокард (myocardium) складається із особливої серцевої посмугованої м’язової тканини. її скорочення не залежить від нашої волі. Розрізняють міокард передсердь і міокард шлуночків, м’язові пучки яких між собою не сполучаються. Почерговість і ритмічність скороченняшлуночків і передсердь відбувається за рахунок провідної системи серця, яка представлена м’язовими волокнами особливої будови, що утворюють пучки і вузли.

Епікард (epicardium) утворений тонкою пластинкою сполучної тканини та шаром клітин епітеліального характеру і є вісцеральним листком навколосер­цевої серозної оболонки - перикарда.

Крім серця, епікард покриває початкові частини великих судин, що виходять або входять у серце: аорти, легеневого стовбура, нижньої та верхньої порожнистих венюСерозний перикард має дві пластинки - парієтальну, яка вистеляє з внутрішньої сторони фіброзний перикард, і вісцеральну, яка покриває серце і є його зовнішньою оболонкою - епікардом. Між цими двома пластинками знахо­диться щілиноподібна порожнина, заповнена 1-2 мл серозної рідини, яка зменшує тертя під час серцевих скорочень.

Серце людини чотирикамерне, воно поздовжньою міжпередсердною та міжшлуночковою перегородкою розділене на дві половини - ліву і праву, які між собою в нормі не сполучаються .

У верхній частині обох половин знаходяться передсердя - праве і ліве, а в нижній - правий та лівий шлуночки. Кожне передсердя сполучається з відповідним шлуночком через передсердно-шлуночковий отвір. Ззовні близько кожного передсердя є праве та ліве вушка. М’язовий шар лівого шлуночка товстіший за аналогічний шар правого шлуночка. На внутрішній поверхні шлуночків є вирости міокарда - сосочкові м’язи (справа - два, зліва - три). У ліве передсердя впадають чотири легеневі вени, що несуть артеріальну кров із легень. У праве передсердя впадають верхня та нижня порожнисті вени, що несуть венозну кров від усіх частин тіла .

Із лівого шлуночка виходить аорта, яка несе артеріальну кров через велике коло кровообігу до всіх органів і тканин.

Із правого шлуночка виходить легеневий стовбур, яким починається мале коло кровообігу. Він несе венозну кров до легень.

Отже, в правій половині серця знаходиться венозна кров.

Перикард (pericardium - осердя) - це тонкий і разом з тим міцний фіброз­но-серозний

Серозний перикард має дві пластинки - парієтальну, яка вистеляє з внутрішньої сторони фіброзний перикард, і вісцеральну, яка покриває серце і є його зовнішньою оболонкою - епікардом. Між цими двома пластинками знахо­диться щілиноподібна порожнина, заповнена 1-2 мл серозної рідини, яка зменшує тертя під час серцевих скорочень.

Клапани серця утворені складками ендокарда. Передсердно-шлуночкові отвори закриваються передсердно-шлуночковими (атріовентрикулярними) клапа­нами. Клапан між правими передсердям і шлуночком називається тристулковим клапаном (має три стулки) . У лівій половині серця є двостулковий клапан - мітральний . Стулки клапанів за допомогою сухожилкових ниток з’єднуються із сосочковими м’язами , тому вони не вивертаються із шлуночків в передсердя при скоро­ченні (систолі) шлуночків. Отже, і кров із шлуночків при їх скороченні не потрапляє назад у передсердя. При ушкодженні стулок (ревматизм, сифіліс) передсердно-шлуночкові отвори не закриваються повністю, робота серця порушу­ється, і виникають вади серця.

Отвори легеневого стовбура та аорти теж мають клапани з півмісяцевими стулками . При розслабленні (діастолі) шлуночків ці стулки заповнюються кров’ю і закривають отвори судин, перешкоджаючи зворотному току крові в шлуночки.

Проекція серця на передню стінку грудної порожнини

Серце в передньому середостінні розташоване асиметрично: більша його частина знаходиться зліва від серединної лінії, справа залишаються лише праве передсердя й обидві порожнисті вени.

На передню грудну стінку серце проектується так:

• верхня його межа відповідає верхньому краю хрящів III пари ребер;

• нижня межа йде від верхнього краю хряща V правого ребра до верхівки серця; верхівка знаходиться в лівому V міжребер’ї, на 1-2 см медіальніше від лівої середньоключичної лінії;

• права межа проходить на 2 см вправо від правого краю груднини; ліва межа йде від хряща III лівого ребра до верхівки серця .

Межі серця залежать від віку, статі, конституції тіла людини, захворювань.

У медичній практиці проекція меж серця на передню грудну стінку визна­чається методом перкусії (вистукування).

Судини серця

Артерії серця беруть початок від цибулини аорти (початкового розширеного відділу висхідної частини аорти) і оточують серце подібно до вінка, тому їх називають вінцевими артеріями.

Права вінцева артерія, a. coronaria dextra, проходить у вінцевій борозні, де анастомозує із огинаючою гілкою лівої вінцевої артерії . Найбільшою гілкою правої вінцевої артерії є задня міжшлуночкова артерія, яка проходить в однойменній борозні серця .

Ліва вінцева артерія, a. coronaria sinistra, поділяється на дві гілки : передню міжшлуночкову й огинаючу. Остання є продовженням основного стовбура артерії, проходить у вінцевій борозні, де анастомозує з правою вінцевою артерією. Передня міжшлуночкова артерія проходить в однойменній борозні серця і в ділянці його верхівки анастомозує із задньою міжшлуночковою артерією (гілкою правої вінцевої артерії).

Вени серця є більш чисельними, ніж артерії. Більшість із них збираються в одну широку венозну судину - вінцеву пазуху , яка розміщена на задній поверхні серця, у вінцевій борозні, і відкривається в праве передсердя.

Серце також має вени, які відкриваються безпосередньо у праве передсердя.

ВЕЛИКЕ І МАЛЕ КОЛА КРОВООБІГУ

На початку XX століття видатний учений Вільям Гарвей довів, що серцево- судинна система складається з великого і малого кіл кровообігу. Таким чином, артеріальна і венозна системи не є ізольованими, а зв’язані між собою як єдина система кровоносних судин.

Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка і закінчується правим передсердям Скорочуючись, лівий шлуночок викидає артеріальну кров в аорту, а потім, проходячи через артерії, артеріоли, капіляри всього тіла, вона надходить у венули. Останні збираються спочатку в дрібні, а потім зливаються у великі вени і впадають в нижню та верхню порожнисті вени, які несуть венозну кров у праве передсердя. З фізіологічної точки зору велике коло кровообігу є обмінним, чи метаболічним, тому що кров, циркулюючи по ньому, несе до клітин необхідні поживні речовини і забирає від них продукти метаболізму.

Мале коло кровообігу починається від правого шлуночка і закінчується лівим передсердям. Від правого шлуночка венозна кров виходить в легеневий стовбур,потім по легеневим артеріям над­ходить у капіляри легень, а звідти артеріальна кров через легеневі вени поверта­ється в ліве передсердя. З фізіологічної точки зору мале коло кровообігу є газо­обмінним, тому що при проходженні через легеневі капіляри кров віддає вугле­кислий газ і насичується киснем.

Серцеве коло кровообігу починається з цибулини аорти (висхідна її частина) коронарними артеріями і закінчується в правому передсер ді вінцевою пазухою, воно забезпечує кров’ю і дренує (через вени) серце.

СУДИНИ МАЛОГО КОЛА КРОВООБІГУ

Легеневий стовбур (truncus pulmonalis) несе венозну кров із серця в ле­гені. Він починається із правого шлуночка серця і на рівні IV-V грудних хребців ділиться на праву та ліву легеневі артерії (a. pulmonalis dextra, a. pulmonalis sinistra), які прямують до воріт легень. У легенях легеневі артерії розгалужуються до капілярів, які оплітають альвеоли. Тут відбувається газообмін. Із капілярної сітки формуються притоки легеневих вен (vv. pulmonales), які несуть артері­альну кров у ліве передсердя. З кожної легені виходить по дві легеневі вени.

СУДИНИ ВЕЛИКОГО КОЛА КРОВООБІГУ

Аорта (aorta) - це найбільша судина тіла.

Вона виходитьіз лівого шлуночка і ділиться на такі відділи:

1) висхідна частина аорти;

2) дуга аорти;

3) низхідна частина аорти, яка має грудну та черевну частини

Висхідна частина аорти (pars ascendens aortae)

починається розширен­ням - цибулиною аорти, де знаходиться пів місяцевий клапан аорти. Від цієї частини аорти відходять права та ліва вінцеві артерії, які кровопостачають серце. На рівні ручки груднини висхідна аорта переходить в дугу аорти.

Дуга аорти

на рівні IV грудного хребця продовжується у низхідну частину аорти (pars descendens aortae). Остання лежить в задньому середостінні, проходить через аортальний отвір діафрагми в черевну порожнину, де на рівні IV поперекового хребця ділиться на праву та ліву загальні клубові артерії.

Гілки дуги аорти

Від опуклої сторони дуги відходять:

1) плечоголовний стовбур;

2) ліва загальна сонна артерія;

3) ліва підключична артерія

Від увігнутої сторони дуги відходять тонкі артерії до трахеї та бронхів, а також артеріальна зв’язка. Остання є залишком боталової протоки у плода, яка з’єднує аорту з легеневим стовбуром або лівою легеневою артерією.

Плечоголовний стовбур (truncus brachiocephalicus) на рівні правого груднино-ключичного суглоба розгалужується на дві гілки:

3) праву загальну сонну артерію і

4) праву підключичну артерію.

Загальна сонна артерія (arteria carotis communis) - парна судина, яка зліва відходить безпосередньо від дуги аорти, а справа - від плечоголовного стовбура. Обидві артерії прямують угору з боків від трахеї та стравоходу і на рівні верхнього краю щитоподібного хряща діляться на внутрішню та зовнішню сонні артерії.

Зовнішня сонна артерія (arteria carotis extern кровопостачає зовнішні відділи голови та шиї. Вона має передню, задню,медіальну групи:

Передня група :

- верхня щитоподібна артерія - кровопостачає щитоподібну залозу та гортань;

- язикова артерія - кровопостачає язик і під’язикову слинну залозу;

- лицева артерія - перегинається через край нижньої щелепи і кровопоста­чає піднебіння з мигдаликами, піднижньощелепну слинну залозу, підборіддя, верхню і нижню губи, корінь носа.

Задня група :

груднино-ключично-соскоподібна артерія - кровопостачає одноймен­ний м’яз; потилична артерія - кровопостачає потиличну ділянку;

задня вушна артерія - кровопостачає зовнішнє та середнє вухо

Медіальна група:

- висхідна горлова артерія -кровопостачає горло,середнє вухо,оболонки г.м.

Кінцеві гілки:

- поверхнева скронева артерія - йде до зовнішнього вуха, привушної слинної залози, скроневої, лицевої, тім’яної ділянок;

- верхньощелепна артерія - до зубів верхньої щелепи, жувальних м’язів, зовнішнього вуха, твердого і м’якого піднебіння, твердої мозкової оболонки, носової порожнини;

Внутрішня сонна артерія (a. carotis interna)

піднімається до основи черепа і через сонний канал проходить в порожнину черепа, де лежить збоку від турець­кого сідла. Кровопостачає мозок і орган зору. В ділянці шиї гілок не віддає.

В порожнині черепа від неї відходять такі су­дини:

- очна арте­рія - разом із зоро­вим нервом прохо­дить в очну ямку, де кровопостачає вміст очної ямки, а також тверду мозкову обо­лонку і слизову по­рожнини носа;

- передня моз­кова артерія (пар­на) - кровопостачає медіальні поверхні півкуль головного мозку. Ліва і права артерії з’єднуються між собою передньою сполучною артерією;

- середня моз­кова артерія (пар­на) - до дорсола- теральної поверхні півкуль головного задня сполучна артерія анастомозує із задньою мозковою артерією (гілка основної артерії).

Передні, середні і задні мозкові артерії, передня і задня з’єднувальні артерії на основі мозку утворюють замкнуте артеріальне кільце - артеріальне коло великого мозку (коло Вілізія)мозку;

Підключична артерія

права відходить від плечоголовного стовбура, ліва - від дуги аорти, залишає грудну порожнину через верхню апертуру, лягає в однойменну борозну на І ребрі в міждрабинчастому просторі, де знаходиться разом із плечовим сплетенням. Нижче латерального краю І ребра підключична артерія проходить в пахвинну порожнину, де продовжується під назвою пахвинної артерії.

Гілки підключичної артерії

- хребетна артерія - проходить угору через отвори в поперечних відрост­ках шийних хребців, через великий потиличний отвір входить у порожнину черепа, де з’єднується з однойменною артерією протилежної сторони й утворює основну артерію. Кінцевими гілками хребетної артерії є задні мозкові артерії (права та ліва), які беруть участь у формуванні артеріального кола Вілізія і кровопостачають потиличні та скроневі частки півкуль головного мозку. Протягом всієї хребетної артерії від неї відходять гілки, що кровопостачають спинний, довгастий мозок, мозочок, внутрішнє вухо;

- щитошийний стовбур - кровопостачає щитоподібну залозу, гортань, м’язи шиї та спини;

- внутрішня грудна артерія - спускається по задній поверхні передньої грудної стінки і кровопостачає вилочкову, молочну залози, міжреберні м’язи, перикард, діафрагму;

- реберношийний стовбур - кровопостачає м’язи шиї і верхніх двох міжреберних проміжків;

- поперечна артерія шиї - кровопостачає м’язи і шкіру спини.

Підключична артерія продовжується у пахвову артерію.

Пахвова артерія (a. axillaris)

лежить у пахвовій порожнині і переходить на плече, де має назву плечової артерії. Вона віддає гілки до м’язів плечового пояса, капсули плечового суглоба, м’язів І і II міжреберних проміжків, поверхне­вих м’язів спини.

Плечова артерія (a. brachialis)

лежить у борозні з внутрішнього боку двоголового м’яза плеча разом із довгими гілками плечового сплетення і венами плеча. По своєму ходу віддає ряд гілок, які кроповопостачают плечову кістку, м’язи та шкіру плеча, ліктьовий суглоб. У ділянці ліктьової ямки вона ділиться на ліктьову та променеву артерії.

Ліктьова та променева артерії на передпліччі лежать в однойменних борознах і кровопостачають кістки, м’язи і шкіру передпліччя. Променева артерія в нижній третині передпліччя лежить поверхнево і тут легко можна її пропальпувати для визначення пульсу . Переходячи на кисть, обидві артерії та їх гілки з’єднуються між собою і утворюють поверхневу та глибоку долонні артеріальні дуги, які кровопостачають кістки та м’які тканини кисті.

Гілки низхідної частини аорти

Низхідна аорта, залежно від порожнини, в якій вона проходить, поділяється на грудну та черевну.

Грудна частина аорти (pars thoracica aortae)

лежить зліва від хребетного стовпа, в задньому середостінні Проходячи через грудну порожнину, вона кровопостачає своїми гілками стравохід, трахею, бронхи, перикард, діафраг­му та стінки грудної порожнини. Через аортальний отвір у діафрагмі вона пере­ходить в черевну порожнину і має назву черевної частини аорти.

Черевна частина аорти (pars abdominalis aortae)

лежить на задній стінці черевної порожнини, спереду від хребта . Справа від неї розташована нижня порожниста вена. Гілки черевної частини аорти поділяються на вісце­ральні та парієтальні, а вісцеральні - на парні та непарні.

Непарні вісцеральні гілки черевної частини аорти:

• черевний стовбур (tr. coeliacus) - це короткий стовбур, який відходить від аорти на рівні XII грудного хребця і поділяється на три досить великі гілки: ліву шлункову артерію, загальну печінкову артерію і селезінкову артерію, які кровопостачають шлунок, дванадцятипалу кишку, печінку, селезінку, головку підшлункової залози;

• верхня брижова артерія (a. mesenterica superior) відходить від аорти на рівні I поперекового хребця. її гілки кровопостачають тонку кишку, червопо­дібний відросток із сліпою кишкою, висхідну ободову і праву половину поперечної ободової кишки, підшлункову залозу;

• нижня брижова артерія (a. mesenterica inferior) відходить від аорти на рівні III поперекового хребця і кровопостачає ліву половину поперечної ободової кишки, низхідну ободову, сигмоподібну і верхній відділ прямої кишки.

Парні вісцеральні гілки черевної частини аорти

йдуть до парних органів черевної порожнини:

• середні надниркові артерії - до надниркових залоз;

• ниркові артерії - до нирок;

• яєчкові (яєчникові) артерії - до статевих залоз.

Пристінкові гілки черевної частини аорти, є парними.

Вони кровопостачають діафрагму, м’язи задньої черевної стінки (чотири пари поперекових артерій).

Від аорти в малий таз відходить серединна крижова артерія, яка іде по тазовій поверхні крижової кістки.

На рівні IV поперекового хребця черевна аортаділиться

на праву та ліву загальні клубові артерії (a. iliaca communis),які діляться на

• внутрішню клубову артерію

• зовнішню клубову артерію

Внутрішня клубова артерія (a. iliaca interna)

спускається в малий таз, її гілки поділяються на парієтальні та вісцеральні

Парієтальні гілки кровопостачають стінки малого таза та м’язи промежини, медіальну групу м’язів стегна, м’язи тазового пояса, кульшовий суглоб.

Вісцеральні гілки кровопоста­чають середній і нижній відділи прямої кишки, сечовий міхур, сечовід, а також матку та піхву (у жінок), передміхурову залозу, сім’яні міхурці, сім’явиносну протоку і статевий член (у чоловіків).

Зовнішня клубова артерія (a. iliaca externa)

проходить по внутрішньому краю великого поперекового м’яза і віддає гілки до передньої черевної стінки. Вийшовши на стегно під пахвинною зв’язкою, вона має назву стегнової артерії.

Стегнова артерія (a. femoralis) під пахвинною зв’язкою лежить латерально від однойменної вени , на стегні проходить по передній борозні стегна, а потім через привідний канал потрапляє в підколінну ямку, де має назву підколінної артерії. Від стегнової артерії у верхній третині стегна відходить глибока артерія стегна, яка кровопостачає стегнову кістку, м’язи та шкіру стегна. В цій же ділянці від неї йдуть гілки, що кровопостачають зовнішні статеві органи і передню черевну стінку.

Підколінна артерія (a. poplitea) віддає гілки, які утворюють артеріальну сітку колінного суглоба разом з гілками стегнової та великогомілкової артерійкамбалоподібного м’яза поділяється на передню та задню великогомілкові артерії.

Передня великогомілкова артерія проходить через отвір у міжкістковій
перетинці на передню поверхню гомілки і кровопостачає передню групу м’язів
гомілки. Переходячи на стопу, вона має назву тильної артерії стопи .

Задня Великогомілкова артерія проходить між поверхневими та гли-
бокими м’язами задньої групи м’язів гомілки і кровопостачає їх. Від неї від-
ходить малогомілкова артерія.

Малогомілкова артерія що кровопостачає малогомілкову кістку та

латеральну групу м’язів гомілки Задня великогомілкова артерія позаду латеральної щиколотки переходить на підошву, де поділяється на медіальну та латеральну підошвові артеріїякі разом із тильною артерією стопи кровопостачають кістки та м'які тканини стопи.

Лекція№8

Тема:Анатомія венозних судин та лімфатичної системи.

План

1. Система верхньої порожнистої вени:вени голови та шиї,вени верхніх кінцівок,вени грудної порожнини.

2. Система нижньої порожнистої вени,вени черевної порожнини,вени нижніх кінцівок.

3. Загальна характеристика лімфатичної системи.

4. Класифікація лімфоїдних органів:первинні лімфатичні органи,вторинні лімфатичні органи.

5. Лімфатичні судини:будова,топографія,значення.

6. Лімфатичні вузли:будова,топографія,значення.

7. Шляхи відтоку лімфи.

8. Лімфа:іі склад,функції.

Самостійне вивчення тем:

Венозні анастомози між системами верхньої і нижньої порожнистих вен і ворітної печінкової вени.

Первинні лімфоїдні органи:будова та значення.

Імунітет: визначення,види,характеристика.

Виконайте завдання №21,22,23 збірника позааудиторної самостійної роботи

Література:

ОсновнаЛ – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.

Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.

Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.

Вени великого кола кровообігу

З усіх органів і тканин кров відтікає у верхню та нижню порожнисті вени , які впадають у праве передсердя. Виділяють окремо систему ворітної вени.

Система верхньої порожнистої вени

Верхня порожниста вена (v. cava superior) збирає кров з голови, шиї, верхніх кінцівок, стінок грудної порожнини. Вона утворюється при злитті правої та лівої плечоголовних вен на рівні з’єднання І ребра з грудниною. В неї впадає непарна вена.

Плечоголовні вени (права і ліва) формуються внаслідок злиття підключичної та внутрішньої яремної вен. У плечоголовні вени впадають вени щитоподібної залози та внутрішні грудні.

Вени голови та шиї вливаються у три основні парні стовбури:

• внутрішню,

• зовнішню

• передню яремні вени.

Внутрішня яремна вена збирає кров із порожнини черепа, а також із зовнішньої поверхні голови та від язика, глотки, щито­подібної залози. Вона починається в ділянці яремного отвору і на шиї проходить у складі судинно-нервового пучка.

Зовнішня яремна вена збирає кров з потиличної ділянки, вушної раковини. Вона впадає в підключичну вену.

Передня яремна вена збирає кров з передньої ділянки шиї.

Вени верхньої кінцівки. Розрізняють:

• поверхневі

• глибокі вени верхньої кінцівки

Поверхневі вени - це головна вена (латеральна) і основна вена (медіальна). У ділянці ліктьової ямки вони з’єднуютьсяяремною веною, вона формує плечо- головну вену. Ліва та права плечоголовні вени, зливаючись, утворюють короткою проміжною веною ліктя. Головна вена впадає в пахвову, а основна - у плечову. Ці вени формуються на кисті.

Глибокі вени верхньої кінцівки супроводжують артерії (переважно по дві вени одну артерію). Ліктьові та променеві вени формують дві плечові вени, які утворюють одну пахвову вену. Пахвова вена продовжується в підключичну вену.

Підключична вена лежить на верхній поверхні I ребра, попереду від одно­йменної артерії. Зливаючись із внутрішньою верхню порожнисту вену.

Вени грудної порожнини представлені

• непарною

• напівнепарною венами

які збирають кров із стінок і органів правої та лівої половин грудної порожнини. Вони лежать у задньому середостінні, напівнепарна вена впадає у непарну, а остання - у верхню порожнисту вену.

На передній стінці грудної порожнини розташовані внутрішні грудні вени. Вони супроводжують однойменні артерії і впадають у плечоголовну вену.

Система нижньої порожнистої вени

Нижня порожниста вена (v.cava inferior) лежить на задній стінці черевної порожнини, справа від аорти. Вона формується на рівні IV поперекового хребця при злитті правої та лівої загальних клубових вен, проходить через діафрагму в грудну порожнину і впадає у праве передсердя.

Нижня порожниста вена має такі притоки:

• поперекові,

• нижні діафрагмальні,

• ниркові, надниркові,

• праві яєчкові (яєчникові),

• печінкові вени.

Вени нижньої кінцівки, як і вени верхньої кінцівки, поділяються на поверхневі та глибокі.

До поверхневих вен належать

• мала

• велика підшкірні (заховані) вени.

Мала захована вена починається із вен внутрішнього краю стопи, піднімається по задній поверхні гомілки, де в ділянці підколінної ямки впадає у підколінну вену.

Велика захована вена , починаючись від венозного сплетення тильної поверхні стопи, проходить по медіальній поверхні гомілки та стегна і по передній поверхні його досягає розтвору захованої вени, де й впадає у стегнову вену.

Глибокі вени нижньої кінцівки на стопі та гомілці попарно суповоджують однойменні артерії. В підколінній ямці вони, зливаючись, утворюють підколінну вену.

Підколінна вена переходить у стегнову вену.

Стегнова вена проходить під пахвин­ною зв’язкою в черевну порожнину і продовжується у зовнішню клубову вену.

Зовнішня клубова вена на рівні крижово-клубового суглоба зливається із внутрішньою клубовою веною, яка збирає кров із органів і стінок малого таза, і утворює загальну клубову вену.

Ліва та права загальні клубові вени формують нижню порожнисту вену.

Система ворітної вени

Ворітна вена (печінки) v. portae (hepatis) формується із вен непарних органів черевної порожнини: шлунка, тонкої і товстої кишок (за винятком відхід­никового каналу), селезінки, підшлункової залози.

Основними притоками воріт­ної вени є

• верхня

• нижня брижові

• селезінкова вени , які зливаються між собою позаду головки підшлункової залози.

Ворітна вена розміщена в товщі печінково-дуоденальної зв'язки позаду печінкової артерії і загальної жовчної протоки. У складі цієї зв'язки вона проходить у ворота печінки, де поділяється на праву та ліву гілки, які у паренхімі печінки розпадаються на дрібні гілки, що дають початок синусоїдним капілярам

Венозна кров від печінки відтікає у нижню порожнисту вену по печінкових венах.

Каво-кавальні та порто-кавальні анастомози

Притоки ворітної вени анастомозують з притоками вен, які належать до систем верхньої та нижньої порожнистих вен, утворюючи так звані порто-кавальні анастомози які мають практичне значення.

Порто-кавальні анастомози є

• В ділянці черевної частини стравоходу між коренями лівої шлункової вени, яка впадає у ворітню вену та стравохідними венами системи верхньої порожнистої вени.

• У нижній частині прямої кишки є анастомози між верхньою прямокишковою веною, яка через верхню брижову вену впадає у ворітну вену та середньою прямокишковою веною - гілкою внутрішньої клубової артерії системи нижньої порожнистої вени.

• У товщі передньої черевної стінки, навколо пупка, анастомозують навколопупкові вени, які є притоками ворітної вени, із верхньою надчеревною веною системи нижньої порожнистої вени. Утворюється порто-кавальний анастомоз.

В умовах затруднення проходження крові по системі ворітної вени ці анастомози розширюються, хід вен стає видимим через шкіру. Рисунок розширених, звивистих вен у навколопупковій ділянці отримав назву “голови медузи”.

• У ділянці задньої черевної стінки є каво-кавальний анастомоз між попере­ковими венами - із системи нижньої порожнистої вени та висхідними попереко­вими венами, які дають початок непарній та півнепарній венам.В умовах, коли створюються перешкоди току крові в системі ворітної вени (цироз печінки, перетиснення ворітної вени пухлиною тощо), кров по анастомозах прямуватиме від стравоходу і прямої кишки у систему верхньої та нижньої порожнистих вен, що спричинить розширення і переповнення кров’ю анастомозів. У таких випадках легко виникають кровотечі з кардіального відділу стравоходу та із прямої кишки.

ФУНКЦІОНАЛЬНА АНАТОМІЯ ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ.

ЛІМФАТИЧНІ СУДИНИ

Лімфатична система є частиною судинної системи. Лімфа рухається в напрям­ку до великих вен шиї, де потрапляє у венозну кров. Лімфатична система - це розгалужена система судин із лімфатичними вузлами, які розташовуються по ходу кровоносних судин

Разом з венозною системою лімфатична система

• забезпечує всмоктування з тканин води з розчиненими у ній речовинами, а також колоїдних розчинів, білків, жирів, чужорідних частинок (бактерій, продуктів розпаду клітин і т.ін.), які не всмоктуються в кровоносні капіляри. К

• у ній відбувається лімфопоез, що має велике значення для імунологічних реакцій.

Лімфатична система починається

замкненими ендотеліальними трубка­ми - капілярами, які утворюють в органах сітки. Капіляри знаходяться в усіх органах, крім нижньої кінцівки, як і вени верхньої кінцівки, поділяються на поверхневі та глибокі головного і спинного мозку, очного яблука, внутрішнього вуха, епітеліального покриву шкіри і слизових оболонок, хрящів, паренхіми селезінки, кісткового мозку і плаценти.

Від капілярів починаються лімфатичні судини, які мають досить багато клапанів. Клапани забезпечують просування лімфи в одному напрямку. Лімфатичні судини, що йдуть від органів, прямують до регіонарних лімфатичних вузлів. Судини, що відходять від тонкої кишки, несуть лімфу, яка містить краплі жиру. Вони надають лімфі білого кольору, тому ці судини назвали молочними.

Отже, лімфатична система у своєму складі має:

• замкнені лімфатичні капіляри, що утворюють в органах сітку;

• внутрішньоорганні судини, що виходять з лімфокапілярної сітки і утворю­ють свою сітку;

• вивідні судини, що виходять з органа і перериваються на своєму шляху у лімфатичних вузлах;

• великі лімфатичні судини, що вливаються у лімфатичні стовбури. Розріз­няють поперекові, кишкові, підключичні, яремні та бронхомедіастинальні стовбури.

• Стовбури зливаються у дві лімфатичні протоки, які впадають у великі вени шиї

Грудна протока (ductus thoracicus)

утворюється в черевній порожнині внаслідок злиття двох поперекових стовбурів. Вона проходить через діафрагму, лежить у задньому середостінні, піднімається в ділянку шиї і впадає у лівий венозний кут. Ця протока збирає лімфу із нижніх кінцівок, органів і стінок таза, черевної та лівої половини грудної порожнини, лівої верхньої кінцівки та

лівої половини голови і шиї.

Права лімфатична протока (ductus lymphaticus dexter) має довжину 10-12 мм, утворюється при злитті правих бронхомедіастинального, підключичного і яремного стовбурів. Ця протока збирає лімфу з правої половиниголови, шиї, груд­ної порожнини та правої верхньої кінцівки і впадає у праву підключичну вену або правий венозний кут.

ЛІМФОЇДНІ ОРГАНИ

Органи, в яких утворюються і дозрівають лімфоцити, називаються лімфоїдними, а тканина, яка становить цей орган - лімфоїдною тканиною.

До лімфоїдних органів належать: кістковий мозок, вилочкова (загруднинна) залоза, лімфоїдні групові та поодинокі вузлики травної та дихальної систем, лімфатичні вузли, селезінка.

Кістковий мозок і вилочкова залоза є центральними органами кровотво­рення. У кістковому мозку є стовбурові клітини, які шляхом поділу і перетворень стають елементами крові: еритроцитами, лейкоцитами, тромбоцитами. Із стовбу­рових клітин розвиваються також і клітини імунної системи: лімфоцити та плазмоцити. Імунна система об’єднує органи та тканини, які захищають організм від генетично чужорідних клітин чи речовин, що утворюються в організмі або потрапляють в організм зовні. Лімфатичні вузли (nodi lymphatici) - це утвори різноманітної форми (округлої, овальної, бобоподібної та ін.), розміром від 1 до 20 мм, які беруть участь у захисних реакціях організму і регулюють рух лімфи.

Лімфатичний вузол з одного боку має втиснення - ворота, через які в нього входять артерії та нерви, а виходять вени та виносні лімфатичні судини . Приносні судини підходять до вузла з його опуклої сторони. Лімфа­тичний вузол покритий щільною сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перетинки (трабекули), що ділять вузол на часточки. Паренхіма вузла побудована з кіркової та мозкової речовин.

Селезінка (lien, splen) належить до лімфоїдних органів. Вона є “кладови­щем еритроцитів”, тому що тут відбувається їх розпад. Селезінка може накопичувати значну кількість крові (депо крові).

Селезінка розташована в черевній порожнині у лівому підребер’ї на рівні ІХ-ХІ ребер.

У ній розрізняють діафрагмальну та вісцеральну поверхні (до останньої прилягають шлунок, ліва нирка, хвіст підшлункової залози).

На вісцеральній поверхні знаходяться ворота селезінки - місце входу та виходу судин і нервів.

Селезінка покрита очеревиною з усіх боків (лежить інтраперитонеально).

Під очеревиною знаходиться сполучнотканинна капсула, від якої всередину органа відходять перетинки (трабекули).

Між трабекулами розташо­вана м’якоть селезінки - пульпа. Пульпа селезінки побудована побудована із ретикулярної тканини, між петлями якої знаходиться значна кількість лімфоцитів та еритро­цитів.

Розрізняють червону та білу пульпу. У червоній знаходяться еритроцити, лейкоцити, лімфоцити, макрофаги. Біла пульпа утворена лімфоїдними вузликами, що складаються із лімфоцитів та інших клітин лімфоїдної тканини.

ЛІМФАТИЧНІ СУДИНИ ТА ВУЗЛИ ОКРЕМИХ ДІЛЯНОК ТІЛА

Лімфатичні судини тулуба, голови і кінцівок поділяються на поверхневі та глибокі. Межею між ними є власна фасція даної ділянки. Тобто, до поверхневих будуть належати судини шкіри, підшкірної клітковини, а до глибоких - усі решта, які лежать під фасцією. Глибокі лімфатичні судини йдуть у складі судино- нервових пучків, а потім вливаються у великі судини даної ділянки, які прямують у регіонарні лімфатичні вузли.

Лімфатичні судини та вузли нижньої кінцівки

На нижній кінцівці розрізняють такі вузли:

• підколінні лімфатичні вузли - сюди тече лімфа із латерального краю стопи і нижньо-латеральної поверхні гомілки

• пахвинні лімфатичні вузли - по­верхневі та глибокі - збирають лімфу з решти ділянок нижньої кінцівки, а також із сідниці, перед­ньої стінки живота та зовнішніх статевих органів. Цим пояснюється реакція пахвин­них вузлів (збільшення і біль) при гнійному запаленні шкіри, наприклад, нігтьової фа­ланги великого пальця.

Лімфатичні судини та вузли таза

• загальні клубові;

• зовнішні клубо­ві;

• внутрішні клубові; крижові.

Усі ці вузли розташовуються уздовж кровоносних судин і збирають лімфу з органів малого таза.

Тонка кишка має особливу систему лімфатичних судин, вони називаються молочними судинами, тому що транспор­тують жир, який всмоктується і надає лімфі вигляду молочної емульсії (хілус).

Від товстої кишки лімфовідтік відбу­вається у клубово-сліпокишкові, ободові праві та ліві, медіальні, брижові нижні лім­фатичні вузли (рис. 7.48 - див. додаток)

Лімфатичні судини та вузли грудної порожнини

У грудній порожнині розрізняють теж парієтальні та вісцеральні лімфатичні вузли.

Парієтальні вузли розташовані на задній стінці грудної клітки (передхребет­ні, міжреберні) і на передній стінці (молоч­ної залози, пригруднинні, діафрагмальні).

Вісцеральні вузли утворюють три групи: передні середостінні, задні середо­стінні та трахеобронхіальні верхн ниж­ні. Вони збирають лімфу від органів перед­нього та заднього середостіння.

Від молочної залози лімфатичні судини йдуть до пригруднинних, пахвових, надклю­чичних вузлів.

Лімфатичні судини та вузли верхньої кінцівки

Лімфатичні судини верхньої кінцівки, як і нижньої, поділяються на поверхневі та глибокі. Глибокі збирають лімфу з кісток, суглобів, м’язів та фасцій і несуть її у пах­вові лімфатичні вузли. Поверхневі лімфа­тичні судини збирають лімфу зі шкіри, підшкірної клітковини і несуть її у ліктьові та пахвові лімфатичні вузли і У пахвові лімфатичні вузли відтікає лімфа і від прилягаючих ділянок грудей та спини, молочної залози. Виносні судини пахвових вузлів формують правий та лівий підключичні стовбури, з яких лівий впадає у грудну протоку, а правий - у праву лімфатичну протоку.

Лімфатичні судини та вузли голови та шиї

Поверхневі та глибокі лімфатич­ні судини голови і шиї знаходяться уздовж кровоносних судин і несуть лімфу зверху униз.

Розрізняють:

• поти­личні,

• задні вушні,

• поверхневі шийні лімфатичні вузли.

• щічні, при­вушні, підборідні та піднижньощелепні лімфатичні вузли

У підборідні та піднижньощелепні лімфатичні вузли лімфа тече від ясен, зубів, язика, слизової обо­лонки ротової та носової порожнин.У глибокі шийні лімфатичні вуз­ли лімфа надходить від глотки, гор­тані, верхніх відділів стравоходу та трахеї, щитоподібної залози. Ці вуз­ли лежать уздовж судинно-нервового пучка шиї.

Лекція № 9

Тема:Анатомія травної системи

План.

1. Значення травної системи.Класифікація нутрощів: трубчасті,паренхіматозні органи.Загальний план будови трубчастих органів.Поняття «сфінктер»,сфінктери травної системи.

2. Черевна порожнина. Очеревина: визначення,листки. Порожнина очеревини

3. Порожнина рота – присінок, власне ротова порожнина; тверде та м’яке піднебіння; зів. Зуби, будова види, зубна формула. Язик: будова частини, особливості будови слизової оболонки.

4. Глотка: топографія, частини, сполучення, будова стінки, лімфоїдне кільце глотки, функції.

5. Стравохід: топографія, частини, будова стінки, звуження стравоходу, функції.

6. Шлунок: топографія, частини, отвори, будова стінки, функція.

7. Тонка кишка. Відділи, топографія, зовнішня будова, будова стінки. Особливості будови слизової оболонки в її різних відділах.

8. Товста кишка. Відділи, топографія, будова стінки, функції, характеристика відділів.

9. Печінка: топографія, зовнішня та внутрішня будова. Структурно-функціональна одиниця печінки. Кровопостачання печінки. Функції.

10. Жовчний міхур: топографія, частини, будова стінки, функції. Сфінктери жовчовивідних шляхів: розміщення, функції. Шляхи виведення жовчі.

Підшлункова залоза: топографія, частини, будова. Екзокринна та ендокринна частини залози,їхні функції

Самостійне вивчення тем:

Ротові залози;великі та малі слинні залози,їх характеристика.

Відмінності будови тонкої та товстої кишок.

Відношення внутрішніх органів до очеревини.утвори очеревини:чепці,брижі,складки,ямки,заглибини.

Виконайте завдання №24,25,26 збірника позааудиторної самостійної роботи

Література:

ОсновнаЛ – 1 Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. — с.

Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. В трёх томах. — М.: Медицина, 1968.

Збірник питань і завдань для контролю знань студентів с.

РОТОВА ПОРОЖНИНА

Ротова порожнина (cavitas oris) має дві частини:

• присінок;

• власне ротова порожнина .

Присінок ротової порожнини - це щілина, яка розташована між губами і щоками ззовні (спереду), а також зубами і яснами зсередини (ззаду). Він при закритому роті сполучається із власне ротовою порожниною простором, який розташований позаду великих кутніх зубів. Ротовий отвір обмежений верхньою та нижньою губами. Губи утворені коловим м’язом рота, який зовні вкритий шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою. Слизова оболонка, переходячи на альвеолярні відростки щелеп, утворює вуздечки верхньої і нижньої губ. В ділянці альвеолярних відростків слизова оболонка щільно зростається з окістям, утво­рюючи ясна.

У товщі щік лежить щічний м’яз і жирова клітковина. У дітей жирове тіло щік розвинуте дуже добре. Воно сприяє зменшенню тиску з боку атмосфери під час акту ссання.

Власне порожнина рота спереду і з боків обмежена зубами і яснами, а ззаду переходить у глотку та.Стінки власне порожнини рота:

• Верхню стінку порожнини утворює м’яке і тверде піднебіння,

• нижню - діафрагма рота (щелепно-під’язиковий м’яз).

На нижній поверхні ротової порожнини лежить язик, який при закритому роті майже пов­ністю заповнює її і своєю верхньою поверхнею прилягає до піднебіння. Підязиком, по боках від середньої лінії, знаходяться сосочки, на яких відкриваються протоки піднижньощелепної і під’язикової слинних залоз .

Піднебіння складається з двох частин:

• Передня його частина утворена від­ростками верхньої щелепи та піднебінної кістки і називається твердим підне­бінням.

• Задня частина - це м’яке піднебіння. Воно утворене м’язами і фіброзною тканиною. Задній край м’якого піднебіння вільно звисає вниз і має посередині виступ - язичок.

Піднебіння відділяє ротову порожнину від порожнини носа і глотки.

По боках м’яке піднебіння переходить у дужки:

• Передня йде до бічної поверхні язика

• задня - до бічної поверхні глотки .

Між дужками в заглибині розташовані піднебінні мигдалики.

До складу м’якого піднебіння і дужок входять м’язи, найбільшими з яких є м’яз-підіймач піднебінної завіски і м’яз-напрягач піднебінної завіски.

Ротова порожнина сполучається з глоткою за допомогою отвору, який має назву зіва. Зів обмежений :

• вгорі м’яким піднебінням,

• по боках - піднебінними дужками,

• внизу - коренем язика.

Язик

Язик - це м’язовий орган, який бере участь у механічній обробці їжі, формуванні харчової грудки, акті ковтання; він є органом смаку і мови

На язиці розрізняють :

• тіло,

• верхівку,

• корінь

Верхня поверхня його назива­ється спинкою і складається з двох частин: передня лежить в порожнині рота, а задня спрямована до глотки. На межі між ними знаходиться ямка - сліпий отвір.

На сли­зовій оболонці язика розташовані сосочки, завдяки чому він має бархатний вигляд.

Сосочки язика:

• ниткоподібні

• конусоподібні ,вони знаходяться на кінчику язика і виконують функцію больової, так­тильної і температурної чутливості,

• на межі із заднім відділом язика лежать валикоподібні,

• на кінчику, спинці і краях язика розрізняють грибоподібні і листо­подібні сосочки. Вони мають смакові ци­булини.

На корені язика і задньому відділі спинки знаходяться лімфоїдні фолікули, які формують язиковий мигдалик.

М’язи язика поділяються на скелетні та власні.

• скелетнІ - підбо­рідно-язиковий, під’язиково-язиковий та шилоязиковий м’язи, які зміщують язик в різні сторони.

• Власні м’язи язика представлені пуч­ками волокон, які переплітаються у взаємно перпендикулярних напрямках і при скороченні змінюють його форму.

Слинні залози:

• У слизовій оболонці порожнини рота є дрібні слинні залози, які отримали назву за місцем їх розташування(губні, щічні, піднебінні і язикові залози).

• в порожнину рота відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушної, піднижньощелепної і під’язикової .

Привушна залоза лежить на бічній поверхні обличчя, спереду і дещо нижче вушної раковини й заповнює занижньощелепну ямку. її вивідна протока дов­жиною 5-6 см проходить по

зовнішній поверхні жувального м’яза, пронизує щічний м’яз і відкривається в присінок рота на слизовій оболонці щоки на рівні другого верхнього великого кутнього зуба. Піднижньощелепна залоза

знаходиться в піднижньощелепному трикутнику, дещо нижче тіла нижньої щелепи. Вивідна протока відкрива­ється у власне ротову порожнину на сосочку під язиком.

Під’язикова залоза лежить в під’язиковій складці на дні порожни­ни рота. Головна вивідна протока про­ходить разом з протокою піднижньощелепної залози і відкривається по­ряд з нею або спільним отвором.

ГЛОТКА

Глотка (pharynx) - це частина травного каналу, який з’єднує порожнину рота із стравоходом, а також частина дихальної трубки, що з’єднує порожнину рота з гортанню. У порожнині глотки відбувається перехрест травного і дихального шляхів .

Глотка лежить позаду носової, ротової порожнин та гортані і попереду основної частини потиличної кістки і перших шести шийних хребців.

Глотка поділяється на три частини:

• носову (або носоглотку),

• ротову (або ротоглотку)

• гортанну (або гортаноглотку).

Порожнина глотки сполучається:

• з порожниною носа через хоани (два отвори);

• з барабанною порожниною (середнє вухо) через отвори слухових (євстахієвих) труб, які знаходяться на бічній стінці глотки(два отвори);

• з порожниною рота через зів;

• з гортанню через вхід у гортань;

У ділянці горла є скупчення лімфоїдної тканини, яка формує мигда­лики. Вони розташовуються при вході в горло й утворюють майже повне кільце, назване кільцем Пирогова-Вальдейера.

Кільце Пирогова-Вальдейера.

• глотковий (1),

• трубні (2),

• піднебінні (2)

• язиковий (1) мигдалики.

Основу стінки горла становить фіброзна пластинка, яка зверху прикріплюється до зовнішньої осно­ви черепа. Ззовні ця пластинка по­крита м’язами, а зсередини - слизо­вою оболонкою.

М’язи горла поділя­ються на поздовжні та циркулярні :

• До поздовжніх належать шило-глотковий та піднебінно-глот­ковий м’язи, які піднімають горло.

• До циркулярних належать три м’язи- стискачі: верхній, середній та ниж­ній. При їх скороченні харчова груд­ка проштовхується до стравоходу.

Ззовні м’язовий шар покритий пухкою сполучною тканиною - адвентицієюиро із с

Стравохід

Стравохід (oesophagus) - це вузька довга трубка, довжиною 25 см, яка з’єднує глотку зі шлунком . Він починається на рівні VI-VII шийних хребців і закінчується в черевній

порожнині на рівні XI грудного хребця.

В стравоході розріз­няють відділи:

• шийний,

• груд­ний

• черевний .

Стравохід має 3 анатомічні звуження:

• на його початку (VI шийний хребець);

• на рівні розгалуження трахеї (IV грудний хребець);

• при переході стравоходу через діафрагму.

На своєму шляху він утворює ряд вигинів. У шийному відділі стравохід відхиляється вліво, потім цей вигин поступово випрямляється і на рівні V грудного хребця йде по серединній лінії. Нижче стравохід знову відхиляється вліво і проходить через діафрагму.

Стінка стравоходу складається із:

• слизової оболонки, яка утворює поздовжні складки, підслизової основи,

• м’язової оболонки (із зовнішнім поздовжнім і внутрішнім циркулярним шарами). У верхній третині стравоходу м’язи посмуго­вані, а в нижній - гладкі.

• Ззовні стравохід покритий пухкою сполучною ткани­ною - адвентицією, яка дає можливість змінювати величину поперечного діаметра при проходженні харчової грудки різних розмірів

ШЛУНОК

Шлунок - розширена частина травного каналу. Він розташований у верхньому поверсі черевної порожнини - в надчеревній та лівій підреберній ділянках.

Величина шлунка залежить від індивіду­альних особливостей та його наповнення. Розміри шлунка новонародженого становлять до 5 см в довжину, а дорослого - 25 см.

В ньому розрізняють 2 стінки:

• передню

• задню стінки.

Розрізняють 2 краї:

• Ввігнутий край, який спрямований вправо і вгору, називається малою кривизною, опуклий край, спрямований вниз і вліво, - великою кривизною

Частини шлунка:

• Кардіальна,яка прилягає до місця входжен­ня в нього стравоходу.

• Дно шлунка ,зліва від кардіальної частини утворюється куполоподібне випинання - дно шлунка (або склепіння).

• Тіло шлунка,середня частина органа.

• Пілорична (воротарна)частинашлунка, яка переходить у дванадцятипалу кишку .

При рентгенологічному дослідженні виявляють такі форми шлунка:

• форма гачка (коли шлунок лежить майже вертикально, а його пілорична частина спрямована вгору, вправо і назад),

• форма рога (коли шлунок лежить майже горизонтально),

• форма панчохи (шлунок лежить вертикально).

Стінка шлунка має такі шари:

• слизова оболонка

• підслизова основа,

• м’язова

• серозна оболонки.

Слизова оболонка має багато складок, які розташовані в різних напрямках . На малій і великій кривизнах ці складки поздовжні. Між складками знаходяться підви­щення - шлункові поля, в яких розташовані ямки. В ямки від­криваються вивідні протоки залоз шлунка, кінцевий секре­торний відділ яких залягає у слизовій оболонці шлунка.

Розрізняють три види за­лоз шлунка:

• Власні залози шлунка розміщені у ділянці його тіла і дна. Ці залози побудовані із п’яти видів клітин, які секретують наступні продукти:ферменти Н+-іони, які створюють кисле середовище у шлунку; біологічно активні речовини

• Кардіальні залози.

• Пілоричні залози ,розміщені в однойменних ділянках шлунка. їх клітини продукують слиз та ферменти-дипептидази. До складу кардіальних та пілоричних залоз входить також значна кількість ендокринних клітин.

М’язова оболонка має три шари:

• Поздовжній

• циркулярний

• косий.

В пілоричній частині циркулярний шар м’язів потовщується і формує м’яз-стискач пілоруса, а слизова оболонка в цьому місці утворює пілоричну заслонку. Під час скорочення м’яза-стискача вона повністю відокремлює порожнину шлунка від порожнини дванадцятипалої кишки.

Зовнішнім шаром шлунка є серозна оболонка (очеревина), якою орган покритий з усіх боків, тобто лежить інтраперитонеально

Тонка кишка

Тонка кишка (intestinum tenue) починається від пілоричного відділу шлунка на рівні І поперекового хребця і, утворивши на своєму шляху ряд вигинів, закінчується в правій клубовій ямці, де переходить в сліпу кишку . Довжина тонкої кишки у трупа становить 5-7 м і перевищує довжину тіла в 4,1 раза, а у живої людини - 2,7 м ,довжина залежить від віку, статі, фізичного розвитку індивіда. Пет­лі тонкої кишки лежатьнижче шлунка і печінки, займаючи пупкову ділянку і част­ково спускаючись в порожнину малого таза.

Тонка кишка ділиться на три відділи:

• дванадцятипалу кишку (довжиною 25-30 см);

• порожню кишку

• клубову кишку.

Чіткої анатомічної межі між порожньою і клубовою кишками немає. Вважають, що приблизно 2/5 становить порожня, а 3/5 - клубова кишка.

Дванадцятипала кишка (duode­num) - це початковий відділ тонкої киш­ки, який підковоподібно огинає головку підшлункової залози . У ній розрізняють такі частини: верхню, низхідну, нижню горизонтальну і висхідну. На рівні І-ІІ поперекових хребців зліва вона утворює різкий вигин і переходить у порожню кишку. Початковий і кінцевий відділи дванадцятипалої кишки покриті очеревиною з усіх боків, а більша частина її лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною лише спереду).

Порожню (jejunum) і клубову кишки (ileum) об’єднують під назвою брижової частини тонкої кишки, тому що вони покриті очеревиною з усіх боків і підвішені на брижі, між листками якої проходять судини, нерви і лежать лімфатичні вузли.

Слизова оболонка тонкої кишки

• має бархатний вигляд внаслідок наявності в ній численних ворсинок, що збільшують поверхню всмоктування. Вони являють собою вирости слизової оболонки, в центрі яких знаходиться лімфатичний синус, а по периферії - кровоносні капіляри й окремі гладкі м’язові клітини. У верхніх відділах тонкої кишки слизова оболонка товстіша, в ній більше ворсинок і кровоносних судин.

• На всій площині вона утворює циркулярні складки. В низ­хідній частині дванадцятипалої кишки, крім циркулярних складок, є одна поздовжня, яка закінчується великим сосочком дванадцятипалої кишки (фатерів сосочок). На цьому сосочку відкриваються загальна жовчна протока і протока підшлункової залози. Іноді є додатковий малий сосочок, на якому відкривається додаткова протока підшлункової залози.

• Слизова містить також залози, які виділяють кишковий сік, а в дванадцятипалій кишці знаходяться більш складно побудовані дванадцятипалі (бруннерові) залози.

• Лімфоїдна тканина слизової оболонки формує поодинокі та групові (пейєрові бляшки) фолікули. Останні зустрічаються лише в клубовій кишці в кількості 20-30.

М’язова оболонка складається із зовнішнього поздовжнього і внутрішнього циркулярного шарів гладкихм’язових клітин.

Серозною оболонкою порожня та клубова кишки покриті інтраперитонеально

ТОВСТА КИШКА

Товста кишка (intestinum crassum) є продовженням тонкої кишки,довжина її 1,5-2 м.

Відділи кишки:

• починається сліпою кишкою, яка знаходиться в правій клубовій ямці. Від сліпої кишки відходить червоподібнийвідросток - апендикс.

• продовжується в ободову кишку, яка має :висхідний, попе­речний ,низхідний відділи

• Сигмоподібна кишка.

• Пряма кишка, яка відкривається назовні анальним отвором.

Характерними ознака­ми товстої кишки є:

• більший, порівняно з тонкою, діаметр,

• наявність трьох стрічок, що утворені поздовжніми волокнами м’язової оболонки

• Внаслідок того, що довжина кишки більша за довжину стрічок, на ній утворю­ються випинання, які називаються гаустрами.

• Протягом усієї товстої кишки є відростки серозної оболонки, що містять жир. Ці ознаки відсутні у прямій кишці.

Слизова оболонка товстої кишки

• має півмісяцеві складки

• не має ворсинок.

• Лімфоїдна тканина утворює лише поодинокі лімфоїдні фолікули.

М’язова оболонка

побудована з двох шарів: внутрішній циркулярний і зовніш­ній поздовжній, який утворює три стрічки.

Сліпа кишка (caecum) - це ділянка товстої кишки, яка розташована нижче місця впадання в неї тонкої кишки в правій клубовій ямці. її довжина становить близько 6 см. Від внутрішньозадньої по­верхні сліпої кишки відходить червоподіб­ний відросток - апендикс .

Апендикс може займати різне положення:

• низ­хідне, при якому кінець його досягає входу в порожнину малого таза;

• латеральне, коли відросток відхилений латерально;

• висхідне, коли відросток розташований позаду сліпої кишки паралельно до неї і піднімається вгору.

Просвіт червоподібного відростка може частково або повністю заростати. Його отвір прикритий складкою слизової оболонки - заслонкою червоподібного відростка. Слизова оболонка апендикса містить багато лімфоїдної тканини, тому його називають мигдаликом черевної порожнини. Очеревиною він покритий з усіх сторін і має брижу.

Перехід тонкої кишки в товсту має назву клубово-сліпокишкового (ілеоце- кального кута). В цьому місці на слизовій оболонці утворюється клапан (Баугінієва заслонка), яка перешкоджає поверненню вмісту товстої кишки в тонку.

Висхідна ободова кишка (colon ascendens) є продовженням сліпої. Вона піднімається вгору до нижньої поверхні печінки, де утворює згин (правий згин) і переходить у поперечну ободову киш­ку . Висхідна ободова кишка покрита очеревиною з трьох сторін і брижі не має.

Поперечна ободова кишка (colon transversum) має брижу і лежить інтраперитонеально, тягнеться від пра­вого згину до нижнього кінця селезінки, де робить лівий згин і переходить у низ­хідну ободову кишку.

Низхідна ободова кишка (colon descendens) прямує унизі на рівні гре­беня клубової кістки переходить у сиг­моподібну кишку. Покрита очеревиною з трьох сторін і брижі не має.

Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum) тягнеться до рівня III крижового хребця, де переходить у пряму кишку. Очеревиною покрита з усіх боків (лежить інтраперитонеально) і має брижу.

Пряма кишка (rectum) є кінцевим відділом товстої кишки. Вона знахо­диться в порожнині малого таза й утво­рює два згини: крижовий та промежинний. Кінцевий її відділ пронизує тазове дно і закінчується анальним отвором.

У верхньому відділі прямої кишки знаходиться розширення - ампула .У цьому місці слизова оболонка утворює три поперечні складки, які відповідають згинам кишки.

Нижній відділ кишки звужений і називається анальним каналом. Тут знаходяться поздовжні складки - анальні стовпи, між якими розташовані анальні пазухи. Простір між пазухами і анальним отво­ром має назву гемороїдальної зони, де скупчені венозні сплетення.

М’язова оболонка прямої кишки складається з поздовжнього і попереч­ного шарів. Останній у ділянці аналь­ного отвору потовщується й утворює внутрішній сфінктер прямої кишки (ми­мовільний). Ззовні навколо анального отвору посмуговані циркулярні м’язові волокна формують зовнішній сфінктер прямої кишки, скорочення якого зале­жать від нашої волі.

У верхній частині пряма кишка з усіх сторін покрита очеревиною, в середній - з трьох і в нижній - зовсім виходить за межі по­рожнини очеревини ПЕЧІНКА

Печінка (hepar) - це залозистий орган масою близько 1500 г, який має наступні

функції:

• травну (виробляє жовч);

• бар’єрну (нейтралізує отруйні продукти білкового обміну);

• фагоцитарну (знешкодження непотрібних для організму речовин, які всмоктуються в кишечнику);

• обмінну (вуглеводи, що всмоктуються в кишечнику, в печінці перетворюються в глікоген, створюючи “депо” глікогена) ,

• утвоюються білки плазми крові;

• кровотворну (в ембріональному періоді виробляє еритро­цити).

• Інші функції

Розташування печінки

Печінка розташована у верхньому відділі черевної порожнини: в основному в правому підребер’ї, в надчеревній ділянці і незначна її частина - в лівому підребер’ї.

У новонароджених печінка займає більшу частину черевної порож­нини.

Печінка має поверхні:

• верхню (діафрагмальну) опуклу поверхню, яка прилягає до діафрагми,

• нижню (вісцеральну), яка обернена вниз і при­лягає до органів.

Ці по­верхні відокремлені одна від одної переднім гост­рим краєм, задній край тупий і нагадує своєю фор­мою поверхню,він при­лягає до діафрагми.

На діафрагмальній поверхні

розрізня­ють дві частки: праву - більшу і ліву - меншу,які відокремлені серпоподібною зв’язкою печінки. У вільній частині цієї зв’язки знаходиться кругла зв’язка печінки, яка є залишком пупкової вени плода.

На вісцеральній поверхні межею між правою і лівою частками є ліва поздовжня борозна, в якій сперед

Читайте також:

1. Будова шкіри
2. Вегетативні розлади: закрепи, аменорея, сухість шкіри і слизових, тяжкість у грудях.
3. Гігієна шкіри дитини
4. Гнійні захворювання шкіри і підшкірної клітковини
5. Засоби захисту шкіри
6. Засоби захисту шкіри
7. Інтегрування і пониження порядку деяких ДР з вищими похідними.
8. Касові та термінові операції з похідними фінансовими інструментами.
9. МІКРОФЛОРА ШКІРИ
10. МІСЦЕВІ ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ, ПІДШКІРНОЇ ОСНОВИ, СУДИН, КІСТОК І СУГЛОБІВ
11. Трофічні порушення шкіри та її придатків.

Переглядів: 2095