Концепція Монтессорі

Італійський лікар та педагог Марія Монтесорі (1870-1952рр.) створила унікальну концепцію розвитку дітей, які страждають недоумством. Вона дійшла висновку, що розумова відсталість дітей потребує не стільки медичної допомоги, як виховного патронажу. М. Монтесорі досліджувала розвиток психіки та вихованням дітей у віці від 3 до 7 років за певною системою у Римі. Вона вважала цей вік важливим у психічному розвитку дитини. Її досвід роботи з «ненормальними дітьми» (так у ті роки називали дітей із затримкою психічного розвитку або розумово відсталих) докладно описала Т. Л. Сухотина, дочка Л. Н. Толстого. Вона протягом декількох років відвідувала виховні установи М. Монтессорі «Будинку дітей» і вивчала її методику розвитку цих дітей. Починала свою діяльність Монтессорі в клініці для душевнохворих. Її методика допомогла більшості з цих дітей через певний час навчатися вже з звичайними, нормальними дітьми і навіть випереджати їх.

Метою «Будинків дітей», які згодом організовувала М. Монтессорі, служило створення сприятливих умов для розвитку здібностей дітей, якими природа обдарувала їх. Подолання труднощів, наполеглива робота супроводжували Марії Монтессорі протягом всього її життя. Будучи гаряче улюбленою дочкою своїх батьків, вона вела в той же час боротьбу за право навчатися в університеті. І хоча в Римі жінці дозволялося вчитися, такий крок для дівчини вважався нечувано зухвалим. Зрештою М. Монтессорі домоглася згоди батьків і блискуче закінчила університет, отримавши звання доктора медицини. Це була перша жінка в Римі, отримала таке високе звання.

У Лондоні і Парижі Марія Монтессорі продовжувала вивчати нервову систему і мозкову діяльність людини не тільки теоретично, але і на практиці. Працюючи з аномальними в своєму розвитку дітьми, ця енергійна женшина читала книги французьких учених, спочатку переводячи їх, а потім переписуючи «каліграфічно, щоб мати час зважити сенс кожного слова і перейнятися духом автора». Тільки в одному з томів було 600 сторінок. Взявши на себе непосильну для звичайної жінки ношу, займаючись важкою і невдячною роботою - «розвитком розумово ненормальних і нервово засмучених дітей», доктор медицини домоглася чуда: «свідомість ідіотів, що здавалося мертвим, - ожило».

Як описує Т. Л. Сухотина, «дитина, що вважався ненормальним, відсталим, вихований за методикою Монтессорі, витримав іспит в міську школу легше і вільніше, ніж нормальні діти». І такі дива стали повторюватися, ставши вже звичайним явищем. Марія Монтессорі працювала не тільки з розумово відсталими дітьми, із затримкою психічного розвитку, але і зі звичайними, практично здоровими.

Свої досліди і спостереження вона описала в книзі «Методу наукової педагогії, застосована до дитячого виховання в дитячих будинках». Ідеї, на яких вона будувала свою систему виховання дітей та їх розвитку, прості і відомі. У теорії І. Г. Песталоцці, в школах Л. М. Толстого вони вже застосовувалися: свобода, знання (наука), любов. З часом в ці три поняття люди вклали інший сенс, і вони стали викликати недовіру. Але саме ці поняття стали основою тієї системи виховання, яка могла створити диво. Примус у виховних та освітніх закладах неприпустимо.

Дитина, як вважала Монтессорі, росте сама. Можна зростанню перешкодити, затримати його або заглушити. Примус затримує розвиток, гальмує ці процеси і дає можливість проявитися небажаним вихователю станам: агресії, злості, істерик. Якщо людина народжується з притаманними тільки йому особливостями і властивостями особистості, то вихователі і батьки повинні їх розвивати, а не ламати. М. Монтессорі вважала, що до індивідуальності дитини, до особливостей його характеру слід ставитися з «найбільшою ощадливістю».

Дитина, на її думку, зростає не тому, що він харчується, не тому, що він дихає, не тому, що знаходиться в підходящих ергономічних умовах, - він росте тому, що в ньому проявляється притаманна йому життя. Тому завдання педагога полягає в тому, щоб «розбудити дрімаючі іноді в ньому життя і направити її, даючи їй свободу самій розвивати свої індивідуальні сторони».

Вона сама навчає і виховує дефективних дітей впродовж 12 годин на добу. Як результат: розумово недорозвинені й невиховані діти витримали іспити для навчання в загальноосвітній школі. Свій успіх Монтесорі пояснила тим, що ці діти пройшли інший шлях духовного розвитку. В притулку Монтесорі психічний розвиток дітей стимулювався спеціально розробленою методикою, тоді як нормальні діти в народній школі були задавлені формалізмом та догматизмом.

Діти в уяві Монтесорі - це працівники, які творять із себе людей, зайнятих дуже складною справою самовиховання та самонавчання за допомогою дорослих (посилена рефлексія). Особистість, за Монтесорі, вдосконалюється так, як удосконалюється голова, ніс, вухо, розвиваючись у відповідності із внутрішніми силами. Треба виховати людину, здатну спостерігати й розрізняти добро та зло, займатись самоврядуванням, бути діяльною, стриманою, дисциплінованою.

У школі Монтесорі всі діти займалися посильною фізичною працею. Всі! Монтесорі скасувала нагороди та покарання учнів. Вона вважала, що нагороди ображають людську гідність. Основне покарання - ізоляція тих, що провинилися, від дитячого колективу, але так, щоб вони бачили, чим та як зайняті їх товариші. Девізом системи М. Монтесорі було гасло: "Допоможи собі сам".

Наведені вище педагогічні системи - сутність парадигми педагогіки підтримки. Учень знаходився в стані змушеної активності, його інтерес підтримувався вчителем. Основний дидактичний пріоритет - прагнення не демонструвати керівну позицію вчителя.

Навчально-виховний заклад (дитячий садок, початкова школа) в системі Монтессорі являє собою лабораторію, де відкривається можливість вивчення психічного життя дітей, створена обстановка, відповідна їх потребам, розвивальна їх інтереси і сприяюча їх самовихованню та самоосвіти. Вчитель повинен створити дитині умови для самостійного пізнання навколишнього світу. Він спостерігач-експериментатор, який планує навчальні ситуації, дидактичні матеріали і оцінює досягнуті вихованцями результати.

Як і більшість педагогів - авторів альтернативних систем навчання і виховання, створених у першій третині XX ст., Монтессорі була противницею класно-урочної системи. У своїй школі вона відмовилася від учительської кафедри і парт, замінивши їх легко пересувається меблями - столиками і стільцями. Кожна дитина на заняттях розташовувався так, як було йому зручне. Замість класів діяли різновікові групи у складі 25-30 дітей. Основна форма навчання і виховання за Монтессорі - самостійні індивідуальні заняття дітей. Колективно проводилися лише музичні, гімнастичні заняття, заняття по обслуговуючому праці.

У своїй концепції Монтессорі виходила з того, що основою навчання в дошкільному та молодшому шкільному віці має стати сенсорне виховання, яке вона пропонувала здійснювати за допомогою спеціально організованої навколишнього середовища і занять з дидактичними матеріалами, тренувати й удосконалювати слух, зір, дотик. Пристрій дидактичного матеріалу дозволяє дитині самостійно виявити і виправити свої помилки; освоювати досвід попередніх поколінь, а виправлення помилок потребувало зосередженості, уваги, дисциплінованості і волі. При цьому задача придбання знань відходила на другий план, головним у заняттях вважалося вправа «активності».

Значна увага приділялась релігійному вихованню, необхідному для розуміння людиною своєї життєвої місії на Землі.

З моменту своєї появи система Монтессорі мала як прихильників, так і супротивників. Найчастіше її опоненти звинувачували педагога в тому, що розвиток дітей вона обмежує штучно створеними посібниками, а навколишній дитини світ, таким чином, виступає в ряді кубиків, циліндрів, трикутників і інших геометричних фігур. Багато сучасників Монтессорі відзначали внутрішню суперечливість її концепції виховання. Так, прийнята за основу теорія «спонтанного розвитку дитини» на практиці спростовувалася владною системою виховання в Будинках дитини. Захищаючи права дитини, вимагаючи поваги до його особистості та визнаючи існування особливого світу дитинства з притаманними йому законами, Монтессорі одночасно позбавляє дитинство властивою йому діяльності - гри, заперечує активну роль педагога.

Об'єктом нападок виступали і індивідуальні самостійні заняття дітей, які в системі Монтессорі були домінуючою формою навчання і виховання. Багато хто вважали, що вони формують у дітей такі небажані якості, як індивідуалізм і егоїзм. Однак навіть критики методу Монтессорі не могли не визнати новизну і оригінальність її поглядів, цінність підходів до навчання і виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, запропонованих нею.мій навчання і виховання.

Багато хто вважали, що вони формують у дітей такі небажані якості, як індивідуалізм і егоїзм. Однак навіть критики методу Монтессорі не могли не визнати новизну і оригінальність її поглядів, цінність підходів до навчання і виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, запропонованих нею.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вальдорфська педагогіка	\|	Типологія стратегій розвитку школи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.061 сек.