Проект створення наукової соціології Б. Кістяківського.

Соціологічна творчість І. Франка.

Іван Якович Франко(1856 – 1916) залишив певний слід в історії української соціологічної думки. Він є автором таких соціологічних праць як: “Про соціалізм”, “Про працю”, “Що таке поступ?”, “Мислі о еволюції в історії людськості”, “Наука та її становище щодо працюючих класів”, “Найновіші напрямки в народознавстві” та ін.

Кінцевою метою науки І. Франко вважає людину та її благо. Оскільки людина поєднує в собі тілесне й духовне, вона є об’єктом наук фізичних та антропологічних. Останні відрізняють людину від природного світу, розглядають її як специфічно соціальну істоту, як людину “в справжньому значенні цього слова” з її особливим світом мислення, відчуттів, співпраці з іншими людьми тощо. До наук антропологічних входять логіка, психологія, педагогіка, історія, етнологія та “економія суспільна” – наука про працю, яка є основою людського добробуту й щастя. Пізніше І. Франко пише про те, що, оскільки людина є суспільною істотою, то вона є предметом ряду окремих наук – наук соціологічних, котрі досліджують її в зв’язку з суспільним, вивчають розвиток суспільної праці, думок, вірувань й “іншої культури”. Особливо велике значення має “найвища наука – етика”, яка вчить людину жити по-людськи, допомагає їй виробити певне коло понять про людське життя, про поводження з людьми, дає розуміння вірності, справедливості, правди, дружби й добра, що лежать в основі моралі.

Щодо методів наук про суспільство І. Франко пише, що вони замість теорій та гіпотез повинні виходити із фактичних відносин, а при використанні паралелей та аналогій – звертати таку ж увагу не лише на подібність, а й на відмінність між досліджуваними явищами. Одним з важливих методів соціального дослідження він вважає історичний метод, оскільки він, на його думку, допомагає науці запобігати спекулятивних апріорних конструкцій, які не грунтуються на конкретних фактах. У своїх працях І. Франко обгрунтовує необхідність постійної та ретельної соціальної статистики, яка б і надавала необхідний матеріал суспільним наукам. Цей матеріал може бути почерпнутий і у фольклорі. Також І. Франко аналізує певні суспільні процеси, які відбувалися в Галичині, зокрема причини масової міграції галичан до інших земель.

Підкреслюючи велике пізнавальне значення еволюційного погляду на світ природи та людську історію, І. Франко загалом поділяв марксистські погляди на еволюцію суспільства, однак шляхом до ідеалу він вважав не революцію, а “соціалістичну реформу”, прогрес вбачав не у зростанні антагонізмів, а в кооперації людей, владу ж розглядав як наслідок поділу праці, а не розподілу власності. Тому він дуже обережно ставився до ідеї створення суспільства на основі спільної власності, праці та споживанні. Аналізуючи ідеї К. Маркса, котрого визнавав великим соціалістом, І. Франко говорить, що К. Маркс суб’єктом історичного процесу розглядає переважно промислових робітників та ставить на меті прихід до влади міських жителів. Тоді як залишається не визначеним, що буде із селянами та сільськими жителями. Майбутнє людства І. Франко вбачає у прогресі техніки, науки, культури, освіти й моралі. Він переконаний, що останній акт соціальної революції буде настільки спокійним, наскільки освіта й наука зможуть прояснити масам робочого люду її мету ті засоби. Однак підкреслює, що, яким саме буде майбутнє суспільство, сказати наперед неможливо.

Богдан Олександрович Кістяківський (1868 – 1920) – у своїй докторській дисертації з філософії “Суспільство і особистість”, опублікованій в Берліні німецькою мовою і присвяченій В. Віндельбанду та Г. Зіммелю, Б. Кістяківський досліджує основні поняття соціальних наук: суспільство, держава, особистість, суспільний дух тощо. Основою суспільного життя, на його думку, є психічна взаємодія людей, в результаті чого формуються реальні форми групової колективної свідомості, які лежать в основі соціальної диференціації. Формування й трансформація колективної свідомості підпорядковані дії причинно-наслідкових відносин. Цій свідомості протистоїть нормативно-ціннісна свідомість, що сформульована в нормах права, етики, логіки і розвивається телеологічно. Основне завдання соціологічного знання – поєднати телеологічний та причинно-пояснювальний підхід в розумінні суспільного життя.

Пізніше Б. Кістяківський відходить від психологізму. На його думку, захистити наукову соціологію можна було б лише визначивши місце психології в структурі соціологічної теорії. Для цього необхідний тільки більш старанний та неупереджений аналіз соціальних явищ, що не зводяться до психічних процесів, і паралельно – визначення можливості теоретичної та описової психології як засобу пізнання соціальних явищ. Перетворення соціології на строгу науку вимагає виконання таких умов:

· Критичний аналіз основних соціально-наукових понять,

· Застосування причинно-наслідкових відносин у сфері соціальних явищ.

· Розробка проблеми норм і цінностей.

Соціальна наука може працювати лише при певному рівні узагальнення дійсності, який фіксується у науково-соціальних поняттях. Такий рівень узагальнення дійсності вступає в суперечність із повсякденним життєвим інтересом людини, орієнтованим на розуміння конкретних соціальних подій.

Щодо застосування причинно-наслідкових відносин у сфері соціальних явищ, то лише наявність причинності в соціальних явищах дає змогу застосувати до них поняття закону, а там, де є закон, у свої права вступає наука. На думку Б. Кістяківського, безумовно необхідні відносини, перетинаючись між собою, формують конкретний образ даного соціального процесу, а соціолог користується цією мережею відносин для пояснення конкретних процесів Б. Кістяківський пише: “Якщо буде відомий якісний характер усіх сил, що діють при поступальному русі якогось соціального процесу і втілюються саме в цих абстрактних співвідношеннях, то залишається лише підрахувати їх кількісне значення”.

Щодо проблеми цінностей, Б. Кістяківський зазначав, що необхідність якого-небудь соціального явища в природно-причинному зв’язку не виключає міркувань про нього з точки зору справедливості. Моральні норми, установлені людиною, стають частиною соціально-історичного процесу, оскільки дії людей визначаються не лише природною необхідністю, але й уявленням про належне. Загалом, Б. Кістяківський вважав, що цінності, моральні принципи мають таке ж ідеальне існування, як і логіко-математичні істини, являючи собою щось постійне і незмінне (тобто маємо онтологізацію цінностей – вони існують, а люди час від часу їх “відкривають”, усвідомлюють, пізнають). Як висновок, можна сказати, що, за думкою Б. Кістяківського, будь-яке соціальне явище можна проаналізувати з двох точок зору: з точки зору належного і з точки зору необхідного. А, застосовуючи цей принцип, сам Б. Кістяківський, зробив помітний внесок до розробки теорії права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ідеї та діяльність М. Драгоманова в українській соціології кінця XIХ—початку ХХ ст.	\|	Сучасна українська соціологія: основні дослідницькі центри, представники, напрямки теоретичних та емпіричних досліджень.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.028 сек.